Поняття, акценти, представники

Дискурс, наразі спрямований на дослідження молодіжної проблематики в сучасних соціоструктурних та соціокультурних умовах, можна поділити на два методологічних табори в залежності від бачення перспектив соціального розвитку молоді. Ці методологічні табори ми називаємо youth-pessimists (молодь-песимісти) та youth-realists (молодь-реалісти). До першої групи слід зарахувати таких дослідників як Л.Д. Гудков, Б.В. Дубін, Н.А. Зоркая, Ю.А. Зубок; до другої – Л.Г. Сокурянську та О.Л. Омельченко. Різниця між цими таборами полягає у баченні результатів соціального розвитку молоді та успішності набуття нею соціальної зрілості, комплексної інтеграції до усіх сфер суспільного життя й взагалі успішність становлення молоді як суб'єкта суспільного життя. Показовим є той факт, що досліджень, які «дають шанси» для успішного соціального розвитку молоді (тобто табору youth-realists) сьогодні у рази менше як у вітчизняному, так і у закордонному дискурсі соціологічних досіліджень. Метою даної розвідки є аналіз головних засад виокремлених підходів до вивчення сучасної молоді.

У висновках першої плеяди дослідників акцент зроблено на «загубленості» сучасного покоління молоді, відсутності морального стрижня та «неправильних» сценаріїв досягання життєвого успіху. Цей підхід не позбавлений штампу погляду на молодь як на проблему «дорослого світу». За результатами дослідження Левада-центру, проведеного в 2011 році та спрямованого на комплексний аналіз молодіжного середовища у сучасній Росії, Л.Д. Гудков, Б.В. Дубін та Н.А. Зоркая зазначають, що молодь вбачає в якості засобів досягнення успіху та кар'єри негативно оцінювані в масовій свідомості явища – блат, використання владних ресурсів, зв'язків, цинічний, егоїстичний розрахунок, прагматизм. Таке бачення умов досягнення успіху дає молодій людині своєрідне «виправдання», моральне розвантаження, звільняє від необхідності прагнути до більшого. Це розуміння успіху, продовжують дослідники, є маркером адаптованості до реалій і не припускає конструювання свого майбутнього як складної системи соціальної взаємодії. Майбутнє ніби витісняється, серйозно не планується, а сучасне не ставиться в загальний зв'язок подій минулого і майбутнього, не сприймається як місце будівництва майбутнього, зона актуальної відповідальності та розуміння («сьогодні» – це вчорашнє «завтра»). Таким чином, дослідники песимістично оцінюють перспективи молоді щодо виконання нею функції соціального новаторства та реалізації потенціалу соціальної суб’єктності, створюючи маргіналізований та фрустраційний образ сучасної молоді.

Продовжуючи цю песимістичну лінію, інша російська дослідниця Ю.А. Зубок зазначає, що у зв’язку з непередбачуваністю соціальної політики ризик поступово стає частиною транзиції молоді. Сьогодні жодна людина (від політичного діяча до пересічного громадянина) не знає, як довго триватиме її «влада», матеріальне благополуччя, доступ до різних ресурсів і т.д. Ця нестабільність неминуче культивує психологію «тимчасового правителя» (рос. «временщика»), яка вже перетворилася на норму життя, та змушує молодь жити виключно сьогоднішнім днем. Саме такий акцент на ланцюгу «молодь – майбутнє» значною мірою актуалізує використання ризикологічного підходу у дослідження сучасної молоді.

