ТЕМА 1. ВВЕДЕНИЕ В ЭКОНОМИЧЕСКУЮ ТЕОРИЮІнтелект (з лат. – „пізнання”, „розуміння”, „розум”) – це здатність до мислення, раціонального пізнання. Інтелект – це здатність генерувати нову інформацію, тобто інформацію, якої ніколи не було у світі і яка може стати товаром, а не сам процес її створення. Часто інтелект змішують з поняттям „творчість”. І хоча між ними є прямий зв’язок, ці поняття мають різне значення. Творчість – це цілеспрямований процес пошукової діяльності людини, результатом якої є щось нове, з притаманною йому неповторністю, унікальністю, оригінальністю тощо. Отже, Інтелектуальна Власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати Інтелектуальної Діяльності у виробничій, науковій, літературній, інформаційно-технологічній, комп’ютерній та ін. сферах. Інтелектуальна Діяльність, у свою чергу, - це творча діяльність. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності – Інтелектуальна Власність. Творчість – „виступає” як товар, вона є об’єктом бізнесових та державних структур. Для людини характерні 2 види творчості: · художня; · технічна. Результатом художньої творчос ті є літературні і художні твори. Результатом технічної творчості – винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо. Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної творчості застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг. За історичною традицією результати технічної творчості називають об’єктами права промислової власності, або „промисловою власністю”. Поняття „промислова власність” іноді помилково ототожнюють з матеріальними об’єктами промисловості – будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність – це вид ІВ. Підкреслимо, що під ІВ розуміють не результат ІД-сті людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об’єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, ІВ є нематеріальним об’єктом. З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об’єктів, ІВласністю, у багатьох випадках, заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди Ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація перекочує до мозку Вашого співрозмовника і повернути її назад, на відміну від матеріального об’єкта, неможливо. Відтепер обидві сторони володіють одним і тим самим об’єктом. Відмінності спостерігаються також під час обміну. Так, якщо Ви обмінялися з партнером комп’ютерами, то після такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп’ютеру. А якщо Ви обмінялися ідеями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде мати по дві ідеї. Походження виразу „інтелектуальна власність” звичайно пов’язують з французьким законодавством кінця XVIII ст.. і, зокрема, з теорією природного права, яка набула свого найбільш послідовного розвитку у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Руссо). Згідно із цією теорією право творця будь-якого творчого результату, хай то буде літературний твір або винахід, є його невід’ємним природним правом, виникає з самої природи творчої діяльності „ й існує незалежно від визнання„ цього права державною владою. У вступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791р. визначалося, що „будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив”. Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює „право власності”, яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей. Розуміння власності як майнових відносин, що дають відповідь на питання „Чия це річ?”, характерно для більшості країн континентальної Європи. Однак існують принципові відмінності між матеріальними і нематеріальними продуктами ІДіяльності як об’єктами привласнення. Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто встановити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю – необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє. Інтелект речей не виробляє, і тому результати ІДіяльності не є об’єктами відносин власності у класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та ін. результатами ІПраці; ними не можна володіти, однак їх можна використати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. У 1967р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що засновувала Всесвітню організацію ІВ (ВОІВ), відповідно до якої до ІВ належать права на: · літературні, художні та наукові твори; · виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; · винаходи в усіх сферах людської діяльності; · наукові відкриття; · промислові зразки; · товарні знаки, фірмові найменування і комерційні позначення; · захист від недобросовісної конкуренції. На членів ВОІВ не покладається зобов’язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об’єктів ІВ, що охороняються.
