Новаторство В.Сухомлинського у контексті XX ст.

Відштовхуючись від ідей великих мислителів-гуманістів минулого і джерел народного виховання, Сухомлинський сформулював педагогічну концепцію, яка має загальнолюдський характер, спирається на об'єктивні закони і закономірності, не пов'язані з кон'юнктурою та ідеологічними догмами, яких вимагав від нього час. В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість дитини. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Він розумів, що лише одним вивченням моральних істин не можна розвивати відповідні якості дитини. Тому в системі виховання забезпечив органічну єдність моральних знань та моральної

практики. Він вважав, що вирішити завдання морального виховання можна лише тоді, коли в учнів будуть сформовані елементарні звички моральної культури, які відображають ставлення до речей і через речі до людей, що сприяє створенню уявлень дитини про добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість, щастя, гідність. Розкрив

Закономірності виховання моральних звичок, серед яких: переростання звичок у традиції, емоційна оцінка, переживання власних вчинків, взаємовідповідність морального принципу і вчинку, до якого вихователь спонукає вихованця.

Розробляючи систему гуманістичного виховання, показав велике значення й ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій, виховна суть яких зумовлена конкретною практичною діяльністю вихованця у реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити моральний вибір, виявити власні людські якості.

Проголосивши творення добра дитиною найважливішою ідеєю своєї педагогічної концепції, Сухомлинський багато в чому випередив своїх американських колег, які нині головним завданням школи вважають залучення учнів до таких цінностей, як Турбота, Повага, Довіра і

Відповідальність, які він впровадив у практику діяльності Павлиської школи. Головною метою виховання вважав всебічний розвиток особистості, який можна досягти

залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей. Обстоював необхідність розумового виховання дитини, потрібного не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Тому слід спонукати дитину до самостійної пізнавальної діяльності, самоосвіти, формуючи з малих літ допитливість, прагнення до навчання, яке має бути, за Сухомлинським, радісною працею. Його творчі знахідки щодо навчання: «школа під відкритим небом», уроки мислення на природі, кімната думки, культ книги, свято казки та ін., апробовані в практичній діяльності Павлиської школи, стали надбанням учительства.

Відстоював необхідність естетичного виховання природою, яку вважав невичерпним джерелом дитячої думки, а спостереження в природі — школою дитячого мислення. Завдання школи вбачав у тому, щоб почуття прекрасного, краса, створені за багатовікову історію, стали надбанням кожного людського серця, перетворилися на естетичну культуру

особистості.

Виходячи з концепції вирішального значення виховуючого середовища в моральному розвитку дитини, вірив у можливість досягнення гармонії колективного й особистого, суспільного та індивідуального. Виховання гуманізму й людяності, потреби в служінні людям, на його думку, повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Розвиваючи гуманістичну сутність педагогіки А. Макаренка, найголовнішим принципом

життя виховуючого колективу проголосив розвиток гуманістичних взаємин між дітьми, створення здорової духовної спільності разом з повагою до кожної особистості. Найголовніше в колективістському вихованні вбачав у взаємному духовному збагаченні дітей, турботі про кожного члена колективу. При цьому підкреслював: «Доброзичливість, розумна доброта — ось що має бути атмосферою життя дитячого колективу...».

«Школа, — писав Сухомлинський, — це насамперед учитель. Особистість учителя — наріжний камінь виховання». До особи вчителя він ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством. Пріоритетними напрямами професійно-педагогічної діяльності визначав: досконале знання свого предмета, глибоку любов до нього в поєднанні з любов'ю до дитини,

уміння управляти її розумом і почуттями, спонукати до виявлення благородних почуттів; виховувати в дітях доброту, людяність, сердечність, доброзичливість, готовність прийти на допомогу, чутливість до всього живого і красивого; виховувати в юнаків благородство, чистоту морально-емоційних взаємин у сім'ї, ставлення до матері як до найдорожчої людини, почуття шанобливості перед красою дівчини; берегти й розвивати в дитини почуття людської гідності, оберігати її від поблажливості; систематично вивчати, досліджувати природний, анатомо-фізіологічний аспект психічних явищ, духовного світу дитини.

70. В.Сухомлинський про поєднання виховних завдань школи і сім’ї. Книги “Батьківська педагогіка | “Серце віддаю дітям ”,

Василь Сухомлинський відстоював думку про те, що шкільне і сімейне виховання мають бути узгодженими, і в жодному разі не суперечити одне одному. З цією метою учитель постійно має підтримувати контакт з батьками і давати поради щодо поводження з дітьми.

Сухомлинський рекомендує педагогам викликати в школу батьків не з приводу поганої успішності чи дисципліни їхньої дитини, а тоді, коли він робить щось гарне. Нехай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.

У "Батьківській педагогіці" вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. Головним у цьому зв'язку виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.

«Серце віддаю дітям» - книга життя великого педагога. В ній розповідається по рік проведений у «школі під блакитним небом» з дошкільнятами. Сухомлинський вважає, що виховання дитини дошкільного, молодшого шкільного віку найповніше визначає людину в дорослому віці. Він відтворює свій досвід роботи з дітьми молодшого шкільного віку і дає поради щодо їх виховання. Наголошує на важливості загартування організму, тому проводить уроки на природі.

71. Послідовники В. Сухомлинського (О. Захаренко, Ш. Амонашвілі та ін.).

Олександр Захаренко був одним із зачинателів педагогіки співробітництва – напряму в радянській педагогіці, що виник у 80-х роках XX ст. як протест проти традиційної системи освіти й виховання, яка викликала велику полеміку в педагогічних колах. Педагогіка співробітництва – це система форм, методів і прийомів у навчально-виховному процесі, які спираються на принципи гуманізму і творчого підходу до розвитку особистості – дитини. Він висував, обґрунтовував і впроваджував практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня, як і Сухомлинський відстоював навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо. Його концепція авторської школи передбачає:
1. Спрямування навчально-виховного процесу на поглиблення знань учнів та отримання потрібної і цікавої інформації, яку мають доносити до учнів вчителі.
2. Ретельно турбуватись про здоров'я дітей, про їх фізичну витривалість.
3. Не втрачати надбання історії. Вивчати традиції і звичаї народу, що прийшли до нас із сивої давнини.
4. Виховувати у дітей патріотичні почуття і гордість за родину, однокласників, односельчан, село, Батьківщину.
5. Обов'язковим предметом школи має бути "Материнство" або "Материнська школа" не лише для учнів, а й для тих жителів села, які збираються стати батьками.
6. Головна вимога школи – якісні і системні знання учнів, участь їх в олімпіадах, конкурсах від шкільного до державного рівня.
7. Випускники школи у своїх знаннях не повинні відрізнятися від учнів престижних закладів.
8. Авторська школа ставить своїм завданням навчити дітей бачити красу світу і берегти її

Шалва Амонашвілі - разработчик оригинальной концепции гуманной педагогики. Гуманная педагогика ориентирована на личность ребёнка, абсолютное отрицание авторитарной, императивной (повелительной, приказной) педагогики.

Основные установки

Законы учителя: любить ребёнка, понимать ребёнка, восполняться оптимизмом к ребенку.

Принципы: очеловечивания среды вокруг ребёнка, уважение личности ребёнка, терпение в процессе становления ребёнка.

Заповеди: верить в безграничность ребёнка, в свои педагогические способности, в силу гуманного подхода к ребенку.

Опоры в ребенке: стремление к развитию, к взрослению, к свободе.

Личностные качества учителя: доброта, откровенность и искренность, преданность.[7]

Ш. А. Амонашвили выдвигает следующую установку в воспитании: принятие любого ученика таким, каков он есть: «мы должны быть людьми доброй души и любить детей такими, какие они есть». «Понимать детей — значит стать на их позиции»[