Закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в УРСР (1959р., квітень).Законом запроваджувалась загальна обов'язкова восьмирічна освіта. Згідно з цим законом встановлено нову систему шкільної освіти: Головним в перебудові системи народної освіти було поєднання навчання з продуктивною працею. З 15-16 років вся молодь повинна була включатися в посильну суспільно-корисну працю. Сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР. С т а т т я 9. Навчання в школах Української PCP здійснюється рідною мовою учнів. В школу з якою мовою навчання віддавати своїх дітей вирішують батьки. Вивчення однієї з мов народів СРСР. якою не провадиться викладання в даній школі, здійснюється за бажанням батьків і учнів при наявності відповідних контингентів. Тобто вивчення української мови в школах оголошено необов'язковим. На "вимогу батьків і дітей" зменшенно кількість шкіл з українською мовою викладання, ігноровано вивчення української мови й літератури в російських школах, скорочено кількість годин викладання української літератури й мови в середніх спеціальних навчальних закладах. Закон провадив і реформу освіти. Семирічки та десятирічки перетворено на восьмирічні (обов'язкові) та одиннадцятирічні загальноосвітні політехнічні школи з виробничою підготовкою.
З початком війни частина населення та установи народної освіти, були евакуйовані. З працівників народної освіти було створено оперативну групу, яка керувала евакуацією дітей, вихованців дошкільних будинків, навчальних педагогічних закладів. Всесоюзний комітет у справах вищої школи запровадив навчальні плани із скороченими строками навчання — 3,5 року в університеті і 3 роки в педагогічних інститутах. Українські газети для вчителів продовжували виходити в Москві. Восени 1941 р. в тяжких умовах окупації навчання у школах почалося тільки в деяких районах Чернігівської, Сумської, Донецької областей, які контролювалися партизанськими загонами. В оточених містах Одесі та Севастополі заняття нерідко проходили у бомбосховищах. Для навчання бракувало шкільних приміщень, вчителів. У зв'язку з цим було застосовано комплекс заходів організаційного характеру: тривалість уроку скорочено до 30 — 40 хвилин, перерви — до 5 хвилин. Значна кількість шкіл працювала в три зміни. Німецько-фашистські знищили багато дітей, молодих вчителів, працівників органів народної освіти, учених. Тисячі вчителів та учнів загнали на каторгу до Німеччини. Зруйнували і напівзруйнували 18156 шкільних приміщень, 444 дитячі будинки, 267 дитячих садків, 500 бібліотек з 19-мільйонним книжковим фондом, більшість навчальних корпусів і гуртожитків навчальних педагогічних закладів. Перед нападом па СРСР гітлерівці планували таку шкільну політику: «Для ненімецького населення Східної Європи не повинно бути вищих шкіл. Для них досить чотирирічної народної школи. Метою навчання в цій народній школі мали бути проста лічба, щонайбільше до 500, вміння розписатися, переконання, що божа заповідь полягає в тому, щоб коритися німцям, бути чесним, старанним і слухняним». До початкової школи записували дітей шести — семи років. З перших класів їм намагалися прищепити пошану до окупантів. Складалися відповідні тексти для читання та диктанти, подекуди підручники. Використовували й підручники радянських часів, вилучаючи з них ідеологічний зміст. 1942 р. Рада Народних Комісарів (РНК) СРСР прийняла постанову «Про заходи по боротьбі з безпритульністю серед дітей», згідно з якою було створено мережу дитячих будинків. Здійснювались заходи щодо працевлаштування старших підлітків. Підтримуваний державою, поширився рух усиновлення дітей — сиріт;
|
