ОПОРНО-РУХОВИЙ АПАРАТ

• Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату.

• Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату в дітей.

• Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату.

• Проблеми пацієнта, які можуть виявитися під час обстеження опорно-рухового апарату.

• Питання для самоконтролю.

Опорно-руховий апарат складається з кісток, м'язів, зв'язок, хрящів, сугло­бів. Скелет людини представлений черепом, кістками тулуба та кінцівок (мал. 56). Остеогенез у людини не має аналогів серед інших представників тваринного світу. Тільки у людини кістка має пластинчасто-трабекулярну будову з каналами остеона.

Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату

 

Під час внутрішньоутробного розвитку скелет формується пізніше від інших органів і систем організму. Скелет формується в різних ділянках тіла ембріона зі скупчень мезенхіми. Клітини мезенхіми на 5—8-му тижні внутрішньоутробного розвитку утворюють мембрану. Кісткова тканина з цієї мембрани утворюється двома шляхами. Перший шлях (дермальний) характерний для кісток основи черепа, лицевих кісток, діафізів ключиць. Другий шлях (хондральний) відрізняється від першого тим, що спочатку зі скупчень мезенхіми виникає хрящ, а потім кістка. Другим шляхом розви­ваються майже всі кістки тулуба, кінцівок. Під час розвитку кісток на ос­нові хряща спочатку з мезенхіми виникає хрящова модель. Поступово хрящ руйнується і замінюється на кісткову тканину. На ранніх етапах роз­витку ембріона скелет хрящовий і становить 45 % від маси тіла. Кінцева структура кісток формується після народження.

Формування суглобів у плода починається рано. Рухомість плода сприяє моделюванню поверхні суглобів. Суглобові щілини в плечовому та кульшовому суглобах з'являються на 6-му тижні ембріогенезу, у ліктьових і колінних — на 8-му тижні, в інших — на 8—9-му тижні. До моменту на­родження суглобові капсули і зв'язки анатомічно сформовані.

У ембріона скелетні м'язи розвиваються раніше, ніж скелет. На 3-му тижні ембріогенезу з дорсального відділу мезодерми утворюються соміти верхня частина яких є міотом для утворення м'язів. На 4-му тижні вже ут­ворюються клітини — міобласти, вони швидко розмножуються і мігрують у різні ділянки тіла і майбутні кінцівки. На 5-му тижні міобласти втрачають здатність утворювати нитки міофіламенти з актину та міозину. Одночасно синтезуються холінорецепторні білки, вони проникають у мембрану і зу­мовлюють її чутливість до ацетилхоліну. Протягом 5—10 тиж відбувається злиття міобластів і утворення міотрубочок. Після 20-го тижня вони стають м'язовими волокнами. З'являються синоптичні контакти з нервовими во­локнами. Скорочення м'язів на ранніх стадіях розвитку плода необхідні для правильного розвитку суглобів і регуляції росту кінцівок. М'язові волокна у плода утворюються насамперед в язиці, губах, діафрагмі, міжребрових м'язах і м'язах спини. М'язи кінцівок розвиваються пізніше.

 

Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату

 

У момент народження дитини діафізи трубчастих кісток складаються з кісткової тканини, а більшість епіфізів кісток — із хрящової тканини. Після народження з'являються точки скостеніння, послідовність їх появи має певну закономірність. Сукупність точок скостеніння характеризує рівень біологічного розвитку дитини і називається скелетним віком.

Ріст трубчастих кісток у довжину відбувається за рахунок хрящової зони росту, яка розташована між епіфізом та метафізом (тілом кістки). Од­ночасно відбувається збільшення кістки впоперек за рахунок окістя, а са­ме — клітин остеобластів. У перші місяці та роки життя одночасно з інтенсивним ростом скелета відбувається перебудова структури кісткової тканини. Інтенсивний остеогенез і перемоделювання пов'язані зі змен­шенням щільності кісткової тканини в ранньому віці та збільшенням кількості органічних речовин, що посилює схильність кісток до дефор­мації. Головний мінеральний компонент кістки — гідроксіапатит. Вміст кальцію в скелеті дитини збільшується до 18 років.

У процесі остеогенезу виділяють три стадії. У І стадії утворюється білкова основа кістки. У II стадії відбувається мінералізація остеоїдів. У III стадії кістка поновлюється, перебудовується. У віці двох років у дітей закінчується організація кровопостачання скелета. Після цього знижується швидкість росту кісток і зменшується кровопостачання. Ці пов'язані між собою процеси знову посилюються в період статевого дозрівання.

Особливістю дитячого віку є відносно більша товщина і функціональ­на активність окістя. Кістки дітей мають рівну поверхню, кісткові гребені, горбистості утворюються з розвитком м'язів. У дітей віком понад 12 років кістки за зовнішністю та гістологічною будовою такі самі, як у дорослих.

Череп у новонародженого має велику кількість кісток. У доношених дітей відкрите велике тім'ячко (його розміри — від 3x3 до 1,5x2 см), заднє тім'ячко відкрите у 25 % дітей. У недоношених дітей відкриті й бічні тім'ячка. Мале тім'ячко закривається до 3 міс, а велике — до 9— 10 міс.

Хребет новонародженого не має вигинів і вгинів. Шийний лордоз формується до 2 міс. Грудний кіфоз встановлюється у віці 6—7 міс, попе­рековий лордоз з'являється у віці 9—12 міс, а закінчує формуватись у шкільному віці. Після 12 міс формується крижово-куприковий кіфоз. Не­достатній розвиток м'язів, нефізіологічні пози призводять до змін форми хребта. Грудна клітка новонародженого широка і коротка з горизонталь­ним розташуванням ребер. Поперековий розмір її більший, ніж повз­довжній, на 25 %. Поступово грудна клітка росте в довжину, при цьому пе­редні кінці ребер опускаються. Після трьох років стає ефективним ребро­ве дихання, яке до цього часу було діафрагмовим.

У дітей раннього віку основне положення грудної клітки — це поло­ження максимального вдиху. Після 12 років грудна клітка переходить у по­ложення максимального видиху.

Кістки таза відносно малі. Форма таза у новонароджених нагадує лійку. Ріст кісток таза відбувається інтенсивно до 6 років, потім настає період стабілізації розмірів таза (6—12 років). У період статевого дозрі­вання найінтенсивніший ріст кісток таза спостерігається у дівчаток.

Після народження дитини м'язова маса нарощується не за рахунок збільшення кількості м'язових волокон, а за рахунок їх стовщення. Під час збільшення діаметра м'язового волокна кількість ядер на одиницю площі зменшується. У момент народження посмугованість скелетних м'язів не виражена. Рецепторний апарат м'язів у новонародженого сформований. У здорових дітей у перші 2—3 міс життя спостерігається підвищений тонус (гіпертонус), що пов'язано з особливістю ЦНС. У недоношених гіперто-нус відсутній або слабкий. Поряд із формуванням м'язових волокон фор­мується сполучнотканинний каркас м'язів, його будова закінчується у віці 10 років. Масивне кровопостачання та інтенсивний обмін речовин у м'язах сприяють швидкому вимиванню молочної кислоти, тому діти ма­ють високу фізіологічну активність, втомлюються менше, ніж дорослі. Жодна система організму не зазнає таких кількісних змін, як скелетні м'язи. У новонароджених м'язова маса становить 23 %, у 17-річних — 44 % маси тіла. Розвиток м'язів у дітей відбувається нерівномірно. Спочат­ку розвиваються великі м'язи плеча, передпліччя, пізніше — м'язи кисті. Діти до 6 років погано виконують роботу, яка потребує координованих рухів пальців рук. Координація точності рухів спостерігається після 10 років. Потрібно враховувати особливості кістково-м'язового апарату під час вирішення питання щодо занять спортом та участі дитини у зма­ганнях (табл. 20).

 

Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату

 

Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з ос-теопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя. Віковий остео-пороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшен­ням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідно­шення органічного і мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у спині, попереку, суглобах кінцівок характерні для людей похилого віку. Втрата кісткової речовини призводить до зменшення пружності. Шийка стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см²), яке в три рази мен­ше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці. У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому ви­никають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чо­ловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв'язків хімічних елементів і струк­тури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до за­гибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини.

Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20— 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розріджен­ня відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям по­хилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).

У 95—98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Ви­никають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утво­рюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одно­го боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушен­ня статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання.

Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У роз­витку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник. Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пла­стинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з по­рушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст у суглобах, біль після навантаження. Згодом це призводить до зменшення рухомості, кульга­вості, вкорочення кінцівки. Характерні також звуження щілини суглоба, змі­на контурів кістки, відкладання вапна в м'яких тканинах.

 

Проблеми пацієнта, які можуть виявитися під час обстеження