Взірці анотацій

Словник-довідник зкультури української мови / Д.Гринчишин, А. Капе­люшний, О. Сербенська, З. Терлак. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 367 с. Культура мови є невід’ємним складником особистості – одна з перших ознак загальної культури людини та суспільства. Вона включає в себе багато понять і вимагає постійної уваги до мовної поведінки особистості. Довідник містить складні випадки слововживання і допоможе читачам засвоїти граматичні норми української мови. Для викладачів та студентів філологічних факультетів, мовознавців, працівників засобів масової інформації, учителів, а також усіх, хто хоче підвищити рівень знання української мови.

Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: навч. посібник. – 3-тє вид., випр., доповн. та переробл. – К.: Арій, 2008. – 424 с. Мета пропонованого навчального посібника – допомогти державним службовцям досконало оволодіти українською літературною мовою, піднести рівень культури усно­го й писемного мовлення, а також набути навичок укладання конкретних документів. Посібник написано відповідно до Національного стандарту України «Дер­жавна уніфікована система документації» ДСТУ 4163–203. Послідовно й до­хідливо викладено теоретичний матеріал, який знайомить з мовними нормами офіційно-ділового стилю, подано зразки організаційних, довідково-інформаційних, обліково-фінансових та інших документів. Особливу увагу приділено усному ді­ловому спілкуванню. Посібник стане у пригоді всім, хто не байдужий до української мови й хоче оволодіти мистецтвом ділового спілкування.

 

Кабиш О.О. Зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої лексики. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м. Київ, 2007. У дисертації схарактеризовано основні наукові джерела з лексичної семантики, з’ясовано поняття «лексичне значення слова», «семантична структура слова», опи­сано типи семантичних модифікацій, виокремлено окремі групи маркованих слів та здійснено їх детальний опис. Проаналізовано лексико-семантичні й стилістичні процеси, що відбуваються в маркованій лексиці сучасної української мови: актуалізацію й пасивізацію окремих груп лексики, зміни денотативно-конотативного статусу маркованих лексичних одиниць, ускладнення й спрощення семантичної структури марко­ваних номенів. Ключові слова: маркована лексика, лексичне значення слова, семантична струк­тура слова, семантичні зміни, актуалізація, пасивізація, переорієнтація номінацій.

 

Реферування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується в науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Реферат – це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого ви­кладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, ме­тодики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад основних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування до­помагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеці­альністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов’язковим під час написання курсових, бакалаврських, дипломних робіт.

Основні функції реферату:

– інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ;

– пошукова – реферат використовується в інформаційно-пошукових та автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Реферати класифікують за кількома ознаками:

1) належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки);

2) способом характеристики первинного документа (загальні реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у за­гальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документа);

3) кількістю джерел реферування (монографічні – в основу по­кладений один первинний документ; реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, пара­граф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);

4) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змі­шані);

5) обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких обмежений – не більше 850 знаків; розширені, обсяг яких не лімітується й може складати 10-15% від обсягу первинного документа, залежно від його значущості, новизни й доступності);

6) укладачем (автором) реферату (автореферати, написані самим автором дисертації, монографії чи інші твори; неавторські, складені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);

7) рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про значення інформації, що подається в первинному документі; або форма­лізовані реферати, складені на основі формалізованих методик – анкетні, аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).

Об’єктами реферування можуть бути:

ü наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, опи­сові та ін.);

ü розділи з монографій, збірників праць тощо;

ü патентні документи;

ü депоновані рукописи.