Методи та прилади для радіометричного і дозиметричного контролю та вимірювання

Методы правового воспитания - это многообразные приемы педагогического, психологического и иного воздействия на воспитуемых. К ним относят, прежде всего, убеждение и принуждение, личный пример, поощрение и др.

Средства правового воспитания делятся:

§ на материальные (нормативные и правоприменительные акты, акты толкования права, газеты, журналы и др.);

§ устные (лекции, семинары, беседы и т. п.).

В заключение следует отметить, что правовая культура является составной частью общей культуры и функционирует во взаимодействии с другими сферами культуры. Поэтому для совершенствования правовой культуры необходимо повышать уровень культуры в целом. В этом плане особо значимым является взаимодействие правовой и нравственной культуры. Именно нравственное сознание как элемент нравственной культуры опосредованно способствует деятельности личности в соответствии с предписаниями правового закона.

Правовое воспитание тесно связано с политическим и нравственным воспитанием. Нельзя сформировать у человека уважение к закону, если нет уважения к государству (законодателю), к другим людям — носителям субъективных прав и свобод.

Методи та прилади для радіометричного і дозиметричного контролю та вимірювання

Організм людини не відчуває іонізуючого вимірювання, тому при роботі з радіоактивними речовинами необхідно проводити систематичний індивідуальний та загальний контроль доз опромінення. Прилади дозиметричного контролю і вимірювання по суті компенсують людині відсутність органів чуття на іонізуюче випромінювання.

Усі прилади для радіометричного та дозиметричного контролю і вимірювання поділяються на чотири групи: для вимірювання зовнішніх потоків радіоактивного випромінювання - дозиметри; для вимірювання рівнів забруднення - індикатори рівнів та радіометри; для індивідуального дозиметричного контролю - індивідуальні дозиметри; для вимірювання радіоактивності повітря та води. Дозиметричні прилади складаються з давача (іонізаційна камера, газовий чи сцинтиляційний лічильник) та вимірювального блока, який складається з підсилювача, блока живлення та вимірювального приладу. Такими приладами можна реєструвати заряджені частинки, гамма-випромінювання та нейтрони.

Робота приладів для радіометричного та дозиметричного контролю базується на таких основних методах вимірювання: іонізаційний метод, який полягає у здатності радіоактивного випромінювання іонізувати повітря; сцинтиляційний метод, який полягає у здатності деяких кристалів, газів та розчинів випромінювати світло при проходженні через них іонізуючого випромінювання; фотографічний метод, який полягає у здатності фотографічної емульсії чорніти під впливом іонізуючого випромінювання.

 

36. Способи захисту персоналу від внутрішнього радіаційного опромінювання.

Захист від радіаційного випромінювання

Питання захисту людини від впливу радіаційних випромінювань постали одночасно з їх відкриттям. Це пояснюється, по-перше, тим, що радіаційне випромінювання швидко почало застосовуватися в науці та на практиці, і, по-друге, комплексом виявлених їхніх негативних впливів на організм людини.

У нашій країні захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу організаційних і технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.

Для захисту від зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персоналу шляхом:

- збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню);

- скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);

- екранування джерела випромінювання (захист екранами).

Під закритими джерелами радіаційного випромінювання розуміють такі, які виключають можливість потрапляння радіоактивних речовин в навколишнє середовище. У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані.

Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору.

 

Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен знание. 142. Знак ходитися знак радіаційної небезпеки - на жов-радіаційної небезпеки тому фоні три червоних пелюстки (рис. 14.2). Особливе значення при роботі з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), спецбілизну, шкарпетки, спецвзуття, рукавиці, респіратори.

Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. По кожному з них необхідно вести суворий облік надходжень і витрат, щоб виключити можливість їх безконтрольного використання. Порядок транспортування радіоактивних речовин регламентується спеціальними правилами. Радіоактивні речовини перевозять у спеціальних контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охорони праці. Керівництво цих організацій зобов'язане розробити детальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:

- іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання);

- сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні крізь них іонізуючих випромінювань);

- фотографічних (вимірювання густини почорніння фотопластинки під дією іонізуючого випромінювання).

Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.

 

37. Основні причини електротравматизму.

При аналізі електротравматизму виділяють чотири основні причини електричних травм, а саме: організаційні; технічні; санітарно-гігієнічні й психофізіологічні. Основні причини електротравматизму в Україні – організаційні.

10.5.2. До організаційних причин відносять:

відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; неефективний нагляд, відомчий і громадський контроль за дотриманням вимог безпеки при виконанні робіт в електроустановках та їх експлуатації; відсутність або несвоєчасне проведення медичного контролю стану здоров'я електроперсоналу; порушення вимог стандартів, правил, норм, інструкцій щодо експлуатації електроустановок; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту і технічного обслуговування електроустановок; недостатній технічний нагляд за проведенням небезпечних робіт.

10.5.3. До технічних причин відносять: невідповідність вимогам безпеки або несправність електроустановки, електрозахисних засобів; недосконалість електротехнологічного процесу; конструктивні недоліки устаткування; недосконалість або відсутність індивідуальних захисних засобів, захисних огороджень запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

10.5.4.Санітарно-гігієнічні причини: підвищений вміст шкідливих речовин; недостатнє або нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму. вібрації, інфра- та ультразвуку; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих рівнів тощо.

 

10.5.5. Психофізіологічні причини: помилкові дії працівників внаслідок втоми, хворобливого стану, необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника виконуваній роботі.

38. Види дії струму на організм людини.

Дія електричного струму на організм людини.

Електричний струм – це спрямоване переміщення електричних зарядів усередині провідної речовини (усередині металів, рідких провідників і т. д.).

Електричний струм, проходячи через тіло людини, обумовлює перетворення електричної енергії в інші види і спричиняє термічну, електролітичну та біологічну дії.

Термічна дія полягає в тому, що струм, проходячи через тіло людини, нагріває його, як і будь-який провідник, через який він проходить. Для використання цієї властивості електричного струму працюють електронагрівальні прилади.

Таким чином, проходячи через органи людського тіла, електричний струм може викликати їхні опіки, обвуглювання тканин і всього тіла.

Електролітична дія полягає в тому, що електричний струм має властивість розщеплювати кислотні, лужні й інші провідні рідкі розчини на складові частини.

Проходячи через тіло людини, що, як відомо, складається на 70 % із води (протоплазма клітин, кров і т. д.), він справляє подібну електролітичну дію, розщеплюючи протоплазму і кров. У результаті клітини втрачають спроможність до нормального існування, обміну речовин і т. д.

Біологічна дія електричного струму полягає в тому, що при його проходженні відбувається подразнення і збудження живих тканин організму і порушення внутрішніх біологічних процесів. У результаті можуть відбуватися мимовільні рухи кінцівок, голови, інших органів; може змінитися ритм биття серця (настає так звана фібриляція, некерована вібрація серця); порушується робота легень.

Механічна дія електричного струму може призводити до розриву тканин внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові; до вивихів, переломів. Дія електричного струму може призвести як до травм, так і до летальних наслідків.

Вплив електричного струму на організм людини класифікують за ступенем складності:

1. Електротравми – опіки, електричні знаки (специфічне ураження тканин); металізація шкіри (частина розплавленого металу); електрофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей під дією ультрафіолетових променів електричної дуги); механічні ушкодження (розірвання шкіри, вивихи, переломи і т. д., викликані мимовільним скороченням м’язів).

2. Електричний удар. Розрізняють 4 ступені електричного удару:

1 ступінь – судорожне скорочення м’язів без утрати свідомості;

2 ступінь – судорожне скорочення м’язів з утратою свідомості, але зі збереженням дихання і роботи серця;

3 ступінь – втрата свідомості; порушення дихання або роботи серця;

4 ступінь – клінічна смерть..

