ПРОБЛЕМА ІДЕАЛЬНОГО

 

 

На тлі великих досягнень і водночас руйнівних породжень людської думки у XX сторіччі перед філософією з усією гостротою постало питання: який онтологічний статус явищ свідомості у Всесвіті? Чи не кореняться всі лиха людської істоти саме в абсолютно неправильному розумінні природи своєї свідомості і її творчих продуктів? Після сторіч антропоцентричного протиставлення думки буттю й інтенції на переінакшення світу відповідно до людських примх чи не варто знову повернутися до древніх і, здавалося б, давно відкинутих поглядів, коли ідеї аж ніяк не протистояли природі, слово не відокремлювалося від іменованого предмета, а навколишній світ уявлявся живою істотою, що перебуває з нами у перманентному спів-знанні <со-знании> та взаємо-спілкуванні <со-общении>?

Саме такий мотив чітко звучить у праці П.А.Флоренського «Вселюдські корені ідеалізму»¹, однак аналіз проблем, пов'язаних з розумінням природи свідомості, ми почнемо зі звертання до протилежної позиції, а саме – до послідовно матеріалістично-реалістичної, як вона представлена в діалектичному матеріалізмі. Тут ми мимоволі відтворимо ряд сюжетів, які вже обговорювались у межах онтологічного розділу наших лекцій, але акцентуємо увагу на гносеологічних нюансах.

 

 

1. ІДЕАЛЬНІСТЬ СВІДОМОСТІ

 

У межах діалектичного матеріалізму реальність свідомості твердо кваліфікується (принаймні в більшості праць) як ідеальна (суб'єктивна) реальність, яка відображає реальність матеріальну (об'єктивну). Іноді ця позиція набуває вкрай жорсткого дуалістичного характеру. Наприклад, у вигляді фрази В.І.Леніна про те, що «назвати думку матеріальною – означає зробити помилковий крок до змішання матеріалізму з ідеалізмом»². Яка аргументація лежить в основі подібної позиції?

Її прихильники стверджують, що свідомість має ідеальний зміст у вигляді ідей і образів, у яких, по-перше, немає нічого від матеріальності³

 

¹ См.: Флоренский П.А., священник. Сочинения. В 4 т. Т. 3. Ч. 2. М., 1999.

² Ленин В.И. Поли. собр. соч. Т. 14. С. 231. Цікаво, що вона суперечить його ж висловленню про те, що в самому фундаменті матерії варто припустити існування властивості, схожої з людським відчуттям. Про ці труднощі гносеології діалектичного матеріалізму ми вже згадували вище.

³ У розумінні фізичної тілесності.

відображуваних з їхньою допомогою об'єктів природного й соціального оточення, і, по-друге, у змісті свідомості немає нічого від фізіологічної організації мозку й тих матеріальних процесів, які в ньому відбуваються при маніпулюванні цим ідеально-предметним змістом. У моєму ідеальному образі стола, який я в цей момент споглядаю, немає нічого від матерії реального стола, і мені ніяк не дані ті, без сумніву, надзвичайно складні нейрофізіологічні процеси в моєму організмі, які цей акт споглядання забезпечують. Ще більш зримий приклад: реальний вогонь обпікає, а ось ідея вогню у свідомості людини не горить, але зате реальний вогонь (приміром, у вигляді багаття чи доменної печі) завжди скінченний у часі, а, скажімо, гераклітівська ідея розумного вогню, що править у Всесвіті, пережила свого прабатька на тисячоріччя й цілком може бути визнана безсмертною, принаймні до тієї пори, поки існує людська цивілізація. Отже, світ людської свідомості являє собою світ ідеально-сутньої думки або, кажучи сучасною науковою мовою, сферу оперування інформацією в «чистому вигляді».

Якщо діалектико-матеріалістична теза про явища свідомості як ідеальні копії (образи) об'єктивної матеріальної дійсності не приймається багатьма філософськими напрямами, то неможливість причинного пояснення явищ свідомості з фізіологічних процесів мозку визнається більшістю з них. Ще Г.В.Ляйбніц, про що ми вже згадували, у своєму уявному експерименті з млином показав, що як би не вивчалися мозкові «механізми», які «виробляють» думки та сприйняття, ми ніколи не виявимо в них, самих собою, нічого схожого на ідеї свідомості. З ляйбніцівськими висновками згідний не тільки послідовний діалектичний матеріаліст Ф.Енгельс із його знаменитим афоризмом про непізнаваність мислення з фізико-хімічних процесів мозку¹, а й представник природничо-наукового матеріалізму Е.Дюбуа-Реймон², і вчитель B.C.Соловйова, послідовний теїст П.Д.Юркевич, який присвятив критиці редукціоністско-фізіологічних підходів до свідомості ряд блискучих сторінок³.

