ІНВЕСТИЦІЙНЕ КРЕДИТУВАННЯВажливою категорією ринкової економіки є інвестиційний кредит, що відображає реальні зв`язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається основним джерелом фінансування інвестиційних проектів, а отже і важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За своїм змістом інвестиційний кредит представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку. Інвестиційне кредитування як форма фінансуванняінвестиційних проектів застосовується при реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотку) та незначними строками окупності витрат. Необхідність інвестиційного кредиту об`єктивно випливає із наявності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів що формуванню товарно-матеріальних запасів підприємств, що обумовлено недостатнім розміром наявних коштів потребам розширеного відтворення капіталу. У даному випадку виникають кредитні відносини довготривалого характеру, що дає можливість позичальнику отримати гроші раніше, ніж можна їх вилучити із обігу після реалізації товару. У свою чергу у кредиторів, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов`язані зі створенням відповідного інституційного середовища - мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери економіки, де виникає потреба в них. Інвестиційне кредитування має самостійне значення лише у плані кредитування інвестиційних проектів, а в інших випадках, коли спеціальний інвестиційний проект не розробляється, має місце звичайне кредитування. Такий фактор для комерційних банків має принципове значення, у зв’язку з чим, зміст інвестиційного кредитування варто розглянути з позицій теорії кредиту, бо: по-перше, кредит це відношення, яке усуває невідповідність між часом виробництва та часом обігу коштів та вирішує відносне протиріччя між тимчасовим осіданням коштів та необхідністю їх використання у народному господарстві. Фактично основною базою для існування кредитних відносин є нерівномірність кругообігу капіталів у реальному секторі економіки; по-друге, сутність кредиту прийнято визначати як передачу кредитором на основі відповідного кредитного договору позиченої вартості позичальнику для платного використання на умовах поворотності; по-третє, у взаємозв’язку з зовнішнім середовищем кредит виконує чотири функції: перерозподільну, зменшення витрат обігу, прискорення концентрації капіталу та обслуговування товарообігу. З урахуванням цих трьох аспектів у кредитуванні реального сектору економіки можна виділити дві великі області інвестиційного кредитування, які мають самостійне значення та вимагають для практичної реалізації різні технології, а саме: Перша - підтримка кругообігу та обігу капіталу у виробничому бізнесі. Через кредитування виробничих підприємств для поповнення оборотних коштів цей вид кредитування виробництва має такі характерні ознаки: Ø позичка використовується та повертається відразу ж після одного циклу виробництва та продажу товару; Ø кредит практично не змінює якість та структуру виробничого потенціалу, він використовуються лише на підтримку діючого виробництва продукції, шляхом оплати: сировини, комплектуючих, їх запчастин до обладнання, електроенергії, заробітної плати тощо; Ø кредит не потребує розробки та надання у банк інвестиційного проекту та бізнес-плану його реалізації; Ø надання такого кредиту надійним клієнтам суттєво знижує ризик неповернення боргу. Друга – створення нових або удосконалення уже існуючих виробництв, що потребує розробки та реалізації інвестиційних проектів. Саме таке кредитування і може вважатися банківським інвестиційним кредитуванням з такими характерними ознаками: Ø суб’єкти інвестиційної діяльності – інвестори, замовники та підрядники розробляють інвестиційний проект; Ø інвестори, які прагнуть отримати кредит, обов’язково представляють у банк бізнес-план реалізації інвестиційного проекту; Ø вкладені кошти у даний бізнес може здійснюватися за різними схемами та на різних етапах реалізації проекту; Ø період освоєння нового або оновленого виробництва та строк окупності може бути тривалим і має вирішальне значення для отримання кредиту позичальником; Ø створюється новий виробничий потенціал або якісно змінюється стан діючого, тобто придбаються нові основні фонди та нематеріальні активи, створюються нові технології, робочі місця тощо; Ø ризики неповернення позички та відсотків за кредит можуть бути досить високими, тому процедури кредитування інвестиційних проектів потребують ретельного обґрунтування. Таким чином, специфічною особливістю інвестиційного кредиту є те, що він має саме інвестиційний характер і здебільшого довгостроковий і потребує: - ретельної оцінки, в першу чергу, не самого позичальника, а його інвестиційних намірів (інвестиційного проекту), що зобов’язує проводити кредитора детальний аналіз техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, передбачених проектів; - встановлення плати за кредит не вище рівня доходності за інвестиціями; - розрахунку терміну інвестиційного кредиту в залежності від строку окупності інвестицій; - опрацювати можливості надання позички з пільговим терміном відшкодування, що передбачає сплату лише процентів за кредит впродовж строку реалізації інвестицій, а відшкодування основної кредиту – у наступні періоди часу; - погашення позички та відсотків лише за рахунок доходів, які одержує інвестор від реалізації інвестиційного проекту. Порівняно з акціонуванням, інвестиційному кредитуванні властиві певні позитивні риси, а саме: Ø кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсотків по ньому; Ø кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства; Ø відсотки і виплати у погашення основної суми боргу значною мірою являють собою відому суму, тому її можна передбачити і планувати. Разом з тим, мінусами такого кредитування є те, що: Ø використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності; Ø як правило, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений; Ø вартість позичкового капіталу залежить від кон’юнктури фінансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотку на ринку, використання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві альтернативні джерела фінансування; Ø при плануванні потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік. З огляду на те, що інвестиційний кредит представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником, то він може функціонувати у таких формах, див. рис. 7.6. Банківський інвестиційний кредит - це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку. Основними різновидами банківського інвестиційного кредитування є: строкові кредити підприємцям, револьверні кредити, довгострокові проектні кредити та андеррайтинг.
Рис. 7.6. Форми інвестиційного кредиту Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як покупка обладнання, або будівництво споруд, строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов`язується його погасити серіями платежів. Таким чином, строкові кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, з допомогою яких буде здійснюватися поступове погашення кредиту. Графік поступового погашення складається на основі нормального циклу притоку та відтоку готівки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капітал (споруди, обладнання), які належать боржнику, і по ним встановлюється або фіксована, або плаваюча процентна ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, що виникає через довго строковість кредитів. Револьверне кредитування - або револьверна кредитна лінія дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити при необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на 3-5 років. Така форма кредитування особливо часто використовується в випадках, коли клієнт не може достатньо точно визначити майбутні надходження готівки або розмір позичок у майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування дозволяє вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запозичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продаж та виплачувати їх на протязі періоду, коли надходження готівки є значним. Основні види кредитних ліній: а)поновлювальна (револьверна) – дає можливість клієнту після погашення всієї заборгованості відновлювати кредитну лінію; б)не поновлювальна - у межах кредитної лінії після погашення позички, відносини між позичальником та банком закінчуються; в)“рамкова” кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів в межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад, кредитування поставок обладнання при здійсненні інвестиційного проекту; г)кредитна лінія “з повідомленням” клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі, або недопустимо, або за перевищення стягуються більші відсотки; д)“підтверджена” - потребує від клієнту щоразу узгоджувати умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії. Довгострокові проектні кредити - є найбільш ризикованими кредитами, вони спрямовуються на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому повинно забезпечити надходження готівки. Як правило, проектні кредити складають основу проектного фінансування, яке передбачає відшкодування позичок за рахунок доходів від реалізації проекту. При проектному кредитуванні передача позичкових коштів здійснюється безпосередньо самостійній економічній одиниці – спеціальній компанії. Так як засновники не несуть повної відповідальності за погашення кредиту, то базою виплати відсотків та основного боргу є доходи самого проекту, тобто позитивні грошові потоки за мінусом усіх витрат показано рух коштів від банку до позичальника при проектному кредитуванні (рис. 7.7.). Характерною ознакою проектного кредитування є можливість залучення капіталу у великих обсягах та з високим фінансовим важелем (financial leverage) – відношенням боргових коштів компанії до власного капіталу, а отже з підвищеним ризиком. Для невеликих компаній доступ до таких кредитів практично неможливий. Крім того, важливою особливістю проектного кредитування є те, що воно дає можливість засновникам розподіляти частину ризиків серед інших учасників проекту – банків, спеціальних компаній (фірм-операторів), страхових компаній проектних компаній та ін. При звичайному кредитуванні проектні ризики як правило поділяються між засновниками проекту та банком. Відчутною перевагою для засновників є можливість отримання кредиту без відображення заборгованості у своєму балансі, оскільки вона відноситься на баланс спеціальної компанії і не впливає на фінансовий стан засновника. Такі зобов’язання, як гарантія планомірного завершення будівництва, застава та інші, що мають тимчасовий характер, виділяються окремою позицією за балансом та зникають по закінченні строку їх дії. Втрати від зниження платоспроможності засновника є меншими, ніж при звичайному кредиті. Такий облік кредиту має назву “позабалансового” (offbalance sheet liability), оскільки позабалансове зобов’язання – операція, яка враховується у балансі лише при настанні певної події – платежу.
