Методика проведення педагогічної практики студентів – майбутніх вчителів правознавства

Педагогічна практика є невід'ємною складовою навчаль­ного процесу, надає можливість закріпити отримані теоре­тичні знання, застосовуючи їх у практичній діяльності.

Педагогічну практику необхідно розпочати зі складан­ня її програми. Програму практики для студентів слід го­тувати відповідно до Закону "Про освіту", "Положення про проведення практики у вищих навчальних закладах Украї­ни" (затверджено наказом Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 р. № 93), "Методичних рекомендацій по складанню програм практики студентів вищих навчаль­них закладів України" (лист Міністерства освіти України від 14 лютого 1996 р. № 31 5/97) та Статуту університету.

Педагогічна практика проводиться після освоєння тео­ретичного курсу навчання з комплексу дисциплін, що пе­редбачені навчальним планом для бакалавра.

Головна мета педагогічної практики полягає у створенні необхідних відносин, установок, майстерності, властивостей особистості, які за­безпечать можливість студенту свідомо і добросовісно, зі знанням справи приступити й успішно провадити свою пе­дагогічну діяльність. Головну увагу слід приділити ціліс­ному доведенню результатів усього навчально-виховного процесу до вимог та умов майбутньої професійної діяль­ності випускників.

Формування готовності до виконання професійної ді­яльності досягається в процесі навчання цілеспрямова­ним, взаємопов'язаним впливом на особистість студента за такими напрямами:

– активізація професійних мотивів засобами виховної роботи;

– створення системи знань й уявлень про умови і зміст професійних задач шляхом здійснення міждисциплінар­них зв'язків;

– наочне і словесне ознайомлення з обстановкою май­бутньої діяльності;

– накопичення необхідних навичок та вмінь шляхом
організації навчальної діяльності, вправ і тренування;

– самовиховання, а також самонаціленість на розумо­ву професійну діяльність.

Зміст професійної підготовки становить систему знань, умінь і навичок, вимоги до яких відображені в навчальних планах, програмах, підручниках, методичних посібниках та інших нормативних документах. Ця система знахо­диться у тісному зв'язку з вимогами суспільства до школи й особистості вчителя, залежить від рівня розвитку педа­гогічної науки та шкільної практики, від мети і завдань правового навчання і виховання учнів, особливостей пра­вової роботи в школі (технікумі, коледжі). Невідповідність змісту підготовки вчителя (викладача) до реальних мож­ливостей сучасної школи може призвести до дезадаптації молодого спеціаліста.

Саме тому мета педагогічної практики студента поля­гає в отриманні досвіду практичної роботи в школі на по­саді вчителя курсу "Основи правознавства", крім того, за­кріпити знання, що отримані в університеті та поєднати їх із практичними навичками.

Завдання педагогічної практики полягають:

– у закріпленні та поглибленні знань, що набуті під
час вивчення студентами галузевих правознавчих дисциплін та психолого-педагогічного циклу;

– формуванні необхідних професійних умінь та нави­чок, необхідних для роботи педагога;

– вихованні у студентів зацікавленості до навчально-правової роботи з дітьми, підлітками та юнацтвом;

– навчанні студентів опрацьовувати й аналізувати на­вчальні програми, підручники, навчальні посібники нормативно-правові джерела;

– залученні студентів до науково-дослідної та педаго­гічно-пошукової роботи;

– апробації застосування студентами різних форм, ме­тодів і прийомів роботи, які б активізували розумову діяльність учнів;

– навчанні вести психолого-педагогічні спостережен­ня за учнями і на основі знань із психології та педагогіки складати відповідні характеристики;

– формуванні творчої індивідуальності майбутнього педагога, його професійно-педагогічної спрямованості;

– навчанні студентів диференціювати програмовий матеріал, що може обумовити вибір тієї чи іншої методики викладання певної теми.

Поточне планування передбачає складання розкладу уроків, шкільних гуртків, календарних та поурочних планів, планів виховної роботи, планів роботи методичних об’єднань, пану роботи шкільної бібліотеки; плану роботи батьківського комітету; плану-календаря навчально-виховного процесу. Отже, складовою поточного планування є поурочний план. Це робочий документ учителя і може бути складений у вигляду конспекту, тез, таблиці. У ньому відображають мету (навчальну, виховну, розвиваючу), завдання, головні положення змісту уроку, його етапи і відповідні їм методи і прийоми організації навчальної діяльності учнів.