Отже, з трактуванням свідомості як ідеальної реальності не можна не погодитися хоча б тому, що ідея речі не – це сама фізична річ, а з фізіології тіла й мозку сутність духовних явищ пояснити ніяк не вдається. Однак тут виникають два питання.

1. Що таке ідеальність свідомості в позитивному розумінні, тобто за самим своїм єством, адже вище скрізь давалися її суто негативні характеристики типу «ідеальне не є матерією відображуваного предмета», «ідеальне неможливо пояснити з фізіологічних процесів мозку»?

2. Наскільки обгрунтована кваліфікація явищ свідомості як сугубо ідеальних, а речей і процесів природного світу як явищ матеріальних? Чи не є такий розподіл щонайменше занадто грубим?

Постараємося відповісти на ці питання, підійшовши до них із трохи несподіваної сторони.

 

¹ Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т. 20. М., 1961. С. 563.

² Дюбуа-Реймон Э. О границах познания природы. Семь мировых загадок. М., 1901. С. 21.

³ Юркевич П.Д. Философские произведения. М., 1990. С. 114–116, 132.

2. ІДЕАЛЬНІСТЬ ПРИРОДНИХ ПРОЦЕСІВ

 

Задамося, на перший погляд, сугубо онтологічним питанням, начебто б що не має прямого стосунку до гносеології: «що лежить в основі буття двох беріз, одна з яких росте в Росії сьогодні, а друга росла в Канаді два століття тому?». Між цими двома деревами, що належать до того самого біологічного виду, немає ніяких зв'язків у просторі й у часі, однак вони мають істотні спільні властивості. Яка природа цієї спільності?

Для прихильника платонічних традицій філософування відповідь на це питання не становить особливих труднощів. Якщо загальні ідеї мають об'єктивне і надчасове існування (в особливому платонівському світі ейдосів або в Божественному Розумі), то вони й постають у ролі причин виникнення множини матеріальних речей того самого класу. Ідея при такому підході виконує функцію ідеального прототипу, незмінної породжуючої основи (субстанції) фізичної множинності, на зразок ідеального образу стола, який у розумі столяра передує виготовленню реальних столів. Чим точніше в матерії втілилась ідея, тим ближче річ до ідеалу й, отже, до істинного буття.

Первинний смисл категорії «ідеальне» – ideal – саме й означає бути ідеальним прототипом, еталоном, єдиним зразком для буття множини матеріальних предметів і процесів того самого класу.

Цікаво, що й у межах марксистського матеріалізму існував (правда, в одиничному прояві) саме такий, сугубо платонічний погляд на сутність ідеального. Його дотримувався М.М.Лівшиць, який заявляв, що «ідеальне є ознакою істинного буття матеріального» і що ідеальне «є нормою всякого буття»¹.

Однак якщо ми є послідовними матеріалістами і категорично відкидаємо всяке не залежне від людської свідомості буття ідей, то яким тоді буде наше пояснення спільності вигляду двох беріз? Якщо опиратися на дані сучасної науки (а будь-який матеріалізм завжди дуже любить до неї апелювати), то можна заявити таке: їхня спільність забезпечена єдністю історичного походження, втіленій у генетичному апараті спадковості, спільним для всього біологічного виду беріз. Цілком матеріальний генотип постає в ролі загальної причини (субстанції) їхнього буття, і ніяке залучення платонівських ідей тут не потрібне.

У цій, здавалося б, послідовній матеріалістичній констатації насправді яскраво проявляється ще одна й, можливо, найважливіша іпостась проблеми ідеального. Річ у тому, що в неупередженої та наділеної філософською жилкою людини може виникнути законне питання: а як, власне, спільна історія виду беріз представлена в генотипі індивідуальної особини? У генотипі-то немає нічого, крім тієї чи тієї цілком матеріальної комбінації чотирьох основ (аденіну, цитозіну, тіміну й гуаніну), які утворюють триплетний код?! Отже, індивідуальний матеріальний генотип якимось дивним –

 

¹ Див.: Лившиц М.М. Об идеальном и реальном // Вопр. философии. 1984. № 10.

непрямим, перетвореним, а ще точніше ідеальним – чином репрезентує загальну історію виду, адже онтогенез і справді повторює філогенез, як стверджує біологія з часів Е.Геккеля.

Мало того, реалізація генотипу у фенотипі – це багато в чому передзаданий процес. У генотипі споконвічно вже закодовані риси майбутньої дорослої особини. Матеріально організму ще нема, але з моменту зачаття він ідеально вже є, тому що якимось дивним чином присутній у комбінації сугубо матеріальних генів.

Отже, генотип постає як ідеальний утвір принаймні у двох смислах. Він ідеально зберігає у своїй комбінації генів минулу матеріальну історію виду й одночасно майбутні матеріальні риси дорослої особини. Власне матерія генотипу й не має ніякого іншого призначення, крім як ідеально нести й маніфестувати щось, від його власної матерії (чотирьох основ і їхніх різноманітних комбінацій) відмінне, а саме – загальну історію виду в унікальних рисах майбутньої дорослої особини.

Гегель був, мабуть, першим, хто помітив цей аспект проблеми ідеального і назвав його ідеальністю – ideele,на відміну від ideal. Що ж розуміє під ідеальністю Гегель?

Для нього – це «самопокладання» одного тіла в іншому тілі або «видимість» одного тіла через інше, де матерія і тілесність стають лише зовнішніми засобами виявлення істотного – ідеального – виміру буття. Так, історія біологічного виду ніби ідеально «бачиться» крізь тіло генотипу; покладає себе через нього. Крізь звуки усного мовлення й написаний текст проступають передані з їхньою допомогою людські смисли, якісь ідеальні змісти повідомлень, які ніяк інакше не були б доступні чужій свідомості. Людське тіло також являє собою якусь ідеальність, тому що через тілесні дії індивіда виявляється, манифестується його внутрішній світ. По суті, призначення людського тіла саме й полягає в тому, щоб бути носієм і засобом виявлення надтілесного змісту – людського духовного «Я».

Гегель дуже тонко помічає надзвичайний факт: ми оточені матеріально-несутніми < несущими >;тілами і процесами, чиєю єдиною функцією виявляється нести якийсь ідеально-сутній зміст, відмінний від їхнього чуттєво-тілесного буття. Ці категорії (сутнє і несутнє) ми вже використовували при аналізі сутності мови. Відзначимо в цьому зв'язку глибинну мудрість російської мови, адже несуще – це те, що щось на собі несе,але саме собою неістотне з погляду переносимого змісту.

За Гегелем, щоправда, вся природа, всі її форми і процеси виявляються несущими утворами у тому розумінні, що їхнє єдине призначення і мета – відсилання людського мислення, що пізнає, до ідеальної субстанції світобудови у вигляді абсолютної ідеї. Іншими словами, ідеальність буття (ideele), за Гегелем, виявляється повністю похідною від ідеального в розумінні ideal – первісно передзаданої логічної схеми світу, що підлягає рефлексивному усвідомленню в ході людської історії. Звідси пізнання природи, людської історії та

творінь культури полягає лише в знятті розумом інобуття ідеї або, як каже сам Гегель, у їх ідеалізації, тобто в здатності філософського розуму вбачати за зовнішніми природними, історичними і культурними матеріально-несущими формами їх внутрішнє ідеально-логічне єство. «Як філософське мислення, – формулює суть своєї позиції Гегель, – дух завершує... ідеалізацію речей тим, що він пізнає той певний спосіб, яким утворююча їх загальний принцип вічна ідея в них розкривається. За допомогою цього пізнання ідеальна природа духу, яка вже в скінченному дусі проявляє свою активність, досягає своєї завершеної, найбільш конкретної форми, дух піднімається до повністю осягаючої себе дійсної ідеї і тим самим до абсолютного духу».¹

Однак якщо не звертати уваги на чітко проступаючий у Гегеля дух панлогізму й ідеалістичного преформізму, то не можна не погодитися з великим німецьким мислителем у тому, що вся природа виявляється пронизаною ідеальними або, як би ми сказали сьогодні, інформаційними процесами і зв'язками.

Так, навіть на рівні сугубо фізичних процесів ця ідеальна пов᾽язаність світу проявляється досить чітко. Припустимо, що в Космосі зіштовхнулися дві комети. На обох залишилися сліди цієї взаємодії. Про що вони говорять? З одного боку, це начебто сугубо матеріальні відбитки, а з іншого боку – вони ідеально-інформаційно вказують на той об'єкт, який ці сліди залишив. Через свої матеріальні сліди одна комета ідеально присутня (бачиться) в іншій кометі, а та, у свою чергу, слугує ніби символом її буття. У світлі від далекої зірки присутня інформація про її фізико-хімічний склад. Світло, отже, може розглядатись як матеріально-несущий, протосимволічний утвір, у чиїй тілесності ідеально присутня реальна зірка. Хмари на небі несуть ідеальну звістку про грозу, що наближається; у наявності весняних таловин присутня інформація про збільшення тривалості світлового дня й інтенсивності сонячного випромінювання. Подібні приклади можна множити нескінченно. Отже, і ідеальність, і протосимволізм – атрибути самої природи, умова її цілісного буття. Вони цілком можуть розглядатись як онтологічні передумови появи символічних систем людської культури² і ідеальності людської свідомості.