Рис. 7.7. Рух коштів від банку до позичальника “Позабалансове” кредитування має місце лише тоді, коли законодавство країни дозволяє не включати баланс спеціалізованої компанії - проектної фірми у консолідований баланс засновника. Наприклад, за законодавством США консолідація залежить від частки засновника у проектній (дочірній) фірмі. При участі не менше 50% включення балансу дочірньої фірми у загальний баланс не обов’язково. А у відповідності до Принципів Базельського комітету1 здійснення банківського нагляду має вестися на консолідованій основі. Даний принцип поки що не використовується в українській системі банківського нагляду, так як для цього необхідно, щоб багато профільні банки та банківські групи представляли консолідований баланс. Ймовірно, що такий порядок на Україні буде введено з часом, коли будуть встановлені і правові норми, що регулюють позабалансове кредитування. Проектні кредити нерідко надаються декількома компаніями, які спільно реалізують проект. Вони також надаються кількома кредиторами, якщо проекти значні за розміром та мають чимало ризиків. Для реалізації великих проектів можуть створюватися ПФГ та банківські консорціуми, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики. Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичальнику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків – кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції [12]. Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника. Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит, при якому в угоді беруть участь два або більше банків, що самостійно ведуть переговори з позичальником. Вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування. На основі багатосторонніх банківських кредитів з’являється можливість здійснення великих довгострокових кредитних проектів. Те, що банки беруть на себе частину ризиків інвестиційного проекту, обумовлює деякі особливості проектного кредитування, які з точки зору засновників проекту мають певні вади у порівнянні із звичайним кредитом. У першу чергу це вартість проектного кредитування, яка дещо вище вартості звичайного кредитування, через те що відсоток за проектним кредитом складається з ринкової відсоткової ставки, комісії за зобов’язання надавати позичку та за резервування коштів, а також із надбавки до ставки відсотку – маржі. Маржа стягується банком за згоду взяти на себе частину проектних ризиків, вона має компенсувати цей ризик і є джерелом банківського прибутку на випадок успіху проекту. Новою формою проектного кредитування капітальних вкладень, що впроваджуються в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного або часткового викупу випусків промислових облігацій, що емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андеррайтингом. Вона має широке розповсюдження в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків у розвинених країнах. Відповідно до Закону України “Про банки та банківську діяльність” андерайтинг – це купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам, або укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які інші цінні папери, що не були продані[3]. Впровадження андеррайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світові фінансові ринки. Найчастіше банками надається право здійснювати операції андеррайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т.д.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Кожна операція андеррайтингу узгоджується з Департаментом інвестицій, Координаційною Радою банку з інвестиційної діяльності і отримує спеціальний дозвіл Кредитного Комітету, затверджений Правлінням комерційного банку. Андеррайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов’язань по раніше отриманим позичках, мають гарну кредитну історію та тільки для єдиного виду цінних паперів - іменних промислових облігацій з плаваючою процентною ставкою, номінал яких ув’язаний з динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад, золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням зобов’язання перед іншими кредиторами, і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються в світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів. Враховуючи нерозвиненість ринку цінних паперів (особливо ринку корпоративних облігацій) в Україні, однією з головних причин надання підприємствам кредиту у вигляді андеррайтингу на сьогоднішній день є зацікавленість самого банку у придбанні облігацій вищевказаних підприємств для свого власного портфелю цінних паперів. У разі прийняття позитивного рішення про надання кредиту у вигляді андеррайтингу, установою банку розробляється проект угоди про адеррайтинг, особливе значення в якій необхідно приділити чіткому юридичному формулюванню умов випуску облігацій і спеціальних зобов’язань підприємства перед банком щодо надання останньому можливості здійснення необхідного контролю за дотриманням умов випуску. Особливою формою фінансування інвестиційних проектів є емісія облігацій підприємств. Відповідно до Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-ХІІ, облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігації підприємств – це цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати їм номінальну вартість цих облігацій у передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).Такі облігації випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Новий порядок обігу облігацій підприємств визначено у Положенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.07.2003 № 322 “Про порядок випуску облігацій підприємства”. Це Положення установлює порядок розміщення, обігу, погашення облігацій підприємств, реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуску облігацій підприємств та скасування реєстрації випуску цих облігацій. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, яка не перевищує розмір статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю, не допускається. Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов’язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску. Облігації випускаються на різні строки і умовно поділяються на короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 7 років) і довгострокові (від 7 до 30 років). При визначенні мети вкладання коштів інвестору необхідно врахувати класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (доходу). Якщо метою є збільшення капіталу у грошовій формі, то інвестування може здійснюватися у відсоткові облігації, що мають більш високу поточну ліквідність. Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес у інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації та реальною вартістю товару (послуги). Як засвідчує світова практика, корпорації, що випускають облігації, часто звертають увагу на умови їх погашення, ліквідність, ступінь безпеки тощо, щоб зробити ці облігації більш привабливими для майбутніх інвесторів. Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати у такі категорії, див. рис. 7.8.: Ø виходячи з механізму сплати відсоткової ставки облігації поділяються на іменні облігації (registered bonds) (зареєстровані), виплати за якими здійснюються безпосередньо їх власником поштою або іншим чином, чиї імена мають бути вказані в облігації і занесені у книгу реєстрації, і облігації на пред’явника (coupon bonds) (не зареєстровані), до яких додаються купони для одержання виплат на кожну дату платежу. Власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до сплати, коли ця дата настає; Ø виходячи з принципів викупу (погашення) – серійні облігації (serial bonds), що гасяться послідовно по серіях через визначені інтервали часу, і ординарні облігації (ordinary or single – payment bonds), що викуповуються одночасно у встановлену дату;
Рис. 7.8. Класифікація облігацій
Ø виходячи із ступеня безпеки – гарантовані облігації (secured bonds), впевненість у погашенні яких у встановлений строк базується на об’явленій заставі нерухомого майна або інших фондів, і незабезпечені облігації (unsecured bonds), що не підкріплені певною заставою; Ø виходячи з можливого довгострокового викупу – облігації з правом дострокового погашення (callable or optional bonds), які за ініціативою емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого кінцевого строку; відшкодовані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватися на гроші; конвертовані облігації (convertible bonds), які за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (частіше прості акції), що випускаються емітентом. Одні облігації мають вільний обіг, інші – обмежений. Купуючи останні, інвестор приймає зобов’язання залишатися їх власником протягом певного часу. Обмежуючи ціни або коло суб’єктів торгівлі. Але є і такі облігації, котрі взагалі не підлягають обігу: вони не можуть ні продаватися, ні обмінюватися, ні використовуватися як застава. Інші форми інвестиційного кредиту детально розглядаються авторами у наступних розділах підручника.
|
