МЕРЕЖА ЯК КОНЦЕПТ СУЧАСНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

Досліджуються мережі як складні плинні функціональні об’єкти, що зустрічаються як у природі, так і в суспільстві. Розглядаються сучасні підходи до пізнання мереж, намічаються основні характеристики мереж як складних нелінійних можливісних явищ, які перебувають у процесі становлення, самореференції та інтерактивності. Знання про мережі поєднуються в науковий напрям з умовною назвою «нетологія».

Ключові слова: мережа, мережне суспільство, науковий дискурс, концепт, нетологія.

 

Сучасні наукові відкриття істотно змінюють погляди на саму науку, і на культуру, місце і роль людини в світі. У сучасному науковому знанні є декілька концептів, які вплинули не тільки| на наукову парадигму, але і торкнулися картини світу, явилися «точками зростання» для всієї культури. До таких ключових концептів, на наш погляд, можна віднести нелінійність, складність, відкритість, самоорганізація, мережа та інші. За влучним виразом Е.Ласло, «Нові терміни слугують основою нових концепцій, що утворюють суперструктуру абсолютно нових наук, кожна з яких ознаменувала наступ нової епохи в історії людства» [13].

Розуміння складності та ускладнюваності світу приводить до роздумів про те, що складність об’єктивується в певного роду об’єктах. Одним із таких об’єктів може бути мережа. Саме мережа є постійно змінюваною, з плинними зв’язками між елементами. Такі утворення, за виразом Ж.Делеза та Ф.Гваттарі вже не є стовбуром з коренем, а різомою, тобто об’єктом, в якому фіксується принципово нелінійний та позаструктурний спосіб організації цілого, що залишає відкритою можливість іманентної плинності та реалізації її внутрішнього креативного потенціалу самовибудовування та самоструктуровання.

Мережі стали однією з істотних реалій сучасного суспільства, його визначальною рисою, тому сам термін «мережа» став загальновживаним, його використовують як метафору, наукове поняття. Але ця загальновживаність спонукає до дослідження даного феномену, усвідомлення його змісту і значення у сучасному науковому дискурсі. Прикладами мереж можуть бути і мережі підприємств, і різні соціальні мережі, і мережі комунікацій. Необхідно відзначити, що мережі – це не тільки технічні феномени. Відомі також і природні мережі як з'єднання багатьох одиниць, що взаємодіють між собою. Наприклад, нейронні мережі мозку, які, як відомо, ускладнювалися в процесі еволюції, а також колонії комах (мурашок), що можуть містити сотні мільйонів особин і створювати мережі комунікацій між окремими гніздами на відстані в десятки кілометрів, що в мільйони разів більше розмірів окремої мурашки [16, c.25]. Серед відомих мереж, безумовно, найнеймовірнішим і вражаючим є Інтернет. Життя сучасної людини неможливе без мережі Інтернет. Цей новий засіб зв'язку увірвався в наше життя, зробив його мобільнішим, сколихнув таланти, що дрімали в кожній особі, надав масу можливостей для самовираження. Проте Інтернет не тільки засіб зв'язку. Це перш за все складний об'єкт, вивчення якого потребує оновленої методологічної культури, можливо, навіть, інших шляхів пізнання, використання та узгодження багатьох і не тільки наукових мов.

В сучасних трансдисциплінарних дослідженнях все більшого значення набувають не тільки когнітивні процедури, а насамперед, комунікативні взаємодії між науковцями, що працюють у різних галузях. «Виявляється, що процедури обґрунтування сучасного трансдисциплінарного організованого знання мають враховувати не тільки стратегії понятійного осмислення, а й комунікативні стратегії (ситуаційно зумовлені акти мовленнєвої взаємодії), в яких формується концептуальне охоплення реальності» [10, c.20]. Саме тому ми звертаємось до дискурсу як до середовища спілкування. В даному випадку – спілкування стосовно тих або інших сучасних концептів. Тому необхідно розглянути, з одного боку, можливі трактування цих концептів, своєрідне «спілкування» концепцій, поглядів, думок стосовно того чи іншого концепту, а з іншого – зміни в самому контексті такого спілкування, вплив цих концептів на соціально-культурне середовище взагалі.

На нашу думку, концепт «мережа» відбиває не тільки властивості утворень, що розвиваються, але і має набагато ширший сенс і контекст. Цей концепт характеризує зміни і в світогляді, і в мисленні, і в методології пізнання, тобто має сприйматися в більш широкому – соціально-культурному, а не тільки природничо-науковому контексті. Крім того, даний концепт є необхідною метафорою для позначення процесів у сфері гуманітарного знання. Це ж можна віднести й до інших означених вище концептів. Саме так, на нашу думку, вони резонують в сучасному науковому дискурсі.

Далі ми звернемось до розгляду мереж як об’єктів, яким притаманна самоорганізація, покажемо резонансні моменти у сучасному науковому дискурсі.

Мережа є складним нелінійним самореферентно змінюваним середовищем, що самоорганізуюється. Мережі часто називають системами, але, на нашу думку, існує суттєва відмінність мережі від системи, де наявна структура, рівні ієрархії, присутня певна якісна і просторова визначеність [12].

У тлумачному словнику української мови даються такі значення слова «мережа»: рибальська сіть з великими вічками; те, що нагадує своїм виглядом багато схрещених, переплетених ліній; сукупність яких-небудь шляхів, ліній зв’язку, каналів і т. ін., розташованих на певній території; сукупність однорідних закладів, підприємств і т. ін., розташованих на певній території [3, c.519]. Зауважимо, що всі перераховані значення слова «мережа» є позначенням (у тому числі і метафоричним позначенням) об’єктів нашого дослідження. Актуальним в даних дефініціях є вказівка на те, що мережа – це певна сукупність об'єктів, розташована на якому-небудь просторі з різними напрямами, шляхами, перетинами.

Поняття «мережа» в галузі суспільних наук в останній чверті ХХ століття використовується в роботах Л.Фрімана, М.Кастельса та інших соціологів. Словами «мережа», «павутиння» позначаються об’єкти, які складаються з багатьох елементів, які є різноманітними (тобто, не обов’язково однаковими) та у різний спосіб пов’язаними між собою. Тобто, у визначенні сутності даних об’єктів приймає участь кілька мов. Взагалі, використання та узгодження кількох мов у процесі пізнання складних нелінійних систем є евристично плідним. Як підкреслює Л.Киященко, в цьому процесі беруть участь мова універсалій культури, мова дисциплінарних онтологій, а також мова стратегій діяльності зі складними людиновимірними системами – мова ціннісно-цільових орієнтацій [15, с.532].

Досить часто слово «мережа» використовується як метафора. Таке використання того чи іншого поняття свідчить, на нашу думку, про межовий характер знання, про знання, яке знаходиться в стані пошуку, становлення. Взагалі, в метафорі, з одного боку, поєднується подібність певних об’єктів, а з іншого, несхожість цих об’єктів, тому що саме в метафорі створюється смисл, якого раніше не було. В цьому сенсі використання метафори дещо нагадує процеси самоорганізації. Що ж до використання слова «мережа», то можна стверджувати, що воно використовується і як метафора, особливо на початковій стадії вивчення складного багатокомпонентного постійно змінюваного об’єкту, і як поняття, коли включається в ту чи іншу дисциплінарну матрицю, і як концепт, коли йдеться про трансдисциплінарність знання. Останнє вимагає не тільки когнітивних стратегій понятійного осмислення, а й комунікативних мовленнєвих стратегій, в яких відбувається концептуальне охоплення реальності з різних позицій і в різних контекстах..

Які ж об'єкти ми можемо назвати мережею з позицій сучасного наукового знання? Як слушно зауважив Ф.Капра, «павутиння життя – це давня ідея, до якої на протязі життя зверталися поети, філософи, містики, щоб передати відчуття сплетеності та взаємозалежності всіх явищ» [6, с.49]. Першими науковцями, хто зіштовхнувся саме з мережними відносинами між організмами, були біологи та екологи. Однією з вихідних ідей екології було уявлення про екологічні співтовариства, які складаються з мережі організмів, пов’язаних між собою через харчові відносини. У першій половині ХХ століття активно вивчались харчові цикли та харчові ланцюги, які потім були доповнені сучасною концепцією харчових мереж.

Як вже наголошувалося, мережа може складатися із організмів, підприємств, організацій, а також представляти собою середовище комунікацій, прикладом якого є Інтернет. Завдання будь-якої мережі – забезпечити взаємодію (комунікацію) між будь-якими двома або кількома вузлами. Комп’ютерні мережі надають такій комунікації нові можливості, тому що саме в процесі передачі інформації з’являється можливість її обробки. Тут можна виділити кілька напрямів наукового пошуку. Так, М.Кастельс і П.Хіманен підійшли до вивчення інформаційного суспільства та мереж, перш за все з позицій економіки і менеджменту. Вони в своїй спільній роботі зазначили: «На економічному рівні при зрушенні від індустріального до мережного суспільства ми стаємо свідками глобального перетворення індустріальної економіки в економіку інформаційну. Ці зміни пронизують ключові моменти економіки – від фінансових ринків через підприємства до робочої сили. У середині світової інформаційної економіки містяться інформаційні фінансові ринки, які створюють взаємопов’язану в глобальному масштабі мережу та зі зростаючим ступенем розміщується в електронних мережах. У цих мережах інвестування потребує обробки інформації, що ускладнюється» [20, с.27].

Також М.Кастельс в низці своїх праць присвячених мережам, мережному суспільству, інформаційній економіці зазначає, що основним моментом соціальних змін в економічній сфері є перехід до інформаційної економіки, виникнення мережних підприємств; в політичній сфері – інтерактивна політика, що відкликається на волевиявлення громадян; в сфері культури – розповсюдження мережі Інтернет. В одній із своїх робіт дослідник визначає мережні структури як такі, що відіграють важливу роль в становленні інформаційного суспільства: «Мережна структура є комплексом взаємозв’язаних вузлів. Конкретний зміст кожного вузла залежить від характеру тієї конкретної мережної структури, про яку йдеться» [9, с.495]. Автор виокремлює також низку мережних об’єктів, серед яких: ринки цінних паперів, коли йдеться про мережу глобальних фінансових потоків; політична мережна структура управління Європейським союзом; мережі виробництва й поширення наркотиків, що охоплюють економічні, громадські і державні структури по всьому світу; глобальні мережі нових засобів інформації, що становить основу для вираження культурних форм і громадської думки в інформаційному столітті.

М.Кастельс формулює також «закон мережних структур», згідно з яким «відстань (чи інтенсивність і частота взаємодій) між двома точками (чи соціальними положеннями) коротша, коли вони разом виступають вузлами в тій або іншій мережній структурі, чим коли вони не належать до однієї і тієї ж мережі. …Залучення в мережні структури або вилучення з них, разом з конфігурацією стосунків між мережами, що втілюються за допомогою інформаційних технологій, визначає конфігурацію домінуючих процесів і функцій в наших суспільствах» [9, с.499]. Взагалі, мережа вже не є вертикально побудованою системою, тому особистісна відповідальність акторів, залучених в мережу (у даному разі – виробничу) підвищується. «Мережа дозволяє здійснити більшу диференціацію трудових ресурсів і капіталу виробничої одиниці, а також, ймовірно, вбудовує в систему більшу ініціативу та підвищену відповідальність…» [9, с.163]. Автор, аналізуючи глобальні зміни світової економіки, звертає увагу також на виникнення умов для підвищення відповідальності та ініціативи акторів, що взаємодіють в мережі. «Для того, щоб ми могли діяти самостійно (індивідуально або колективно), були в змозі використовувати дивні можливості створюваних нами технологій, уміли знаходити сенс нашого життя, виявилися здатні поліпшити наше суспільство й шанобливо відносилися до довкілля, нам потрібно буде співвіднести наші дії із специфічним контекстом панування і звільнення там, де ми живемо: з мережним суспільством, побудованим на основі комунікаційних мереж Інтернету» (там само). Тобто, мережне суспільство створює інші норми відповідальності, спонукає людину обережно обходитись зі своєю свободою, відкритістю, особистісною інформацією, тощо.

А.Бард і Я.Зондерквіст розглянули проблему мережного суспільства в політологічному плані, припустивши, що бюрократія зміниться нетократією, тобто людьми, що володіють інформацією, а всі інші стануть конс'юмтаріатом (по аналогії з пролетаріатом при капіталізмі) – користувачами в мережах. Високо оцінюючи науковий аналіз інформаційного суспільства, виконаний М.Кастельсом, А.Бард і Я.Зондерквіст вважають, проте, що учений знаходиться на позиціях старої парадигми і його інтерпретація, що відбувається в рамках традиційний гуманістичних переконань, втрачає зв'язок з реальністю [1, c.14]. Вони малюють менш оптимістичну картину, попереджаючи, що «Відкриті мережі, що з'явилися в результаті швидкого розвитку інтернету, або будуть перетворені в закриті співтовариства, або занепадуть і стануть свого роду сміттєвими колекторами даремної інформації. … Прямим наслідком такого розвитку подій є те, що віртуальне суспільство є довгим рядом мережних пірамід – владної ієрархії, в якій представники конс'юмтаріата в основному входять в найменш привабливі мережі, повні інформаційного сміття, тоді як нетократи утворюють мережі вищих рівнів, в яких концентрується влада і вплив» [1, c.197-198]. Розуміючи занепокоєння авторів, та погоджуючись з принциповою можливістю ще більш глибокої диференціації суспільства, хочеться зазначити, що Інтернет – є мережею, тобто відкритим, здатним до самоорганізації утворенням. Ця відкритість, плинність, складність є принциповими характеристиками цього утворення, а також припускають вільний обіг інформації, що є наріжним каменем хакерської етики. Хакерський рух базується на впевненості що інформація має бути вільною, тому вони намагались протиставить власні напрацювання монополії, які створила ІВМ. Принципова відкритість будь-якої інформації з одного боку, знищує (чи майже знищує) приватність, а з іншого – робить безглуздою брехню або будь-яке приховування інформації. Саме хакерський рух спонукав до викриття плагіату в «наукових» працях деяких чиновників на Заході. Отже, позиція авторів «Nетократії» є цікавою, але дискусійною.

Дію інформації на суспільство вивчав Ф.Уебстер, піддавши критичному аналізу теорії Д.Белла, М.Кастельса, З.Баумана та інших [19]. Мегатренди – основні напрями руху, змін в суспільстві досліджував Дж.Нейсбіт, виділяючи при цьому як найбільш важливий перехід «від індустріального суспільства до суспільства, в основі якого лежить виробництво і розподіл інформації» [14, c.8]. Саме мережі, мережні відносини й комунікації найбільш відповідають сучасному світу, а ієрархії, що є присутніми в системах, досить плідно працювали в індустріальному централізованому та структурованому суспільстві. В сучасному суспільстві все частіше виникають організації, побудовані як мережі, на спонтанних групах однодумців. На думку Д.Нейсбіта, «Мережі перебудовують структури влади і комунікаційних потоків в організації, замінюють вертикаль горизонталями. Одна з форм мереж, групи якості, допоможе оживити участь працівників і підвищити їх продуктивність … Мережний стиль менеджменту вже існує в декількох молодих і успішних комп'ютерних фірмах» [8, c.354].

Відмінне бачення мережності знаходимо в працях французьких філософів Ж.Дельоза і Ф.Гваттарі. Вони протиставляють дві метафори, запозичені ними із ботаніки, які, власне, позначають дві системи мислення – стовбуровий корінь і різому, (від фр. rhizome «корневище»). «Стовбуровий корінь включає множинність не більше, ніж дихотомний (dichotome) корінь. Один діє в об'єкті, тоді як інший – в суб'єкті. Бінарна логіка і дво-однозначні стосунки досі домінують в психоаналізі (дерево марення у фрейдівській інтерпретації Шребера), в лінгвістиці і структуралізмі, навіть в інформатиці». Натомість ризома, ризоморфні об’єкти є постійно змінюваними, плинними. Вони протистоять лінійним структурам, які є незмінними та які, на думку авторів цього терміну, є типовими для класичної європейської культури. Антиподом стовбуру виступає заплутана коренева система, в якій не можна виділити ні початку, ні кінця, ні єдиного центру, а отже й певного центруючого принципу, як це є в стовбурі-корені. «Ризома не починається і не закінчується, вона завжди в середині, між речей, між-буття, інтермеццо. Дерево – це спадкоємність, а ризома – союз, тільки союз. Дерево нав’язує дієслово "бути", а ризома виткана з союзів "і. і. і" [4]. Коментуючи праці Ж.Делеза, російський дослідник Я.Свірський зазначає: «Становлення – це ризома, а не класифікаційне або генеалогічне дерево. Звичайно ж, становлення – не є ні наслідуванням, ні ототожненням; воно вже не регресування-прогресування; воно вже не відповідність, не покладання відповідної зв’язності; …» [18, с.341]. Автори виділяють декілька принципів побудови різоми: зв’язку і гетерогенності, множинності, неозначаючого розриву, а також картографії та декалькоманії.

Принципи зчеплення і гетерогенності означають що будь-яке місце різоми може і має бути приєднано до будь-якого іншого її місця, на відміну від дерева або кореня, які фіксують місце, порядок. Будь-яка точка ризоми не має переваги над іншою, також не мають переваги й зв’язки між будь-якими точками, хоча в ризомі усі точки пов’язані між собою.

Принцип множинності ілюструється метафорою дій ляльковода, який управляє маріонеткою. Як вважають автори, рухами ляльки керує перш за все множинність нервових волокон, а не бажання ляльковода. Останній же, стає маріонеткою цієї множинності. Тобто, множинність розуміється сама собою, поза зв’язками як із суб’єктом, так і об’єктом. При цьому пріоритетними є не точки контакту між ниткою та маріонеткою та між руками ляльковода та рамкою, до якої причеплені нитки, а лінії, які з’єднують ці точки. Саме вони є найбільш важливими.

Сутність принципу неозначаючого розриву зводиться до того, що ризома, кореневище може бути розірваним у будь-якому місті, але при цьому ризома поновлює втрачені зв’язки, або створює нові напрями розвитку. «Ми створюємо розрив, проводимо лінію витікання, але завжди є ризик знайти на ній формування, які відтворюють ціле; утворення, які повертають владу тому одному, що означає; перепозначення, які реконституюють суб’єкт [сюжет] – усе, що завгодно … Хороше і погане не може бути чимось, окрім як результатами активного вибору [селекції], що знову і знову здійснюється в часі» [4, c.13].

Принципи картографії та декалькоманії означають, що різома є не механізмом калькування, тобто копіювання, а скоріше, мапою з багатьма входами. Мапа є відкритою, вона змінюється, оскільки змінюється дійсність, що на цій мапі відбивається. До того ж мапи можуть існувати і самі собою, на відміну від кальок, які нічого нового не створюють, а лише копіюють оригінал. Тобто карта, на відміну від кальки, не репродукує дійсність, а певним чином експериментує з нею. На думку Дельоза і Гваттарі конструкція різоми є втіленням картографії та декалькоманії, тобто ризоморфні утворення є постійно змінюваними, відкритими й не можуть бути калькованими.

Характеризуючи стиль ризоморфного мислення автори стверджують: «Завжди наслідувати ризому по розриву, продовжувати, подовжувати, ретранслювати лінію витікання, різноманітити її до тієї міри, поки вона не стане найбільш абстрактною і викривленою в n -вимірах і зламаних напрямах. Об'єднувати детериторизовані потоки. Йти за рослинами: ми почнемо з фіксації меж першої лінії, слідуючи по колам збіжності, навколо послідовних сингулярностей; потім, в межах цієї лінії, можна побачити, чи встановлюються нові збіжності з новими точками, розташованими поза межами і в інших напрямах» [4, c.15]. Тобто, в розумінні Делеза й Гваттарі мережі є постійно змінюваними, нестійкими, складними, жорстко не прив’язаними до певної конфігурації утвореннями, яким притаманні певні зв’язки і розриви, та які принципово не можуть бути калькованими.

Можна назвати ще одну концепцію, яка безпосередньо не розглядає мережі, але сприяє розумінню даного феномену – це соціологічна концепція соціальних полів та габітусу П.Бурд’є. Габітус, за П.Бурд’є – це продукт історії, який виробляє індивідуальні і колективні практики і тим самим знову-таки породжує історію. На наш погляд, це одне із втілень нелінійності, характеристика соціального середовища (у концепції П.Бурд’е – соціального поля), в якому здійснюються певні практики, у тому числі й комунікації в мережі Інтернет. «Він (габітус – Н.К.) зумовлює активну присутність минулого досвіду, який, існуючи у кожному організмі у формі схем сприйняття, думок і дій, гарантує «правильність» практик та їх постійність у часі більш надійно, ніж усі формальні правила та експліцитні норми» [2, с.19]. Саме таким чином, на думку П.Бурд’є, можна пояснити схильність бачити у сьогоденні минуле, що в той же час спрямоване у майбутнє через одноманітно структуровані практики. Такий стан речей відповідає мережним взаємодіям в соціальних полях, реалізується за допомогою цих взаємодій.

Аналізуючи концепцію різоми в постмодерністській філософії, російський дослідник В.Ємелін відзначає виняткову плідність цієї концепції в розумінні мережі Інтернет. Він, зокрема, зазначає, що ця концепція може слугувати образом постмодерністського світу, в якому відсутні централізація, впорядкованість, симетрія. В сучасній філософській літературі немає альтернативного поняття, яке, з одного боку, так чітко передає сутність мережних технологій, а з іншого, пов’язано із світоглядним контекстом сучасної культури постмодерну. «У цьому сенсі Інтернет – не що інше, як карта з множиною «входів», серед яких кожен є потенційною відправною точкою. Користувач може почати маршрут руху по мережі з будь-якого вузла, будь то його домашня сторінка, сторінка його університету або провайдера, причому наступні кроки в кіберпросторі з його розгалуженою структурою і безліччю посилань не є зовні детермінованими, а залежать лише від переслідуваної користувачем мети, або ж від її відсутності. Таким чином, ми можемо сміливо стверджувати, що Інтернет, є номадичним простором, маршрути міграції в якому створюються «мандрівниками-користувачами», що цілеспрямовано або хаотично переміщуються по «степових» просторах кіберпростору замість руху по старих, відомих магістралях» [5].

На думку дослідника питань, пов’язаних з інформаційним суспільством та мережами М.Кастельса, виникненню Інтернету сприяло злиття трьох незалежних процесів – розвиток економіки, який привів до глобалізації капіталу, виробництва та торгівлі; намагання побудувати суспільство, в якому основними будуть цінності свободи особистості та відкритої комунікації, а також революційним перетворенням в галузі мікроелектроніки, завдяки яким став можливий надшвидкий прогрес комп’ютерів та телекомунікацій. В цих умовах маловідома технологія, якою був Інтернет, яка використовувалась зазвичай усередині ізольованих груп спеціалістів з обчислювальної техніки, перетворилась в рушійну силу переходу до нового мережевого суспільства і, відповідно до нової моделі економічного розвитку. «Нова модель розвитку вимагає подолання планетарного цифрового розриву одним стрибком. А для цього потрібна заснована на Інтернеті економіка, що має здатність самонавчатися і генерувати знання, має в розпорядженні можливість функціонувати усередині глобальних мереж та створювати цінності і отримувати підтримку з боку легітимних і ефективних політичних інститутів. І в загальних інтересах людства, щоб така модель з'явилася, поки ще є час» [7, c.277].

