Вимоги до оформлення посилань

Пишучи богословські праці, автори повинні подавати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наведено в роботі або на ідеях і висновках яких вони ґрунтуються. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Варто посилатися на останні видання публікацій.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей чи інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні треба точно зазначити номери сторінок з джерела, на яке зроблено посилання в роботі.

2.4.2.1. Посилання в тексті

Посилання в тексті на джерела варто зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: “...у монографіях [1-7]...”.

Можна наводити посилання на джерела у виносках, номер посилань при цьому має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад.

Цитата в тексті: “...існує гідна подиву згода між різними вченими в тому, що Всесвіт має початок [3] ”.

Відповідний опис у переліку посилань:

3. Гуддінг Д., Леннокс Д. Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі. – К.: УБТ, 2003. – С. 101.

 

ЄААА не рекомендує посилання у такий спосіб, який інколи зветься позатекстовим.

 

2.4.2.1.1. Біблійні посилання

Рада ЕААА очікує, що всі біблійні посилання будуть оформлені внутрітекстовим способом, який виглядає таким чином.

Після цитування Писання або непрямого посилання на нього в дужках наводиться скорочена назва книги із крапкою, без пропуску - номер глави, після двокрапки наводиться номер вірша з цієї глави. Якщо посилання дається на кілька віршів, робиться перерахування через дефіс (якщо наводяться вірші поспіль) або через кому (якщо вірші наводяться вибірково). Скорочення біблійних книг пропонуються в розділі 6.

Посилання на інші джерела в такий спосіб не рекомендуються.

 

2.4.2.1.2. Рекомендовані посилання в богословських працях (підрядкові)

Євро-Азіатська Акредитаційна Асоціація наполегливо рекомендує використовувати в богословських роботах (курсових, дипломних, магістерських, статтях і таке інше) так звані підрядкові посилання.

Підрядкові посилання, як правило, зв'язують із текстом цифровими позначеннями. У разі посилання на все джерело в цілому знак виноски розташовується в тому місці тексту, де завершується думка автора. Такі самі правила для посилань на іноземну літературу. Слід також зазначити особливість: на відміну від бібліографічного опису прізвища авторів у виносках не відокремлюються комами від ініціалів.

У підрядковому посиланні повинні бути присутнім:

· відомості про автора;

· заголовок джерела або документа;

· відомості про відповідальність – про упорядників тощо (якщо потрібно);

· місце й дата видання;

· сторінка, на якій наведений матеріал посилання (якщо можливо її вказати).

Саме так повинні оформлятися богословські роботи в школах і виданнях ЄААА.

Приклад.

Цитата в тексті: «...існує гідна подиву згода між різними вченими в тому, що Всесвіт має початок»¹⁾.

Відповідне подання виноски:

_______________

¹⁾ Гуддінг Д., Леннокс Д. Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі. – К.: УБТ, 2003. – С. 101.

 

2.5. Оформлення бібліографічного опису

2.5.1. Загальні вимоги

У списку використаних джерел обов’язково вказують праці, на які автор посилався в роботі, а також ті, на які немає посилань, але їх опрацювання допомогло авторові змістовніше написати ті чи інші розділи.

Бібліографічний опис - це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні для загальної характеристики й ідентифікації документа.

Бібліографічний опис складається з елементів, що об’єднані в ділянки, та заголовка. Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаками «крапка» і «тире» (. -), які допускається заміняти знаком «крапка» (.). Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами.

2.5.2. Основні елементи бібліографічного опису

До основних елементів бібліографічного опису належить інформація про автора (чи авторів), назву твору, вид видання (перевидання чи переклад), місце видання, видавця, рік видання та обсяг публікації.

Дані про автора. Ініціали осіб, на чиї праці посилаються в науковій роботі, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпаки - на першому місці ставлять прізвище. Ця вимога стосується й опису іноземними мовами. Прізвища авторів наводять у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами. Якщо це робота двох або трьох авторів, то можна подавати прізвище та ініціали лише першого автора і додавати слова “та ін.” (“et al.”).

Книги чотирьох та більше авторів, а також видання, що не мають індивідуальних авторів, записують за назвою. Інформацію про авторів, індивідуальних чи колективних (назва організації), подають після назви через косу лінію (/). У цьому разі ініціали ставлять перед прізвищем. Якщо авторів понад чотири, можна зазначити перших три, додаючи слова “та ін.” Можна навести прізвища всіх авторів, якщо прізвище важливого автора стоїть на п’ятому чи дальшому місці.

Дані про наукові ступені, вчені та почесні звання, титули, посаду, місце праці, членство в наукових товариствах чи академіях, які часто наводять на титульних сторінках книг, в описі опускають.

Дані про назву та вид видання. Назву роботи наводять так, як подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано другу назву (відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи), то їх наводять в описі, відокремивши від основної назви двокрапкою (:). Другу назву не скорочують.

Після назви уточнюють відомості про видання. Наприклад, ”Навч. посіб.”, ”Підручник”, “Словник”, ”Довідник”, “Зб. ст.”, ”Зб. наук. пр.”, “У 3 т.” тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку. Слова в уточненні дозволено скорочувати відповідно до чинних стандартів.

Якщо робота перекладена з іншої мови, то після назви через одну косу лінію вказують дані про переклад. Наприклад, “Пер. з англ.”. Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою і перелічують авторів.

Назви використаних робіт перекладу не підлягають і подаються мовою оригіналу.

Дані про перевидання. Дані про перевидання й опис змін (виправлене, доповнене, перероблене тощо) подають після даних про автора (-ів) і виділяють з обох боків тире.

Порядковий номер видання подають завжди спочатку, позначаючи арабськими цифрами, незалежно від того, як надруковано в книзі. До цифри додають через дефіс закінчення (-е,-є). Наприклад, “– 3-є вид., перероб. і доп. –”.

Вихідні дані видання. Після інформації про автора, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу.

Першим елементом вихідних даних є місце видання, яке наводять повністю у називному відмінку. Дозволено подавати скорочено лише назви столиць (чи інших великих міст). Наприклад, “Львів”,” Харків”, проте “К.”, ”М.”, ”Спб”. Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою. Якщо одна з двох назв міст не скорочується, тоді зазначають повну назву обох. Наприклад, ”М.; Спб.”, ”Київ; Львів”. Але не “К.; Львів”.

Зазначивши місце видання, ставлять двокрапку.

Далі подають коротку назву видавництва, без лапок, опускаючи слово “видавництво”. Якщо книгу видали два видавництва, то в описі зазначають обидва. Наприклад, “К.: Основи”, “Львів: Просвіта”, “Вид-во Львів. ун-ту”, “Львів: Світ; Київ: Либідь”, “К.: Либідь; Основи”.

Якщо ж книгу видали спільно три чи більше видавництв, то наводять перше зі словами “та ін.” або “etc.”

Після назви видавництва ставлять кому (,) і подають рік видання. Рік видання зазначають арабськими цифрами. Слово “рік”, а також місяць і число не наводять. Наприклад, “Львів: Каменяр, 2000”.

Дані про обсяг публікацій. У бібліографічному описі книги подають обсяг монографії. Наприклад, “483 с.” У бібліографічному описі статей подають сторінки, на яких надрукована ця стаття. Наприклад, “С. 34-63.”