 

39. Види електротравм: місцеві та загальні.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людинї призводять до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:— місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодженні
організму;— загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (або
виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення
нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними видами травм має наступний вигляд:— місцеві електротравми — 20%;— електричні удари — 25%; — змішані травми (одночасно місцеві електричні травми та
електричні удари) — 55%.

Місцева електротравма — яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших м'яких тканин, зв'язок та кісток. Небезпеку місцевих електротравм та складність к лікування залежать від місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також від реакції організму на це ушкодження. Місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпшого відновлюється повністю або частково. Однак при важких опіках людина помирає. При цьому безпосередньою причиною смерті є не електричний струм, а місцеве ушкодження організму, викликане струмом. Характерні місцеві електротравми — електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія. Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супро­воджується виникненням місцевих електротравм.

За видами травм ці випадки розподіляються наступним чином, %:— електричні опіки — 40;— електричні знаки — 7;— металізація шкіри — 3;— механічні пошкодження — 0,5;— електроофтальмія — 1,5;— змішані травми — 23;— всього — 75.

Електричні опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під дією електричної дуги температурою понад 3500 °С).Електричний знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. В більшості випадків електричні знаки безболісні, з часом верхній шар шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору, відновлює пластичність та чутливість.Електрометалізація — проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Вона може статися при коротких замиканнях, від'єднаннях роз'єднувачів та рубильників під навантаженням. При цьому дрібні частинки розплавленого металу під впливом динамічних сил та теплового потоку розлітаються у всі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але малий'запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяг. Тому ушкоджуються відкриті частини тіла — руки та обличчя. Уражена ділянка тіла має шорстку поверхню.З плином часу хвора шкіра сходить, уражена ділянка набуває нормального вигляду та еластичності, зникають і всі хворобливі відчуття, пов'язані з цією травмою. Лише при пошкодженні очей лікування може виявитись тривалим та складним, а в деяких випадках потерпілий може позбутись зору. Тому роботи, при котрих можливе виникнення електричної дуги, повинні виконуватись в захисних окулярах. Металізаціяшкіри спостерігається у 10% потерпілих від електричного струму. Одночасно з металізацією виникає дуговий опік, котрий майже завжди викликає більш важкі ураження, ніж металізація.Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різких судомних скорочень м'язів під впливом струму, котрий проходить через тіло людини. Внаслідок цього можуть відбутися розриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини і навіть переломи кісток. Електротравмами не вважаються аналогічні травми, викликані падінням людини з висоти, ударами об предмети внаслідок впливу струму. Механічні ушкодження мають місце при роботі в установках напругою до 1000 В при тривалому перебуванні людини під напругою. Механічні ушкодження виникають приблизно у 1% осіб, що зазнали впливу струму. Такі ушкодження завжди створюють електричні удари, оскільки їх викликає струм, що проходить через тіло людини. Деякі з них супроводжуються, крім того, контактними опіками тіла. На ступінь ураження людини струмом істотно впливають рід та величина струму, час його дії, шлях по тілу людини.Електроофтальмія — це запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів Таке опромінення можливе при утворенні електричної дуги (при короткому замиканні). Електроофтальмія спостерігається приблизг'< у 3% потерпілих від струму.

Інфрачервоні (теплові) промені також шкідливі для очей, але лише на близькій відстані або при інтенсивному і тривалому опроміненні. У випадку ж короткотривалої дуги основним фактором, що впливає на очі, є'ультрафіолетові промені, хоч і в цьому випадку не виключена небезпека ураження очей інфрачервоними променями, а також потужним потоком світла та бризками розплавленого металу.Електроофтальмія розвивається через 4—8 годин після ультрафіолетового опромінення. При цьому мають місце почервоніння та запалення шкіри, слизових оболонок повік, сльози, гнійні виділення з очей, судоми повік та часткова втрата зору. Потерпілий відчуває головний біль та різкий біль в очах, що посилюється на світлі.Запобігання електроофтальмії при обслуговуванні електро­установок забезпечується застосуванням захисних окулярів зі звичайним склом, котре майже не пропускає ультрафіолетових променів і одночасно захищає очі від інфрачервоного опромінення та бризок розплавленого металу при виникненні електричної дуги.Електричний удар — збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Такий удар може призвести до порушення і навіть повного припинення роботи легенів та серця. При цьому зовнішніх місцевих ушкоджень, тобто електричних травм, людина може і не мати.Ступінь негативного впливу на організм електричних ударів різний. Найслабший електричний удар викликає ледь відчутні скорочення м'язів поблизу місця входу або виходу струму. Може порушитись і навіть припинитися діяльність легенів та серця, тобто призвести до загибелі організму.В залежності від наслідку ураження електричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:I — судомні ледь відчутні скорочення м'язів;II — судомні скорочення м'язів, що супроводжуються сильним
болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;III — судомне скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі
збереженням дихання і роботи серця;IV — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або
дихання (або одного і другого разом);V — клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.

 

40. Захисне заземлення, занулення.

 

Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання із землею або її еквівалентом металевих неструмоведучих частин електроустановок, які можуть опинитися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції. Електрична схема заземлення представлена на рисунку 3.7.

Оцінка безпеки у випадку застосування заземлення виконується шляхом порівняння величин струму, що протікає через людину в разі дотику до корпусу ушкодженого обладнання за відсутності заземлення і наявності заземленого корпусу.

Рисунок 3.7 – Електрична схема захисного заземлення

Можливий варіант доторкання людини до корпусу електроустановки, яка опинилася під напругою в результаті пошкодження ізоляції фази показано на рисунку 3.5 б. У разі пошкодження в установці ізоляції фазного проводу 1 корпус установки може опинитися під напругою. Якщо людина доторкнеться у цьому випадку до корпуса електроустановки, то це буде майже рівноцінно доторканню до неізольованого проводу. В результаті цього виникне мережа струму аналогічна наведеній на рисунку 3.5 а, а величина струму, що проходить через людину, визначиться виразом (3.14).

Якщо ж неструмоведучі частини попередньо заземлити, то паралельно можливому включенню людини буде провідник “корпус-земля” i струм замикання на землю буде розподілятися між цим провідником i тілом людини обернено пропорційно їх опорам. При малому значеннi опору заземлення, останнє, забезпечує захист людини на випадок пошкодження ізоляції i переходу напруги на неструмоведучі частини електроустановки.

За наявності заземлення величина струму, що проходить через людину, визначається як

, (3.16) де U – напруга мережі, В; Rл – опір людини, Ом; rіз – oпip ізоляції проводів 1, 2 i 3 відносно землі, Ом, rзаз – oпip заземлюючого пристрою розтіканню струму, Ом.

Таким чином, за наявності заземлення корпусу фактична величина струму, що проходить через людину, практично на 2 порядки менше ніж за відсутності заземлення (3.14) – третя складова в знаменнику виразу (3.16) знаходиться в межах 10⁷...10⁸ Ом.

Для з'ясування ролі захисного заземлення в трифазній мережі, ізольованій від землі доцільно порівняти вирази (3.16) i (3.12). Знаменники цих виразів досить подібні, тому захисне заземлення можна розглядати як заздалегідь виконане замикання фазного проводу, до якого може доторкнутися людина, на землю, яке реалізується при переході напруги на неструмоведучі елементи заземленої електроустановки.

При функціонуванні заземлення має місце розтікання струму в землі а, відтак, на її поверхні в радіусі близько 20 м від заземлювача виникає зона підвищених потенціалів відповідно до рисунку 3.3, розподіл потенціалів в якій характеризується пунктирною кривою на рисунку 3.5 б.