Вивчаючи спосіб сприйняття мереж, мережності у суспільстві О.М. Рубанець відмічає, що В 90 – х роках «мережі розглядаються як технічний, а далі як організаційний засіб, що існує у вигляді певної організаційної структури людства в епоху гло­балізації» [17, с.248]. Але надалі ситуація змінюється. Мережі перетворюються на елементи соціальної будови, стають соціальним явищем.

Вивчення Інтернету, інформаційного суспільства наштовхують дослідників на глибоку вкоріненість образу сітки в культурі, а також на усвідомлений вплив цього явища на культуру. Образ невидимої сітки є притаманним багатьом феноменам. До того ж сітка, «павутиння життя» пов’язує об’єкти міфопоетичного простору, завдяки чому відкривається безкінечність символічних утворень, коли почавши з одного хочеться йти далі і далі до краю.«Цей самий принцип полягає в основі комп’ютерних енциклопедій нової генерації, які не мають початку та кінця …Те ж саме стосується Інтернету – невидимої мережі, що пов’язує користувачів, створюючи коло – а вірніше – кулю – їхнього спілкування. Ця ж структура формує тканину деяких художніх творів, які отримали власне існування, що вийшли за межі авторського задуму» [ 11, с.194].

Отже, образ мережі є глибоко укоріненим в культурі, розуміння його змісту й значення є досить широким, багатоплановим, неоднозначним. Як об’єкти наукового пізнання мережі суттєво відрізняються від систем. І складні людиномірні системи, що самоорганізуються, і мережі є сучасними об’єктами наукового пізнання, кожна з яких має свою якісну визначеність. Для вивчення цих об’єктів найбільш застосовним є синергетичний підхід, який розглядає їх як складні нелінійні можливісні явища, що знаходяться в процесі становлення, само референції та інтерактивності.

Мережа є суперскладним утворенням, оскільки вона процесуальна, у кожний момент інша, а також може містити в собі системи. Особливістю мережі є неможливість її повного опису, оскільки мережа самореферентна й користувачі в ній принципово не можуть бути відстороненими, тобто мережа існує тільки разом із присутніми в ній користувачами. Крім того, мережа трансгресивна, тобто відбувається виникнення нового, породження змісту, що як би виходить за межі самої мережі.

Можна намітити основні характеристики мережі: самореферентість, неієрархічність, складність, можливість, віртуальність, атрактивність, трансгресивність. Вона існує як простір комунікацій, потрапивши в який актор стає іншим. У мережах комунікації відбуваються в реальному часі й не залежать від простору, відстаней. Вивчення мереж не розділяє науки. Для розуміння і дослідження мереж необхідний широкий науковий дискурс, в якому комунікації нагадують ризому, тобто побудовані за тим же мережним, а не ієрархічним принципом.

Смисл і значення концептів «мережа», «складність» та інших, не є незмінним і стійким. Вони трансформуються, породжують при цьому несподівані смисли, змінюючи способи пізнання, відкриваючи усе нові й нові сторони складного світу|світу|. Тому проблема вивчення даних та інших, що, можливо ще тільки стають, концептів вимагає постійної пильної уваги як з боку вчених, так і з боку філософів.

У сучасному науковому дискурсі мережа може розглядатися як поняття, концепт, певний підхід до вивчення відповідних об'єктів, як простір постнеклассических практик. Вивчення й презентація всіх іпостасей мережі – проблема майбутніх досліджень. Можливо, це виллється в новий науковий напрям, який можна було б назвати нетологією.