Ім. М.Тугана-Барановського

В кінці лютого 1917 р. самодержавство в Російській імперії впало, Микола ІІ відрікся від влади і в країні встановився республіканський лад.

У державі з’явились дві конкуруючі владні структури: Тимчасовий уряд і Ради депутатів. Формально влада перебувала в руках Тимчасового уряду, який підтримували буржуазія, землевласники, чиновництво, інтелігенція. Першочерговими завданнями нової влади було створення стабільної держави, визначеність у питанні про участь у війні, подолання кризи в економіці, вирішення аграрного і національного питань. Широка демократизація суспільства (проголошення політичних прав і свобод, скасування національних і релігійних обмежень, смертної кари, ліквідація царських каральних органів, оголошення амністії) на початках спонукала популярність Тимчасового уряду. Проте небажання уряду йти на радикальні суспільні зміни призвела до кризи влади і росту авторитету Рад.Ради депутатів мали значну підтримку серед політично активної частини трудящих. У Радах домінували загальноросійські партії есерів та соціал-демократів.Обидві вищеназвані форми влади обстоювали унітарну форму російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Невирішення національного питання призвело до появи на Україні ще одного альтернативного центру влади – Центральної Ради (4 березня 1917 р.). Це був представницький орган народної влади, що об’єднав в основному представників трьох українських партій: соціалістів-революціонерів, соціал-демократів, соціалістів-федералістів. Головою Центральної Ради обрано відомого історика та громадського діяча Михайла Грушевського.Популярності Центральної Ради сприяв демократичний принцип її формування. Вона обстоювала зрозумілі для народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму.В діяльності Центральної Ради виділяють два періоди: автономістичний (березень 1917 р. – січень 1918 р.) та самостійницький (січень – квітень 1918 р.).Після Лютневої революції на Україні переважали автономістські настрої. Спираючись на рішення Українського військового з’їзду, Всеукраїнського національного конгресу, виражаючи революційні настрої та інтереси українського народу, Центральна Рада активно вимагала визнання і схвалення Тимчасовим урядом автономії України. Тимчасовий уряд відхилив вимоги Ради. Тоді 23 червня 1917 р. вона приймає Перший Універсал, у якому проголошує автономію України. Після цього було створено Тимчасовий революційний уряд – Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком.Значні заворушення в Петрограді, поразки на Південно-Західному фронті та зростання авторитету Центральної Ради зумовили визнання Тимчасовим урядом автономних прав України. Другий універсал (3 липня 1917 р.) вказував, що поповнена представниками національних меншин, які проживають на українських землях, Центральна Рада перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України.Започаткована Другим універсалом криза Тимчасового уряду переросла у збройний виступ самостійників. 4-6 липня 1917 р. у Києві полк ім. Полуботка хотів силою змусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Проте, збройні формування Центральної Ради і Тимчасового уряду придушили цей виступ.Згодом відносини між Центральною Радою та Тимчасовим урядом знову загострились через корніловський заколот, хаос та безладдя. В жовтні 1917 р. більшовики здійснили військовий переворот у Росії. Вони стали третьою реальною силою на Україні, під контролем якої були ради робітничих і селянських депутатів. Більшовики на короткий період встановили свою владу у Вінниці, Кам’янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку. 29-31 жовтня 1917 р. більшовики підняли повстання у Києві. Між ними та військами Тимчасового уряду тривали жорстокі бої. Центральна Рада спочатку займала вичікувальну, нейтральну позицію, а