Культура її зміст та функції у суспільстві.

Культу́ра — сукупність матеріальних і духовних, нематеріальних цінностей, створених людством протягом його історії.

Серед її функцій виділяються

Пізнавальна Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприятливі умови для його пізнання і засвоєння.

Інформативна Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Адже, крім культури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам’яттю людства, а розрив культурних зв'язків між поколіннями призводить до її втрати (феномен “манкуртизму”) з усіма негативними наслідками.

Світоглядна

Комунікативна функція культури дозволяє людям через неї вступати в спілкування між собою, між нинішніми поколіннями, що пішли, між різними народами і цивілізаціями. Ця функція культури все більше зростає разом з вдосконаленням технічних засобів, що дозволяє спілкуватися між людьми, перекладати з мови на мову, здійснювати інтерпретацію текстів і інших культурних знаків.

Регулятивна

Ціннісна, чи аксіологічна, функція відбиває найважливіше, якісне стан культури. Культура як система цінностей формує у людини цілком конкретні ціннісні потреби і орієнтації. З їхнього рівню та якості люди найчастіше судять про рівень культурності одного чи тієї людини. Моральне та інтелектуальне зміст, зазвичай, виступає критерієм відповідної оценки.

Виховна.

Світ культури становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених відповідно матеріальним і духовним виробництвом. Але людина не тільки перетворює зовнішню дійсність, вона формує й сама себе. Це формування, «самопо-родження» людини власною працею є суттєвою стороною, «нервом» процесу, який можна в точному смислі назвати історією — на відміну від природної стихійної еволюції

32 Культурні здобутки Київської Русі (10-12 ст)

На початку XIII в. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «Ярославская Оранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що запам'ятали сувору владну жінку, що простирає руки над людством. Ярославські ж умільці зробили образ Богородиці тепліше, людяніше. Це насамперед мати-заступниця, що несе людям допомогу і співчуття, візантійці бачили Богородицю по-своєму, руські живописці - по-своєму. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софіївський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом. Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври Споруда головного собору — Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури. На межі XI—XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Напевно, найбільш знаменита мозаїчна Богоматір-Оранта. Оранта — назва у візантійській традиції сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Їх палітра нараховує 177 відтінків. У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці. Пісня супроводила різні обряди, календарні свята. Знамениті фрески вежі Софійського собору у Києві дають зображення музикантів і танцюристів. За цими зображеннями, а також з билин, літописів ми знаємо про музичні інструменти Русі — ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння, православний канон не допускав інструментальної музики. Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами. Склалося дві системи нотних записів — самобутня і візантійська.