Якщо заземлювач знаходиться від електроустановки на відстані менше 20 м (рисунок 3.5 б), то напруга дотику, під яку попадає людина, буде визначатись різницею потенціалів корпусу електроустановки i поверхні землі, де стоїть людина. Таким чином, правильно виконане захисне заземлення не тільки шунтує людину, a i зменшує напругу дотику, як показано на рисунку 3.5 б. Чим ближче буде заземлювач до місця знаходження людини при її дотику до корпуса обладнання, що опинився під напругою, тим меншою буде U_дот. При знаходження заземлювача від електроустановки на відстані, більше 20 м, захисне заземлення буде зменшувати тільки струм, що проходить через людину.

При помилковому застосуванні захисного заземлення в мережах із напругою до 1000 В із заземленою нейтраллю у випадку пробою фази на корпус останній опиниться під напругою, близькою до фазної, а це є небезпечним. Струм при цьому буде протікати таким шляхом: опір захисного заземлення (r _з) → опір заземлення нейтралі (r ₀)→ нейтральна точка мережі → обмотка трансформатора підстанції → фазний провід → корпус електроустановки. Так як опори увімкнені послідовно, фазна напруга (229 В) поділиться пропорційно їх величинам; якщо r _з і r ₀ виявляться однаковими, то напруга на корпусі складе 110 В. Тому, в мережах із заземленою нейтраллю заземляти корпуси обладнання не можна.

Захисне заземлення виконується:

– в електроустановках напругою 380 В та вище змінного та 440 В і вище постійного струму в усіх випадках;

– в приміщеннях із підвищеною небезпекою, особливо небезпечних і зовнішніх електроустановок за номінальної напруги вище 42 В змінного та 110 В постійного струму;

– при змінному і постійному струмі в вибухонебезпечних приміщеннях.

Захисне заземлення є ефективним засобом в електроустановках напругою до 1000 В, що живляться від мережі з ізольованою нейтраллю трансформатора, і в електроустановках напругою вище 1000 В за будь-якого режиму роботи нейтралі трансформатора.

Захисна дія заземлення корпусів електрообладнання, що живляться від мережі з ізольованою нейтраллю трансформатора, забезпечується шляхом зниження напруги “корпус обладнання – земля” (та напруги дотику відповідно) за рахунок невеликого опору заземлювального пристрою. Допустимі опори заземлювальних пристроїв наведені у таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 – Допустимі опори заземлюючих пристроїв (ПУЕ)

Характеристика електроустановок	Найбільші допустимі опори, RД, Ом
1 Електроустановки напругою вище 1000В:
в мережі з ефективно заземленою нейтраллю	0,5
в мережі з ізольованою нейтраллю	125/IЗ 10
2 Електроустановки напругою до 1000В з ізольованою нейтраллю:
в загальному випадку
за сумарної потужності генераторів або трансформаторів 100кВ·А і менше

 

Конструктивно захисне заземлення включає заземлюючий пристрій і провідник, що з’єднує заземлюючий пристрій із обладнанням, яке заземлюється – заземлюючий провідник.

Для заземлюючих провідників використовуються неізольовані мідні провідники поперечним перерізом не менше 4 мм² або сталеві струмоводи діаметром 5…10 мм. Заземлюючі провідники між собою і заземлювачами з’єднуються зварюванням, а з обладнанням, що заземлюється – зварюванням або за допомогою гвинтового з’єднання з застосуванням антикорозійних заходів. У виробничих приміщеннях заземлюючі провідники прокладаються відкрито, а обладнання приєднується до внутрішньої магістралі заземлення індивідуально шляхом паралельних з’єднань.