Якщо з подібним висновком прихильник матеріалістичних поглядів на свідомість ще здатний погодитися, то припущення про те, що жити – означає перебувати в універсальній інформаційній взаємодії, спів-знанні <со-знании> з оточуючими тілами і процесами, швидше за все викличе в нього активне неприйняття й докори у віталізмі чи панпсихізмі. Однак саме до цього висновку, який сходить ще до неоплатонічної філософії природи, спонукають найновіші наукові результати з дуже різних галузей знання.

Так, цілий ряд авторів висловлює думку про те, що головним атрибутом живого є аж ніяк не його білково-нуклеїнова будова, обмін речовин або

 

¹ Гегель. Энциклопедия философских наук. Т. 3. Философия духа. М., 1977. С. 20.

² Просто в символічному світі культури матеріальне «тіло» символу створюється спеціально для того, щоб зберігати і передавати власне людський ідеально-інформаційний зміст.

розмноження, а саме здатність сприймати, передавати і використовувати інформацію в процесах самоорганізації¹. Ряд же об'єктів типу вірусів здатні поводитись і як неживі, кристалічні, і як живі тіла, залежно від інформаційного середовища свого перебування. Що стосується власне живого, то життя на будь-якому його рівні передбачає обов'язкову включеність в ідеально-інформаційні процеси у світі у вигляді: а) актуального інформаційного обміну (спів-знання) <(со-знания)> організму з оточуючими тілами; б) інформаційної реалізації його філогенетичної пам'яті (спів-знання з минулим); в) здатності випереджально перебудовувати свою поведінка у світлі можливих подій (спів-знання з майбутнім).

Іншими словами, жити й еволюціонувати – означає перебувати в універсальній стихії ідеально-інформаційного спів-знання з навколишнім світом, навіть якщо сам факт укорінення в цій всесвітній стихії ніяк самим організмом і не усвідомлюється. Ясно при цьому, що людина якісно відрізняється від усіх інших істот. Вона здатна свідомо проявляти і конструктивно примножувати ідеальний потенціал свого знання, тобто бути творчою та відповідальною силою в Космосі.

Тут, зробивши коло, ми змушені повернутися до розуміння ідеального як реальності внутрішнього світу людини, її «життєвого світу». Річ у тому, що протосимволізм природи і її, так би мовити, латентна ідеальність виявляються лише завдяки існуванню нашої індивідуальної свідомості, здатної, як ми говорили вище, оперувати інформацією в чистому вигляді. Так, для іноземця у фізичних буквах і звуках російської мови самої собою не буде міститися ніяких ідеальних значень і смислів; спадкову генетичну інформацію не можна безпосередньо виявити у поєднаннях чотирьох азотистих основ ДНК; в самому собою світлі, що лине від далекої зірки, без сучасних приладів і теоретичних ідей не виявити інформації про її хімічний склад.

Щоб ідеальні відношення, властивості та смисли, які «несуть» вищезгадані матеріальні утвори, здобули статус ідеально-сущого у справжньому розумінні слова,вони повинні бути обов'язково виявлені нашою індивідуальною психікою. У противному випадку вони завжди залишаються для сугубо матеріалістично зорієнтованої свідомості якоюсь парадоксальною «потенційною ідеальністю»² або «матеріальною інформацією»³.

Із цієї ж парадоксальності випливають і знамените визначення інформації Н.Вінера: «Інформація – це інформація, а не матерія і не енергія»⁴, й сучасні спроби інтерпретувати інформацію всього-на-всього як інструментальну поняттєву фікцію⁵. У власне філософських побудовах ця парадоксальність буття інформації проявляється у двох полярних і однаково

 

¹ Див.: Бороздин Э.К., Мартынова А.Е. О свойствах живого // Сознание и физическая реальность. 1997. Т. 2. № 4; Казначеев В.П. Проблема живого вещества и интеллекта: этюды к теории и практике медицины III тысяче­летия // Вестн. МИКА (Мсждунар. ин-т космич. антропоэкологии). 1995. № 2.

² Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. М, 1972. С. 75.

³ Жуков Н.И. Информация. Минск, 1971. С. 224.

⁴ Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине. М., 1968. С. 201.

⁵ Див.: Соколов А.В. Информация: феномен? функция? фикция? // Филос. науки. 1990. № 9.

двозначних поглядах на свідомість і процес пізнання в цілому: реалістичному, так чи інакше заснованому на теорії відображення, і трансцендентально-конструктивістському. У першому випадку визнається, що закони природи й інформаційні процеси існують якось там матеріально і лише відображаються нашою індивідуальною свідомістю у власне ідеальній формі, тобто в образах, у поняттях і т.д. У другому випадку ідеально-інформаційні структури наділяються автономним і конструктивним існуванням, але пов'язуються винятково з буттям індивідуальної свідомості, як у феноменології. Ніяке природне існування ідеального тут взагалі не визнається.

Обидві позиції частково справедливі, але у першій абсолютно незрозумілим залишається онтологічний статус і походження ідеально-інформаційних структур і процесів, які перебувають у самій природі й поза «простором» індивідуальної голови, а в другій – генеза і природа конструктивних ідеально-смислових структур індивідуальної свідомості. Очевидно, ми все-таки відображаємо щось більше, ніж сугубо матеріальні речі та процеси, і конструктивно оперуємо в ідеально-інформаційному плані чимось більшим, ніж смисловими продуктами нашої сугубо людської суб'єктивності!

У цьому плані все-таки необхідно, очевидно, визнати якесь об'єктивне існування ідеально-інформаційних структур у самому бутті (ідеальне в розумінні платонівського світу ідей, тобто як ideal), так само як і відношення об'єктивної ідеальної представленості одних матеріальних речей і процесів через інші речі та процеси (гегелівське ideele). Але визнати... з обов'язковим урахуванням не тільки ідеальності, а й матеріальності свідомості,що також залишають без уваги і матеріалістичний реалізм, і трансценденталізм, але яка становить атрибутивну характеристику її буття. Іншими словами, ми тепер ставимо під сумнів сугубу ідеальність свідомості, як раніше поставили під сумнів сугубу матеріальність природи.

 

 

3. МАТЕРІАЛЬНІСТЬ СВІДОМОСТІ

 

При всій обґрунтованості нередукціоністських поглядів на явища свідомості цілком ясно, що її ідеально-сущий зміст якимось невловимо-найтоншим і фундаментальним чином пов'язаний з матеріально-несущими процесами, які забезпечують її життєдіяльність: нейродинамічними структурами мозку; фізичними діями людини; не залежними від її волі умовами і впливами соціокультурного оточення. Останнім часом також різко активізувався пошук фізичних переносників явищ свідомості, що здійснюється не філософами і фізіологами, а фізиками-професіоналами. Нині вже запропонований цілий спектр фізичних моделей, що намагаються знайти такі переносники¹.

 

¹ Див. загальний огляд таких спроб у статтях: Лесков Л.В. На пути к новой картине мира // Сознание и фи­зическая реальность. 1996. Т. 1. № 1–2; Лесков Л.В. Семантическая вселенная: МБК-концепция // Всстн. МГУ. Сер. 7. Философия. 1994. № 4.

Досить цікавими в цьому зв'язку бачаться спроби пояснити їх існування, ґрунтуючись на моделях фізичного вакууму. Так, із праць доктора фізико-математичних наук Г.І.Шипова випливає кілька можливих теоретичних станів вакууму: абсолютний вакуум; первинно збуджений вакуум у вигляді полів інерції (чи крутіння), зумовлених торсіонною поляризацією; і, нарешті, третій стан, який відповідає віртуальному стану матеріальних об'єктів¹. За моделлю Г.І.Шипова, вакуумні поля інерції лежать в основі всіх інших видів фізичних полів і часток. Одночасно ці вакуумні поля крутіння, схоже, можуть розглядатися на сьогоднішній день у якості одного з кандидатів на роль несущої основи ідеально-інформаційних взаємодій у світі.

У працях доктора фізико-математичних наук А.Е.Акімова, концептуально близьких до ідей Г.І.Шипова², постулюється наявність торсіонних полів, породжуваних будь-яким обертовим об'єктом. Ці поля володіють рядом примітних властивостей: швидкість їхнього поширення в багато разів вища від швидкості світла; інтенсивність торсіонного поля не залежить від середовища; однойменні заряди в ньому мають властивості притягатись і т.д. ³ А.Е.Акімовим і членами його групи були експериментально досліджені деякі парапсихологічні феномени. З'ясувалося, що показання фізичних приладів, які реєструють торсіонні поля людського організму, збігаються за рядом об'єктивних параметрів (частота, інтенсивність, праве чи ліве обертання) з динамікою кольоровізуальних образів у психічному світі реципієнта.⁴ Отже, та сама польова реальність свідомості може енергетично (матеріально) фіксуватися приладами і водночас ідеально (інформаційно) переживатися! Всі ці факти, незважаючи на те що торсіонна теорія перебуває ще на стадії формування й викликає критичні заперечення з боку багатьох фізиків⁵, дають деяку підставу розглядати вакуумні поля крутіння в якості одного з можливих фізичних виявлень матеріально-несущих основ думки.

Правда, ми не схильні переоцінювати емпіричні факти і теоретичні гіпотези з переднього краю науки. Вони в будь-який момент можуть бути спростовані. Ми наводимо дані, що стосуються торсіонних полів, лише в плані ілюстрації досить показової тенденції, до якої не може залишитися байдужою сучасна метафізика ні в її онтологічних, ні в гносеологічних напрямах досліджень: сучасна наука виходить на іманентні метафізичні проблеми і філософський рівень узагальнень, ігнорувати які філософи не вправі, не ризикуючи втратити професійний авторитет і статус раціональної сфери знань. Раціональність філософії ж полягає не в тому, щоб скрізь бачити «ідеалізм» і «ненауковість», ховаючи, як страус, голову в пісок, а в

 

¹ Див.: Шипов Г.И. Теория физического вакуума. М., 1993.

² Багато з праць останнього часу опубліковані ними спільно.

³ Див.: Акимов А.Е. Что нас ждет в торсионном поле? // Человек. 1995. № 5.

⁴ Правда, самим фізикам рідко вдається уникнути редукціоністських спокус у розумінні природи свідомості, як це властиво тим же Шилову й Акімову – див. аналіз фізикалістської програми у темі 2 розділу – в лекції 19.

⁵ Аж до докорів в антинауковості, з чим категорично не можна погодитися. Про цю небезпеку наукового ірраціоналізму ми ще поговоримо нижче.

 

тому, щоб давати раціональні інтерпретації незвичного й нового та робити сміливі прогнози там, де тріпотить офіційна наука. В остаточному підсумку метафізика – це мистецтво «раціонального дерзання», як би шокуюче не звучало це словосполучення.

Не виключено, що сьогодні починають збуватися передбачення деяких учень (зокрема, вчення Агні-Йоги), які припускали, що саме в наукових лабораторіях буде експериментально виявлена й досліджена всепочаткова психічна енергія світобудови. Річ у тому, що в цілому ряді релігійно-філософських учень обґрунтовувалось уявлення, начебто ідеальна діяльність свідомості має свою особливу, ніби «тонку першоматерію», «світлоносну» тілесність, невидиму простому людському погляду. Тут досить згадати знамениті трактати Плотіна «Про матерію» і «Про розумну красу», вчення про вищу матерію в «Ареопагітиках»¹. У західній філософії думка про те, що свідомість має свою особливу першоматерію, висловлював П.Теяр де Шарден у праці «Феномен людини»²; у російській же філософії з різною мірою докладності й під різними кутами зору вчення про «духовну матерію» розвивали B.C.Соловйов, П.А.Флоренський, С.Н.Булгаков. Характеризуючи цю першоматерію, B.C.Соловйов іменує її не тільки «невагомою» і «всепроникаючою», що відіграє роль ніби універсального будівельного матеріалу в світовому бутті (тобто має сугубо космофізичні функції), але також і «психофізичною», «суб'єктивною»³, здатною як до перенесення людської думки, так і до трансформації під її впливом.

Словом, це «жива й відчуваюча» першоматерія, яку можна було б назвати переносником інформаційних процесів у світі (або носителькою спів-знання <со-знания>). Тут проглядаються явні аналогії між цією софійною першоматерією⁴ і тим, що в китайській філософській традиції називається енергією «ці», а в буддійській традиції – порожнечею-енергією за назвою «шуньята». Винятково глибокі інтуїції про цію першоматерію містяться в юнацькій, недавно опублікованій праці С.Н.Трубецького «Про Софію»⁵. Можливо, це той самий випадок, коли філософське передбачення випереджає строгу наукову думку, з огляду на різноманітні емпіричні підтвердження фактів телепатії та телекінезу, здатності людського ока бачити внутрішні органи і т.д., про що ми скажемо трохи ніже.

Можна зробити й більш сильне філософське припущення: існує, очевидно, прямий зв'язок між ідеально-інформаційною «якістю» думки (конструктивністю, чіткістю, піднесеністю) та її матеріально-несущим, енергетичним (тобто здатним здійснювати якусь фізичну роботу) потенціалом. У свій час B.C.Соловйов проникливо відзначив: «Загалом піднесенню ідеального змісту прямо пропорційне зростання реальної сили»⁶. Сьогодні, згідно з гіпотезою B.C.Соловйова, накопичується

 

¹ Див.: Мистическое богословие. Киев, 1991. С. 55.