Молодому вчителеві варто ретельно готуватися до кожного заняття, передбачати хід його проведення. Необхідно враховувати роль і місце кожного конкретного кроку правознавства у загальній структурі курсу «Основи правознавства», особливості навчального матеріалу і особливості класу. Необхідно враховувати при підготовці до уроку послідовність проведення етапів уроку, способів і засобів управління пізнавально діяльністю. Слід завчасно та якісно підготувати навчально-методичну документацію: план-конспект проведення заняття; дидактичні матеріали. План-конспект має бути зручним для користування, у ньому слід передбачити вирішення не тільки навчальних, а й виховних завдань Він повинен чітко відображати основний зміст будь-якого обсягу тексту. Отже, повинен бути робочим документом, який би максимально допомагав вирішувати поставлені перед учителем завдання.

Особливостями змісту педагогічної практики є проходження її в декілька етапів:

1. Ознайомчий (знайомство з адміністрацією, вчителями та учнями, матеріально-технічною базою, методично-дидактичним забезпеченням школи), складання індивідуального плану роботи. Відвідування декількох уроків правознавства провідних вчителів школи. Планування та узгодження з класним керівником плану проведення виховних заходів. Ведення щоденника проходження педагогічної практики. Проведення психолого-педагогічного дослідження учня класу за допомогою різних соціологічних методів (спостереження, інтерв’ювання, бесіди).

2. Основний. Практикант проводить 8 уроків правознавства, серед яких 2 залікових. Проведення нетрадиційних уроків, рольові ігри, уроки-дебати та інші.

Використовуються різні методи правового навчання (словесні та научні, практичні та методи активізації навчальної діяльності).

1. Заключний. Підсумки роботи в школі. Оформлення звітної документації. Проведення підсумкової конференції. Визначення оцінки за педпрактику.

Компетентносні категорії учнів. Моніторинг ключових компетенцій в навчально-виховному процесі.

Згідно Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти на уроках правознавства вчитель повинен формувати в учнів наступні компетентносні категорії:

1) громадянська компетентність – здатність учня активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

2) діяльнісний підхід – спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти;

3) загальнокультурна компетентність – здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності;

4) здоров’язбережувальна компетентність – здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей;

5) інформаційно-комунікаційна компетентність – здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань;

6) ключова компетентність – спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

7) ключова компетенція – певний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати у сфері діяльності людини;

8) компетентнісний підхід – спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності;

9) компетентність – набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

10) компетенція – суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини;

11) комунікативна компетентність – здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

12) міжпредметна естетична компетентність – здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва;

13) міжпредметна компетентність – здатність учня застосовувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

14) навчальна програма – нормативний документ, що конкретизує для кожного класу визначені цим Державним стандартом результати навчання відповідно до освітньої галузі або її складової, деталізує навчальний зміст, у результаті засвоєння якого такі результати досягаються, а також містить рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання;

15) особистісно зорієнтований підхід – спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні;

16) предметна (галузева) компетентність – набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань;

17) предметна компетенція – сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій;

18) предметна мистецька компетентність – здатність до розуміння і творчого самовираження у сфері музичного, образотворчого та інших видів мистецтва, що формується під час сприймання творів таких видів мистецтва і їх практичного опанування;

19) проектно-технологічна компетентність – здатність учнів застосовувати знання, уміння та особистий досвід у предметно-перетворювальній діяльності;

20) соціальна компетентність – здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

Формування інформаційно-комунікаційної компетентності учнів, зміст якої є інтегративним, відбувається у результаті застосування під час вивчення всіх предметів навчального плану діяльнісного підходу. Навчальними програмами обов’язково передбачається внесок кожного навчального предмета у формування зазначеної компетентності.

Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти.

При цьому особистісно зорієнтований підхід до навчання забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально-психологічних та інших здібностей учнів.

Компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей.

До ключових компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбережувальна компетентності, а до предметних (галузевих) – комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо-наукова і математична, проектно-технологічна та інформаційно-комунікаційна, суспільствознавча, історична і здоров’язбережувальна компетентності.

Моніторинг – це регулярне відстежування якості засвоєння знань і умінь в учбовому процесі. Він входить в суть технологічної побудови учбового процесу.

Специфіка технологічного підходу полягає в тому, що учбовий процес повинен гарантувати досягнення поставлених цілей.