ІВ у звичайному розумінні – це права на результати творчої праці. Права неможливо сприймати на дотик, тому ІВ є нематеріальною. Якщо ІВ нематеріальна, то що є об’єктом власності? Об’єктом власності є право на результати ІДіяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об’єкта власності і творець матеріального об’єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об’єкти. З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. ІВ може бути: майнова і немайнова. Майнова ІВ – це право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ (пристрій, прибор, комп’ютер, програма, база даних і знань, система управління). Немайнова ІВ – це сукупність особистих моральних, психологічних, логічних, духовних (немайнових в розумінні економічних) та інших прав людини, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої природи. Особисті (немайнові) права автора програм, БД, ІС та технологій поділ. на: v право авторства, право вважатися автором даних понять і вимагати від інших осіб визнавати Ваші права авторства, відповідно до існуючого законодавства; v право на авторське ім’я (назву), можна вказувати власне ім’я, псевдонім або виступати анонімно; v право на недоторканість, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню, зміні без дозволу автора або використання будь-яких коментарів, післямов, пояснень тощо без дозволу автора; v право на обнародування або право випуску твору у світ. Таким чином, право ІВ є майновим правом (правом володіти, правом користуватися, правом розпоряджатися) та немайновим правом (правом на авторство, недоторканість твору тощо) (див. рис.1).
Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права – найважливіша особливість ІВ. Стосовно авторського права треба наголосити, що охороні підлягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Ідеї не охороняються авторським правом. Наприклад, якщо автор публікує у журналі статтю, де у стислому виді викладає свої ідеї проте, як побудувати автоматизоване робоче місце (АРМ) викладача або студента, чи як спроектувати систему дистанційного навчання, Web-сайту, базу даних чи знань, то ніхто не може перешкодити будь-кому використати ці ідеї для створення перелічених продуктів. Хоча до речі, лекція, виступ, промова – це об’єкти авторського права і вони таким чином підпадають під закон про охорону авторського права і суміжних прав. Курси з дистанційної освіти – це також об’єкт ІВ і авторського права, бо для їх створення використовуються оригінальне чи/або універсальне програмне забезпечення (ПЗ), а також методичне, технологічне, організаційне, інформаційне забезпечення (власне чи запозичене) тощо.
Одна з основних властивостей Інтелектуальної власності в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь. це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання ІВ у сфері матеріального виробництва. Іноді ІВ у явному вигляді може не приносити прибутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів на ринку. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян. Однак для того, щоб одержати ту чи іншу користь від права на об’єкт ІВ, необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та ін.. ресурси. Тому, якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного об’єкту ІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляються дешевшими, а отже і більш конкурентноздатними. Таким чином, творець об’єкта ІВ опиниться у невигідному становищі. Уперше, на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV ст. королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користуватися цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення. Такі права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою, що означало „відкритий лист”, оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З’явилися протести, і питання, пов’язані з патентами, стали вирішувати у судовому порядку. Для того, щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628р. був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком „будь-яких патентних грамот і прав на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користатися”. Зрозуміло, згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на початку XVII ст. були закладені його основи. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності використовується дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій. Іншим об’єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними чи ставилися скотаря як „клейма” на тварині в давні часи. Однак, незважаючи, на поважний вік, вони реалізували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв’язок між товаром і виробниками. Термін „товарні знаки” (торговельні марки) почали вживати тільки у ХІХ ст. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, одведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовувалися торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім’ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи. У 30-40х рр. ХХ ст. було в основному завершено розвиток законодавства про торговельні марки (Німеччина,1936р.; Британія 1938р.; США,1946р.). Ці закони в основних рисах не втратили чинності і на сьогодні.
Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV ст., що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі а Англії і Франції стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток. Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продаж, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709р. парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни – перший закон про авторське право (копірайт) – від англ. copyright – право копіювати. закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 17 років, якщо автор був живий. У 1791 і в 1973 рр. був закладений фундамент французької системи авторського права. на відміну від анг. системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії, і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну сутність. тобто як матеріальні права. Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше – як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав. Пріоритетне значення ІВ серед інших об’єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США.
