Студопедия — Арістотель
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Арістотель






Планування є однією з основних складових системи управління інноваційною діяльністю підприємства.

Як елемент системи інноваційного менеджменту стратегічне планування являє собою відносно самостійну підсистему, яка охоплює сукупність спеціальних інструментів, правил, структурних органів, інформаційних потоків і процесів, спрямованих на підготовку і виконання планів. За визначенням Ф. Котлера [58], стратегічне планування — це управлінський процес створення і підтримки стратегічної відповідності між цілями фірми, її потенціальними можливостями і шансами у сфері маркетингу.

Стратегічне планування можна розглядати як систему дій і рішень, що приймаються на верхньому ієрархічному рівні управління з метою розробки стратегічного плану на певну перспективу, який містить конкретні кроки з реалізації стратегічних цілей і завдань організації. Процес стратегічного планування спирається на результати виконання попередніх стадій інноваційного менеджменту — аналізу та прогнозування інноваційного розвитку підприємства.

Планування як самостійна галузь знань є наукою, спеціалізованим видом управлінської діяльності і водночас мистецтвом. Як наука, планування являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування різних господарських си-
стем. Планування розглядається як уміння передбачати цілі організації, результати її діяльності та ресурси, які необхідні для досягнення визначених цілей — це є мистецтво.

Призначення процесу планування полягає в намаганні завчасно враховувати по можливості всі внутрішні та зовнішні чинники, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціо­нування і розвитку організацій різного типу.

Планування як процес передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність кроків у досягненні конкретних цілей з урахуванням можливостей найефективнішого використання ресурсів як кожним виробничим підрозділом, так і всією організацією. Тому процес планування потребує забезпечення взаємодії між окремими структурними підрозділами підприємства, включаючи весь технологічний ланцюжок: наукові дослідження і розробки, виробництво, збут. Ця діяльність спирається на прогнози розвитку науки, техніки, зміни попиту, аналіз і оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон’юнктури. Звідси випливає необхідність ув’язки планування з контролем з метою постійного коригування показників розробки інновацій, виробництва і маркетингу.

Наука планування багатогалузева. Окремі її розділи, наприклад оперативно-календарне планування, досконало вивчені та всебічно розроблені. Менше розроблене стратегічне планування, роль якого постійно підвищується1. Стратегічне планування є інструментом, за допомогою якого формується система конкретних стратегічних цілей функціонування організації й об’єднуються зусилля всього колективу з їх досягнення.

Стратегічне інноваційне планування принципово відрізняється від інших видів планування, які мають місце в управлінні, таких як оперативне, тактичне і довгострокове. Ця відміність полягає в спрямуванні вектора планування. Традиційно вектор плану­вання напрямлений з минулого (теперішнього) у майбутнє. Стратегічне планування передбачає вибудову вектора аналізу і прийняття управлінських інноваційних рішень з майбутнього в сьогодення.

У табл. 8.6 подається порівняльна характеристика стратегічного та оперативного планування.

 

Таблиця 8.6

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
СТРАТЕГІЧНОГО Й ОПЕРАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ

Ознаки Види планування
Стратегічне Оперативне
1. Рівень ієрархії, що бере участь у прийнятті рішень стосовно планування Вищий рівень менеджменту Усі рівні менеджменту
2. Невизначеність Високий рівень Низький рівень
3. Вид проблеми Не структуровані Взагалі добре структуровані
4. Горизонт часу Довгостроковий Середньо- і короткостроковий
5. Потреба в інформації Переважно зовнішня Переважно внутрішня
6. Альтернативи Спектр альтернатив дуже широкий Спектр альтернатив обмежений
7. Обсяг Концентрується на найважливіших проблемних структурних сферах і напрямах розвитку організації, її підрозділів Охоплює всі напрями і структурні господарські одиниці підприємства, усіх учасників
8. Ступінь деталізації Велика міра опрацювання і визначення напрямів розвитку Детальне опрацювання з використанням кількісних показників

Стратегічне планування створює міст у майбутнє і використовується для переходу організації від того, якою вона є зараз, до того, якою вона хоче бути. З приводу цього П. Друкер зазначав, що стратегічне планування — це не майбутні рішення, а вплив майбутнього на сьогоднішні рішення. При цьому розроблюються нові можливості організації (фірми), наприклад, зміна профілю підприємства, радикальна зміна технології, розширення виробничих потужностей шляхом створення нових підприємств у різних регіонах країни чи світу [33].

Стратегічне планування — це прийняті рішення відносно того, що робити, коли робити і хто це буде робити та якими методами, щоб забезпечити досягнення стратегічних цілей.

Проте стратегічне планування само по собі не може забезпечити успіху організації. Необхідні дії підприємство повинно спланувати, що дає змогу сфокусувати дії на певних цілях. Крім того, стратегічні плани (як і інші) вказують, які дії сприятимуть досягненню кінцевих цілей, які уводять в інший бік, а які просто нездійсненні, тобто стратегічне планування допомагає створити узгоджену, скоординовану структуру дій, сфокусованих на виконанні стратегічних завдань. Стратегічні завдання — це ті конкретні рубежі, на досягнення яких спрямована інноваційна діяльність, наприклад, розробка нового виду продукції (стратегічне завдання), яке в майбутньому забезпечить конкурентну перевагу (стратегічна ціль).

Отже, стратегічне планування полягає у визначенні і поданні шляхом системи стратегічних цілей, завдань і курсу дій, картини бажаного стану підприємства в майбутньому. На рис. 8.25 показана загальна схема концептуального підходу до розробки стратегічних планів.

Слід зазначити, що сучасне стратегічне планування характеризується двома важливими особливостями, на що звертає увагу П. Дойль [32]. По-перше, стратегічне планування концентрує увагу організації (компанії, фірми) на її ринкових можливостях, її основне завдання — пошук шляхів їх реалізації за допомогою використання «стратегічних вікон», або, іншими словами, зміни парадигм (грец. paradigma — зразок, модель), тобто зміни концеп­ції, моделі поведінки. По-друге, стратегічне планування визнає і враховує той факт, що велика кількість змін середовища та відповідно реакція організації на них виходять за рамки «нормального» циклу планування, що потребує великої уваги органів управління до скорочення часу реакції фірми на зовнішні зміни і його використання для досягнення переваг перед конкурентами.

Рис. 8.25. Концептуальний підхід організації
до розробки стратегічних планів

Стратегічне планування порівняно з іншими його видами має такі переваги:

1. Заохочує (змушує) керівників усіх рівнів мислити стратегіч­но, перспективно.

2. Здійснює цільову орієнтацію всіх учасників на досягнення генеральної мети, спрямованої в майбутнє, на спільну розробку і виконання будь-якого інноваційного проекту чи програми розвитку організації в цілому.

3. Веде до чіткої координації зусиль управлінської ланки на різних рівнях організаційної структури. Координація здійснюється як попереднє узгодження дій при підготовці планів і як узгоджена реакція на перешкоди і проблеми, що виникають під час виконання планів.

4. Змушує керівництво організації чітко визначати завдання кожного структурного підрозділу, як і свої особисті, стосовно здійснення стратегічних цілей.

5. Веде до встановлення показників діяльності організації як об’єктивної бази для ефективного контролю. Плани визначають бажаний і необхідний стан функціонування підприємства як си-
стеми на певний період. Порівняння фактичних значень параметрів із запланованими дає змогу оцінити діяльність організації, динаміку руху до досягнення поставлених стратегічних цілей.

6. Сприяє посиленню взаємозв’язків і комунікацій між усіма ланками інноваційного управління, між спеціалістами та керівниками, які обіймають різні посади в організаційній структурі, розподілу відповідальності за майбутню діяльність фірми.

7. Сприяє інформаційному забезпеченню учасників інноваційного процесу. Плани містять для кожного учасника важливу інформацію стосовно цілей, прогнозів, ресурсів, строків і адміністративних умов здійснення інноваційних процесів.

8. Змушує керівництво організації чітко реалізовувати функцію мотивації учасників інноваційної діяльності. Успішне виконання стратегічних завдань і планів є об’єктом особливого стимулювання й основою для взаємних розрахунків, що створює умови для продуктивної діяльності всіх учасників.

9. Стратегічне планування — це єдиний засіб формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву спроможність створення планів на тривалий строк і дає основу для зниження ризику в прийнятті рішень стосовно майбутнього.

10. Головною перевагою стратегічного планування є велика ймовірність реалізації запланованих сценаріїв розвитку організації, визначення сильних і слабких сторін діяльності фірми, визначення можливостей і загроз та врахування їх під час формування цілей і стратегій, зв’язків поточних рішень з майбутніми результатами.

