Мотив призначення поета і поезіїВ Шевченковій поезії бачимо повне злиття особистого і громадянського, нотки нескореності, які звучать у віршах, написаних наперекір “всемилостивого” царського указу заборони писати: “О думи мої, о славо злая”, “Мов за подушне обступили” та ін. Розвиває тему призначення поета і поезії, говорячи, що не слави він шукає в слові, а розради. Слово для Шевченка – матеріальне, це не тільки духовна субстанція. Воно дає змогу не лише страждати, почувати, а дає поштовх його думці, є рушієм поступу суспільства. В слові закладені великі поклади енергії і інформації. Воно зв’язує людей, як сучасників, так і предків, і є містком до майбутнього: Не для людей, тієї слави, Мережані та кучеряві Оці вірші віршую я Для себе, братія моя! І робить вражаючий висновок: Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється-ожива, Як їх почує!… Знать од бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! Мотив заперечення самодержавного ладу Соціально-викривальні і патріотичні мотиви проймають як лірику, так і поеми поета-засланця. У цьому розумінні вся лірика Шевченка – громадянська. ßßß; До Шевченкової лірики важко підійти зі звичним поділом на громадянську, філософську, пейзажну, любовну тощо. Л.Новиченко Інтимна лірика Представлена лише 2 творами, але обидва вони – шедеври: “Г.З.” (1848) і “Якби зустрілися ми знову” (1848), присвячені його коханню на волі “Ганні вродливій”, дружині поміщика Закревського. Марієтта Шагінян відзначала, що ця жінка була єдиним справжнім коханням Шевченка, а вірш “Г.З” – найліричніший з усіх його віршів, такий глибоко інтимний, що здається – він вимовляє його пошепки, не вустами, а серцем”. У цих пройнятих коханням і водночас таких цнотливих віршах виявилися кращі риси Шевченка-лірика: Ø щирість, Ø шляхетність почуття, Ø тонкий психологізм у розкритті ліричного переживання. Ці шедеври є віршами-спогадами про те, що було, але ще не згасло в поетовій душі. Їх можна назвати лірикою “пам’яті серця”: Моя ти доле чорнобрива! Якби побачив, нагадав Веселеє та молодеє Колишнє лишенько лихеє. Я заридав би, заридав! І помоливсь, що не правдивим, А сном лукавим розійшлось, Слізьми-водою розлилось Колишнєє святеє диво!
Морально-етична проблематика Існує думка, що і Святе Письмо, і священні тексти усіх релігій написані були на чужині в спробі віднайти розуміння Бога і віри, котрі спонукають народи до руху, усвідомити, чому бродять неприякані душі по землі. Пошуками себе у світі, у людях божественного – людського пронизана уся творчість періоду заслання. Саме тому у творах цього періоду переважає морально-етична проблематика. Тема деградації морально спустошеної людини, "бессознательного негодяя": Quot;Дурні та гордії ми люди”, “Чи то недоля чи неволя”. “Мені здається, я не знаю” та ін. Мені здається, я не знаю, А люде справді не вмирають, А перелізе ще живе В свиню абощо та й живе, Купається собі в калюжі, Мов перш купалося в гріхах. ßßßßß; Графічна серія “Притча про блудного сина”. Тема блудного сина: пригоди на чужині, каяття, повернення додому: наскрізна у всій творчості поета: Ø рання творчість - образ сироти, блудного сина мимоволі. Ø “три літа” - поеми “Тризна”, “Невольник”. період заслання - образ солдата (“Рано-вранці новобранці”, “Не спалося, а ніч, як море”, “Москалевій криниці” тощо).
“Таким чином, це ще одна можливість полікувати розбитеє серце “ядом”, і не тільки ще одна спроба сказати гостре слово про порядки миколаївської держави, але й своєрідний вилив власного болю через самоочищення. З другого боку, тема людини, викиненої з рідної землі з різних причин, зокрема через руїнницькі заходи щодо родини та поневоленого, рідного блудному синові краю, краю антилюдської держави, входить важливим компонентом в універсальну картину світу та України, що її творив своєю творчістю Т.Шевченко” В.Шевчук
|
