Студопедия — УЧАСТЬ ГІПОТАЛАМО-ГІПОФІЗАРНОЇ СИСТЕМИ В ГОМЕОСТАЗІ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

УЧАСТЬ ГІПОТАЛАМО-ГІПОФІЗАРНОЇ СИСТЕМИ В ГОМЕОСТАЗІ






Організм, як і будь-яка система, зберігає свою цілісність до тих пір, поки взаємодія складових частин забезпечує його внутрішню рівновагу і врівноважує з умовами зовнішнього середовища. Ця здатність зберігати відносну динамічну рівновагу основних функцій і внутрішнього середовища, незважаючи на безперервні зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, які діють на організм, позначається як гомеостаз і представляє часткову прояву загального принципу Ле-Шательє, де вказується, що “якщо на систему, яка знаходиться у стійкій рівновазі, діє зовнішня причина, яка змінює як-небудь із умов, що визначають стан рівноваги, то рівновага зміщується в тому напрямку, при якому ефект проведеного впливу зменшується”, що витікає, в свою чергу із третього закону Ньютона. Отже, за Ла-Шательє, що будь-яка система (а отже, і організм) лишається системою або об’єктивною єдністю її складових частин, закономірно пов’язаних різноманітними взаємодіями, якщо при дії всякої причини, яка порушує рівновагу цих частин, у системі виникають реакції, протидіючі здійсненому впливові, а отже, вони нівелюють і компенсують останні, відновлюючи рівновагу системи хоча б на іншому, ніж вихідний, рівні. Такі компенсаторні реакції, що виникають в організмі у відповідь на ушкодження, яке виводить його зі стану рівноваги, І.П.Павлов називає “фізіологічним заходом проти хвороби”.

Оскільки гормони відносяться до тих агентів, які особливо впливають на обмін речовин і, отже, на внутрішнє середовище організму, то, з одного боку, ендокринні органи мають широко залучатись в реакції гомеостазу, а з іншого – сама ендокринна система повинна мати потужні механізми, які забезпечують зберігання і відновлення рівноваги всередині її. Контроль ендокринних функцій здійснюється підзгірно-гіпофізарною, точніше, підзгірно-аденогіпофізарною системою.

Будь-яка регуляція передбачає, що регулююча інстанція отримує безперервну інформацію від об’єктів, що регулюються, отже, між підзгірно-гіпофізарною системою і периферичними ендокринними залозами має існувати зворотній зв’язок. Цей зворотній зв’язок нерідко образно порівнюють із термостатом, який зберігає задану температуру завдяки наявності терморегулятора, що підсилює нагрів термостата, коли температура в ньому знижується і, навпаки, зменшує цей нагрів при протилежних обставинах.

У найбільш спрощеній формі ідея зворотного зв’язку в ендокринній системі представлена у ученні М.М.Завадовського про ”плюс – мінус взаємодії”, за яким взаємовідносини між ендокринними органами мають взаємне протиріччя. Якщо гормон однієї залози стимулює іншу, то гормони останньої пригнічують гормоноутворення в першій.

Це положення прийнятне тільки для взаємодії між передньою долею гіпофіза і тими з периферичних ендокринних залоз, які зазнають безпосередньої залежності від її кринотропних гормонів. Дійсно, в умовах відносно нормального організму стан периферичного ендокринного ефектора і ступінь його функціональної активності виявляють явний паралелізм з інтенсивністю, яка відповідає кринотропній функції передньої долі гіпофіза. Але цей паралелізм легко розладнується при деяких патологічних станах організму та при експериментальних впливах, особливо пов’язаних із порушенням функціональної діяльності вищих відділів центральної нервової системи.

В умовах експериментального неврозу або аплікації невеликих серебряних або целуїдинових пластинок на поверхню кори півкуль активація щитоподібної залози, яка викликається дією тиреостатичних речовин, може розвиватися без посилення тиреотропної функції гіпофіза. Посилення тиреоїдної функції в більшості випадків тиреотоксикозу або інтенсивний ріст тиреоїдної паренхіми при зобній хворобі перебігає без підвищення продукції гіпофізарного тиреотропного гормона, а часто з її послабленням. Точно так же в умовах впливу, прикладеного до головного мозку, у самок інколи посилюється кровотеча із матки і навіть стає постійною, хоча фолікулостимулююча функція передньої долі гіпофіза не підвищується.