Поряд з перевагами стратегічне планування має недоліки, серед яких важливими є:

1. Стратегічне планування не дає детального опису майбутнього. Його результат — якісне описування стану, до якого має прагнути фірма в майбутньому, яку позицію повинна займати на ринку, щоб забезпечити конкурентоспроможність, у яких напрямах вести наукові дослідження.

2. Стратегічне планування поки що не має чіткого алгоритму розробки та реалізації плану.

3. Недостатність інформації для обґрунтування стратегічних рішень, завищування очікувань від нововведень, динамічність і непередбачуваність змін зовнішнього середовища.

4. Процес стратегічного планування потребує значних витрат ресурсів і часу порівняно з традиційним плануванням.

5. Більшість західних спеціалістів уважають, що механізм стратегічного планування потребує вдосконалення.

На рис. 8.26, 8.27, 8.28 показаний загальний процес планування в організації.

 

Рис. 8.26. Загальна схема процесу стратегічного планування

Рис. 8.27. Схема стратегічного планування

Рис. 8.28. Процес стратегічного планування в корпорації (фірмі)

Планування охоплює всі сфери та ієрархічні рівні організації. Згідно з прийнятою структурою організації розрізняють комплексне планування діяльності в цілому, планування структурних одиниць (підрозділів, служб, відділів, лабораторій, виробництв, цехів, участків), планування окремих інноваційних проектів та індивідуальне планування діяльності виконавців. Кожний рівень відрізняється складом планованих параметрів, ступенем їх деталізації і методами розробки. На рис. 8.29 показаний цикл стратегічного планування в компанії «Дженерал електрик» [23].

 

Рис. 8.29. Цикл стратегічного планування
в компанії «Дженерал електрик»

Слід зазначити, що стратегічне планування інновацій в американських фірмах здійснюється невеликою групою спеціалістів при вищому керівництві фірми і концентрує свою увагу на розробці довгострокових рішень, які приймаються фірмою на основі економічного аналізу ринкової ситуації. Зважаючи на складність цього процесу, для його розробки використовуються такі інструменти планування, як економетричні прогнози та моделі, що розробляються відповідними спеціалістами.

Основними принципами стратегічного планування, що встановлюють загальні правила проектування і функціонування цієї підсистеми в інноваційному менеджменті, є:

1. Єдність науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку, тобто забезпечення гармонії, скоординованості науково-технічного, виробничого, економічного та соціального напрямів розвитку організації. Цей принцип реалізується у складі цільових параметрів планування інноваційної діяльності, видах планів, критеріях оцінки результатів.

2. Наукове обґрунтування й оптимальність планових рішень. Цей принцип базується на врахуванні законів і тенденції економіко-інноваційного розвитку та конкретних, специфічних умов підприємства.

3. Домінування стратегічних аспектів, комплексності, неперерв­ності, гнучкості та еластичності. Принцип домінування стратегіч­них аспектів у плануванні визначається довгостроковим характером результатів, тривалим циклом здійснення інновацій, їх життєвим циклом. Комплексність забезпечує єдність стадій і етапів інноваційних процесів, усіх сфер і напрямів інноваційної діяль­ності.

Принцип гнучкості та еластичності планування інновацій означає динамічність реакції на відхилення під час роботи чи зміни зовнішніх і внутрішніх чинників.

4. Бюджетне збалансування. Цей принцип реалізується через розробку в усіх сферах і на всіх рівнях підприємства матеріальних, трудових, фінансових, енергетичних та інших видів балансів, що підвищує ступінь реальності планів і рівень їх забезпеченості шляхом розподілу обмежених ресурсів різним виконавцям відповідно до встановлених завдань.

5. Неперервність планування. Цей принцип реалізується через послідовність і взаємозв’язок планів різної довготривалості та здійснення планових розрахунків з урахуванням змін умов і відхилень, що виникають.

Ці принципи є методологічною основою формування системи планування інноваційної діяльності і застосовуються в процесі стратегічного планування, розробки планів в організації.

Стратегічне планування здійснюється в кілька етапів:

· оцінка поточної стратегії;

· аналіз портфеля продукції;

· вибір стратегії;

· оцінка вибраної стратегії;

· розробка стратегічного плану;

· розробка системи бізнес-планів.

