Адаптовано за Kaliner M., 1987).

Патологічні зміни

Медіатори

Бронхоспазм   Набряк слизової оболонки     Клітинна інфільтрація (гіперреактивність бронхів)   Гіперсекреція слизу   Десквамація епітелію   Потовщення базальної мембрани

Гістамін(Н1-рецептори) Лейкотрієни С4, Д4, Е4 (повільно-реагуюча речовина анафілаксії) Простагландини і тромбоксан А2 Брадикінін Фактор активації тромбоцитів Гістамін Лейкотрієни С4, Д4, Е4 Простагландин Е Брадикінін ФАТ Фактори хемотаксиса еозинофілів Анафілаксії Фактори хемотаксиса нейтрофілів Запальні фактори анафілаксії Моногідроксиейкозатетраєнові кислоти Лейкотрієн В4 Гістамін (Н2-рецептори) Простагландини Моногідроксиейкозатетраєнові кислоти Лейкотрієни С4, Д4, Е4 Стимулятор секреції слизу макрофагів Простагландин-генеруючий фактор анафілаксії Анафілотоксини С3а, С5а О2ˉ, Н2О2, ОНˉ Протеолітичні ферменти О2 Протеолітичні ферменти

 

Збільшення кількості еозинофілів у крові і харкотинні характерно як для екзогенної, так і для ендогенної форми астми. Кристали Шарко-Лейдена в харкотинні хворих на астму складаються з білка еозинофілів – фосфоліпази типа В. Еозинофілія є показником зворотності обструкції бронхів.

Вдихання специфічного алергену у хворих на бронхіальну астму викликає бронхоспазм, який розвивається упродовж 10 хв. після інгаляції, досягає максимуму через 30 хв. і обривається через 1-3 год. Цей тип реакції на алерген називають ранньою або негайною астматичною реакцією. У деяких випадках рання бронхіальна обструкція персистує і бронхіальна прохідність або не віднов­люється або ж бронхіальна обструкція через 3-4 год. розвивається знову ще з більшою силою і утримується часто упродовж доби і довше.

Такий стан називають пізньою астматичною реакцією. Можлива також ізольована пізня астма­тична реакція, її розвитку не обов’язково передує клінічно значима рання реакція. В основі пізньої астматичної реакції лежить гіперреактивність бронхів, яка може утримуватись упродовж тижнів і місяців.

В розвитку пізньої астматичної реакції (гіперреактивності бронхів) приймають участь лейко­трієни, тромбоксан, простагландини. ЇЇ обумовлює також клітинний компонент запальної реакції, яка розвивається після контакту з алергеном.

Існує також зв’язок між опасистими клітинами і базофілами з лімфоцитами, які виділяють так звані лімфокіни, які впливають на різні функції опасистих клітин і базофілів. Так, активовані Т-лім­фоцити продукують так званий гістамін-рилізінг фактор, який викликає вивіль-нення з опасистих клітин і базофілів повільнореагуючої речовини анафілаксії (лейкотрієни С, Д, Е).Лімфоцити хворих на бронхіальну астму здатні до антигеноспецифічної продукції цього лімфокіна, яка проявляється через декілька годин після контакту з алергеном і утримується упродовж декількох днів. Це свідчить про участь гістамін-рилізинг фактора в розвитку пізньої астматичної реакції.

В патогенезі бронхіальної астми доведено також значення антитіл IgG4, які взаємодіють з тими ж рецепторами, що і антитіла IgЕ.На-явністю антитіл IgG4 субкласа пояснюють нутритивну астму при низь-кому рівні антитіл IgЕ класа.

IgЕ-залежні механізми мають значення у розвитку ендогенної і екзогенної астм.

Тепер посилено вивчається роль третього типу імунопатологічних реакцій за Джеллом і Кумбсом (1968) в патогенезі бронхіальної астми. Це імунокомплексні реакції типу феномена Артюса. При цьому відбувається пошкодження клітин імунними комплексами, які утворюються в гемоциркуляції на відміну від викладеного вище 1-го типу імунопатологічних реакцій, коли антигени фіксуються на поверхні клітин.

В імунопатологічних реакціях 3-го типу приймають участь окремі компоненти комплементу (С3а, С5а,С5, С6,С7), які володіють хемотаксичною дією по відношенню до фагоцитів і викликають гостру запальну реакцію. Фагоцити поглинають імунні комплекси пошкоджують ендотелій капілярів, втягуються в процес внутрішньосудинного згортання крові. Антигенами в імунних комплексах можуть бути харчові та інфек-ційні антигени, різні аероатигени.

З неімунних механізмів патогенезу астми найбільш значну роль має неспецифічне вивільнен­ня гістаміну в ході так званих псевдоалергічних реакцій на медикаменти (аспірин, міорелаксанти, препарати опія, наркотики, антибіотики з групи аміноглікозидів, йодвмісні рентгенконтрастні препа­рати, декстрани тощо).Багаті на гістамін і деякі харчові продукти – ковбаси, квашена капуста, сухі вина, помідори, квас, консерви.

Є також продукти, які сприяють вивільненню гістаміну – яйця, раки, шоколад, ягоди, банани, горіхи. Для псевдоалергічних реакцій характерна непостійність проявів, а також їх залежність від дози речовин.

Найбільш вивчена аспіринова астма. нгібування аспірином циклооксигенази (ферменту, від­повідального поряд з ліпооксигеназою за метаболізм арахідонової кислоти) супроводжується інтен­сифікацією синтеза лейкотрієнів (LT B4), які, як відомо, викликають набряк слизової оболонки бронхів і погіршують прохідність бронхів.

Інший неімунологічний механізм виникненя бронхіальної астми – вагусний. Власне вагусними впливами і пояснюють розвиток гіперреактивності бронхів до таких речовин як вуглець, двоокис сірки, дистильована вода. Про існування вагусного механізму астми вказує позитивний досвід бі­латеральної ваготомії.

Є й так звана бета-адренергічна теорія бронхіальної астми, у відповідності з якою це захво­рювання трактується як наслідок набутого або й вродженого дефекта молекулярних механізмів реалізації впливу катехоламінів на бета-адренорецептори (можливо у зв’язку із зменшенням кількості бета-адренорецепто­рів).

Певне значення в патогенезі адренергічної астми надають відносному збільшенню кількості альфа-адренорецепторів і зростанню співвідношення альфа-/бета-адренорецептори.

Разом з тим, одним лише дисбалансом медіаторів важко пояснити розмаїтість клінічної карти­ни бронхіальної астми. Малоперспективним є й антимедіаторний підхід до лікування цього захворю­вання.

Більше значення серед неімунологічних механізмів має патологія верхніх дихальних шляхів (ринобронхіальний рефлекс).У частини хворих можливий бронхоспазм на охолодження певних зон грудної клітки, що має значення в холодну, сиру або спекотну чи вітряну погоду. Рефлекорний бронхоспазм зустрічається й при шлунково-стравохідному рефлюксі.

Виділяють також емоційну та ендокринну астму. Перебіг астми погіршується при гіпертиреозі, в період менопаузи з гормональною і вегетативною дисфункцією.

Гіперреактивність бронхів з бронхоспазмом і гіперсекрецією слизу спостерігається і при бак­теріальній та респіраторній вірусній інфекції. Доведено зв’язок гіперреактивності бронхів із запаль­ними змінами периферійних відділів бронхіального дерева.

Окремо варто зупинитись на астмі фізичного зусилля. Це по-суті, один з клінічних проявів не­специфічної гіперреактивності бронхів, тобто клінічний варіант захворювання. Астма фізичного зусилля викликається артеріальною гіпоксемією, гіпервентиляцією, охолодженням дихальних шляхів або дегідратацією з підвищенням осмолярності рідини на поверхні дихальних шляхів. В розвитку цього клінічного варіанту астми мають також значення вагусні впливи і посилення виділення медіаторів опасистих клітин.

Нічні приступи бронхіальної астми обумовлені підвищенням вночі холінергічних впливів, змен­шенням рівня кортизолу і циркулюючих катехоламінів, зниженням мукоціліарного кліренса і температури тіла, охолодженням дихальних шляхів.

Факторами ризику виникнення бронхіальної астми є:

· обтяжена спадковість;

· часті респіраторні інфекції (риніт, отит, поліпоз слизової оболонки носа, поліноз);

· штучне вигодовування;

· високий рівень імуноглобулінів Е;

· професійні, географічні, соціальні шкідливості;

контакти з домашніми тваринами, домашнім порохом, окремими харчовими продуктами тощо.