Навіть у тих випадках, у яких залежність реакції, яка розвивається в периферичному ефекторі, від впливу відповідного гіпофізарного тропного гормону не викликає сумніву, ступінь функціональної активності передньої долі гіпофіза може виявлятись не рівнем гормона залежної периферійної залози, а факторами, які знаходяться поза залозою. Так, наприклад, в умовах екстратиреоїдного підвищення основного обміну тиреотропна функція гіпофіза послабляюється, хоча в даному випадку рівень тиреоїдних гормонів не зростає, а, навпаки, знижується. Подібні співвідношення створюються, зокрема, в умовах гіпоксії. Компенсаторно-пристосувальне значення подібних реакцій очевидне: при будь-якому підвищенні основного обміну, якими би конкретними причинами воно не викликалось, протидіючою реакцією, яка сприяє відновленню врівноваженого стану організму є така, що має призвести до послаблення метаболізму.

Оскільки основна активація обмінних процесів в організмі здійснюється дією тиреоїдних гормонів, то компенсаторною реакцією є пригнічення функціональної активності щитоподібної залози, яка настає як наслідок зменшення продукції тиреотропного гормона передньої долі гіпофіза. Таким чином, у даній ситуації послаблення тиреотропної функції гіпофіза настає як реакція не на збільшення дії тиреотропних гомонів, а на зміну загального стану організму загалом. Аналогічні співвідношення створюються, коли одночасно послаблюється як функціональна активність щитоподібної залози, так і тіреотропна функція гіпофіза в умовах дії дінітрофенолу або пірогенних бактеріальних екстрактів – агентів, які викликають екстратіреоідне підвищення обміну речовин. Нарешті, принципово та ж ситуація виникає при перебуванні організму в середовищі з підвищеною або зниженою температурою – в першому варіанті продукція тиреотропного гормона зменшується, що, в свою чергу призводить до послаблення тиреоїдної активності, а в іншому випадку ці здвиги мають зворотнє спрямування, але гормоноутворююча діяльність гіпофіза і стан щитоподібної залози виявляються не у взаємних протиріччях, які передбачались би постулатом “плюс – мінус взаємодія”, а змінюється однозначно. В цих випадках інтенсивність тиреотропної функції гіпофіза визначається не концентрацією тиреотропних гормонів в організмі, а факторами, зовнішніми за відношенню до щитоподібної залози. Складається враження, що тиреотропна функція гіпофіза реагує не на тиреоїдні гормони як такі, а на ті зміни в загальному стані організму, які викликаються цими гормонами. Зрозуміло, що при даній умові будь-який екстратиреоїдний агент, яких викликає в організмі ефекти, схожі з дією тіреоідних гормонів, також можуть впливати на гіпофіз, як і останні.

Викладеній аналіз показує, що висловлювання типу “гіпофізарно–тіреоідна вісь” або “гіпофізарно-надниркова” чи “гіпофізарно-гонадна, що нерідко розглядаються як замкнені системи, які саморегулюються, виправдані тільки в порівняно вузьких межах.

Крім того, в регуляції аденогіпофізарного гормонопоезу можуть відігравати значну роль не тільки контролюючий вплив підзгір’я, але і безпосередня (субталамічна) взаємодія між передньою долею гіпофіза і периферичними ендокринними залозами – ефекторами. Разом із тим підзгір’я може впливати і на ці субталамічні взаємодії, модифікуючи їх перебіг і прояви, чим ще більше ускладнюється взаємодія підзгір’я з передньою долею гіпофіза. Так, наприклад, взаємодія між підзгір’ям, гіпофізом і щитоподібною залозою може бути представлена як результат взаємодії двох протилежних факторів. Продукція і виділення тіреотропного гормона контролюються, з одного боку дією TRF (або TRS) фактору, а з іншого – тиреоїдними гормонами, які виявляють пригнічуючий вплив на цю аденогіпофізарну функцію. Виділення TRS посилюється в умовах недостатності тиреоїдних гормонів, холоду і нервово-психічних впливі і тим самим форсується тиреотропна функція гіпофіза, а отже, стимулюється щитоподібна залоза. Недостатність TRS робить передню долю гіпофіза більш чутливою до пригнічуючої дії тиреотропних гормонів, тоді як надлишок TRS, навпаки, зменшує цю її чутливість.

