Истина изменяет жизнь 1 страница

 

 

Київ

ВСВ «Медицина» 2010

УДК 658.562 ББК 53.5я723 Т12

Рецензенти:

І.Я. Губенко — директор Черкаського медичного коледжу, кандидат медич­них наук, викладач-методист вищої категорії, заслужений лікар України;

О.Г. Процек — завідувач кафедри соціальної медицини, економіки та органі­зації охорони здоров'я, історії медицини Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, доктор медичних наук, професор;

П.М. Гунько — головний лікар обласної лікарні ім. М.І. Пирогова, кандидат медичних наук, доцент, заслужений лікар України, лауреат Державної премії

Тарасюк, B.C.

Т12 Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека жит­тєдіяльності: підручник / B.C. Тарасюк, Г.Б. Кучанська. — К • ВСВ "Медицина", 2010. — 488 с. ISBN 978-617-505-106-1

У підручнику висвітлено основні положення законодавчих актів з охорони праці, зокрема умови працевлаштування, тривалість робочого часу, трудова дис­ципліна, відпочинок, право на охорону праці, пільги та компенсації за важкі умови праці.

Розглянуто питання техніки безпеки у лікувальних закладах під час роботи з приладами різного виду випромінювання, охорони праці в рентгенологічних, фізіотерапевтичних кабінетах, забудови та експлуатації інфекційних психо­неврологічних відділень, клініко-діагностичних лабораторій, судово-медичних закладів тощо. А також питання безпеки населення під час надзвичайних ситуа­цій, застосування засобів індивідуального і медичного захисту населення, про­ведення рятувальних робіт.

Для студентів вищих медичних навчальних закладів I—IV рівнів акреди­тації, лікарів, медичних сестер, співробітників санітарно-епідеміологічних станцій.

ББК 53.5я723

ISBN 978-617-505-106-1 ® ^"Г"*' ^

ЗМІСТ

Список скорочень...................................................................................................... 5

Розділ 1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ».

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ......................................... 7

Основи охорони та безпеки праці........................................................................... 7

Основні принципи трудового права....................................................................... 9

Працевлаштування молодих спеціалістів............................................................. 11

Медичні огляди працівників................................................................................. 17

Тривалість робочого часу, час відпочинку........................................................... 20

Поняття «заробітна плата», принципи її диференціації...................................... 27

Трудова дисципліна............................................................................................ 44

Основні законодавчі акти з охорони праці. Забезпечення нешкідливих

і безпечних умов праці.................................................................................. 48

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві,

на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці............................ 74

Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві................................. 82

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

та професійних захворювань........................................................................ 97

Організація навчання з охорони праці.............................................................. 104

Розділ 2. ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ В ЛІКУВАЛЬНО-

ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ....................................................... 113

Загальні положення системи управління охороною праці.................................. 113

Заходи безпеки під час експлуатації електроприладів....................................... 116

Охорона праці під час роботи з обладнанням, що генерує лазерне

випромінювання......................................................................................... 123

Правила експлуатації і техніки безпеки при роботі з автоклавами.................... 129

Техніка безпеки при експлуатації балонів.......................................................... 135

Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки

у фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах)............................................ 143

Правила забудови, техніка безпеки в операційному блоці................................. 152

Охорона праці в рентгенологічних відділеннях (кабінетах).............................. 164

Правила забудови й експлуатації інфекційних закладів (відділень)

та охорона праці персоналу цих закладів................................................... 178

З

Правила санітарно-протиепідемічного режиму та техніка безпеки при роботі у протитуберкульозних закладах системи

МОЗ України..........................................................................................

