Особисті немайнові права.

Цивільні стани забезпечують формальну і правосуб’єктну індивідуалізацію людини, а особисті немайнові права - її соціальну індивідуалізацію.

Виділяють наступні юридичні ознаки індивідуалізації:

- вони набуваються на основі приписів законодавства чи самостійними діями особи та призначені як відрізняюча ознака;

- визначають індивідуальне правове положення особи;

- підлягають охороні та правовому захисту у випадку порушення;

Є відрізняючою ознакою.

Таким чином, під індивідуалізацією фізичної особи слід розуміти притаманні конкретній фізичній особі особисті ідентифікаційні ознаки, які відрізняють її з поміж інших фізичних осіб і мають правове значення, персоніфікують правовідносини або зумовлюють певні суб’єктивні права і юридичні обов’язки, підлягають охороні та захисту у встановленому законом порядку.

Отже, під впливом механізму забезпечення безпеки особи та суспільства, введення та розповсюдження електронних та новітніх комунікаційних та операційних технологій, електронних гаманців, документів, розповсюдження реєстраційних процедур зростає необхідність у засобах індивідуалізації фізичних осіб.

Виділяють наступні види індивідуалізації фізичних осіб:

а) індивідуалізація формального характеру, оскільки містить формальні ознаки: людині привласнені визначені ім’я, по батькові і прізвище, вона має дату і місце народження, громадянство, зареєстрована за визначеним місцем проживання; соціального характеру, містить соціальні ознаки: громадянин є унікальним членом людської сім’ї і відрізняється від інших членів суспільства своїм зовнішнім виглядом, біологічними і соціальними якостями; правового характеру, оскільки містить правові (правосуб’єктні) ознаки;

б) загальна та спеціальна. Перша служить інтересам суспільства і відображає створені нею системи відстеження всілякої інформації про об’єктів права та суб’єктів, друга – забезпечення потреби самовираження особистості;

в) постійні та змінювані;

Г) необхідні і факультативні. Необхідними є такі, що вимагаються чинним законодавством для даного виду правовідносин.

 

РОЗДІЛ 3

ВІДМЕЖУВАННЯ ПОНЯТЬ «ІМ’Я», «НАЙМЕНУВАННЯ», «КОМЕРЦІЙНЕ (ФІРМОВЕ) НАЙМЕНУВАННЯ»

У цивільному законодавстві існують інститути особистих немайнових прав, а також права інтелектуальної власності, що охоплюють терміни «ім’я», «найменування», «комерційне (фірмове) найменування». Перелічені поняття є засобами індивідуалізації суб’єктів цивільного права, проте вони значно відрізняються один від одного. Особисті немайнові права людини забезпечують її природне існування і соціальне буття, а права інтелектуальної власності, одним з інститутів якого є право на комерційне найменування, надають можливість відрізнити юридичну особу від фізичної.

У ЦКУ законодавець поділяє особисті немайнові права на права, що забезпечують природне існування фізичної особи, і права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. До другої групи віднесені права, спрямовані на індивідуалізацію фізичної особи.

Для здійснення та захисту прав суб'єкта, забезпечення стабільності цивільних відносин необхідна чітка індивідуалізація кожного учасника цивільного права. Серед засобів такої індивідуалізації ЦК виділяє ім’я.

Міжнародна конвенція про права дитини 1989 р. визнає за дитиною право на ім’я з моменту її народження (ст. 7) [11]. З ім’ям пов’язують сукупність уявлень про зовнішність людини та її внутрішні якості, які визначають індивідуалізацію останньої у суспільстві і цивільному обороті.

Відповідно до статті 294 ЦКУ фізична особа має право на ім’я. Під власним ім’ям фізична особа вступає у цивільні правовідносини, набуває та реалізує цивільні права та обов’язки. Ім’я особи фіксується у паспорті та інших відповідних документах, воно складається з прізвища фізичної особи, власне імені та по батькові.

За статтею 145 Сімейного кодексу України, прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. У разі відсутності такої згоди спір може бути переданий на розгляд суду [12].

Ім’я дитини, за статтею 146 СК, визначається за згодою батьків. А якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, - то за згодою матері. Дитина може мати більше двох імен, якщо таким є звичай національної меншини, до якої належать батьки або один із них.

По батькові визначається за іменем батька (особи, зареєстрованої як батько). Відповідно до статті 149 Сімейного кодексу, змінити по батькові дитини, яка досягла 14 років, можна, у разі зміни батьком свого ім’я, лише за її згодою. У цьому Кодексі немає прямої заборони щодо зміни по батькові повнолітньої особи тоді, коли батько не змінив свого ім’я.

Прізвище може бути змінене у зв'язку з реєстрацією шлюбу, розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним.