Обстоює ідею, що щастя людини полягає у праці, відповідній до її природних нахилів.6. Виховання має бути загальнодоступним, безплатним, охоплювати всі верстви населення, особливо народні маси: "виховання й убогим потрібне". 7. Природа як могутній виховний фактор, традиційно культивований у народній педагогіці. 8. Г. Сковорода правдиво висвітлив суть релігійного виховання за народними традиціями. Ідею Бога він подав з позиції народної педагогіки як символ єдності українського народу, української нації, України, вселюдської взаємо-пошани й вершину життєвої досконалості. 9. Г Сковорода – неперевершений майстер і прихильник індивідуальної роботи з учнями. 10. Дбаючи про естетичний розвиток учнів, Сковорода навчав їх гри на органі, флейті та сопілці, організовував на лоні природи заняття хору. 11. Він жив так, як навчав, а навчав так, як жив, дотримуючись мудрих заповідей української народної педагогіки. педагогічні погляди Г. Сковороди тісно пов'язані з його етичними і соціальними поглядами. Він захоплювався гуманізмом античного світу, завжди високо ставив людину. Мета виховання, на думку Сковороди, полягає у формуванні мислячої, освіченої, чуйної людини шляхом самопізнання. Він цінує силу духу і силу думки людини. Силу духу дає їй наука, яка повинна проникати в народ. Сковорода наголошував: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Філософ протестував проти позбавлення трудящих освіти. У своїх творах «Благородний Еродій» та «Убогий жайворонок» він висміював дворянсько-аристократичне виховання. «Правильне виховання криється в природі кожного народу, як вогонь і світло невидиме заховані в кремінці». Виховання має бути загальнодоступним, безплатним. Основним принципом виховання Г.Сковорода вважав урахування природних здібностей людини та її природжених індивідуальних нахилів. Для розвитку здібностей, закладених в людині, потрібно навчити її керувати своїми силами. Саме тому великого значення він надавав вправам: «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись». Сковорода вважав, що виховання повинно починатись ще до народження дитини. Звідси ряд вказівок батькам про те, як вони мають поводитися, щоб їх покоління було здоровим, здібним, талановитим. Г.Сковорода цінував бесіди і моральні поради, але вважав, що навчати потрібно не тільки словом, а й всією своєю поведінкою. З творів Г. Сковороди постає образ учителя, принципами якого були любов і повага до особистості учня, гідність наставника, безкомпромісність, чесність, служіння добру: «Долго сам учись, если хочешь учить других». Народний мудрець висловив думку щодо залежності почуттів від діяльності людини, її праці. Він рекомендував батькам і вихователям якомога раніше виявляти в дитини її нахили і привчати до відповідної діяльності.Однією з важливих категорій його етичної концепції виступає працьовитість. Філософ вважає працю основою людського життя. Працю за покликанням, «сродну працю», він заповідає нащадкам. Г. С. Сковорода – видатний гуманіст-просвітитель. У своїх демократичних і гуманістичних педагогічних ідеях він багато в чому випередив західноєвропейських просвітителів XVIII ст.
40) Особливості педагогічної думки регіонів України (О.Духнович та ін.) Видавав російською мовою газету «Церковная газета» (1856–1857, Пешт), з 1858 р. — «Церковный Вестник для русинов Австрийской державы». Перша українська газета на Закарпатті (друкувалася язичієм) — «Світ» (1867–1871), але до її виходу в світ О. Духнович не дожив. У 1917-1919 рр. влада в Україні неодноразово змінювалася, і кожний уряд намагався розвивати українську освіту по-своєму
http://pidruchniki.ws/1069042735088/pedagogika/osvita_shkilnitstvo_pedagogichna_dumka_ukrayini (Ребят,единственная ссылка на этот вопрос,не рискнул что-то сам отбирать,поэтому,не судите строго,посмотрите сами,там небольшая статься,выберите для себя то,что считаете нужным,так как вопрос не совсем корректный,спасибо за понимание,извините еще раз!)
41) Внесок Т.Шевченка у моральність і відстоювання освіти для народу. Педагогічні погляди Шевченка знайшли місце у його віршах, публіцистичних і художніх творах. Він вірив у велику силу виховання. У повісті "Близнецы" показав, яка може бути різниця між двома хлопчиками завдяки вихованню. Він змалював образи двох братів-близнюків, один з яких навчався в гімназії та університеті і зробився корисною людиною, а інший виховувався в кадетському корпусі, де з нього витруїли все людське. З творів Шевченка можна отримати чітке уявлення про його виховний ідеал. Таким ідеалом для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, яка здатна застосовувати свої знання в житті, уміє цінувати мистецтво, любить працю. Виховному ідеалові Шевченка властива така риса, як працьовитість. Праця повинна займати, на його думку, головне місце в житті людини. У повісті "Капітанша" він писав: "Заздрю і завжди заздритиму тобі, щасливий благородний трудівнику". Шевченко піддав гострій критиці станову систему освіти в царській Росії. Він вказував на недостатню кількість навчальних закладів на Україні, а з тих закладів, що існували, виходили духовно скалічені молоді люди. У повісті "Княжна" він описав недоліки початкового навчання. Учителями були малограмотні дячки, які вчили за церковними книжками. Навчання зводилось до того, щоб навчити дітей читати релігійні книжки і виховати їх в дусі покори. Таке навчання Шевченко охарактеризував словами "безглузде "тму-мну". У творах Тараса Григоровича звучить також критика навчально-виховної практики станових закладів: кадетських корпусів, пансіонів та інститутів шляхетних дівчат. Шевченко мріяв про справжню народну школу, побудову якої пов’язував, передусім, з революційною перебудовою суспільства. Народну школу уявляв як школу, де панує рідна мова. Ставив також питання про необхідність освіти для жінок нарівні з чоловіками. Шевченко гаряче вболівав за відкриття недільних шкіл, підтримував їх матеріально. Його велика заслуга полягає в написанні підручника українською мовою, призначеного для недільних шкіл ("Букваръ Южнорусский", 1861 р.). Підручник відрізнявся від всіх попередніх букварів тим, що ті орієнтувалися на читання незрозумілих складів, а цей мав на меті спочатку навчити літер, а потім вже читати зв’язні тексти. Випустив тиражем у 1000 примірників, всі виручені гроші віддав на недільну школу. Шевченко збирався написати й інші підручники для недільних шкіл (арифметику, географію, історію України, етнографію). Але його передчасна смерть не дала цього зробити. Виняткову роль у вихованні дітей відводив сім’ї. З великою симпатією писав про виховання дітей у трудових сім’ях, де матері піклуються про своїх дітей, де наполеглива праця зміцнює людяність у стосунках. Співчутливо зображає селянські вдовині сім’ї, де зберігаються добрі стосунки, незважаючи на злидні. З повагою ставиться до жінки-матері. У повісті "Наймичка" зобразив маму-селянку, яка приховувала своє материнство від сина заради його благополуччя.
42.Розробка К.Ушинським принципу народності виховання (“Про народність у суспільному вихованні”, «Рідне слово») Ця ідея є центральною у педагогічній системі Ушинського. Вона характерна також для поглядів таких видатних українських педагогів як О.Духнович з Закарпаття, Ю.Федькович з Буковини та ін. Але цю проблему на дійсно науковій основі вперше розробив Ушинський. Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу. Ушинський виступив проти намагань російського уряду провести шкільні реформи шляхом запозичення якоїсь іноземної системи виховання. Він вважав, що громадське виховання є продуктом довготривалого історичного розвитку нації, його неможливо придумати у кабінеті або запозичити в інших народів. Мета виховання, на його думку, визначається особливою ідеєю про людину, властивою для кожного народу: "Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях." "Виховання бере людину всією зі всіма її народними й частковими особливостями, – її тіло, душу, розум, – і, перш за все, звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність..." Ушинський доводить, що не тільки на практиці, але і в теорії не існує загальної виховної системи для всіх народів. У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою. У методологічному плані принцип народності виховання виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання у будь-якій країні. Ця система повинна будуватись у повній відповідності з особливостями і потребами своєї країни. За умови дотримання даного принципу виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій, рис національного характеру і психології свого народу. Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання. Оскільки виховання повинно бути народним, то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні людини. Він критикував політику російського царизму в українських школах і наголошував, що навчання у них повинно відбуватися рідною мовою.
43.К.Ушинський "Людина як предмет виховання"; У розвитку педагогіки і психології велике значення мала праця Ушинського «Людина як предмет виховання», в якій докладно розглянуто багато важливих питань: розвиток почуттів, сприймання, пам'яті, уваги, уявлення, мислення, емоцій, мови тощо Виступаючи протії представників буржуазної психології і педагогіки (Гербарта, Бенеке та ін), які однобічно, абстрактно, з метафізичних позицій трактували психіку людини, він, навпаки, психічне життя людини, зокрема дитини, розглядав у русі, в зв'язку з розвитком суспільства. Як педагог і психолог Ушинський великого значення надавав розвитку активності дітей у процесі навчання та виховання, вказував на методи і способи психічного їх розвитку: правильний режим життя, виховання волі та інтересів, набування трудових навичок, умінь і звичок, подолання труднощів тощо Високо оцінюючи значення трудового народу в історії суспільства, він вважав, що й виховання підростаючого покоління повинно відбуватися в його Інтересах з обов'язковим врахуванням специфічних особливостей кожного народу. Тільки з сукупності практики і теорії виховання в різних народів може створитись загальнолюдська педагогічна система виховання, а й наука і мистецтво.
|
