Основні тенденції розвитку архітектури й образотворчого мистецтва України литовсько-польської доби.

. Архітектурне будівництво України ХІV – ХVІ ст. підпорядковувалося завданням оборонної політики і було пов’язане з характером укріплення міст. Оскільки в цей період активно розвивалися міста, це стимулювало інженерно-архітектурну думку. Також містобудуванню сприяло магдебурзьке право міст, яке зміцнювало самоврядування і позитивно впливало на перетворення міст на великі культурні центри з архітектурою високого рівня (Львів, Київ, Луцьк, Кам’янець-Подільський та ін.).

У церковній архітектурі довгий час зберігався вплив візантійсько-руського стилю. Але від ХVІ ст. набули деякого поширення готичні та ренесансові типи культових споруд. Особливо помітні ці стилістичні напрями були у Львові. Так, наприклад, у готичних традиціях був збудований католицький собор – Катедра. А найвизначнішими ренесансовими спорудами Львова є будівлі архітектурного ансамбля, що належав Львівському Ставропігійському братству. Це – Успенська церква, каплиця Трьох Святих та вежа Корнякта (остання має виразні барокові елементи). Дивлячись на цей архітектурний ансамбль, можна уявити себе в Італії часів Відродження. Ознаки ренесансового стилю мали також перебудови та відбудови церков старокняжих часів у Києві, Чернігові, Переяславі й Каневі.

Розвивалася також фортифікаційна архітектура. Будівництво кам’яних замків було поширене переважно на Правобережжі, а також на Волині, Поділлі, в Галичині та Буковині. Литовські і польські магнати, закріплюючи тут своє панівне становище, будували передусім оборонні замки-фортеці, а біля них поступово виростали центри торгівлі, промислу, тобто міста, й вони були оборонними центрами для цілих областей. Такими були Луцьк, Володимир-Волинський, Крем’янець, Острог. Будувалися також замки для оборони прикордонних територій від татарських набігів. Одним із них був відомий замок у Межибожі, а також Кам’янець-Подільський, що займав центральне місце на кордоні між Україною і Молдавією. У ХV – ХVІст. деякі православні монастирі Західної України були оточені мурами і баштами й мали значення фортець.

Менше збереглося оборонних архітектурних споруд на Лівобережжі. Укріпляти міста тут почали пізніше, головним чином у ХVІ ст. Це, перш за все, укріплення Чернігова, Новгород-Сіверського, Стародуба та Путивля. Всі вони були земляними та дерев’яними.

Значні зміни попередніх традицій характеризують розвиток українського живопису. Провідним жанром залишається іконописання, яке у ХVІ ст. набуває все виразніших реалістичних рис, що пов’язано із впливом культури Ренесансу. Так, зокрема, галицькі (“святочні”) ікони ХVІ ст. (наприклад, “Воскресіння Христове”) несуть у собі виразну монументальну тенденцію, яка йде від мистецтва стародавньої князівської Русі. Але в ретельно врівноваженій композиції, чудовій гармонізації кольорів, відчуваються вже виразні ренесансні риси.

В одиночних святих галицького письма (“Святий Микола”, “Святі апостоли Іоанн та Петро”) виразно проступають риси індивідуалізації і своєрідного “іконного психологізму”, що свідчить про вплив портретного мистецтва на ікону. А от ікона “Воздвиження чесного Хреста” (Волинь) віддзеркалює перехідні ренесансно-барокові стильові тенденції середини ХVІІ ст. Від початку ХVІІ ст. художники-іконописці поступово заміняють темперу олійними фарбами.

Із другої половини ХVІ ст. формується західноукраїнська портретна школа. Відомі цілком реалістичні й майстерно виконані портрети Костянтина Корнякта, дружини турецького султана “Роксолани” (Насті Лісовської), фундаторки православних монастирів на Лівобережжі Раїни Вишневецької, князя К.Острозького та багатьох львівських міщан – діячів братства.

Потреби друкарства і мистецького оформлення книг зумовили появу та розвиток графіки, яка зародилася в Україні у ХVІ ст. Перший відомий український гравер – Ілля. Він ілюстрував “Києво-Печерський патерик” – пам’ятку житійної літератури. З початку ХVІІ ст. збереглося чимало графічних робіт безіменних авторів. Усі вони створені під сильним впливом західноєвропейського Відродження.

Близько до граверного мистецтва стояли також геральдика (зображення родових гербів, гербів міст) та сфрагістика (виготовлення печаток). Вони також перебували під впливом Заходу.

Таким чином, незважаючи на складні політичні умови, тяжкий національний гніт, наступ єзуїтської Контрреформації, оригінальна та високохудожня культура українського народу, спираючись на давньоруські традиції, досягла істотних успіхів у багатьох сферах. Цей період можна схарактеризувати як добу розквіту української національної культури. Її трьома провідними центрами були Львів, Острог та Київ, що за короткий час дали багато культурних цінностей, у яких яскраво перехрещувалися проміння духовності Сходу і Заходу.