Відповідно до цього в технологічному підході до навчання виділяються:

– постановка цілей і їх максимальне уточнення, формулювання учбових цілей з орієнтацією на досягнення результатів;

– підготовка учбових матеріалів і організація усього ходу навчання відповідно до учбових цілей;

– оцінка поточних результатів, корекція навчання, спрямована на досягнення поставлених цілей;

– завершальна оцінка результатів.

Таким чином, особливість технологічного підходу полягає в тому, що усі учні як учасники цього процесу повинні мати однаковий результат в засвоєнні знань.

Ключем до розуміння технологічної побудови навчального процесу є послідовна орієнтація на чітко певну мету. Тому, передусім, центральною проблемою для інноваційної освітньої технології є постановка цілей і цільова орієнтація навчання.

У моніторингу враховані психолого-педагогічні особливості віку. Соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінка, яка існує у світі дорослих. Це період психологічного самоствердження особи, формування ціннісних установок. Ігрові, дискусійні методики, групові форми роботи сприяють творчому самовираженню підлітка, задоволенню його потреби в гідному положенні в колективі однолітків:

- продуктивність індивідуальної роботи;

- рішення завдань;

- рівень ціннісного реагування;

- самостійність ціннісного судження.

Моніторинг як самостійна функція управління освітнім процесом носить умовний характер і виявляється корисним в концептуальному і операціональном стосунках.

На сучасному етапі у педагога вимагають відстеження розвитку компетенцій у учнів.

Освіта розглядає компетентність, як нову якість суб'єкта діяльності, що проявляється в здатності системного застосування знань, умінь, ціннісних установок і дозволяє успішно вирішувати різні протиріччя, проблеми, практичні завдання в соціальному, професійному і особовому контексті. І, як об'єктивний результат освоєння компетенцій конкретною особою.

Як в 60-х роках XX ст. було закладено розуміння відмінностей, що розглядалися зараз, між поняттями «компетенція» і "компетентність", де останнє і трактується нами як що ґрунтується на знаннях, інтелектуально і особово-обумовлений досвід соціально-професійної життєдіяльності людини.

Компетентностный підхід у викладанні правових дисциплін реалізується через формування наступних ключових компетенцій:

1. Навчально-пізнавальна компетенція забезпечує самостійну логічну, методологічну і загальноучбову пізнавальну діяльність учня, його функціональну грамотність, оволодіння креативними навичками продуктивної діяльності.

2. Інформаційна компетенція дає можливість учням за допомогою сучасних засобів комунікацій і інформаційних технологій самостійно шукати, аналізувати, перетворювати і передавати необхідну інформацію, представляти результати власною учбовою і іншій діяльності у вигляді інформаційного продукту.

3. Комунікативна компетенція дозволяє учневі опанувати різні способи взаємодії з навколишніми і видаленими людьми і подіями, навичками самопрезентації і праці в гурті.

4. Соціально трудова компетенція забезпечує оволодіння знаннями, що вчаться, і первинним досвідом в цивільно-громадській, соціально-трудовій діяльності, сприяє успішному професійному самовизначенню. Вона може бути конкретизована як компетентність в області суспільно-політичної діяльності: реалізація прав і обов'язків громадянина; і як компетентність в соціально-економічній сфері: аналіз власних професійних схильностей і можливостей, орієнтація у сфері ринкових стосунків, трудового законодавства, знання норм трудової колективної етики і так далі.

Компетентностний підхід висуває на перше місце не інформованість учня, а уміння вирішувати проблеми.

У основу моніторингу покладено відстежування деятельностнокоммуникативной і ценностно-ориенационной складових вченості.

Деятельностно-комунікативна складова вченості відстежується як здатність учнів до ефективної групової роботи, створення і представлення результатів індивідуальної творчої роботи. За результатами моніторингу можна судити про рівень сформованості учебнопознавательной і комунікативної компетенцій учнів.

Ценностно-ориенационная складова вченості відстежується як здатність до сприйняття правових цінностей і адекватного реагування на них, що проявляються у власному оцінному розсуді і побудові своєї діяльності на їх основі. За підсумками моніторингу можна з'ясувати міру оволодіння такими, що вчаться соціально – трудовою компетенцією.

Ефективність групової роботи оцінюється як за допомогою педагогічного спостереження за участю кожного спільній діяльності, так і за результатами взаємної оцінки роботи один одного учасниками групи.

Продуктивність індивідуальної роботи добре видно і в попередній підготовці до ролевих і ділових ігор, і в оформленні результатів діяльності групи.

