Імунопрофілактика
Імунізація населення з метою створення імунітету проти інфекцій дозволила попередити або різко понизити захворюваність віспою, поліомієлітом, кором, дифтерією, вірусним гепатитом. Основна мета імунізації - індукція або підвищення специфічного імунітету, що перевищує рівень вірулентності відповідного инфекта, тобто ліквідація існуючого відносного імунодефіциту чутливих індивідів. Імунопрофілактика (ІП) інфекційних хвороб - спосіб попередження їх розвитку шляхом створення активного або пасивного імунітету. Імунотерапія (ІТ) - спосіб придушення виниклої інфекції за допомогою підвищення імунітету. Для активної ІП і ІТ використовують вакцини, а для пасивної - протиінфекційні антисироватки. Вакцини ( лат. vacca - корова) - препарати із збудників захворювання або їх протективные антигени, призначені для створення активного специфічного імунітету з метою профілактики і лікування інфекцій. За способом отримання вакцини класифікуються на живих, убитих, хімічних, штучних, генно-інженерних і анатоксини. Живі, аттенуированные (ослаблені) вакцини отримують шляхом зниження вірулентності мікроорганізмів при культивуванні їх в несприятливих умовах або при пасивуванні на малосприйнятливих тваринах. До живих вакцин відносяться вакцини проти: - сказу, - туберкульозу, - чуми, - туляремії, - сибірської виразки, - грипу, - поліомієліту, - кору Живі вакцини створюють напружений імунітет, схожий з природним постінфекційним. Як правило, живі вакцини вводять одноразово, оскільки вакцинний штам персистирует в організмі. Убиті вакцини готують з штамів мікроорганізмів з високою імуногенністю, які инактивируют нагріванням, ультрафіолетовим опромінюванням або хімічними речовинами. До таких вакцин відносяться вакцини проти - кашлюку, - лептоспірозу, - кліщового енцефаліту і ін. Нерідко використовують не цілі клітки, а їх екстракти або фракції. Виділення з мікроорганізмів протективных антигенів дозволило отримати хімічні вакцини. Прикладом такої вакцини є хімічна холерна вакцина, яка складається з анатоксина-холерогена і ліпополісахариду, що витягує з клітинної стінки холерного вібріона. Аналогами бактерійних хімічних вакцин є вірусні субодиничні вакцини, що складаються з гемаглютинину і нейраминидазы, виділених з вірусу грипу (инфлувак, ваксигрипп, гриппол). Хімічні субодиничні вакцини менш реактогенні. Для підвищення імуногенності до них додають адьюванты (гідроксид алюмінію, алюмінієво-калієвий галун і ін.), а також імуномодулятори (полиоксидоний у вакцині – гриппол). Анатоксини отримують шляхом обробки екзотоксинів розчином формаліну. При цьому токсин втрачає свої токсичні властивості, але зберігає антигенну структуру і імуногенність, тобто здатність викликати утворення антитоксичних антитіл, використовуються для створення антитоксичного імунітету при - дифтерії, - правці і інших інфекціях, збудники яких продукують екзотоксини. При створенні генно-інженерних вакцин застосовують перенесення генів, контролюючих потрібні антигенні детерминанты, в геном інших мікроорганізмів, які починають синтезувати відповідні антигени. Прикладом таких вакцин може служити вакцина проти вірусного гепатиту В, що містить HBs-антиген. Її отримують при вбудовуванні гена, контролюючого утворення HBs-антигена, в геном кліток эукариот (наприклад, дріжджів). ДНК-вакцина є нуклеїновою кислотою патогена, яка при введенні в організм викликає синтез білків і імунну відповідь на них. По складу вакцини можуть бути у вигляді: - моновакцин (1 мікроорганізм), - дивакцин (2 мікроби) - або полівакцин (декілька мікробів). Приклад полівакцини - АКДС - асоційована кашлюк-дифтерійно-правцева вакцина, містить убиті бактерії кашлюків, дифтерійний і правцевий анатоксин. Рібомуніл - поликомпонентная вакцина з рибосом і пептидогликана мікробів, персистирующих у верхніх дихальних шляхах. Показання для вакцинації Деякі вакцини (див. календар) використовують для обов'язкової планової вакцинації дітей: протитуберкульозна вакцина БЦЖ, полиомиелитная, паротит, корова, краснушная, АКДС, гепатиту В (HBs). Інші вакцини застосовують при небезпеці професійних захворювань (наприклад, проти зоонозних інфекцій), або для введення людям в певних районах (наприклад, проти кліщового енцефаліту). Для попередження розповсюдження епідемій (наприклад, при грипі) показана вакцинація за епідеміологічними показаннями. Ефективність вакцинації залежить від створення достатнього імунного прошарку населення (колективного імунітету), для чого необхідна вакцинація 95% людей. Вакцинація передбачає створення у здорових придбаного (адаптивного) активного специфічного протиінфекційного імунітету до відповідного инфекту (вірусу, бактерії). Імунна відповідь на введення вакцини залежить від її вигляду (жива, убита, анатоксин), віку введення, що вакцинується (новонароджений, дорослий) і первинного або повторного. У імунній відповіді на введення вакцини беруть участь макрофаги, Т-лімфоцити (ефекторні - цитотоксичні, регулярні - хелпери, супресори, Т-клітки пам'яті), В-лімфоцити (і В-клетки пам'яті), що продукуються плазматичними клітками антитіла (lg M, G, А), а також цитокіни (монокіни, лімфокіни). Після введення вакцини макрофаги захоплюють антигенний матеріал, розщеплюють його внутріклітинний і представляють фрагменти антигена на своїй поверхні в імуногенній формі (епітопи). Т-лімфоцити розпізнають представлені макрофагом антигени і активізують В-лімфоцити, які перетворюються на клітки, що продукують антитіла (плазматичні клітки). При надлишку продукції AT в процес включаються Т-супресори, крім того, на IgG можуть вироблятися антиідіопатичні AT, що перериває процес вироблення AT. Періоди первинної імунної відповіді по рівню антитіл: Перший - латентний, інтервал часу між введенням антигена (вакцини) в організм і появою антитіл в крові. Його тривалість складає 1 – 2 тижні. У цей період антитіла в крові не визначаються. Другий - період підйому рівня антитіл, для нього характерне швидке наростання рівня антитіл в крові. Тривалість цього періоду складає 3 - 4 тижні. Першими з'являються антитіла IgM-класа, через 7 днів і пізніше наростає рівень IgG-антитіл (окрім новонароджених і дітей раннього віку). Значно пізніше (14-21 день) спостерігається підйом рівня IgA-антител. Вторинне введення вакцин індукує швидке збільшення кількості IgG-антител, подальші ревакцинації ще більш стимулюють їх освіту. Відбувається це за рахунок швидкого вступу до реакції В -и Т-клеток пам'яті. Якщо инфект (вірус, бактерія, токсин) нейтралізується IgG-антитілами, що спостерігається при деяких вірусних і позаклітинних бактерійних інфекціях (кір, дифтерія, грип), то їх наявність забезпечує створення імунітету. Оптимальний проміжок часу між першим і другим введенням вакцини - 1-2 місяці. Третій - період зниження рівня антитіл в крові - наступає після досягнення максимального рівня антитіл в крові, причому їх кількість знижується спочатку швидко, а потім поволі протягом декількох років. Механізми специфічного клітинного імунітету (Т-киллеры, В-лімфоцити) в сукупності з клітками природженого імунітету (макрофаги. ТЕНЬК, гранулоцити) визначають виникнення імунітету практично до всіх інфекцій, зокрема до «антителозависимым», проте їх участь при стандартному дослідженні вакцинованих зазвичай не враховується, хоча саме воно є визначальний. Дане твердження відноситься перш за все до живих вакцин, що мають строгі обмеження для застосування за наявності відхилень в системі імунітету, а також в період реконвалесценции після перенесених інфекційних захворювань, включаючи ОРЗ. Основою збереження імунітету є імунологічна пам'ять, яка виникає після синтезу IgG-антител. Тому у дітей раннього віку, у яких переважає IgM-ответ і немає або слабкий синтез IgG-антител, імунологічна пам'ять на вакцину не формується. Цю проблему долають ревакцинацією в пізнішому віці, хоча це і небайдуже для організму. Носії «пам'яті» - довгоживучі імунні Т- і В-лімфоцити індукують швидку, вторинну імунну відповідь на инфект при його попаданні в організм, що і забезпечує імунітет. До одних инфектам імунітет зберігається довічно (кір, поліомієліт, кашлюк, паротит), до інших - довго (дифтерія, правець, сибірська виразка і ін.), до третіх - короткочасно (грип, черевний тиф, дизентерія і ін.), що залежить від антигенної мінливості збудників і механізмів імунітету до нього. Вимоги до вакцин: - а) високоімуногенними і створювати достатньо стійкий імунітет; - б) нешкідливими і не викликати побічних реакцій; - в) не містити інших мікроорганізмів. Слід зазначити, що всі вакцини - імуномодулятори, тобто змінюють реактивність організму. Підвищуючи її проти даного мікроорганізму, вони можуть знижувати її по відношенню до іншого. Багато вакцин, стимулюючи реактивність, ініціюють алергічні і аутоіммунні реакції. Особливо часто такі побічні ефекти вакцин спостерігають у хворих з алергічними захворюваннями. Шляхи введення вакцин: - нашкірно (проти віспи і туляремії), - внутришкірно (БЦЖ), - підшкірно (АКДС), - перорально (полиомиелитная), - интраназально (протигрипозна), - внутрішньом'язовий (проти гепатиту В). Вакцини, особливо живі, для збереження властивостей вимагають особливих умов зберігання і транспортування (постійно на холоді - «холодний ланцюг» при температурі +5 - +8о З). Календар щеплень декларує терміни щеплень для кожної вакцини, правила застосування і протипоказання Багато вакцин, згідно календарю щеплень, через певні проміжки часу вводять повторно - роблять ревакцинацію. Із-за вторинної імунної відповіді, у зв'язку з наявністю анамнестичної реакції відповідь посилюється, титр антитіл збільшується.
ПОРЯДОК
|