1. Оцінка поточної стратегії має дати уявлення про те, у якому стані перебуває фірма, які стратегії вона реалізує і наскільки вони ефективні. У процесі аналізу слід дати відповіді на такі питання:

· Які характеристики продукції задовольняють споживачів і сприяють успіху на ринку?

· Які ключові чинники успіху є в галузі?

· Які вхідні і вихідні бар’єри існують у галузі?

· Яка структура споживачів, що породжує попит у даній галузі?

За цими та іншими критеріями проводиться порівняльний аналіз ринків, товарів, галузі, оцінюються ризики, потенційна прибутковість, уточнюється, наскільки існуюча стратегія відповідає можливостям організації (фірми).

2. Аналіз портфеля продукції дає змогу встановити, як окремі частини бізнесу пов’язані між собою. Аналіз проводиться за допомогою системи матриць, які детально описані в літературі з питань стратегічного управління.

3. Вибір стратегії здійснюється на основі трьох складових: ключових чинників успіху, що характеризують стратегію (переваги фірми в галузі, цілі фірми, інноваційний потенціал, фінансові, кадрові ресурси, кваліфікація менеджерів-новаторів, рівень залежності фірми від зовнішнього середовища тощо); результатів аналізу продукції; альтернативних варіантів стратегії.

4. Оцінка вибраної стратегії здійснюється у вигляді аналізу того, наскільки враховані чинники успіху при її формуванні. Важливим є допоміжний аналіз з метою визначення відповідності обраної стратегії можливостям фірми і вимогам зовнішнього середовища, прийнятності ризику, закладеного в стратегії (реалістичність передбачень, негативні наслідки, наскільки ризик виправданий).

5. Розробка стратегічного плану здійснюється відповідно до обраної стратегії (наступальної, захисної чи їх комбінацій). На відміну від тактичного й оперативного плану, стратегічний план не має жорсткої структури. До вибору його структури і показників кожна організація підходить з власних позицій. Стратегічний план найчастіше містить такі розділи: місія організації, продукція (послуги), конкуренція, ринки, ресурси, діловий портфель, інновації, інвестиції1.

Результатом стратегічного планування є комплекс різних планів, спрямованих на здійснення основних функцій і завдань планування, які взаємодіють один з одним. На рис. 8.30, 8.31 показані види планів. Плани різняться за цілями, предметом, рівнями, змістом і періодами планування. У центрі всієї системи — стратегічний план. Він є ключовою ланкою стратегічного управління інноваціями (рис. 8.32) [23].

Рис. 8.30. Типи планів і сфера планування

Наукові дослідження і розробки, як і план розвитку, перебувають під впливом як стратегічного, так і оперативного управління. Будь-яка господарська одиниця фірми може використовувати результати досліджень і розробок з метою вдоскона­лення своїх продуктів, розробки нових ідей згідно з поточним виробництвом. З іншого боку, упровадження інновацій на основі стратегічного плану виводить організацію в зовсім нову сферу бізнесу.

План інновацій містить перелік і характеристику нововведень, які плануються до впровадження на підприємстві, і охоплює такі заходи:

· Створення, освоєння нових продуктів або модифікація, підвищення якості існуючих видів продукції і послуг.

· Упровадження прогресивних технологій, комп’ютеризація, комплексна автоматизація виробництва.

· Удосконалення організації виробництва, праці й управління.

· Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки.

План інновацій також відображає рівень технічного розвитку виробництва, зокрема:

— стан засобів виробництва;

— рівень прогресивності технологій, що застосовуються;

— якісні та структурні зміни «портфеля» продукції (наприклад, питома вага нової продукції);

— матеріаломісткість виробництва;

— продуктивність праці.

 

Рис. 8.31. Концептуальна система планів

Рис. 8.32. Загальна система планів

Кожний пункт плану інновацій містить розрахунки економічної ефективності, вказуючи чинники і джерела економії.

Планування інновацій не є разовим, вольовим актом менеджменту. Цей процес складається з певних фаз, стадій і етапів, які перебувають у певному логічному взаємозв’язку і змінюються з постійно повторюваною послідовністю, створюючи плановий цикл. Наприклад, в іноземних фірмах процес планування починається за 6 місяців до завершення фінансового року. Перший крок — президентом організації висувається стратегічна мета на наступний п’ятирічний період: формується місія і завдання, що означає початок планування «зверху вниз».

