Категория личности в системе современного научного знания. Междисциплинарный характер проблемы личности.

1.термін культура в перекладі означає: в)доглянутий

2.вперше поселення Трипільської культури було знайдене археологом: б) Хвойкою

3.у якому навчальному закладі викладали Смотрицький, Наливайко, Суразький, Лука: в)Острозькій академії

4.Кафедральний собор у Львові збудовано у стилі: б)готичному

5.Український відомий діяч доби відродження Сенькович: г)художник.

 

1. до визначних пам'яток лицарського епосу княжої доби належить "Слово о полку Ігоревім", написаний 1185, що докладно описує похід князя Ігоря проти половців.

2. Українські художники доби ренесансу: Федір Пухало, Федір Сенькович, Микола Петрахнович

3.Назвіть відомі Вам грецькі міста-колонії на території України: Ольвія, Херсонес, Тира, Пантікапей, Кафа, Фанагорія, Феодосія.

4.Хто і коли надрукував "Апостол"- першу точно датовану друковану книгу України? Іван Федоров у 1564 році

5.Назвіть відомі Вам ремесла у давніх слов"ян: гончарство, ковальство, обробка дерева, ткацтво

 

1. Назвіть та охарактеризуйте відомі вам функції культури

1)Пізнавальна- фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природничі, технічні та гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину світу, усвідомлює своє місце та значення в ньому.

 

2)Інтегративна – об’єднує людей незалежно від їх національної, вікової, професійної чи іншої приналежності у певні соціальні. спільноти.

 

3)Комунікативна – полягає в передачі історичного досвіду поколінь через механізм спадкоємності та формування на цій підставі різних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує за допомогою складної знакової системи, яка зберігає попередній досвід у мові, поняттях, обрядах, традиціях, звичаях, засобах виробництва, наукових формулах.

 

4)Регулятивна - реалізується через систему цінностей і норм, які є регуляторами суспільних відносин, духовними орієнтирами на кожному етапі історичного розвитку. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів є засобами пристосування цінностей до вимог життя певного історичного виміру.

 

^ 5) Інформативно- трансляційна - виконує роль передачі соціокультурного досвіду як від попередніх поколінь до нащадків, так і в обміні духовними цінностями між народами.

 

6)Виховна – культура не лише пристосовує людину до природного і соціального середовища, а й виступає фактором саморозвитку людства.

 

7)Світоглядна – синтезує цілісну і завершену форму (систему) пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оціночних та вольових частин духовного світу особистості

 

8) Етнозахисна – саме культура забезпечує цілісність та самобутність нації, захищає її від руйнівного впливу чужерідних елементів, що мають, як правило, іноземне походження. Цю роль виконує система культурних цінностей, традицій та звичайїв, механізм її дії спрямований на те, щоб не допустити переваги чужерідних елементів над національними, бо це неминуче поставить під загрозу національне життя народу взагалі.

 

9)Етноформуюча – формує неповторне і самобутнє обличчя нації, надає їй своєрідності.

Розглядають як функції культури в цілому по відношенню до суспільства, так і окремих її елементів до системи культури.

 

Адаптивна функція

 

Адаптивна функція полягає у забезпеченні адаптації людини до зовнішнього середовища. Для того, щоб вижити, людина створює культурне середовище.

 

Інтегративна функція

 

Інтегративна функція полягає в об'єднанні людей у соціальні групи, народи, держави, одночасно у членів однієї соціальної групи формується приналежність до неї. Разом з тим інтегративній функції супутня і дезінтегративна - культурні відмінності утруднюють спілкування людей, виступають як бар'єри, що відокремлюють групи і спільноти і нерідко причиною їх протистояння і ворожнечі.

 

Інформативна функція

 

Культура виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами.

 

Комунікативна функція

 

Полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

 

Нормативна функція

 

Нормативна сторона культури яскраво виявляється у звичаях та обрядах. Звичаї — це історично сформовані способи поведінки, що мають вигляд доцільних дій, які здійснюються людьми тієї або іншої спільноти в силу трудової діяльності, під впливом громадської думки, задля відтворення зразка. Звичаї передаються з покоління в покоління.

 

Виховна функція

 

Культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості.

 

2.

Петро Могила був одним із найвидатніших діячів Української Церкви. Він здобув блискучу освіту за кордоном.З 26 років він присвятив себе Церкві, яка тоді перебувала в стані, не визнаної урядом. Року 1627 Петра Могилу обрано на архимандрита Києво-Печерської Лаври

Києво-Могилянська академія – один з перших вищих навчальних закладів в Україні. академія була заснована на базі Київської братської школи. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини.

За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників(І.Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, І. Скоропадський, І. Самойлович, М. Березовський, Г. Сковорода). Викладання проводилось латиною.

Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.Процес навчання в Київській Академії складав 12 років.

Категория личности в системе современного научного знания. Междисциплинарный характер проблемы личности.

Личность – понятие, обозначающее совокупность устойчивых психологических качеств чел-ка. Она явл. системным образованием, т.е. все психич. процессы, кач-ва и св-ва связаны между собой и влияют друг на друга.

Личность в системе др. наук (междисциплинарный характер). Проблема личности носит междисциплинарный характер, находясь в поле зрения социальных и естественных наук.

При анализе проблемы развития индивидуальной жизни Л возникает мысль о выделении одной науки, описывающей феномен личности - персонологии. Ведущей в изучении феномена личности явл. именно психологическая наука.

К. Н. Корнилов - «личность в целом» невозможно изучать в рамках психологич. науки, т.к. понятие Л очень сложное по своей стр-ре.

Ковалев пишет: «Когда говорят о Ψ личности, то некоторые психологи имеют в виду только исследования индивидуально-психологических особенностей человека. Такое определение предмета психологии личности неправильно. Психология личности имеет своим предметом духовный мир личности».

Д. Н. Узнадзе - личность нужно исследовать как единое целое, а не как отдельные акты психической деятельности. Б. Г. Ананьев считал, что при изучении личности важным явл. выделение некоторых осн. хар-к: Л относится к опр. поколению и занимает опр. же положение в семейной стр-ре.

В исследованиях личности по-разному переплетаются проявления чел-ка: мотивы деят-сти, соц. роли, психофизиологические хар-ки, типы высшей нервной деятельности, внешность, способности, мировоззрение, самосознание, характер и т.п.

Мораль и нравственность явл. единой составляющей личности.

 

2.Уровни исследования личности: философско-литературный…

Философско-литературный период Особенности периода: Ψ в рамках философии; «наивная Ψ»; изучение вопросов о нравственной и соц. природе чел-ка; первые попытки определения личности и того, что человек может назвать своим, личным. Этапы: •Антич-ность. В объяснениях структуры Л сущ. 3 направления: 1-ое объяснялось законами движения и развития материального мира. 2-ое (Аристотель) ориентировалось не на природу в целом, а только на живую природу, трактовка психич. как способ организации поведения живых сис-м. 3-е душевная деят-ность индивида зависит от форм, кот. создаются человеч. культурой (понятий, идей, этических ценностей) • Средневековье. Развитие арабоязычной науки; схоластика, теологическая Ψ • XVII век. Декарт – открытие рефлекса, противопоставление тела и души – дуализм; Спиноза - построение психологич. учения о человеке как целостном существе, духовно-телесном • XVIII век. Развитие ассоцианизма как течения, объясняюшего развитие психич. мира чел-ка (Гартли); солипсизма (Беркли) - отрицание любого бытия кроме сознания. Клинический период (XIX – нач. XX) Центр внимания психиатров - особенности Л, обычно обнаруживающиеся у больного чел-ка есть практически у всех здоровых людей, а у больных они гипертрофированны. Особенности: •метод наблюдения и интроспекции - основной в описании особенностей Л; •сужение представлений о Л как особом феномене, попытки определения Л; •концентрация на определении черт; •концентрация на патологии; •отсутствие целостного описания Л; •появление первичных экспериментов и математической статистики. Экспериментальный Лазурский разработал процедуру проведения естественного эксперимента. Айзенк - метод математической обработки данных. Олпорт заложил основы теории личности - «теория черт». Кеттелл ввел метод факторного анализа, выделил, определил и описал ряд реально существующих факторов личности, или черт личности.