Нарешті, підзгір’я виявляє свій регулюючий вплив на периферичні ендокринні залози не тільки через кринотропні гормони гіпофіза (трансгіпофізарно) але і без участі гіпофіза, безпосередньо по еферентних нервових шляхах – парагіпофізарно. Але будь-які зміни діяльності периферичного ендокринного ефектору, обумовлені парагіпофізарними впливами за принципом зворотного зв’язку неодмінно відображаються на передній долі гіпофіза. Наприклад, якщо підзгір’я через TRF первинно діє на гіпофіз, то тіреотропна функція останнього посилюється. Якщо ж підзгір’я первинно посилає свої еферентні імпульси до щитоподібної залози (парагіпофізарно), підвищуючи її функціональну активність, то тиреотропна функція в цих умовах повинна послаблюватися, що є вторинною реакцією на існуюче зростання рівня тиреоїдних гормонів у крові.

Концепція “плюс–мінус взаємодія”, навіть обмежена взаємовідношеннями між передньою долею гіпофіза і безпосередньо залежними від неї залозами, передбачає, що периферичні гормони (гормони периферичних ендокринних залоз) пригнічуюче впливають прямо на гіпофіз. Однак у взаємодії між органами внутрішньої секреції, в тому числі зворотний зв’язок між гормонами периферичних залоз і тропними функціями передньої долі гіпофіза, значно більш складні і різноманітні.

Зрештою, регуляція будь-якої ендокринної функції зводиться до того, що діяльність цієї залози внутрішньої секреції приводиться в рівновагу з концентрацією в крові гормонів, які виділяються цією залозою або, точніше, зі ступенем реакції, що розвивається в організмі під їх впливом. Установлення цієї рівноваги здійснюється різними способами. У простій формі продукти наступаючої реакції пригнічуюче діють прямо на залозу, що відповідає за дану реакцію. Наприклад, додавання тироксину до середовища, в якому інкубується ізольована in vitro щитоподібна залоза, послаблює її дихання і викликає дегенеративні зміни. Але в умовах цілісного організму пригнічення щитоподібної залози, яке настає під впливом гіпертиреоїдизації, може визначатися не тільки і не стільки прямою дією тиреоїдних гормонів на тиреоїдну паренхіму, а послабленням тиреотропної функції підзгір’я в результаті реакції останнього на надлишок тиреотропних гормонів або на підвищення основного обміну.

Пригнічення кори надниркових залоз в умовах надлишкової дії адренокортікальних гормонів обумовлюється на тільки послабленням адренокортикотропної функції підзгір’я, але і прямою дією глюкокортикоїдів на кору надниркових залоз.

Механізми пригнічуючої дії периферичних гормонів на відповідну тропну функцію передньої долі гіпофіза також можуть бути різні.

Взаємовідносини між ендокринною залозою і рівнем її гормонів в організмі, а також між двома або кількома периферичними ендокринними залозами дуже різноманітні. В одних випадках ці взаємовідносини можуть мати характер безпосередньої взаємодії, в інших ланки взаємодії замикаються на різних поверхах, опосередковано через передню долю гіпофіза, підзгір’я чи вищі відділи центральної нервової системи. Фізіологічна значимість цих форм взаємодії неоднакова для різних залоз. Так, серед факторів, що визначають функціональну активність щитоподібної чи статевих залоз в умовах відносно нормального організму, переважає зворотній зв’язок з відповідними тропними функціями гіпофіза, тоді як у регуляції біля щитоподібних залоз чи острівків Лангерганса на перше місце виступає безпосередня залежність від рівня кальцію чи цукру в крові. Однак, по-перше, ці форми взаємодії в кожному випадку виявляються непоодинокими і виключними, а лише переважаючими в числі інших можливих варіантів залежностей, а, по-друге, вони не лишаються завжди постійними. При зміні стану організму і в різних ситуаціях останнього переважаюче значення може переходити від одних з цих зв’язків до других. Зважаючи на множинність і різноманіття взаємодій між органами внутрішньої секреції, зміни в стані і діяльності одного з них відображаються у більшому або меншому ступені на всіх інших ендокринних залозах і будь-яке ендокринне захворювання тим самим принципово має розглядатись як багатозалозове (хоч фактично ступінь утягування окремих ендокринних залоз в патологічний процес далеко не однаковий).

Зворотних зв’язків між залозами-ефекторами і передньою долею гіпофіза було б недостатньо, щоб забезпечити об’єднання ендокринних органів у цілісну систему; це об’єднання досягається тим, що периферичні залози внутрішньої секреції, окрім зв’язків із гіпофізом, взаємодіють і між собою. Однак, якими не були форми і способи проявлення взаємовідносин між окремими органами, які входять до ендокринного апарату, останній зберігає свою єдність і цілісність, поки результати взаємодії між складовими частинами виявляються направленими проти будь-якого порушення, яке виводить дану систему з рівноваги, а тому сприяє збереженню цієї рівноваги або відновленню його на новому рівні.

Нейросекреція – це процес синтезу і секреції гормонів спеціалізованими нервовими клітинами. Речовини, які утворюються в процесі нейросекреції, називаються нейрогормонами, вони беруть участь у реалізації життєво важливих функцій (ріст і розвиток організму, діяльність всіх залоз внутрішньої секреції, та центральної нервової системи). Нейрогормони виробляються клітинами гіпоталамічних ядер. Внаслідок цього гіпоталамус і гіпофіз поєднують під назвою гіпоталамо-гіпофізарної нейросекреторної системи.

Особливістю кровозабезпечення гіпофіза є наявність у його передній долі ворітної (портальної) системи: численні гілочки артеріального кола розпадаються в гіпофізарній ніжці на капіляри, які збираються в портальні вени, що входять у ворота гіпофіза і повторно розгалужуються на капіляри – синусоїди в тканині залози. Від останніх відходять відвідні вени гіпофіза.

Фізіологічне значення гіпофіза і його центральне положення в ендокринній системі визначаються тим, що він, будучи, з одного боку, безпосередньо пов’язаним з гіпоталамусом в єдину функціональну систему, а з другого, − виробляючи ряд гормонів, що виявляють специфічну активуючу дію на ряд залоз внутрішньої секреції, є місцем, де здійснюється переключення початкових нервових імпульсів, що посилаються центральною нервовою системою, на гормональні ланки аферентних шляхів, котрі гуморально переносять ці імпульси до периферичних ендокринних ефекторів. Так, через гіпофіз реалізується значна частина впливів, здійснюваних гіпоталамусом як мозковим центром ендокринних функцій на залози внутрішньо секреції, і забезпечується включення останніх у здійснення відповідних реакцій, що викликаються центрами головного мозку. Отже, поєднання гіпоталамуса і гіпофіза в функціональний комплекс лежить в основі єдності нервової і ендокринної систем. Такі взаємодії нейронної та гуморальної регуляції на рівні гіпоталамуса та гіпофіза.

Різноманіття зв’язків між регулюючими утвореннями і ефекторами слід розглядати як прояв загального фізіологічного принципу різноманіття забезпечення функцій організму (М.Г.Дурмішьян, 1960). Фактично регуляція основних процесів, які відбуваються в організмі, реалізується не одним, а кількома контролюючими механізмами. Зокрема, здійснення як еферентних, так і аферентних впливів в ендокринному апараті гормональними і нервовими механізмами підвищує і гарантує надійність зв’язків, які лежать в основі єдності й цілісності організму.

 







Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 517. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Эффективность управления. Общие понятия о сущности и критериях эффективности. Эффективность управления – это экономическая категория, отражающая вклад управленческой деятельности в конечный результат работы организации...

Мотивационная сфера личности, ее структура. Потребности и мотивы. Потребности и мотивы, их роль в организации деятельности...

Классификация ИС по признаку структурированности задач Так как основное назначение ИС – автоматизировать информационные процессы для решения определенных задач, то одна из основных классификаций – это классификация ИС по степени структурированности задач...

ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ   Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...

Ситуация 26. ПРОВЕРЕНО МИНЗДРАВОМ   Станислав Свердлов закончил российско-американский факультет менеджмента Томского государственного университета...

Различия в философии античности, средневековья и Возрождения ♦Венцом античной философии было: Единое Благо, Мировой Ум, Мировая Душа, Космос...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия