Условия эффективного обучения студентов

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «глобус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:
- запобігання світової термоядерної війни;
- подолання зростаючого розриву в рівні економічного і культурного розвитку між розвинутими індустріальними країнами Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;
- забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;
- подолання екологічної кризи;
- припинення «демографічного вибуху» у країнах, що розвиваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;
- своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;
- стримування міжнародного тероризму й екстремізму, поширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;
- вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й моральних цінностей та ін.
При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насамперед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх вирішення.[3, 167]
Будучи наслідком (а не простою сумою) всього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфічне породження саме сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої нерівномірності соціальне - економічного, політичного, науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе. Забезпечення подальшого економічного розвитку природними ресурсами не-обхідно передбачає запобігання зростаючого забруднення навколишнього середовища, оскільки це веде до екологічної катастрофи. Тому ці проблеми і називаються екологічними, і часто розглядаються як дві сторони однієї екологічної проблеми.[6, 59]
Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в світі ядерного потенціалу достатньо, щоб трапилася непоправна екологічна катастрофа.
Дати реальне уявлення про майбутнє - найважливіше завдання науки. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент наукового знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірностей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства[5, 71]
Швидкість і радикальність соціального оновлення - результат зростання ролі народних мас в історії. Адже, за даними вчених, у період неоліту населення Землі становило усього близько 25 млн. осіб, на початку нашої ери - біля 250 млн., на початку XIX сторіччя - 1 млрд., а зараз - понад 5 млрд. осіб.
Проте не тільки зростання чисельності населення є причиною прискорення соціального прогресу. Останній є кумулятивним наслідком, сукупністю багатьох об'єктивних чинників - розкріпачення особистості та збільшення ступеню її свободи, накопичення наукових знань, зростання технічної могутності, інтерналізація соціально-економічних зв'язків, політичних і культурних процесів. Все це й привело до того, що за насиченістю політичними подіями й соціальними перетвореннями, економічними змінами й технологічними нововведеннями, за інтенсивністю міжнародного обміну діяльністю в сфері науки й культури кожен рік кінця XX сторіччя дорівнює 10-ти в XIX сторіччі, 100 у середньовіччі й античності, 1000 у глибокій давнині.[8, 92]
В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального песимізму і філософії соціального оптимізму. Представники філософії соціального песимізму вважають, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього е підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчування тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції економічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.[7, 56]
Потрібно пам'ятати, що кількісне зростання і розвиток у природі і в суспільстві - аж ніяк не тотожні процеси. Удосконалення знарядь праці і методів виробництва постійно розширюють рамки економічного зростання, а технологічні революції створюють цілком нові, невідомі до того сфери економічної діяльності, не тільки примножують уже відомі природні ре-сурси, роблячи їх доступними для практичного використання, але й перетворюють у ресурс суспільного розвитку те, що колись ним не було.
Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Адже якби не було межі для полювання і збирання, на тисячоліття затримався би перехід людини до землеробства і скотарства. Якби не було межі для людської пам'яті і фізичних обмежень в усній комунікації між людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток технічних засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива. Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних операцій, затрималося б створення комп'ютерів. Немає підстав боятися уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська пам'ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500 багатотомних «Британських енциклопедій»). Крім того, будуть відкриті й інші можливості.
Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реальну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не рахуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахований від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.
Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуженість людини від людини, суспільства, природи та від продуктів праці, покладе кінець розподілу людства на антагоністичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація у тенденціях свого розвитку являє собою якісно новий щабель у розвитку людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним утворенням.
Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкреслити, що мова йде про можливість якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної умови - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.

 

60. Міжнародний тероризм.

Міжнародний тероризм набув у наш час настільки серйозне значення, що про нього слід сказати особливо. Боротьбу з тероризмом присвячено чимало конвенцій. Досить сказати, що тільки в рамках ООН прийнято 12 таких конвенцій. Це конвенції про незаконне захоплення літаків, протиправних діях щодо безпеки цивільної авіації, злочини проти осіб, які перебувають під міжнародним захистом, захопленні заручників, морському і бомбового тероризмі та ін

Істотний інтерес представляє Європейська конвенція про припинення тероризму (далі - Конвенція про тероризм), прийнята Радою Європи в 1977 р. (Росія бере участь). У ній на перше місце поставлені перераховані конвенційні злочину. Перелік доповнений правопорушеннями, пов'язаними з використанням бомб, гранат, ракет, автоматичної зброї, посилок з небезпечними вкладеннями. Конвенція кваліфікує тероризм як злочин і спробу здійснення терористичного акту або участь як спільника особи, яка здійснює або намагається скоїти подібний злочин.

У більшості випадків тероризм служить політичним цілям. Тому в Конвенції про тероризм спеціально обумовлено, що для забезпечення видачі злочинця ніяке злочин такого роду не буде розглядатися як політичне. Іншими словами, використання терору в політичних цілях не менше злочинно, ніж в інших випадках.

Терористичні акти в Нью-Йорку і Вашингтоні у вересні 2001 р. показали, що сьогодні навіть могутня держава не в змозі власними силами забезпечити безпеку своїх громадян. Домогтися успіху можна лише шляхом широкого співробітництва держав. Міжнародний тероризм є однією з глобальних проблем. Успішна боротьба з ним можлива за умови формування глобальної системи безпеки, здатної протистояти загрозам і викликам нашого часу. Це принципове положення знайшло відображення в актах СНД, зокрема у Програмі по боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму 2000

Ні правові, ні організаційні міжнародні кошти виявилися не готові зустріти нову загрозу. Значна відповідальність за це лежить на США, які відмовилися взяти участь в антитерористичних конвенціях, прийнятих під егідою ООН, та й загалом ігнорували діяльність цієї Організації у галузі боротьби з тероризмом. Протверезіння настало лише після терористичних актів у Нью-Йорку і Вашингтоні. Вже через тиждень, 19 вересня 2001 р., було прийнято Заяву глав держав і урядів "вісімки". Відносно конвенцій ООН в ньому говорилося: "Реагуючи на жорстокі події 11 вересня, ми закликаємо всі країни вжити заходів, щоб якомога швидше ратифікувати ці документи і негайно почати застосовувати положення цих конвенцій, в тому числі ще до їх ратифікації".

Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про санкції відносно руху талібів у зв'язку з підтримкою ним міжнародного тероризму. Рішення 1373 від 28 вересня 2001 р. зобов'язав державу вжити таких заходів: забезпечити заборону фінансування терористичних організацій, покласти край діяльності з вербування терористів і їх озброєння, домогтися якнайшвидшого приєднання всіх держав до міжнародних конвенцій по боротьбі з тероризмом і забезпечити їх повне здійснення. Засновано спеціальний орган для контролю за виконанням рішення.

У рамках ООН розробляється всеосяжна конвенція про боротьбу з тероризмом, що враховує існуючі конвенції і відповідні резолюції Генеральної Асамблеї.

Згідно з останніми є кримінально карними, злочинними будь-які дії, методи та практика тероризму, де б і ким би вони не здійснювалися. Мова йде про злочинні дії, призначених для породження страху у населення в цілому, у групи осіб або у конкретних людей в політичних цілях. Жодні міркування політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного або іншого характеру не виправдовують такого роду дії.

Сучасний тероризм володіє істотними особливостями, які повинні враховуватися при організації боротьби з цим явищем. Він спирається на широкий соціально-політичну базу, основу якої становить яка живе у злиднях населення країн третього світу, що експлуатується і пригнічується як зовнішніми, так і внутрішніми силами. При цьому останні відповідальність за існуюче положення покладають на процвітаючий Захід. Пропаганда будується на тому, що колоніальна система перешкодила нормальному розвитку країн третього світу, а тепер вони піддаються неоколоніальну експлуатації.

У результаті тероризм харчується масовим невдоволенням третього світу результатами процесу глобалізації по західній моделі. Оскільки головної силою в реалізації цієї моделі є США, остільки проти них у першу чергу спрямований і тероризм. Характерною рисою міжнародного тероризму є антиамериканізм. Пропагандисти тероризму використовують егоїстичний характер політики США для зображення цієї держави як "імперія Сатани". Тому успіх боротьби проти міжнародного тероризму в значній мірі залежить від зміни положення в країнах третього світу.