Комітет з питань планування, до складу якого входять керівники всіх відділень, філіалів, підрозділів, керівник планового відділу підприємства та інші спеціалісти (див. рис. 8.28), визначає, у реалізації яких завдань брали участь кожний з підрозділів. Правління кожного відділення, у свою чергу, підрозділяє поставлені завдання на більш конкретні і доводить до відома керівників нижчих рівнів планові показники, як це показано на рис. 8.33.

 

Рис. 8.33. Конкретизація стратегічної мети

Керівники продуктових підрозділів, аналізуючи інформацію, одержану від спеціалістів з маркетингу, збуту, науково-дослідних лабораторій, розраховують собівартість, ціну з кожного виду продукції на п’ятирічний період і прогнозують обсяги продажу, прибутків, розмір капіталовкладень, людські ресурси і т. ін. Ці дані передаються керівникам відділень — так іде процес планування «знизу вверх».

Планування здійснюється переважно лінійними керівниками, проте спеціалісти з планування беруть участь у кожному з етапів: контролюють строки, роблять розрахунки, узгоджують окремі елементи планів різних підрозділів між собою. Протягом року планові відділи організацій, регіональних відділень фірм здійснюють перевірку виконання планів. Загальна модель змісту процесу планування інновацій показана на рис. 8.34.

 

Рис. 8.34. Зміст процесу планування інновацій

Слід зазначити, що процес планування в різних господарських організаціях має відмінності, що зумовлені організаційною струк­турою управління в цілому і характером інноваційно-виробничих процесів. Вони торкаються як строків планових періодів, так і самої процедури планування та функцій окремих підрозділів, що займаються питаннями планування. Розробляючи перспективні інноваційні плани, фірми часто встановлюють різні планові періоди для материнської компанії і для її філіалів та дочірніх підприємств, а також різні строки з планів різних типів, наприклад, 15-річний строк плану наукових досліджень і розвитку й 5-річ­ний строк стратегічного плану.

У японських компаніях новації вводяться, як правило, «зверху вниз». Проте тактика оперативної інноваційної діяльності розроб­ляється зазвичай відділом з управління персоналом, а прийняття рішень має груповий характер.

Центральний плановий відділ на японських підприємствах відіграє більш значну роль, ніж в американських. Саме плановий відділ розробляє стратегічний план з участю лінійних планових відділів і відділу взаємовідносин з персоналом, після чого план передається на розгляд комітету з управління. Остаточне рішення приймається комітетом з управління і президентом фірми, який одночасно є головним керівником.

Комітет з управління на японських підприємствах є найважливішим органом групового прийняття рішень, він перебуває на вищому рівні організаційної структури і тому стратегічні плани майже не подаються на розгляд ради директорів, на відміну від американських, де роль комітетів у прийнятті остаточного рішення з питань розробки стратегічного плану незначна. На рис. 8.35 показана модель розробки плану в японській компанії [55, 61].

У сучасній практиці планування інновацій значного поширення набули комплексні науково-технічні програми та проекти. Поняття «інноваційний проект» уживається у двох значеннях: як діяльність, що передбачає здійснення комплексу будь-яких дій, які забезпечують досягнення мети; як система організаційно-право­вих і розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення будь-яких дій. На рис. 8.36 показані етапи створення і реалізації інноваційного проекту. Під етапами розуміється план дій. Перш за все визначаються об’єкти і суб’єкти інвестицій, їх форми і джерела залежно від ділових намірів розробника ідеї. Суб’єктами інвестицій можуть бути комерційні організації й інші суб’єкти господарювання; до об’єктів інвестицій належать підприємства, що реконструюються, орієнтовані на вирішення одного завдання (програми впровадження нової технології), розширення підприємства, уведення в дію нового обладнання для виробництва нових продуктів та ін.

В інноваційному проекті використовуються різні форми інвестицій: грошові кошти та їх еквіваленти (цільові вклади, цінні папери, наприклад, акції або облігації), кредити, позики; земля; споруди, машини, обладнання, інструменти, інше будь-яке майно, що використовується у виробництві.

Рис. 8.35. Модель системи внутрішньофірмового
планування японської компанії

Основними джерелами інвестицій є:

· власні фінансові ресурси, інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність), запозичені кошти;

· асигнування з федерального, регіонального, місцевого бюджетів;

· іноземні інвестиції;

· різні форми позик, у т. ч. кредити іноземних інвесторів.