згодом взяла під свій контроль Київ і більшу частину України.7 листопада 1917 р. Центральна Рада ухвалила Третій Універсал, в якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев’яти українських губерній. Цей документ накреслив широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, надання національним меншинам “національно-персональної автономії”, забезпечення українському народові демократичних прав і свобод, скасування смертної кари, амністію політв’язням, скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. Незважаючи на те, що універсал проголосив Україну незалежною, він все ж залишив федеративний зв’язок з Росією, що як держава вже не існувала.Під час виборів до Всеросійських Устоновчих зборів на Україні за більшовиків проголосували лише 10% виборців, а за українські партії - майже 75%. Намагаючись захопити владу більшовики розгорнули агітаційно-пропагандистську кампанію, що мала на меті підірвати вплив та авторитет Центральної Ради, звинуватити її у контрреволюційності та буржуазності. Наприкінці 1917 р. Ленін звернувся до Центральної Ради з Маніфестом РНК Росії, у якому в ультимативній формі ставилось ряд вимог. За їх невиконання РНК Росії оголошувула Україні війну.Не вдалось більшовикам захопити владу і під час Всеукраїнського з’їзду рад, що розпочав роботу 4 грудня 1917 р. у Києві. Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив резолюцію про підтримку Центральної Ради та кваліфікував ультиматум РНК як “чинник здатний розірвати федеративні зв’язки”. Тоді ліві депутати з’їзду переїхали до Харкова і провели альтернативний з’їзд рад, що проголосив встановлення радянської влади в УНР та обрав Центральний виконавчий комітет рад України (очолив Ю.Медвєдєв). РНК Росії визнала цей маріонетковий уряд. Більшовицькі війська Росії та ЦВКРУ готували наступ на Київ. Діями радянських військ керував харківський центр на чолі з В.Антоновим-Овсієнко, М.Муравйовим та Г.Орджонікідзе.25 грудня розпочався наступ 30-тисячної більшовицької армії. Центральна Рада готувала свої війська. Одночасно було проголошено Четвертий універсал, ухвалений 11 січня 1918 р. Універсал проголошував: незалежність, суверенність УНР; уряд мав домовитись про мир з Центральними державами; гарантувалась передача землі селянам без викупу ще до початку весняних робіт; констатувалася націоналізація лісів, вод і надр; брався курс на запровадження державних монополій на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами і встановлення державно-народного контролю над усіма банками; ставилось завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли більшовики взяли під свій контроль весь схід і південь України. Народ зневірився у спроможності Центральної Ради вирішити наболілі соціальні питання. Стримати січневий наступ більшовиків на Київ Центральна Рада не мала сил. У бою під Крутами (16 січня 1918 р.) лише 420 національно свідомих студентів, гімназистів та юнкерів намагались зупинити більшовицьку навалу. І хоча Центральна Рада змогла придушити повстання робітників столичного “Арсеналу”, Київ втримати не вдалось. 26 січня більшовики захопили Київ.26 січня 1918 р. в Брест-Литовську між УНР і країнами німецького блоку було підписано вигідний для України мирний договір. Проте Центральна Рада вже не мала реальної влади на Україні.Упродовж березня 1917 р. – квітня 1918 р. Українська Центральна Рада намагалась вирішити наболілі політичні, соціальні та національні проблеми українського народу. Під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників було сформовано легитімний уряд, проголошено чотири універсали, які відзеркалювали трансформацію української державницької ідеї від поміркованого автономізму до повної незалежності. Проте утвердженню української національної влади стали на заваді зазіхання більшовицького уряду Росії та Німеччини.