Тотожні – молодь-песимістичні – думки присутні й у закордонних дослідженнях молоді. Сучасні австралійські соціологи Д. Вудман та С. Тредголд, спираючись на результати власного кейс-стаді, зазначають, що фактично щотижня у газетах та взагалі у медіа-дискурсі постійно фігурують іміджі «Покоління Y», які акцентують на відмінності молоді від інших поколінь (здебільшого у «гіршому» контексті). На думку англійських соціологів Дж. Роше, С. Тукера та інших занепокоєння з приводу поведінки молоді та ризику займають центральне місце в поточній політиці та соціальній практиці. Негативний погляд на молодь підкріплений зростаючою презентацією молодіжних заворушень у ЗМІ. Таке бачення інтеріоризує і сама молодь (згідно з теоремою Томаса), що у подальшому лише провокує різні форми соціальної ексклюзії молодих людей та сприяє позиціонуванню самої молоді в якості соціального ризику.

Свідченням того, що сучасні держави починають «захищатись» від молоді, є дослідження шотландських вчених І. Финлай, М. Шерідан та інших. Cоціологи зазначають, що протягом останнього десятиріччя в Європі спостерігається зростання інтересу до державної політики, спрямованої на молодих людей. У центрі уваги цієї політики – питання соціальної та економічної ізоляції, тобто страх за тих, хто ризикує бути «виключеним». На найбільший ризику наражаються молоді люди, повсякденність яких не охоплена освітою, роботою або іншими видами зайнятості. У закордонному дискурсі навіть з'явився і набув поширення новий термін, який охоплює цю групу молоді – NEET (not in education, employment or training). Така єдність у поглядах вітчизняних та закордонних дослідників свідчить, що умови сучасного світу (зокрема контекстуальність суспільства ризику) грають не на користь поколінню, що зростає.

На противагу зазначеним вище підходам, О.Л. Омельченко у своїх роботах підкреслює, що необхідно відмовитись від погляду на молодь як на проблему суспільства. Її численні дослідження молодіжної повсякденності, молодіжних рухів та молодіжної солідарності, виконані з соціокультурним аналітичним присмаком, свідчать, що сучасна молодь живе у багатостилістичному світі, тому уявлення щодо «неуспішної» життєвої стратегії є апріорі хибним. Вільно обираючи стиль життя, культурне споживання та дозвілля, сучасна молодь обирає свій власний шлях соціального розвитку, вільний від штампів та упереджень. Її концепція молодіжних субкультур взагалі ставить під сумнів ідею соціальної ексклюзії молоді.

Дослідження Л.Г. Сокурянської, також віднесені нами до другого методологічного табору, спрямовані на комплексний аналіз ціннісної свідомості сучасної молоді. Вони позбавлені алармізму щодо «хибного» шляху соціального розвитку сучасного покоління. Навпаки, вони підкреслюють актуальність таких феноменів, як ціннісна амбівалентність, гардероб ідентичностей, та все більшу актуальність постматеріалістичних ціннісних орієнтацій сучасної української молоді. Масштабне дослідження біографій студентства різних поколінь свідчить про те, що сучасне студентство не відмовляється від цінностей попередніх поколінь, а сучасні зміни ціннісного поля молоді пов'язані з необхідністю відповідати множинним викликам сучасного світу. Цей висновок відзначають і британські дослідники А. Ферлонг і Ф. Картмел, підкреслюючи, що сучасна молодь «повинна справлятись з набором ризиків, які були значною мірою невідомі для їхніх батьків незалежно від соціального походження або статі» [1, p. 34].

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що домінування алармізму та песимізму серед представників соціологічного табору є своєрідною методологічною пасткою, оскільки суспільство ризику надає молодій людині небачений потенціал як для досягнення життєвого успіху, так і для прояву соціальної суб’єктності. Зважаючи на «подвійну» природу ризику, шанси молоді для успішної соціальної інтеграції та соціального розвитку насправді дорівнюють іншій «стороні медалі» – соціальному виключенню. Визначальним фактором у цих умовах є капіталізація молоді, її ціннісний потенціал та особливості повсякденних практик, що знаходять своє відображення у життєвих стратегіях сучасного покоління молодих людей.

Література: Furlong A. Young people and social change:Individualization and risk in late modernity/ Furlong A., Cartmel F. - Buckingham: Open University Press, 1997. – 156 p.