² Тейяр де Шарден П. Феномен человека. М., 1987. С. 59.

³ Соловьев B.C. Сочинения. В 2 т. Т. 2. М., 1988. С. 239, 542.

⁴ Бо в російської філософії вона розглядається як єство Софі-Премудрості Божої, що влаштовує світове ціле.

⁵ Див.: Трубецкой С.Н. О Софии // Вопр. философии. 1995. № 9.

⁶ Соловьев B.C. Указ. соч. Т. 1. М., 1988. С. 276.

все більше науково-експериментальних фактів, які підтверджують безпосередній вплив ідеально-сущої думки на навколишні тіла за допомогою матеріально-несущих енергій, поки ще недоступних для строгої теоретичної концептуалізації. Незважаючи на масу шарлатанства та паранаукових спекуляцій довкола цих проблем, сьогодні з певною впевненістю можна констатувати таке.

По-перше, існують багаторазово перевірені в різних країнах дані з телекінезу, тобто здатності думки здійснювати безпосередню фізичну роботу¹. По-друге, ще основоположник парапсихологічних досліджень у нашій країні Л.Л.Васильєв відзначав, що чим ясніше й чіткіше уявляє собі гіпнотизер ідеальний зміст наказу, тим ефективніший суггестивний вплив його навіювання на пацієнта². По-третє, необхідно відзначити експерименти з безпосереднього впливу думок людини на кімнатні рослини, здійснені К.Бакстером і потім неодноразово верифіковані іншими дослідниками в різних країнах. Численні приклади подібного впливу наведені у праці А.П.Дуброва й В.Н.Пушкіна³. По-четверте, фактом є здатності індійських йогів подумки керувати фізіологічними процесами власного тіла аж до полегшення його фізичної ваги, зміни температури і навіть хімічного складу клітин. Ці факти фізичної дієвості ідеальної думки змушений був визнати навіть такий авторитет у сфері фізіології мозку, як Р.У.Сперрі. На його думку, з експериментальним підтвердженням і вивченням такого впливу суб'єктивної та ідеальної думки на тілесно-фізичні процеси можна пов'язувати надії на революційний переворот у психологічній науці⁴. Нарешті, по-п'яте, накопичується все більше даних про безпосередню реакцію, здавалося б, «мертво-речовинного» світу техніки (зокрема, комп'ютера) на сугубо ментальні стани користувача. Відомо, що острах поломки технічного пристрою різко збільшує ймовірність його реальної поломки і т.д.

Все це дає певні підстави припустити: наша свідомість являє собою не тільки опосередковану фізичною дією, а й безпосередню матеріальну силу в Космосі, яку ми тільки починаємо науково вивчати і якою поки не навчилися свідомо володіти.

Принаймні це метафізичне припущення на сьогоднішній момент виглядає більш теоретично цілісним (що ми спробували вище показати), а також, що не менш важливо, емпірично фундируваним, ніж віра в те, що наші думки й ідеї знаходяться лише під черепною коробкою й об'єктивуються зовні винятково в символічній формі. У це нам властиво вірити, оскільки фізична реальність думки безпосередньо не дана. Але ж ми безпосередньо не бачимо (і ніколи не побачимо!) неозброєним фізичним оком

 

¹ Численні експерименти з телепатії та телекінезу проводилися в Новосибірську науковою групою під керівництвом В. П. Казначеєва. Див.: Казначеев В.П. Проблема живого вещества и интеллекта: этюды к теории и практике медицины III тысячелетия // Всстн. МИКА (Междунар. ин-т космич. антропоэкологии). 1995. № 2.

² Васильев Л.Л. Таинственные явления человеческой психики. М, 1963. С. 112–113.

³ См.: Дубров А.П., Пушкин В.Н. Парапсихология и современное естествознание. М., 1989.

⁴ Сперри Р.У. Перспективы менталистской революции и возникновение нового научного мировоззрения // Мозг и разум. М., 1994. С. 27.

ні протонів, ні електронів, ні електромагнітних полів, ні тим більше кварків. Однак у їх існування більшість із нас вірить безумовно! Так чому в одне, чуттєво не дане, ми твердо віримо, а інше нам властиво заперечувати? І чи не є таке заперечення своєрідної матеріальності думки типовим некритичним науковим віруванням, яке корениться у вчорашньому дні науки подібно до того, як заперечували реальність електронів і польових фізичних процесів більшість фізиків кінця XIX – початку XX століття?

 

4. ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СВІДОМОСТІ

 

Підсумовуючи все сказане вище з проблеми ідеального, можна сказати таке: розірвати і протиставити один одному ідеальні та матеріальні процеси неможливо, неважливо – розглядаємо ми буття природних об'єктів, або ж реальність людської свідомості.