Рис. 8.36. Етапи створення і реалізації інноваційного проекту

Етап техніко-економічного обґрунтування проекту передбачає: вивчення зовнішніх і внутрішніх можливостей; підготовку програми випуску продукції, розробку фінансової документації, оцінку витрат виробництва, розрахунки капітальних витрат, потреб в обіговому капіталі, річних надходжень від діяль­ності підприємства; вибір конкретного інвестора; оцінку ризику, пов’язаного з розробкою і реалізацією проекту; оцінку ефективності проекту та формування умов припинення його здійс­нення.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення інноваційної стратегії.

2. Опишіть види інноваційних стратегій.

3. Що таке технологічне і ринкове лідерство?

4. Коли застосовується наступальна стратегія, імітаційна стратегія «прямування за лідером»? Наведіть приклади.

5. Які чинники належать до інфраструктурного забезпечення інноваційної стратегії?

6. Схарактеризуйте оборонну стратегію.

7. Що таке «стратегія імітації»? Наведіть приклад.

8. Дайте характеристику стратегії очікування. Коли вона застосовується?

9. Назвіть особливості стратегії оперативного реагування. Коли вона застосовується? Наведіть приклади.

10. Що таке інноваційний ризик?

11. Назвіть етапи розробки інноваційної стратегії, дайте їх характеристику.

12. Назвіть чинники, що визначають успішність інноваційної стратегії.

13. Дайте характеристику моделі п’яти сил конкуренції М. Портера. З якою метою використовується ця модель?

14. Як здійснюється процес розробки нового товару?

15. Розкрийте зміст процесу генерування інноваційних ідей.

16. Які методи застосовуються для пошуку інноваційних ідей?

17. Що таке «мозкова атака»? Розкрийте зміст цього методу.

18. Дайте характеристику методу функціонально-вартіс­ного аналізу. З якою метою він застосовується?

19. Що таке морфологічний аналіз?

20. Як здійснюється фільтрація інноваційних ідей? Які критерії при цьому беруться до уваги?

21. Дайте визначення стратегічного планування й укажіть на найсуттєвішу різницю між стратегічним і оперативним плануванням.

22. Розкрийте сутність основних компонентів стратегічного планування.

23. Які переваги і недоліки має стратегічне планування?

24. Розкрийте сутність основних принципів планування інновацій.

25. Охарактеризуйте процес планування інновацій.

 

 

 


1 Томпсон А. А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: Учеб. для вузов / Пер. с англ.; Под ред. Л. Г. Зайцева,
М. И. Соколовой. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1998.

1 Smith R. I. Strategic Management and Planning in Public Sector, Logman / Civil Service College, Harlow, 1994.

2 Докладно ці питання викладено: Шершньова З. Є., Оборська С. В. Стратегічне управління: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

1 Грачев М. В. Суперкадры. Управление персоналом в международной корпорации. — М.: Дело ЛТД, 1993.

1 Шегда А. В. Основы менеджмента: Учеб. пособие. — К.: Знання: КОО, 1998.

1 Кингхэм Д. Р., Бейки П. Методы управления инновациями. Коммерциализация технологий: российский и мировой опыт / Академия народного хозяйства при Правитильстве Российской Федерации. — М., 1997.

1 Иванов И. А. Инновационный менеджмент: Учеб. для вузов. — Ростов н/Д.: Баро-Пресс, 2001.

1 Див.: Шершньова З. Є., Оборська С. В. Стратегічне управління: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 250—280.

1 Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учебник. — 2-е изд., перераб. — Мн.: Новое знание, 2001.







Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 593. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Кран машиниста усл. № 394 – назначение и устройство Кран машиниста условный номер 394 предназначен для управления тормозами поезда...

Приложение Г: Особенности заполнение справки формы ву-45   После выполнения полного опробования тормозов, а так же после сокращенного, если предварительно на станции было произведено полное опробование тормозов состава от стационарной установки с автоматической регистрацией параметров или без...

Измерение следующих дефектов: ползун, выщербина, неравномерный прокат, равномерный прокат, кольцевая выработка, откол обода колеса, тонкий гребень, протёртость средней части оси Величину проката определяют с помощью вертикального движка 2 сухаря 3 шаблона 1 по кругу катания...

Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...

Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов. МОНО – крупнейший в Великобритании...

ОПРЕДЕЛЕНИЕ ЦЕНТРА ТЯЖЕСТИ ПЛОСКОЙ ФИГУРЫ Сила, с которой тело притягивается к Земле, называется силой тяжести...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия