Правильно Неправильно[ідеал'но] – ідеально идеально [ідейа] – ідея идея 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): к о рупція, д о ручення, д о кумент, п о пуляризація. 3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теинден'ц'ійа] – тенденція; [пеир'іодизац'ійа] – періодизація; [сеиртиеф'ікат] – сертифікат. Акцентуаційні норми З орфоепічними нормами тісно пов’язані акцентуаційні,що визначають правильне наголошування слів. Наголос – це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу. В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова й змінювати своє місце в спільнокореневих словах або у формах одного й того ж слова: зб и тки – збитк о вий, прийм а льня – пр и йми, будув а ти – буд у ю, баг а ж – багаж е м. Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характ е рний і хар а ктерний, пр о шу і прош у, а також граматичного: с е стри і сестр и. Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми. Увага! Акцентуаційна компетенція Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: чит а ти – чит а ння, навч а ти – навч а ння. В окремих словах префікс ви- перетягує на себе наголос: в и дати – вид а ння, в и вчити – вивч а ння. Ненормативними є наголошення ч и тання, навчанн я, завданн я. Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: в и клик, в і дгомін, з а дум, з а клик, н а пуск, н а дпис, о ббіг, пер е спів, п і дкуп, н е люб, пр и пис, пр и тінок, пр о пуск, р о зголос, р о звідка. У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на: один а дцять, чотирн а дцять, вісімн а дцять. У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: один а дцяти, дван а дцяти, чотирн а дцяти, шістн а дцяти, сімн а дцяти. У відмінкових формах на -ох, -ом наголос переходить на останній склад: одинадцять о х, чотирнадцять о х, сімнадцять о х та ін., одинадцять о м, дванадцять о м, шістнадцять о м тощо. У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдес я т, сімдес я т, вісімдес я т. У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесят и (п’ятдесять о х), п’ятдесят и (п’ятдесять о м), п’ятдесятьм а (п’ятдесятьом а). Слово прошу вживається з двома наголосами: прош у – у значенні «звертаюся з проханням, клопочу»; пр о шу – у значенні «запрошую, будь ласка». В українській мові є іменники в и года (родовий множини в и гід)зі значенням «користь» і виг о да (родовий множини виг о д)означає «зручність». У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: в и года – в и годи – в и годою; в и гідний «корисний» – в и гідність – в и гідністю; виг о да – виг о ди – виг о дою; виг і дний «зручний» – виг і дність – виг і дністю. Лексичні норми Лексичні норми регламентують правила слововживання. Їх фіксують насамперед словники: «Словник української мови» в 11-ти томах (1971–1980 рр.), «Новий тлумачний словник української мови» (1998 р.), «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (2001 р.), «Український орфографічний словник» (2002 р.), «Російсько-український словник ділового мовлення» (автор Шевчук С. В., 2010 р.). Синоніми Синоніми – це слова різні за звучанням, але мають тотожне чи близьке значення: обов’язково – неодмінно; конче – доконче – неминуче; властивий – притаманний; проживати – мешкати; аргумент – (у полеміці) доказ, підстава, обґрунтування. Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи той закон, наказ, договір, контракт. Українська мова багата на абсолютні синоніми – слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському.
Відроджувані синоніми
Пароніми Щоб мовлення було нормативним, важливо розрізняти між собою пароніми. Пароніми – це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів – слів, що позначають близькі поняття й тому можуть заміняти одне одного, – для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паронімів можна за словником: Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. – К., 1986. Виборний – виборчий Виборний – який визначається або обирається голосуванням: виборна посада. Виборчий – пов’язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право. Вникати – уникати Вникати – намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події тощо: вникати в суть справи (питання в що?) Уникати – намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?). Гривня – гривна Гривня – грошова одиниця незалежної України: п’ять гривень, курс гривні. Гривна – металева шийна прикраса у вигляді обруча: кольє нагадують давньоруські гривни. Громадський – громадянський Громадський – який стосується суспільства, громадян чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві (громаді, колективі) або пов’язаний з суспільно корисною діяльністю: громадські організації, громадська думка. Громадянський – який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: громадянський обов’язок, громадянська мужність. Декваліфікація – дискваліфікація Декваліфікація – втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду: декваліфікація педагога, повна декваліфікація. Дискваліфікація – оголошення когось не гідним або не здатним обіймати певну посаду, виконувати відповідну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або команди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил: дискваліфікація судді, дискваліфікація гравця. Житловий – жилий Житловий – 1) стосовний до житла, жител, пов’язаний з ними; 2) пристосований, призначений для життя людей: житловий фонд, житловий відділ, житлова проблема, житлове будівництво. Жилий – заселений, залюднений: жилий будинок – той будинок, у якому живуть люди, заселений. Індосант – індосат Індосант – особа, яка робить передатний напис на чеках, векселях та інших цінних паперах. Індосат – особа, на яку переводять чек, вексель та інші цінні папери. Кампанія – компанія Кампанія – сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання: виборча кампанія. Компанія – 1) група осіб, пов’язаних певними інтересами: весела компанія; 2) торговельне або промислове товариство, що об’єднує підприємців: торговельна компанія. Ліцензія – ліценція Ліцензія – дозвіл на право торговельного обміну, використання чогось тощо. Ліценція – зниження тарифного мита тощо. Оснований – заснований Оснований – який ґрунтується на чомусь, в основі якого лежить те, про що йдеться: оснований на праці, оснований на успіхах (питання на чому?). Заснований – який кладе початок існуванню чогось, створює, організовує щось: фонд, заснований президентом (питання ким? де? коли?). Особистий – особовий Особистий – який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, персональний; який безпосередньо стосується певної особи: особисті речі, особиста охорона, особисті уподобання. Особовий – який стосується особи; відкритий на окрему особу: особове посвідчення, особовий склад, особова справа, особовий рахунок. Повноваження – уповноваження Повноваження – право, надане зазначеній особі на проведення певних дій (заходів): здійснювати свої повноваження. Уповноваження – надання певній особі дозволу (прав) говорити (діяти) від імені іншої особи: за уповноваженням керівництва. Позичати – запозичати Позичати (позичити) – брати щось для тимчасового користування, у борг: позичати гроші. Запозичати (запозичувати) – переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади. Показник – покажчик Показник – свідчення, доказ, ознака чогось; переважно у множині –результати про досягнення чогось тощо: показник культури, показники роботи, економічні показники. Покажчик – знак, що вказує на напрям руху, розташування чогось: довідкова книжка або довідковий список: покажчик температури, алфавітний покажчик. Управління – правління Управління – 1) те саме, що керівництво: управління виробництвам; 2) адміністративна установа або відділ якоїсь установи, організації, що відає певною галуззю господарської, наукової чи ін. діяльності: житлове управління. Правління – 1) час (період), протягом якого певна особа здійснює верховну владу над кимось, чимось; форма керівництва: президентське правління; 2) виборний орган, апарат, що керує установою, організацією: правління кооперативу. Тактовний – тактичний Тактовний – який володіє почуттям міри, такту: бути тактовним; тактовна людина, допомога; тактовне зауваження, керівництво. Тактичний – що стосується тактики як сукупності прийомів або способів, використовуваних для досягнення мети або здійснення певної бойової операції: тактичний план, удар, успіх; тактичні заходи, міркування, принципи. Уява – уявлення Уява – здатність уявляти – змальовувати, створювати, відтворювати щось у думках, свідомості: багата, збуджена, художня уява. Уявлення – знання, розуміння чогось: викривлене, повне, помилкове, правильне; уявлення про розвиток суспільства; давати уявлення; складати уявлення. Факт – фактаж – фактор Факт – дійсна, невигадана подія, явище, приклад; те, що служить підтвердженням певного положення, висновку: неспростовний факт, очевидний факт, історичний факт, аналізувати факти. Фактаж – сукупність фактів. Фактор – умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; чинник: важливий фактор, моральний фактор, фактор стабілізації. Відхиленням від лексичних норм є вживання кальок – спотворених запозичень з російської мови. Російські слова вживають замість українських, пристосовуючи їхнє фонетичне, словотвірне та морфологічне оформлення до українського.
Граматичні норми Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень. Морфологічні норми передбачають вживання в мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови. Увага! Морфологічна компетенція Слід пам’ятати, що іменники – назви осіб за професією, званням, посадою – належать до чоловічого роду, тобто вони називають як осіб чоловічої статі, так і жіночої: народний депутат Юлія Тимошенко; Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак. За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення -ою: робот ою, країн ою, голов ою, жінк ою; м’якої та мішаної групи – -ею: прац ею, дол ею, пісн ею, задач ею, площ ею, тиш ею, меж ею, пожеж ею. У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, веж, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн. Проте, у деяких словах виступає закінчення -ів: судд ів, старост ів; або закінчення -ей: сім ей, стат ей, ескадрил ей. Вузлики на пам’ять! Запам’ятайте, паралельні словоформи: баб – бабів, губ – губів, легень – легенів. Іменники чоловічого роду м’якої групи другої відміни в родовому відмінку мають форми: кобзаря, воротаря, різьбаря, жниваря, орендаря, секретаря, поштаря, страйкаря, богатиря; а також: токаря, слюсаря, кухаря, лицаря. До твердої групи належать іменники: бригадир – бригадира, комісар – комісара, командир – командира, касир – касира, семінар – семінару. Іменники чоловічого роду мішаної групи другої відміни в родовому відмінку мають форми: школяра, цегляра, бджоляра, картопляра, весляра, бавовняра, пісняра, газетяра, завідувача, товариша. Усім іменникам третьої відміни властиве закінчення -ей у родовому відмінку множини: доповід ей, галуз ей, відповід ей, подорож ей, відстан ей, тін ей; але: матер ів. Іменники із суфіксом -ен-, що належать до четвертої відміни, мають паралельні форми: ім’ям – іменем, плем’ям – племенем, тім’ям – тіменем. У літературній мові переважають форми із закінченням -ам (орфографічне -ям). Множинні іменники в родовому відмінку можуть мати: – закінчення -ів: зборів, опадів, терезів, курсів, окулярів; – закінчення -ей: дверей, дітей, людей; – нульове закінчення: ножиць, роковин, запросин, канікул, Альп, Сум. Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомоги суфіксів -уч (юч), -ач (-яч). Як зазначає Ю. Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв’язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови, віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови. Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу – подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками. Українські відповідники Російські дієприкметники
Вузлики на пам’ять! Запам’ятайте українські відповідники до найпоширеніших дієприкметників на -учий (-ючий): Біжучий біжучий рядок рухомий рядок
|