Сприйняття цінностей і реагування на них вдається відстежити як в груповій роботі, так і в індивідуальних творчих правових проектах:

– по кількості і якості оціночних суджень, що висловлюються такими, що вчаться

– по доцільності застосування оцінки в учбовій діяльності

– по стосунках, які встановлюються як в усередині групи при роботі над учбовою проблемою, так і між групами при обговоренні результатів групою діяльності.

У широкому значенні термін «універсальні навчальні дії» означає уміння вчитися, тобто здатність суб'єкта до саморозвитку і самоудосконалення шляхом свідомого і активного привласнення нового соціального досвіду. У вужчому (власне психологічному значенні) цей термін можна визначити як сукупність способів дії учня (а також пов'язаних з ними навичок учбової роботи), що забезпечують його здатність до самостійного засвоєння нових знань і умінь, включаючи організацію цього процесу. Найважливішим завданням сучасної системи освіти є формування сукупності «універсальних учбових дій», що забезпечують компетенцію «навчити вчитися», а не тільки освоєння учнями конкретних предметних знань і навичок у рамках окремих дисциплін.

Види учбових універсальних дій: особові; регулятивні, включаючи дії саморегуляції; пізнавальні, включаючи загальноучбові і логічні; знаково-символічні; комунікативні.

Також якості знань можна розглянути за наступними характеристиками: повноту (визначається кількістю знань про об'єкт, що вивчається, що входять в шкільну програму), глибину (сукупність усвідомлених знань про об'єкт), систематичність, системність, оперативність (визначається числом ситуацій або способів, в яких учень може застосувати те або інше знання), гнучкість (визначається швидкістю знаходження варіативних способів застосування знань при зміні ситуацій), конкретність, узагальненість.

Якості знань характеризуються також згорненістю і развернутостью, усвідомленістю і міцністю. Усі якості знань взаємозв'язані і відносно самостійні, оскільки не підміняють один одного.

До об'єктивних знань відносяться – повнота, глибина, оперативність, конкретність, узагальненість, систематичність, системність, развернутость знань.

До суб'єктивних знань – гнучкість, згорненість, усвідомленість і міцність.

Усі ці характеристики можна розглядати як критерії діагностики правових універсальних умінь учнів.

Питання і завдання до самоконтролю

1. Які особливості традиційної методики навчання?

2. Чому на сучасному етапі використовуються репродуктивні методи навчання?

3. Які правила застосування різних методик в правовому навчанні?

4. Що таке інтеграція?

5. Які особливості можна виділити в інтеграційному уроці?

6. У особливість модульного правового навчання?

7. Наведіть приклади вертикальних і горизонтальних міжпредметних зв'язків.

8. Охарактеризуйте шкільні та позашкільні форми вивчення правознавства, класні та позакласні форми навчання.

9. Спробуйте розбити план позакласної роботи з правознавства.

10. Розкрийте позашкільні форми вивчення правознавства.

11. Визначте роль учителя правознавства в структурі позашкільного вивчення предмета.

12. Наведіть відому вам класифікацію методів навчання, яку використовують при вивченні курсу «Основи правознавства».

13. Дайте визначення усного викладу, його функцій та видів.

14. Охарактеризуйте підручники з курсу «Основи правознавства» та наведіть методику роботи з ними.

15. Дайте визначення уроку як основної форми навчання учнів курсу «Основи правознавства».

16. Охарактеризуйте роль та місце уроку в курсі «Основи правознавства» у шкільному циклі навчальних дисциплін.

17. Опишіть вимоги до сучасного уроку з курсу «Основи правознавства».

18. Наведіть відомі вам класифікації уроків правознавства, їх типи.

19. Охарактеризуйте типи уроків, запозичених у ВНЗ (лекція, семінар, урок-практикум, диспут, конференція, урок-екскурсія).

20. Опишіть структуру уроку з курсу «Основи правознавства».

21. Перерахуйте та охарактеризуйте відомі вам нетрадиційні уроки з правознавства.

22. У чому полягають завдання і зміст перевірки та оцінки результатів навчання?

23. Охарактеризуйте організацію, форми та прийоми перевірки знань учнів на уроках правознавства.

24. У чому полягає методика створення тестових завдань з правознавства та особливості їх використання під час перевірки знань?

25. Чому на уроках правознавства під час підведення підсумку уроку важливим є оцінювання знань і коментування учителем результатів навчання дітей?