Міжнародний тероризм активно використовує можливість глобальної системи. Керівним ядром є мережева радикальна ісламська структура недержавного характеру, яка спирається на той чи інший ступінь підтримки з боку багатьох мусульманських держав і релігійних організацій. Слід також враховувати, що чимала кількість немусульманських держав у своїх політичних цілях створюють сприятливі умови для діяльності мусульманських терористичних організацій.

З цього випливає, що боротьба з тероризмом повинна здійснюватися за двома напрямками:

1) проти недержавної мережевої структури з використанням в основному кримінально-правових засобів;

2) проти сприяють тероризму держав з використанням міжнародно-правових засобів.

Таким чином, в принципі боротьба з міжнародним тероризмом повинна вестися кримінально-правовими методами у відповідності з міжнародними конвенціями. Відповідальність несуть фізичні особи. У тому випадку, якщо терористичні дії підтримуються державою, вона несе за це міжнародно-правову відповідальність і до нього застосовні контрзаходи, а в разі потреби і санкції за рішенням Ради Безпеки ООН. У згаданій Резолюції 1373 Рада визнала право держави на самооборону у випадку терористичної атаки відповідного масштабу. Нині належить розробка достатньо чітких норм, які регулюють здійснення цього права.

Поведінка збройних формувань, затвердилися на частині території держави і непідконтрольних йому, не розглядається як діяння цієї держави, і воно не несе відповідальності за їхні дії. У разі вчинення цими формуваннями терористичного акту проти іноземної держави останнє вправі застосувати збройну силу в порядку самооборони, повідомивши про це Раду Безпеки.

Характерною рисою міжнародного тероризму є наявність солідної фінансової бази, що створюється за рахунок як легального, так і нелегального бізнесу і з використанням міжнародної фінансової системи. Важливу роль в цьому відіграють і великі банки західних країн, а також офшори. Відмивання "брудних грошей" дає від 30% доходу. Звідси завдання - звести до мінімуму фінансові ресурси терористичних організацій, у тому числі і шляхом встановлення кримінальної відповідальності всіх учасників цієї діяльності як на міжнародному, так і на національному рівні.

Першорядне значення має порядок покарання терористів. Залучення того ж Бен Ладена і його спільників до відповідальності перед Міжнародним кримінальним судом мало б зовсім інший ефект, ніж просто акт відплати. Але США вибрали саме останній варіант, заснувавши спеціальні військові трибунали. Тим часом міжнародний судовий процес дозволив би авторитетно продемонструвати злочинність тероризму, його несумісність з основами будь-якої людської моралі, включаючи догмати ісламу.

Оптимальним варіантом було б залучення терористів до відповідальності перед Міжнародним кримінальним судом. У ході розробки Статуту Суду Росія пропонувала поширити його юрисдикцію на терористичні акти, які становлять загрозу миру. Однак пропозицію не було прийнято. Альтернативним виходом могло б бути установа рішенням Ради Безпеки ООН міжнародного кримінального трибуналу по тероризму з обов'язковим представництвом юристів мусульманських країн. Надалі доцільно розробити поправки до Статуту Міжнародного кримінального суду. Міжнародний тероризм повинен бути визнаний злочином проти людяності і охоплений юрисдикцією Міжнародного кримінального суду.

Боротьба з міжнародним тероризмом ставить все нові проблеми. На перший план висувається проблема запобігання можливості використання засобів масового ураження. Абсолютно нова проблема - кібертероризм, який здатний завдати колосальної шкоди економіці і здоров'ю населення промислово розвинених країн.

На закінчення слід підкреслити принципове положення, що міститься в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН: "Міжнародне співробітництво, а також дії держав у боротьбі з тероризмом повинні здійснюватися відповідно до принципів Статуту, міжнародним правом та відповідними міжнародними конвенціями". Іншими словами, правомірність - необхідна умова успішної боротьби з тероризмом. Міжнародне право повинно перешкоджати використанню боротьби з тероризмом для інших політичних цілей, а також запобігати зайві жертви і руйнування.

 

 

Условия эффективного обучения студентов