Образ в Україні у творах романтиків XIX ст.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського і збірка М. Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи — романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

48. Освіта і шкільництво Гетьманщини і Слобідської України

Школа в Києві в 1631 р. перемінена митрополитом Петром Могилою на колегію, була своєрідним університетом Гетьманщини. Навчання в київській академії було оперте на богословській основі й обмежувалося зразу до граматики, риторики, поетики, діалектики, логіки й філософії в їх середньовічно-схолястичному оформленні, то вже сам склад її учнів, що походили з усіх станів й готувалися в ній до всіх суспільно-громадських, політичних і церковних функцій, розсаджував її вузькі рямці до загально-освітнього й научного універсалізму. Грецька й латинська мова як основні, а польська, як помічна мова навчання, давали учням академії змогу доповнювати свою освіту книгами, якими не могла похвалитися тогочасна українська наука й література. Не будучи університетом у стислому розумінню цього слова, київська академія була підготовчим ступенем до нього. Вона полегшувала українській молоді студії за кордоном. Поїздки української молоді на науку за кордон, сталися у XVII-XVIII ст. нормальним явищем, Найбільшого свого розцвіту досягла київська академія за часів гетьмана Мазепи. Кількість її учнів досягла тоді 2.000 річно. Київська академія кінця XVII й перших десятиліть XVIII ст. була вогнищем культури не тільки для самої України, але для цілої низки споріднених з нею культурою країн слов’янського світу. Нарешті в 1805 р. станув на українській землі перший університет, але не на території Гетьманщини, а на Слобідщині, в Харкові, що весь час свого існування була безпосереднє підпорядкована московській владі. Гетьманська Україна, Козацька Держава не добилася таки свого університету й мусила вдоволятися його сурогатом, що ним була Могилянська Академія. В 1783 р. введено в ній навчання російською мовою, а в 1810 р. перемінено її на духовну, суто богословську академію, а її філії на богословські семінарії. Важкі умови політичного життя Гетьманщини не дали київській академії піднятися до рівня університету, вони спиняли в розвою її колегії, не сприяли теж розвиткові початкового, народного шкільництва. В 1748 р. було на території семи полків Гетьманщини 866 народних шкіл, що в зіставленні з густотою населення, давало одну школу на 1.000 голов. В чотирьох полках Слобідської України було тоді 124 школи. Ті школи утримувало само населення, що дорожило грамотністю й освітою.