До 1991р. в Україні, як і всьому колишньому Радянському Союзі були присутні спеціальні закони про охорону ІВ, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об’єкта ІВ не їхнім творцем, а державі. Механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура – складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною. Після проголошення незалежності й державотворення України 24.08.91р. почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері ІВ. Початком становлення законодавства України про ІВ вважається день прийняття Закону України „Про власність”, тобто 7 лютого 1991р. Цим законом результати ІВ вперше були визнані об’єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до ІВ, знайшли своє відображення в ін.. законах України. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторського і суміжних прав, став ЗУ „Про авторські і суміжні права” (23.12.93р.). Принциповим моментом у розбудові законодавства про ІВ стало прийняття у 1996р. Конституції України, яка проголосила: „Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності”. 15 грудня 1993р. набули чинності ЗУ „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері ІВ стало прийняття у 2003р. Верховною Радою України Цивільного Кодексу України, книга IV якого має назву „Право ІВ”. Важливим джерелом права ІВ також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна. Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері ІВ. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та відповідністю з міжнародним законодавством.
Тема 1. Основные понятия и концепция аудита информационной инфраструктуры Цель задания – изучить основные понятия и концепцию аудита информационной инфраструктуры. Задание выполняется индивидуально. Результаты работы оформляются в виде отчета, содержащего описание и характеристику хозяйствующего субъекта, а также умозаключения обучающегося по рассматриваемым в теме основополагающим аспектам. На титульном листе должно быть указано: Отчет по заданию № 1 по курсу АИИ, выполнил студент… группы … М. 20__ год. Задание для обучающихся: Задание: Представьте и опишите современный хозяйствующий субъект (сфера деятельности обучающимися выбирается самостоятельно) его бизнес-процессы и информационную инфраструктуру. Приведите примеры недооценки важности информационных технологий руководством вашего хозяйствующего субъекта. Обоснуйте причины этой недооценки. Опишите основные домены ИТ-процессов. Дайте обоснование их взаимосвязи с бизнес-процессами. Составьте рубрикатор высокоуровневых задач. Приведите примеры детальных объектов контроля по Cobit. Придумайте пример цепочки перехода от доменов через высокоуровневые задачи к детальным объектам контроля. Охарактеризуйте (опишите) эти переходы.
Вопросы для анализа: 1. Отвечает ли система контроля, основанная на Cobit, требованиям любого бизнеса? Если «да», то, как ее реализовать надлежащим образом? 2. Есть ли в современных хозяйствующих субъектах проблемы, которые можно решить с помощью аудита информационной инфраструктуры?
Рассматриваемое мной предприятие – салон красоты.
\
Руководство может недооценивать ИТ, не осознавая, что этим они могут значительно упростить задачи персонала и позволяют сэкономить. Можно это сделать разными методами, например – создание базы данных может значительно упростить процесс управления и обменом знаниями. Так же БД – очень удобно структурирует информацию о намечающихся работах и выполненных заказов. Есть ещё одна очень нужная штука – программное обеспечение. ПО используется для того, чтобы автоматически составлять отчеты, для чего нужно будет всего лишь ввести немного необходимой информации. Домены ИТ-процессов: 1) Планирование и организация – определяет направление относительно внедрения решений и обеспечения сервисов; 2) Приобретение и внедрение – обеспечивающие внедрение решений и оказание на их основе сервисов; 3) Эксплуатация и сопровождение – предоставление решений, применимым для конечных пользователей; 4) Мониторинг – надзор за процессами, для того чтобы убедиться в верном направлении. В салоне красоты с планированием связано ежемесячное составление плана по работам. С приобретением и внедрением связано закупка новых инструментов для выполнения работ, внедрение новых автоматизированных информационных систем. С эксплуатацией и сопровождением связано использование инструментов для оказания услуг, использование ПО и БД. С мониторингом связанны проверки Бухгалтерии и прочей документации, в том числе БД клиентов. ТЕМА 1. ВВЕДЕНИЕ В ЭКОНОМИЧЕСКУЮ ТЕОРИЮ 1.1. Предмет, функции и методы экономической теории. 1.2. Основные проблемы экономики: структура экономики, эффективность и благосостояние.
|