Заземлюючі пристрої можуть бути природними i штучними. Як природні заземлюючі пристрої використовуються прокладені в землі трубопроводи, оболонки кабелів, арматура будівельних конструкцій, що має контакт з землею тощо. Штучні заземлюючі пристрої – це спеціально закладені в землю металоконструкції, призначені для захисного заземлення. Штучними заземлювачами можуть бути металеві вертикально закладені в ґрунт електроди (стержні, труби, кутова сталь тощо), з’єднані між собою за допомогою зварювання з’єднувальною смугою, смугова i листова сталь i т. ін.

Закладені в ґрунт вертикальні електроди, з'єднані металевою смугою в загальну мережу, використовуються, переважно, для цехових заземлюючих пристроїв у випадку значної кількості електроустановок, що заземлюються, заземлюючих пристроїв відкритих трансформаторних підстанцій тощо. У цьому випадку заземлюючий пристрій виконується у вигляді контурного або виносного, рисунок 3.8.

б 1 – заземлюючий пристрій; 2 – заземлюючі провідники; 3 – обладнання, що заземлюється; 4 – внутрішня магістраль (контур) заземлення Рисунок 3.8. Контурне (a) i виносне (6) заземлення

У випадку контурного заземлення (рисунок 3.8 а) в приміщенні відкрито, по будівельних конструкціях споруджується внутрішній контур заземлення 4, з яким за допомогою з'єднувальних провідників 2 з’єднуються неструмовідні елементи обладнання 3, що заземлюється. Зовні приміщення в ґрунті на глибині 0,7...1,0 м споруджується контурний заземлюючий пристрій 1 (вертикальні електроди, з’єднані горизонтальним електродом). Внутрішня магістраль заземлення i заземлюючий пристрій з’єднуються між собою за допомогою зварювання не менше ніж у двох місцях. У випадку виносного заземлення (рисунок 3.8 б) заземлюючий пристрій 1 споруджується поза приміщеннями, а внутрішні магістралі заземлення окремих приміщень приєднуються до заземлюючого пристрою заземлюючими провідниками. В місцях з високим питомим опором ґрунту більш доцільно влаштування виносних заземлювачів, які розміщують в добре провідних шарах землі.

Смугова сталь використовується, переважно, для спорудження групових заземлювачів для заземлення будівельних мобільних приміщень та інших групових пересувних електроустановок, а листова – як індивідуальні заземлюючі пристрої.

Від конструкції заземлювача залежить форма зони підвищених потенціалів на поверхні землі i розподіл потенціалів у цій зоні.

Контурна конструкція заземлювача забезпечує зменшення перепадiв потенціалу на поверхні землі (підлоги) всередині контуру i, як наслідок, зменшення можливої напруги кроку. I тільки за межами контуру характер кривої розподілу потенціалів подібний до кривої розподілу потенціалів для одиночного напівсферичного заземлювача.

У разі вибору типу заземлюючого пристрою (природний, штучний) i його конструкційних параметрів (розміри електродів, їх кількість, взаємне розміщення i т. iн.) необхідно дотримуватися вимог

Rзп<Rд , (3.17) де Rзп i Rд – відповідно фактичний i допустимий oпip заземлюючого пристрою, Ом.

 

Штучні заземлюючі пристрої не споруджуються за можливості використання природних заземлювачів, якщо виконується умова

Rп<Rд , (3.18) де Rn – oпip природного заземлюючого пристрою, Ом.

На кожний діючий заземлюючий пристрій повинен бути паспорт, в якому наводиться його схема, дата про результати перевірок стану заземлюючого пристрою, проведені ремонтні роботи i конструкційні зміни.

Oпip захисного заземлення струму розтікання контролюється в терміни, встановлені чинними нормативами, з веденням відповідної документації: на вугледобувних шахтах кожні 6 місяців; заземлюючі пристрої підстанцій – раз на 3 роки.

Розрахунок захисного заземлення полягає у визначенні кількості і розмірів заземлювачів, складанні плану розміщення електродів.

Для розрахунку електродів застосовується метод коефіцієнта використання (екранування) електродів.