Журнал измерения горизонтальных углов и длин линий.Як і про більшість подій, що стали об'єктом пропаганди, про пакт Молотова-Ріббентропа, якому виповнилося 70 років, більше чули, ніж знають. Не кажучи вже про те, що, засуджуючи пакт, як правило, насильно виривають подію з історичного контексту. А це все одно, що, як говорили ще в давнину, «в повітрі вудити, в море полювати». Тобто, очевидна безглуздість. Пакт був підписаний 23.08.1939 року міністрами закордонних справ СРСР та Німеччини: В'ячеславом Молотовим і Ріббентропом Іоахимом за вказівкою своїх вождів Сталіна і Гітлера. Ув'язнений формально строком на десять років, пакт включав в себе тільки два пункти: відмова від взаємного насилля (це повторення положення договору від 1936 року) та дотримання нейтралітету в разі участі однієї зі сторін у війні. Нічого надприродного в цих пунктах договору не було. Такі угоди в передвоєнний період укладали багато. Інша справа - секретний додаток до пакту, які розмежовують сфери інтересів двох країн у Східній Європі на випадок «територіально-політичної перебудови». У радянську сферу впливу потрапляли: Фінляндія, Латвія, Бессарабія і Польща на схід від річок Вісла, Нарва і Сан. Територія на захід від цієї лінії оголошувалася сферою інтересів Німеччини. Сказати, що секретні додатки до офіційних договорами придумали Гітлер і Сталін, не можна. І в ті часи, і задовго до цього секретні програми існували. Не виключаю, що існують в окремих випадках і до цих пір. Охайністю політика не відрізнялася ніколи, а подвійні стандарти благополучно царюють в ній і сьогодні. Нарешті, самі переможці у Другій світовій не менш цинічно наприкінці війни ділили між собою зони впливу і, не дуже цікавлячись думкою малих країн, проводили в Європі нові кордони.Так що односторонні покаянні істерики, що закатували деякі наші публіцисти з приводу пакту Молотова-Ріббентропа у перші роки після розвалу СРСР, м'яко кажучи, виглядали безглуздими. Наслідки цього «змови» відчуваються донині, отруюючи відносини між Росією і порушеними сталінсько-гітлерівським протоколом народами. У прибалтійських державах ці події проголошуються прелюдією до «анексії» Латвії, Литви та Естонії. На підставі цього робляться далекосяжні висновки щодо відносин з сьогоднішньою Росією та про статус етнічних росіян в цих країнах, які представляються «окупантами» або «колоністами». У Польщі спогади про секретні протоколи до пакту стають виправданням для зрівнювання нацистської Німеччини і сталінського СРСР в моральному плані, що випливає звідси очорнення пам'яті радянських солдатів або навіть для жалю про відсутність коаліції між Польщею та нацистською Німеччиною для спільного нападу на СРСР. Моральна неприйнятність подібного трактування подій тих років, на думку російських істориків, випливає хоча б з того факту, що ніхто із приблизно 600 тисяч радянських солдатів, загиблих, звільняючи Польщу від нацистів, нічого не знав про таємному протоколі до пакту Молотова-Ріббентропа. Слід зазначити, що питання про пакт і особливо протоколах було піднято в СРСР під час перебудови, насамперед, через тиск з боку Польщі. Для вивчення питання була створена особлива комісія на чолі з секретарем ЦК КПРС Олександром Яковлевим. 24 грудня 1989 З'їзд народних депутатів СРСР, заслухавши докладені Яковлєвим висновки комісії, прийняв резолюцію, в якій засудив протокол (відзначивши відсутність оригіналів, але визнавши його справжність, грунтуючись на графологічної, фототехнічних та лексичної експертизі копій, і відповідності їм подальших подій). Тоді ж, вперше в СРСР, був опублікований текст секретних протоколів (з німецької мікрофільми - «Питання Історії», № 6, 1989). За словами історика Льва Безименського, оригінал протоколу зберігався у Президентському архіві (нині Архів Президента РФ, Особлива папка, пакет № 34, але переховувався Михайлом Горбачовим (яка знала про його існування ще з 1987 року), причому Горбачов, за словами його керуючого справами В. Болдіна, натякав Болдину на бажаність знищення цього документа. Після розсекречення архіву документ було "знайдено» 30 жовтня 1992 року заступник начальника Головного політичногоуправління генерал-полковником Д. А. Волкогонова і опубліковано в газетах. Наукова публікація відбулася в журналі «Нова і новітня історія», № 1 за 1993 рік 1.
Журнал измерения горизонтальных углов и длин линий.
|
