Скульптура Стародавнього Єгипту

Філософія життя в Стародавньому Єгипті полягала в прагненні продовжити життя після смерті. Важливим посередником у здійсненні цієї ідеї була скульптура. Велика кількість статуй в гробницях і храмах протягом усієї історії Стародавнього Єгипту відповідає ритуальним потреб. Скульптура служила притулком для зберігання енергії покійного - Ка. У разі зникнення фізичного тіла статуя-копія повинна була замінити померлої людини, тобто життя натури тривала в зображенні. Так зародився скульптурний портрет. Статуї створювалися не для споглядання, а для виконання священного призначення, і виходячи з цього були вироблені суворі правила (канони) образу: статичність, фронтальность, симетричність.

Вся скульптура Стародавнього Єгипту вражає насамперед своєю монументальною статичністю. Зображення завмерло на століття у своїй незмінності. Цей дивовижний спокій єгипетської скульптури несе в собі незбагненну таємницю буття і таке розуміння світопорядку, яке геть втрачено нашим фізичним часом. Вся скульптура розрахована на фронтальне огляд. Існують два типи зображення божественного сану: сидить і стоїть фігура. У моделі стоїть фігури руки витягнуті уздовж тулуба, одна нога висунута вперед. Сидяча фігура вирішена абсолютно геометрично: тулуб розташовується чітко під прямим кутом до нижньої частини. Руки лежать на колінах. Фігура сидить на кубообразном обсязі, що надає їй жорсткості. Не потрапляють під ці канони писарі, які зображуються сидить на землі у позі лотоса (статуя царського переписувача Каї), і зображення слуг у дрібній пластиці.

Атрибути в зображенні царських осіб залишаються незмінними на протязі всієї історії. Як правило, монархи зображувалися з оголеним торсом, одягненими в плісировану спідницю, на голові - царський хустку. Іноді фігури царя зображувалися з соколом. Це бог Гір у своєму соколиному обличчі. Цар вважався прямим нащадком Гора. Голова з головним убором і церемоніальна борода, правильні риси обличчя і незмінне вираження скляних очей - такий образ царюючого монарха, який з'явився у скульптурі Древнього Єгипту. Всі монархи зображувалися молодими, повними життєвих сил. Молоде тіло вважається символом життя і одночасно вічності.

Особливою різновидом царських скульптур були сфінкси - фантастичні образи левів з людськими головами, передававшими риси правлячого фараона. Сфінкси втілювали ідею надприродною божественної сутності владики Єгипту. Заслуженою популярністю користується прославлений Великий сфінкс, що піднімається близько нижнього пірамідного храму Хефрена. Його основу становить вапняна скеля, що нагадує фігуру лежачого лева. Висота сфінкса дорівнює 20 м, довжина - 57 м. На голові сфінкса смугастий царський хустку, треба лобом був урей - священну кобра, за віруваннями єгиптян, своїм вогненним диханням захищала богів і царів. Обличчя сфінкса було пофарбовано в цегляний колір, смуги хустки - в синій і червоний. Основний матеріал, з якого виконувалася скульптура, - камені твердої породи. Міцність каменю забезпечувала вічність існування. Крім каменю використовували вапняк та дерево, які розфарбовувалися в різні кольори. Всі якості, властиві єгипетській скульптурі, були зумовлені також методом обробки каменю скульптором. Суть полягала в наступному: на чотиригранної брилі з кожної сторони малюється проекція майбутньої статуї, потім вона висікається одночасно з чотирьох сторін, прямими плоскими шарами.

Потрібно зауважити, що стародавня єгипетська скульптура ще не ставила завданням передачу характеру, настрою. Ці проблеми виникнуть і будуть вирішені набагато пізніше, в інші епохи. І тим не менш портрет грав важливу роль для єгипетського мистецтва. За сутністю свого призначення портрет служив магічним цілям, був призначений не для оглядання глядачем: скульптурний портрет замуровували в могильній камері, щоб двійник Ка міг після поневірянь повернутися і дізнатися про своє тіло. Важливо зрозуміти, що при всій схожості з моделлю портрет має абстрактний характер. Його реалізм відносний - у ньому немає органічної життєвості, індивідуальної міміки, його погляд блукає в іншому світі, особа не висловлює ні гніву, ні подиву, ні усмішки. І тим не менш талановиті скульптори навіть у стримують рамках канону зуміли створити ряд чудових портретів в основному знатних людей. Поширені були композиції парних сімейних портретів, наприклад, виразні скульптури, відомі під назвами "Рахотепа і Нофрет", "Сімейна група карлика Сенеба", "Писар Каї", "Сільський староста".

У скульптурі Середнього Царства відбулися деякі зміни. Особливість суспільно-політичної структури цього періоду полягала в ослаблення влади фараонів і зростання впливу представників хліборобської знаті. Йде боротьба між номами (областями), що закінчилася перемогою південних номів на чолі з правителем Фів. Поступово починає слабшати непорушна ідеологія Стародавнього Царства. Розвивається наукова думка, особливо в області медицини і математики. Немає вже такої беззаперечної віри в загробне життя. Навалившиеся проблеми земного життя позначилися на обличчях скульптур деяких фараонів: зазвичай спрямований у нескінченність погляд змінився в меланхолійність, деяку втому - такі портрети Сенусерта Третього і Аменемхета Третього. Виконана з рожевого граніту голова статуї Сенусерта Третього (музей Метрополітен в Нью-Йорку) вражає незвичним поглядом, який раніше був ясним і твердим, а тепер втомлений, припухлі повіки опущені, з'явилися надбрівні складки. Статуї царів стали встановлювати не тільки в поховальних камерах, але також всередині храму і зовні будівлі, під відкритим небом.

У Середньому Царстві надзвичайно поширена дрібна пластика, виконана з дерева або теракоти. Скульптура невеликого розміру (20-30 см) зображує слуг, зайнятих повсякденною роботою. Статуетки призначалися для гробниць, щоб забезпечити покійному необхідні для життя послуги.

Скульптура Нового Царства розвивається трьома шляхами: прагненням до гігантоманії, до вишуканості і декоративності, до життєвої реальності. Період Нового Царства характеризується розквітом єгипетської держави за рахунок військових завоювань. Єгипет намагається повернути колишню міць і традиції Древнього Царства. Створюються небачені фігури, іменовані велетнями, які встановлюються зовні храмів. Найзнаменитіші колоси знаходяться в Фівах і з часів греків ці статуї Аменхотепа називаються колосами Мемнона. Вони були частиною храму Аменхотепа Третього (XIV ст. до н. е.). До цього храму вела алея сфінксів з особою Аменхотепа. Храм був зруйнований, збереглися два сфінкса, які з 1832 р. знаходяться на березі Неви в Санкт-Петербурзі. Незважаючи на монументальність зображення, гранітні петербурзькі сфінкси з юним обличчям Аменхотепа Третього вражають своєю граціозністю і витонченістю. Збереглося безліч статуй цариці Хатшепсут, де її прекрасне обличчя м'яко і ніжно змодельоване в камені.

Щоб зрозуміти характер мистецтва Нового Царства, необхідно враховувати своєрідність обставин, що склалися. Приплив багатств змінив умови побуту знаті, зросло прагнення до розкоші. Прикрашалися міста, палаци, змінився побут, змінився і зовнішній вигляд людини. Мистецтво стає пишним, декоративним, у ньому швидко ростуть реалістичні устремління.

Особливі сторінки в історії Нового Царства посідає час правління Аменхотепа Четвертого, Эхнатона (1352 - 1338 рр. до н. е.), який здійснив реформи ортодоксальної релігійної доктрини. Бажаючи підірвати значення жрецтва і посилити владу фараонів, він оголосив нового бога Атона - сонячний диск. Прагнучи демонстративно показати свій розрив з минулим, фараон залишив Фіви - центр культу Амона і побудував нову столицю, названу Ахетатон. З точки зору історії - це був грандіозний вчинок, ламалися вікові традиції. Культ давніх богів був заборонений, їх храми закриті. Святилище Атона - це великі відкриті двори з безліччю дрібних жертовників і одним великим, царським. Нові ідеали негайно відбилися в мистецтві. Період Ехнатона назвали амарнським від назви сучасного району Ель-Амарна, де були знайдені залишки колишньої столиці. Амарнское мистецтво розповідає нам про життя царської родини зі всієї природністю і реалістичністю. Збереглися портрети Ехнатона та його дружини Нефертіті. Цар показаний без прикрас, з усіма особливостями його особи і фігури. Три скульптурних бюста Нефертіті прекрасні і чуттєві. У цей період скульптура рішуче стверджує чуттєвість жіночих образів.

Період амарнского мистецтва, повного любові і чарівності, був коротким. Після смерті Ехнатона все змінилося. Необхідно було відновлювати колишню міць держави, яка ослабла за час правління Ехнатона. Відгомін природного стилю Амарни можна побачити в скарби гробниці Тутанхомона, яка була відкрита в 1922 р. археологом Говардом Картером. Скарби Тутанхомона, який був чоловіком третьої дочки Ехнатона і Нефертіті, вражають своєю вишуканістю та красою. Досить згадати золоту маску, золотий труну, статуетки богинь, парадний трон з викладеними з дорогоцінних каменів на золотому тлі зображеннями Тутанхомона і його дружини Анхесамон.

У послеамарнский період, під час правління Рамзеса Другого, скульптура кардинально зміниться. Рамзес побудував нову столицю Танисс, де майстри скульптури намагалися відродити стиль Стародавнього Царства, наділяючи свої скульптури нерухомістю, масивністю, спокійним виразом обличчя. Цим вони прагнули створити образ могутнього царя. Але форма була млява і вже неорганична часу. Дана академічність говорила про початок згасання колись великої культури. Прикладом можуть служити гігантські скульптури Рамзеса Другого і цариці Нефертарі на фасаді Великого храму.

Живопис і рельєфи Стародавнього Єгипту грали не менш важливу роль в мистецтві Єгипту. Рельєфи і розписи рясно прикрашали стіни гробниць і храмів. Подібно скульптурі, вони були тісно пов'язані з зодіакальним культом. Рельєфи, низькі і високі, кришилися і тому мало відрізнялися по виразності від мальовничих розписів. На відміну від скульптури, рельєфи і живопис здатні до оповідний™. На стінах зображувалися сцени сільських робіт, полювання, побуту царя і вельмож, їх розташовували горизонтальними смугами з суворим дотриманням канону. Чітка графічність зображень органічно поєднується з написами-ієрогліфами, вся композиція сприймається як один великий ієрогліф і виглядає об'ємно. Всі фігури вневременны, тому картинку слід розглядати як заклинання, звернене до вічності.

Стародавнє Царство віддавало перевагу трудомістким технікам рельєфу.

У амарнский період живопис і рельєфи характеризуються правдивістю і природністю в зображенні камерних сімейних сцен. До часу правління Рамзеса Другого відноситься рельєф "Плакальниці", який відображає реальність часу. Тут вже немає суворого канону, розміреного ритму, а є експресія в передачі драматичної події.

Ми простежили загальний шлях розвитку єгипетського мистецтва. І сьогодні, через тисячоліття, це мистецтво не перестає викликати величезний інтерес у нашої цивілізації. Культура Стародавнього Єгипту надавала вплив на наступні епохи, а саме на культури Греції та Середньовіччя. Іконографія образу богоматері також сходить до єгипетської культури.