 

. Причини Національно-визвольної війни. Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст.

були: 1.1. Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. Однією з причин війни стала невідповідність між набуттям козацтвом фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та погіршенням його становища за «Ординацією 1638 p.», яку польський сейм ухвалив в січні 1639 р. Згідно з «Ординацією» реєстр зменшувався на 6 тис. і включав козаків, які не брали участь у повстаннях. При цьому ліквідувалося виборність козацької старшини, козацьке судочинство. Замість гетьмана призначався польський комісар. На посади полковників та осавулів призначалася представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати до козаків. Козаки мали право оселятися тільки в прикордонних містах. 1.2. Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури; після Берестейської церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах; стрімко зростав наступ католицизму й уніатства на права та свободи Української православної церкви: здійснювалася конфіскація її церковного майна і земель; впроваджувався обов'язковий податок для населення на утримання католицької й уніатської церков. 1.3. Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів зарадивиробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося. Однією з важливіших передумов Національно-визвольної війни в соціально-економічній стало загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким, який був фактично фермерським за своєю суттю, і фільварковим, що базувався на підневільній праці кріпаків-селян. 2. Характер і рушійні сили Національно-визвольної війни. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 p., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження «козацьких прав і вольностей». Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство. 3. Цілі Національно-визвольної війни. Цілями Національно-визвольної війни були: усунення польського політичного, національно-релігійного та соціального панування на українських землях; утворення та розбудова Української національної держави; ліквідація кріпосництва; завоювання селянами особистої свободи; радикальні зміни станової ієрархії в суспільстві, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; ліквідація середньої та великої феодальної власності на землю; утвердження нового типу господарювання на основі дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства. 4. Початок і хід Національно-визвольної війни. Очолив народне повстання чигиринський сотник Богдан (Зіновій) Хмельницьким, що на собі відчув сваволю польської шляхти й труднощі безправного становища. He знайшовши справедливості, він із невеликим загоном однодумців виїхав па Січ, де в січні 1648 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, Б. Хмельницький у своїх універсалах закликав народ до повстання. 4.1. Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, діставши викуп, залишили місто й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва. Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Під час переговорів із поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшувався розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності.Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р. Б. Хмельницький за допомогою кримського хана здобув переконливу перемогу над польськими військами у битві під Зборовом. На протязі липня і серпня цього poкy продовжувалася облога Збаразької фортеці Але хан Іслам-Гірей III не дозволив завершити розгром польської армії. Він вирішив проводити політику «рівноваги сил», що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й надавала б можливість Криму відігравати провідну роль у Пів-денно-Східній Європі. 4.2. Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава - Гетьманщина.На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта.Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.Підписаний мирний договір не задовольняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни. 4.3. Політичні і соціально-економічні зміни в українських землях. Під натиском народних повстань і бойових дій польські магнати й пани, католицьке духовенство змушені були залишити свої маєтки і втікати. У результаті феодальне землеволодіння було суттєво обмежене, а кріпосне право знищене. Богдан Хмельницький якийсь час стримував зростання великого землеволодіння. Земельні угіддя, залишені панами, захопили козаки і селяни: частина угідь перейшла у власність військового скарбу. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани дістали змогу вільно і безперешкодно займатися ремеслами, промислами і торгівлею. Козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зменшення розмірів поборів і повинностей сприяло зростанню економічної спроможності селянських господарств. У містах відкрилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців. Зміцнилися позиції православного духовенства. Православ'я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об'єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. 4.4. Події 1651-1653 pp. Поразка у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Б. Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності кримського хана, який міг стати на бік Польщі. Усе це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням 18 вересня 1651 р. невигідної для України Білоцерківської угоди. 22-23 травня 1652 р. Б. Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив 30 тисячне польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася у молдовських походах і битві під Жванцем (Жванецька облога у жовтні-грудні 1653 p.).Однак чим далі тривала війна, тим більше Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе. Одним із можливих союзників України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький все більше схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський «єдиновірний» цар. 4.5. Зближення з Росією. Переяславська рада. Нова спроба домогтися визволення й об'єднання усіх українських земель в межах національної держави була зроблена зі спробою обпертися на допомогу Росії. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив взяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В.Бутурліна. 8 січні 1654 р. в Переяславі спочатку відбулася старшинська рада, а згодом Генеральна військова рада. Було вирішено, що Гетьманщина перейде під протекторат Росії при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького. Усні домовленості в Переяславі і затверджені в березні цього ж року в Москві документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі в літературі як Переяславський договір 1654 р. 4.6. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією. Навесні 1654 р. російська армія розпочала воєнні дії проти польської армії в Білорусі. їй допомагав 20-тисячний козацький корпус I. Золотаренка. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно, I. Золотаренко захопив південну Білорусь. Але його заходи із запровадження в Білорусі козацького ладу викликали перший конфлікт з московськими воєводами, які всі здобуті козаками землі вважали «царськими».Восени 1654 р. поляки, заручившись підтримкою кримського хана, вирушили в похід на Україну. У січні 1655 р. проти них виступив Б. Хмельницький з козацьким і московським військом. Вирішальна битва, що відбулася біля Охматова (на Київщині) в останні дні січня, коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це значно послабило Надії українців на допомогу царя, який, до того ж, всіляко намагався через своїх воєвод підкорити Україну своїй волі, а козацьке військо використати для завоювання Литви й Білорусі. 4.7. Прагнення Б. Хмельницького завершити звільнення й об'єднання українських земель. 3 1655 р. Б. Хмельницький розвинув активну дипломатичну діяльність, намагаючись іншими зовнішньополітичними зусиллями забезпечити незалежність Української держави. Зокрема налагоджувалися союзницькі відносини зі Швецією. Навесні 1655 р. шведський король Карл X Густав почав війну проти Польщі. Користуючись цим, Б. Хмельницький з українським військом і корпусом Ф. Бутурліна восени вирушив до Галичини, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Оскільки Ф. Бутурлін від імені царя вимагав, щоб усі здобуті міста належали царю, то Б. Хмельницький не став штурмувати Львів, а обмежився викупом.Українсько-московське військо здобуло й Люблін, і перед гетьманом відкрилися перспективи об'єднати всі українські землі під своєю булавою. Але тут на допомогу Польщі знову виступив хан. Це змусило Б. Хмельницького відступити від Львова. 20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір, і все закінчилося переговорами і втратою досягнень кампанії 1655 р. н-3 кінця 1655 р. Росія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб вступити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А у Вільні була підписана угода про перемир'я між Росією і Польщею (1656 р.). На польсько-російські переговори українська делегація не була допущена. В Україні це було сприйнято як зраду.Головною турботою Богдана Хмельницького в останній рік його життя було Іва́н Мазе́па-Калединський (*20 березня 1639, Мазепинці - †21 вересня 1709, Варниця) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687-1704) і всійНаддніпрянській Україні (1704-1709)^[2]. Князь Священної Римської імперії (1707-1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвитокЛівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство уПівнічній війні зі Швецією, 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери. Під час служби при дворі Яна ІІ Казимира мав персональний конфлікт зі шляхтичем Яном-Хризистом Пасеком (Пассеком^[4]), що ледве не закінчився дуеллю в королівських палатах. Мазепа втратив прихильність короля, змушений був повернутися до України.Ян-Хризостом Пасек згадує у своїх «Споминах» історію, яка стала популярною, хоча насправді, як більшість поетичних образів, ймовірно, далека від правди. Коханкою Мазепи була дружина визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїм служникам зловити винуватця, прив'язати голого до дикого коня та пустити степом.Ця історія з усіма подробицями була дуже романтична і приваблива, сучасники перетворили її на епопею. Поети, малярі та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — скористалися нею у своїх творах, звеличили її героя, що став символом. Едґар Кіне порівнював нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє. Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року у результаті чергової антигетьманської змовигенеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительки Софії князем Василієм Голіциним; гетьмана Івана Самойловича було позбавлено влади, заслано до Сибіру. Невдовзі сам фаворит потрапив в опалу, попрямував слідами Самойловича, втратила владу Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилися лічені дні; у таких непевних умовах зумів втримати владу, істотно зміцнив власні позиції.

В старшини, що скинула Самойловича, були й інші, досить впливові кандидати — генеральний обозний В. Борковський та полтавський полковник Прокіп Левенець. Перемогла кандидатура Мазепи, оскільки на той час вона була прийнятна окрім старшини, і для царського уряду, адже Мазепа мав впливові зв'язки в московських урядових колах.

Військова рада, яка відбулася 25 липня, мала лише формальне значення. Вжито було всіх заходів, щоб здійснити намічений напередодні план виборів — місце голосування було оточене тісним колом («у шість чоловіка») московського війська. Навколо козаків розставлено стрільців і рейтарів. На Раді присутні були тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли дехто спробував називати інші ім'я, їх «вмить угамували». Іван Мазепа був обраний на гетьмана України^[5].

Мав тоді 50 років, був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових,«Коломацьких статей» (основа — «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, з деякими додатками на користь Москви).Так, було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добросусідські стосунки зКримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві,Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стояти в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви в Україну. Гетьман істаршина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами.етою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя,Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.^{[ Джерело? ]}Ревний покровитель православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч).Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря,монарха.

 

 

Клас

1. XVII століття називають «століттям великої кризи». Як ви вважаєте, чому саме XVII століття отримало таку назву? Відповідь аргументуйте.

2. Чому, на вашу думку, Великі географічні відкриття ввійшли до історії саме під такою назвою? Яким є ваше ставлення до такого визначення цієї доби? Запропонуйте власну альтернативну версію назви періоду географічних відкриттів

3. Польська шляхта говорила: «Козацтво – це нігті в організмі нашого суспільства, вони надто швидко відростають і тому потребують частого підстригання». Поміркуйте, чи були підстави для побоювань польської шляхти і як вони реагували на дії українського козацтва?

4. Перед вами статті з двох документів:

1) «Якщо хтось позбавить життя римлянина – королівського співтрапезника і буде викритий, присуджується до сплати … 300 солідів».

2) «[Якщо вб’ють] княжеського тіуна або старого конюха стада, присуджуються до сплати 80 гривень»

Примітка: 1 гривня і 1 солід приблизно дорівнюють 170 гр. срібла.

Визначте вид наведених документів. В яких державах вони виникли, до якого типу держав можна віднести ці держави? До якої соціальної групи можна віднести осіб, про яких йдеться у документі? Чому до цієї групи віднесено «старого конюха»?

 

25 балів за кожне завдання Листи, надіслані електронною поштою не приймаються

 

Клас

1. Використовуючи німецьку карикатуру 1814 р. «Піднесення і падіння Наполеона», назвіть основні етапи життя і діяльності Наполеона Бонапарта. Коротко вкажіть, яке місце займали українські землі у планах французького імператора під час військової кампанії 1812 року.

 

2. Отто Бісмарк після призначення на посаду міністра-президента 30 вересня 1862 р. заявив:

«Пруссія повинна зібрати всі свої сили в зручний момент... І не виступами й постановами більшості вирішуються великі справи сучасності – це було помилкою в 1848 й 1849 роках, – а залізом і кров'ю».

Поясніть що означають слова Отто Бісмарка «зібрати всі свої сили в зручний момент»? Чому «великі справи сучасності не вирішуються «виступами й постановами більшості»? Як розуміти слова «залізом і кров'ю» вирішуються «справи сучасності»? Визначте результат цієї політики. Свої висновки підкріпіть фактичним матеріалом.

3. Промисловий переворот, що розпочався наприкінці XVIII ст. в Англії, охопив Західну Європу, а на початку наступного століття і Наддніпрянську Україну.

а) Поясніть суть поняття «промисловий переворот».

б) Визначте результати промислового перевороту в економіці та соціальній структурі суспільства.

в) Порівняйте умови промислового перевороту в Англії та Наддніпрянській Україні.

4.Всесвітньо відомий композитор П.Чайковський, який дуже часто відвідував Україну, зазначав, що бувають щасливо обдаровані натури і бувають щасливо обдаровані народи. До останніх він відносив й українців. Як Ви вважаєте, на чому ґрунтується така думка композитора? Доведіть або спростуйте її, спираючись на факти з історії української культури другої половини ХІХ століття.

25 балів за кожне завдання

Листи, надіслані електронною поштою не приймаються

Клас

1. Англійський історик Н. Девіс відводив особливе місце епосі Відродження в історії людства. На його думку, «Ренесанс — це духовна сила," що розбила шкаралупу середньовічної цивілізації». Чи поділяєте ви думку британського вченого? Відповідь аргументуйте.

2. «Центральна Рада – не уряд, а мішанина з мрійників, ідеалістів і соціалістів, які не мають ні поваги, ні влади в державі,» – зазначав В. Ґренер (начальник штабу німецької групи армій «Київ») у своєму меморандумі генералу Людендорфу на початку квітня 1918 р. Що стоїть за подібними висловлюваннями? Чи згодні ви з ними? Чому?

3. «Територіальні статті Версальського договору залишили Німеччину фактично недоторканою. Вона, як і раніше, залишалася найкрупнішим національним масивом у Європі. Маршал Фош, почувши про підписання Версальського мирного договору, напрочуд правильно сказав: «Це не мир. Це перемир`я на двадцять років», - заявляє Уїнстон Черчилль.Що стоїть за подібними висловлюваннями? Чи згодні ви з ними? Чому?

4. Доведіть, що в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. українське національне відродження переживало політичний етап свого розвитку.

 

25 балів за кожне завдання

Листи, надіслані електронною поштою не приймаються

ім. М.Тугана-Барановського