Курс Медицина катастроф

Автори-укладачі: доц. Н.Д.Корольова, проф. В.С.Тарасюк, доц. М.В.Матвійчук, В.В.Поляруш, Н.В.Кривецька, Н.А.Шпакова, С.Л.Малик

Вінниця - 2007

А. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

1. Тема 2: Фізіологічні та психологічні чинники безпеки життєдіяльності сучасної людини

2. Кількість академічних годин – 2.

3. Вид проведення заняття – групове заняття.

4. Місце проведення заняття – клас кафедри.

5. Мета заняття:

5.1.Навчальна мета:

5.1.1. Загальна: поглиблення і закріплення студентами теоретичних знань та практичних умінь, необхідних при визначенні психолого-фізіологічної характеристики людини і значення її у безпеці життєдіяльності.

5.1.2. Конкретна: студент повинен вміти аналізувати реакцію організму на вплив негативних факторів і можливості організму адаптуватися до цих факторів; виявляти вплив небезпек на людину залежно від фізіологічного стану організму людини, психофізіологічних якостей та властивостей.

5.1.3.Виховна мета – формування у студентів морально-психологічних якостей, необхідних майбутньому лікарю.

6. Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення:

6.1.Література:

6.1.1.Основна література:

· Безпека життєдіяльності: Навч. Посібник / За ред. Є.П.желібо і В.М.Пічі. – Київ: «Каравела»; Львів: «Новий Світ-2000», 2001. – 320 с.

· Джигерей В.С., Житецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 2001. – 256 с.

· Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності: Навч. Посібник. – К., 2003. – 268 с.

6.1.2. Додаткова література:

· Головин С.Ю. Словарь психолога-практика. – Минск: Харвест, 2001.

· Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. – М., 1988. – 341 с.

· Пистун И.П., Березовецкий А.П., Тубальцев А.Н. Безопасность жизнедеятельности. – Львов: Афиша, 2003. – 336 с.

· Психогении в экстремальных условиях / Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И., Щукин Б.П. М.: Медицина, 1991. – 96 с.

· Порох В. Почему мы боимся, или практическое руководство по избавлению от страха. - М., 2002. – 448 с.

· Фефилова Л.К. Безопасность жизнедеятельности и медицина катастроф: Учебник. – М.: Медицина, 2005. – С. 237-258.

· Циркин В.И., Трухина С.И. Физиологические основы психической деятельности и поведения человека. – М.: Медицинская книга, 2001. – 524 с.

7. Основні питання, що підлягають вивченню на даному занятті:

· Природні фізіологічні системи захисту, резерви організму людини

· Вплив характеру й темпераменту людини на її безпеку

· Роль рецепторів, ефекторів, ЦНС у забезпеченні безпеки життєдіяльності людини

· Психологічні особливості людини

· Вплив біоритмів на рівень індивідуального ризику

навчальні питання

1. Природні фізіологічні системи захисту, резерви організму людини

Під впливом змін умов навколишнього середовища в організмі людини формується інформація про необхідність зміни організації життєвих процесів з метою запобігання ушкодження та загибелі організму.

Організм людини це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологіч­них систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, ди­хання, сенсорної, опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших сис­тем людини є нервова система, що пов'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи і фізіологи відзна­чають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського організму; його великі потенційні і часто незатребувані життям можливості.

Еволюція забезпечила людський організм високими резервами стійкості та на­дійності, що зумовлено взаємодією всіх систем, цілісністю, спроможністю до адап­тації і компенсації у всіх ланках і станом відносної динамічної стабільності. Дос­татньо навести декілька прикладів. Насамперед це стосується людського мозку. Одні дослідники вважають, що він використовується на 2-3%, інші — на 5-6% потенційних можливостей. Запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10, тобто організм людини може витримувати навантаження в 10разів більші, ніжу прак­тичній діяльності. Серце людини є органом кровообігу; воно протягом усього життя чинить більш 10⁹ скорочень, у той час як найсучасніша система забезпечує 10⁷, тобто в 100 разів менше.

З наведених прикладів видно, що резерви організму людини надзви­чайно високі. Це дає можливість виживати людині як біологічному виду в складних умовах. У результаті своєї бурхливої трудової діяль­ності людина на рубежі третього тисячоліття досягла величезних успіхів у перетворенні навколишнього світу. Проте досягнення людини в об­ласті науки, техніки, виробництва при створенні комфортних умов життя призвели до утворення нових видів небезпеки та до деградації резервів організму людини.

2. Роль рецепторів, ефекторів, ЦНС у забезпеченні безпеки життєдіяльності людини

2.1. Будова і властивості аналізаторів

Одним із основних завдань навчальної дисципліни «Безпека життєд­іяльності» є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної сис­теми чи органів чуття.

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Наприклад: люди­на бачить на своєму шляху автомобіль, що рухається, і відходить убік; шум грому, що наближається, змушує людину сховатися, — і таких прикладів можна навести безліч. Отримана інформація передається в мозок людини; він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. Залежно від характеру одержуваної інфор­мації, її цінності буде визначатися наступна дія людини. Водночас, для з'ясування засобів відображення у свідомості людини об'єктів і процесів, що відбуваються в зов­нішньому середовищі, необхідно знати, яким чином улаштовані органи чуття, і мати уявлення про їх взаємодію.

Історія науки про закономірності і механізми формування органів чуття пройшла довгий шлях свого розвитку й зумовлена складним, ком­плексним характером цих знань. Комплексний підхід до вирішення цих проблем пояснюється тим, що для розуміння засобів відображення зовні­шнього світу необхідно мати знання з різних наук: анатомії, фізіології, психології, біофізики, біохімії і навіть таких фундаментальних наук, як фізика, хімія і математика.

Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов'язаний з іменами таких учених, як І.М.Сєченов (1829—1905) та І.П.Павлов (1849—1936). І.П.Павлов розвинув працю І.М.Сєченова про рефлекси головного мозку, створив вчення про аналізатори як про сукупність нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансфор­мацію їхньої енергії у процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему. На думку І.П.Павлова, будь-який аналіза­тор складається з трьох частин: периферичної (або рецепторної), про­відникової і центральної, де завершуються аналітично-синтетичні процеси за оцінкою біологічної значимості подразника.

Сучасна наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні си­стеми», «сенсорні системи», що часто розглядаються як рівнозначні.

У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрі­зняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючи­ми при виявленні небезпеки все ж таки виступають: зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допом­іжну, або доповнюючу, функцію. Водночас необ­хідно враховувати також і ту обставину, що в сучасних умовах є ціла низка небезпечних чин­ників, що створюють надзвичайно важливу біо­логічну дію на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних природних аналізаторів.

Це насамперед стосується іонізуючих випромінювань і електромагнітних полів надвисоких діапазонів частот (так звані НВЧ-випромінювання). Людина не спроможна їх відчути безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані (переважно дуже небезпечні для здоров'я) наслідки. Для усунення цієї прогалини розроблені різноманітні технічні засоби, що дозволяють відчувати іонізуюче випромінювання, «чути» радіохвилі та ультразвук, «бачити» інфрачервоне випромінювання тощо.