 

3.Становление понятия «личность» в психологии.

Личность – важнейшая среди метапсихологических категорий. В ней оказываются интегрированы, к ней стянуты все базовые категории: индивид, образ, действие, мотив, отношение, переживание.

Проблема личности и сущности ее психологических характеристик приобрела в России актуальность в 60-80-е годы XX века и породила оживленные дискуссии.

Уже к середине 70-х годов был преодолен "коллекционерский" подход к личности, превращавший ее в некую емкость, принимающую в себя черты темперамента, характера, потребности и интересы, способности, склонности, когда личность выступала как набор качеств, свойств, характеристик, особенностей. Здесь задача психолога сводилась к выявлению индивидуальной неповторимости сочетаний этих признаков для каждого отдельного человека.

С середины 60-х годов предпринимаются попытки выяснить общую структуру личности. Проблема соотношения био. и соц. с этого момента приобретает центральное положение в психологии личности. Иногда указывалось на наличие еще 2х подструктур – опыта и индивидуальных особенностей форм отражения, но отнесение их к сфере соц. или биологического не уточнялось, а глухо отмечался их промежуточный характер.

К концу 70-х г. ориентация на структурный подход сменяется системным подходом.

Признание единства понятий "личность" и "индивид" порождало ряд вопросов, что представляет собой это особое системное качество индивида, которое обозначается термином "личность" и оказывается несводимым к биологическим предпосылкам, включенным в природу его носителя – индивида.

А.Н.Леонтьев писал: "Личность ≠ индивид: это особое качество, которое приобретается индивидом в обществе. Личность есть системное и поэтому "сверхчувственное" качество, хотя носителем этого качества явл. вполне чувственный, телесный индивид со всеми его прирожденными и приобретенными свойствами".

4.«Пространства» существования личности (А.В. Петровский, А.Г. Асмолов).

А.В. Петровский понимал лич-ть как особое "системное кач-во" индивида, которое раскрывается не в одном "пространстве", или "психол. измерении", но в трех пространствах.

Интраизмерение – св-во лич-ти раскрыто в пространство индивидуал. жизни субъекта. Лич-ть выступает в аспекте ее индивидуальности. В этом измерении обнаруживаются соц-культурные варианты понимания личности, где подчеркивается соц. детерминация особенностей ее поведения и сознания. Кроме того, лич-ть понимается как субъект активности.

Интеризмерение – "пространство межиндивидных связей". Процессы, в которые включены, по меньшей мере, два индивида (т.е. группа), рассматриваются в кач-ве носителей личности каждого из них. Лич-ть занимает пространство в форме языковых структур. В этом пространстве лич-ть обретает др. опосредование, не телесное, напр, знаковое (языковое) либо деят-ть, которую совместно осуществляют участники. Лич-ть взаимодействует и проявляется через действие с вещами. Т.о. лич-ть существует вне органич. тела, в пространстве между Я и Другими.

Метаизмерение – в данном пространстве лич-ть тоже развёртывается как сист. кач-во индивида, лич-ть не выносится за рамки индивидуал. субъекта, перемещается за пределы совместной деят-ти, т.е. как будто снова происходит погружение личностного пространства бытия индивида, но на этот раз в другого, других. Психология в данном случает изучает вклады др. людей, которые субъект вольно или невольно осуществляет посредством деят-ти. Вклады – реал. смысл. преобразования, изменения интеллектуал. и аффективно-потребн. сферы лич-ти др. чел-ка.Мы можем найти себя в др. людях. Мы видим лич-ть под нов. углом зрения.

В др. людях мы обнаруживаем идеал. представленность индивида, как его "инобытие" в них, как его персонализация. Это пространство объясняет сущ-ие квазипотреб-тей, т.е. это лич-ть без индивида.