Природа, будучи начебто б сугубо матеріальною, виявляється ідеально-номологічно(від грецьк. nomos – «закон») структурованою(ideal) і пронизаною ідеально-інформаційними зв'язками(ideele). Без цього не був би можливий сам феномен життя, тому що жити – означає перебувати в спів-знанні <со-знании> з навколишніми тілами і процесами, навіть якщо сам факт цього спів-знання самим організмом ніяк і не усвідомлюється. Подібне усвідомлення – доля людини, наділеної розумом і самосвідомістю.

Однак і свідомість людини, будучи ідеальною за своїм змістом¹, має потребу, по-перше, у матеріально-несущих основах свого буття, і, по-друге, завдяки цим тонким несущим фізичним структурам здатна виступати в ролі не тільки опосередкованої тілесною дією чи знаряддям праці, а й безпосередньої сили світового буття, як би, повторимо це ще раз, подібний висновок не суперечив нашим сьогоднішнім віруванням.

Звідси можна зробити загальметафізичний висновок, що і наша свідомість, і світове буття, органічною і творчою частиною якого є людська свідомість, мають монодуалистичну (за термінологією С.Л.Франка і С.Н.Булгакова) – ідеально-матеріальну (або енерго-інформаційну) – природу. Цю тезу, якщо пам'ятає читач, ми намагалися послідовно провести й у рамках онтологічної частини нашого лекційного курсу.

У цьому, на перший погляд незручному терміні «монодуалізм» присутні два принципових моменти: в основі буття лежать два протилежні (матерія і свідомість, енергія і інформація) й відносно незалежні первні (дуалізм),але які один від одного невіддільні й мають потребу у взаємному опосередкуванні (монізм). Цікаво, що монодуалізм, який найбільш зримо проявляється при аналізі онтологічного статусу явищ свідомості, імпліцитно (неявно) присутній у вихідних смислах поняття «інформація», так широко використовуваного в сучасній науці. Інформація (від лат. informatio) означає організованість, внутрішній порядок, але в цьому латинському слові присутній ще

 

¹ Або будучи оперуваням інформацією в чистому вигляді.

і інший базовий смисл, а саме – тлумачення, роз'яснення. Інформація, отже, це щось, що забезпечує структурність і оформленість усього існуючого, але що має бути обов'язково зрозумілим і витлумаченим живою свідомістю,тому що тільки в ній і через неї виявляється в чистому вигляді.

Визнання свідомості не тільки такою, що інформує нас про світ, а могутньою інформуючою силою світобудови – очевидно, закономірний крок, який повинна буде зробити фізика у XXI столітті. Не виключено, що ми стоїмо на порозі нової епохи, пов'язаної з науковим відкриттям найтонших матеріально-несущих енергій Космосу, невіддільних від психічного життя людини. Вся наша багато в чому руйнівна техногенна цивілізація – це тілесна проекція назовні грубо фізикалістських картин світу (механічної, електромагнітної, квантово-механічної)¹, а ще точніше – відколок пласко матеріалістично зорієнтованої свідомості.

Правда, зворотним боком подібної позиції є гіпертрофована релігійно-ідеалістична настанова², підживлююча своїм радикалізмом фізикалістську орієнтацію науки і техніки й існуюча лише завдяки наявності подібного ворога. Більш об'ємний і синтетичний – монодуалістичний – погляд на свідомість і тіло людини повинен буде привести до створення психоприродознавства (що передбачав ще С.Н.Трубецькой) і дати імпульс новому витку технічної творчості – психотехніці в найширшому розумінні цього слова. Тут уже не машина (з людиною як її функціональним придатком), а сама людина – як надзвичайно складний «апарат», створений природою, – виявиться серцем техносфери майбутнього.

Якими б не здавалися такі висновки містичними, утопічними і т.д., проте вони випливають із цілком реальних фактів і процесів, які відбуваються в сучасній культурі й окреслюють цілком визначені перспективи подальших досліджень феномена свідомості. Так, можна припустити, що вони підуть двома взаємно передбачаючими і взаємно підживлюючими один одного напрямками, які аж до останнього часу виключали один одного.

Перший з них буде й надалі вивчати свідомість як цілком об'єктивний феномен, який проявляється у вигляді матеріальних взаємодій (фізичних, фізіологічних, біохімічних і т.д.), які можуть бути експериментально досліджені й теоретично пояснені засобами природничих наук. Але в ході їхнього здійснення необхідно буде обов'язково враховувати два моменти: а) принциповий зв'язок матеріально-несущого складника свідомості з усім різном