Й.Ф. Гербарт. Внесок у педагогіку як у наукову дисципліну

Гербарт вважав, що мета виховання полягає у формуванні до­брочесних людей, які вміють пристосовуватись до існуючого сус­пільно-політичного ладу і підкорятися йому. Сам педагог пови­нен ставити перед вихованцем ті цілі, які той поставить перед собою, коли стане дорослим. Ці цілі можуть бути поділені на цілі можливі і цілі необхідні.

Гербарт перший оформив педагогіку як науку, чим зробив зна­чний крок в її розвитку. Гербарт вимагає встановлення певного співвідношення між теорією і практикою. Він ввів у педагогіку категорію «педагогічний такт».

У багатьох своїх працях Гербарт вимагав від вихователя «нау­ковості і сили думки». Наука про виховання служить педагогові очима, що дають йому можливість чітко бачити, що він робить.

Щодо процесу виховання, то він у Гербарта складається з трьох складових частин: 1) виховуюче навчання; 2) керування; 3) мора­льне виховання. Гербарт вважає, що освіта нероздільна з вихован­ням. Однак він неправомірно підмінив складний процес вихован­ня навчанням, не враховуючи вплив соціального середовища і зна­чення емоцій в моральному вихованні.

На думку Гербарта, навчання має грунтуватися на багатосто­ронності інтересів, які спираються на досвід, котрий розуміється Гербартом як ознайомлення з навколишніми предметами і сто­сунками з людьми.

Гербарт виділяє натуралістичний і історичний інтереси. Нату­ралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який від­повідає за питання «що це таке?» і збуджує прагнення до спостере­ження), умоглядний (спекулятивний) інтерес (який відповідає на питання «чому це так?» і настроює на роздуми), естетичний інте­рес. До історичного інтересу відносяться симпатичний інтерес (спря­мований на членів своєї сім'ї і найближче коло знайомих), соціаль­ний інтерес (спрямований на більше коло людей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Бо­гом). Навчання ж має прагнути до всебічного розумового розвитку.

Спробу класифікації інтересів Гербартом можна визнати штуч­ною. Так, природознавство, географія, хімія, фізика, які Гербарт помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються ним як суто описові предмети.

Педагогіку Гербарта можна по праву назвати педагогікою ін­тересу. Гербарт вважав необхідним так вести викладання, щоб назустріч новим враженням, які повідомляє учитель, в душі учнів піднімалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що є в учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку влас­тива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної уваги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, яка не­мов би висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка за­лежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розглядаючи умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, Гербарт вказував на необхідність систематич­ного, зв'язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спрощеним, так як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. Гербарт добивався, щоб викладення було вільним від будь-якої штучної манірності. У викладенні слід широко користуватися наочністю.

Розкладаючи інтерес на частини, Гербарт виділяє різні ступе­ні: враження, очікування, вимога, дія. Викладення у зв'язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов'язувати (відно­ситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), філософ­ські обґрунтувати (відноситься до методу), бути наочним (відно­ситься до враження), зв'язним (відноситься до очікування), та­ким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситься до дії).

Процес навчання і, зокрема урок, за Гербартом, проходить 4 стадії, які називають формальними ступенями навчання:

1) Ясність (виразність) — це заглиблення в навчальний мате­ріал в стані спокою. В психологічному плані тут вимагається мо­білізація уваги учнів.

2) Асоціація — це заглиблення в учбовий матеріал в стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов'язування нового зі старим, Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В дидактичному плані — краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.

3) Система — це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв'язним викладом нового матері­алу з виділенням основних положень, з виведенням правил і фор­мулювання законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гер­бартом, «пошуку». В галузі дидактики — це формулювання вис­новків, правил, визначень.

4) Метод — це усвідомлення навчального матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологіч­но цей ступінь вимагає дії, дидактично ж — це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.

Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналітич­ного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосування. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і доповнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що використовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання своїм завданням має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окре­мі його складові частини і ознаки, наданням уяві учнів певної системи. Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відо­мого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Гербарт розробив принципи керування у шкільному закладі, яке має своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, при­вчання їх до порядку. Дитина, на думку Гербарта, проявляє «дику пустотливість», що кидає її в різні сторони, вона має тенденцію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрібно приборкати дикість дитини, тобто керувати нею. В рамках принци­пу керування Гербарт рекомендує такі засоби керування: погроза, нагляд, накази и заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, на думку Гербарта, виходить за межі керування.

Моральне виховання в системі педагогіки Гербарта пов'язане з навчанням. Метою морального виховання є виховання характе­ру. Це виховання повинне прагнути зробити пануючими у вихо­ванця п'ять моральних ідей, які начебто охоплюють всю етику. Це ідея внутрішньої свободи (що робить людину цілісною істотою, усуває внутрішню боротьбу між судженнями і вчинками), ідея вдо­сконалення (яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує «внут­рішню гармонію» людини, повноту життя, вимагає настирливості, організованості), ідея приязні (яка сприяє погодженості волі од­нієї людини з волею інших), ідея права (яка має вирішальне зна­чення в розв'язуванні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти), ідея справедливості (якою треба керуватися, визнача­ючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або по­карання тому, хто порушив закони і правила).

Гербарт підійшов до важливого принципу виховання — опора на позитивне, що вимагає того, щоб вчитель та вихователь на пер­ший план ставив те позитивне, яке є в кожного від природи. По­зитивне тут постає відправною точкою для руху вперед.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) Гербарт виділяє й додаткові засоби: строгий розпорядок дня; схва­лення або засудження поведінки дітей; відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче; дотримання раз і назавжди встановлених правил поведінки; вироблення релігійного почуття смирення і залежності від «вищих сил».