Правила експлуатації та охорони праці у психоневрологічних

та психіатричних лікарнях (відділеннях)................................................... 185

Правила забудови, техніки безпеки і виробничої санітарії

в лабораторіях лікувально-профілактичних закладів................................ 194

Правила облаштування, техніки безпеки, виробничої санітарії та особистої гігієни при роботі в лабораторіях (відділеннях,

відділах) санітарно-епідеміологічних закладів.......................................... 205

Правила забудови та експлуатації приміщень патологоанатомічних відділень і моргів (патогістологічних і судово-гістологічних лабораторій) у лікувально-профілактичних і судово-медичних

закладах, інститутах та навчальних закладах............................................. 211

Правила забудови та експлуатації стоматологічних поліклінік

(кабінетів), зубопротезних лабораторій....................................................... 215

Пожежна безпека як складова охорони праці в медичній галузі................ 223

Розділ 3. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ............................................................ 258

Безпека життєдіяльності в умовах повсякденного життя, у побуті,

на виробництві......................................................................... 258

Причини виникнення та захист населення під час

надзвичайних ситуацій................................................................................. 3^

Основні принципи та засоби захисту населення під час надзвичайних

ситуацій. Оповіщення населення............................................................... 343

Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій. Проведення

рятувальних робіт........................................................................... 388

Тестовий контроль....................................................................... 3QQ

Додатки.................................................................................................................... ₄₁₂

Список літератури...........................................................................

Список науживаніших термінів..............................................................................

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АЕС — атомна електростанція

АІ-2 — аптечка індивідуальна-2

АК — аудіометр клінічний

AM — аудіометр масовий

АП — аудіометр поліклінічний

АТ-01 — аудіотестер

БЖД — безпека життєдіяльності

БСМД — бригади спеціалізованої медичної допомоги

ВІЛ — вірус імунодефіциту людини

ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я

ВРУДДКА — відділення рентгенударнохвильового дистанційного дроблен­ня каміння

ГДК — гранично допустима концентрація

ГДР — гранично допустимий рівень

ГЕР — група епідеміологічної розвідки

ГМР — група медичної розвідки

ГОСТ — государственный стандарт (рос.)

ДПД — добровільна пожежна дружина

ДСМК — державна служба медицини катастроф

ДСТУ — державні стандарти України

ЕМП — електромагнітні поля

ЄДРПОУ — єдиний державний реєстр підприємств і організацій України

ЄДСЗНС — єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям

ЖЕО — житлово-експлуатаційне об'єднання

ЖЕУ — житлово-експлуатаційне управління

313 — засоби індивідуального захисту

ЗПМД — загони першої медичної допомоги

ЗСД — загони санітарних дружин

ЗСМД — загони спеціалізованої медичної допомоги

ІПП — індивідуальний протихімічний пакет

ІРГ — інфекційний рухомий госпіталь

КЗпП — Кодекс законів України про працю

КОАТУУ — класифікатор об'єктів адміністративно-територіального устрою України

КпАП — Кодекс України про адміністративне правопорушення

ЛЗР — легкозаймисті речовини

ЛПЗ — лікувально-профілактичні заклади

МНС — Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій

МОЗ — Міністерство охорони здоров'я МСЕК — медико-соціальна експертна комісія МСЦО — медична служба цивільної оборони НПАОП — нормативно-правові акти охорони праці НРБУ — норми радіаційної безпеки України НХР — небезпечні хімічні речовини ОБ — операційний блок ОМК — особова медична книжка

ОСПУ — основні санітарні правила протирадіаційного захисту України

ПАФ — протиаерозольний фільтр

ПГС — протигангренозна сироватка

ППІ — перев'язувальний пакет індивідуальний

ППС — протиправцева сироватка

ПТЕ — правила технічної експлуатації електроустановок

ПТК — пожежно-технічна комісія

ПУЕ — правила улаштування електроустановок

ПХО — первинна хірургічна обробка

РНР — рятувальні та інші невідкладні роботи

РПЕЗ — рухомі протиепідемічні загони

РТМО — районні територіальні медичні об'єднання

СДОР — сильнодійні отруйні речовини

СДТР — сильнодійні токсичні речовини

СЕС — санітарно-епідеміологічна станція

СНІД — синдром набутого імунодефіциту

СОЗ — система охорони здоров'я

СОП — санітарно-обмивальний пункт

СПГ — сили постійної готовності

СПЕБ — спеціалізовані протиепідемічні бригади

СПОДУ — система позначення органів державного управління

ССБТ — стандарти системи безпеки праці

СЦМСЕ — спеціалізовані центри медико-соціальної експертизи

ТСЗЗ — технічні способи та засоби захисту

ФАП — фельдшерсько-акушерський пункт

ФОС — фосфороорганічні сполуки

ФТК — фізіотерапевтичний кабінет

б

ЦНС — центральна нервова система

Розділ 1

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ». ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ

Основи охорони та безпеки праці

Поняття «охорона праці» виникло внаслідок інтенсивного розвитку ма­шинного виробництва, яке поряд із полегшенням праці, підвищенням її про­дуктивності створило небезпеку для життя і здоров'я працівників.

Метою.навчальної дисципліни «Охорона праці» є вивчення основ законо­давства України з охорони праці і на цій підставі засвоєння комплексу адміні­стративних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних та медичних заходів у галузі охорони здоров'я, спрямованих на профілактику виробничого травма­тизму, виникнення професійних отруєнь і захворювань та інших несприятли­вих порушень у стані здоров'я в результаті впливу шкідливих факторів вироб­ничого середовища.

Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх п багатогранних проявах відбувається в межах виробничих підприємств, орга­нізацій, установ та закладів різних форм власності, які включають певні тери­торії, будівлі, споруди, шляхи сполучення, устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), понад 100 тис. хімічних речовин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та близько 20 неспри­ятливих ергономічних чинників можуть стати шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на стан здоров'я людини.

Міжнародна організація праці у Всесвітній день охорони праці, який що­річно відзначається 28 квітня, представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах світу в цифрах і фактах. В одній з останніх зазначено, що безпечні умови праці є насамперед економічно вигідними. Тому її фахівці переконані, що впровадження найсуворіших норм охорони праці буде значною мірою від­повідати інтересам кожного працівника, кожного роботодавця, кожної країни загалом.

Згідно з останніми даними, щороку внаслідок дії виробничих факторів по­мирає до 2 млн осіб, причому чотирма головними «вбивцями» вважаються: професійно зумовлені онкологічні (32 %) та серцево-судинні (23 %) захворю­вання, нещасні випадки на виробництві (19 %) та інфекційні хвороби, виник­нення яких пов'язане з умовами трудової діяльності (17 %).

За даними Міжнародного бюро праці, кожного року нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання обходяться для світової економіки більше ніж у 1,25 трлн доларів СІЛА, унаслідок їх виникнення втрачається до 4 % світового валового продукту. Щороку в світі трапляється близько 270 млн нещасних випадків на виробництві, реєструється понад 160 млн професійних захворювань тощо. Більше половини нещасних випадків припадає на сільське господарство. Крім того, велику стурбованість станом виробничого травматиз­му викликають насамперед вугільна галузь, будівництво та рибальство.

Усе це стосується і України, яка в результаті аварій, травм та професійних захворювань щороку втрачає близько 1 млрд грн і, що найбільш прикро, при цьому на виробництві травмується понад 25 тис. осіб, у тому числі смертель­но — 900—1200 працівників.

У загальній структурі смертності населення смертність від нещасних ви­падків на виробництві, травм, гострих та хронічних професійних захворювань посідає одне з чільних місць.

Разом з тим міжгалузевою комплексною програмою «Здоров'я нації» пе­редбачено досягти послідовного скорочення смертності від нещасних випад­ків, травм та отруєнь: з 2010 р. до 2020 р. — на 40 %, до 2030 р. — на 45 %. Причому в комплексі загальнодержавних заходів, спрямованих на профілак­тику виникнення виробничих негараздів, які призводять до порушень стану здоров'я працівників, провідна роль відводиться охороні праці.

Відповідно до даних світової статистики 80 % нещасних випадків пов'язані з людським фактором. Саме за таких обставин стають невідкладними організа­ція навчання населення основам охорони та безпеки праці, усвідомлення кож­ним працівником необхідності забезпечення нешкідливих і безпечних умов праці, формування важливих орієнтирів на пріоритетність життя і здоров'я людей порівняно зі значущістю результатів виробничої діяльності.

Отже, охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездат­ності людини у процесі трудової діяльності.

Значення охорони праці полягає в тому, що саме вона є головною умовою збереження здоров'я та захисту людини від впливу шкідливих факторів вироб­ничого середовища.

Охорона праці як невід'ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, заклади й організації незалежно від форм їх власності та видів діяльності, на всіх грома­дян, які працюють, тощо. Тому за порушення організації охорони праці одна­ковою мірою несуть відповідальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).

Охорона праці є обов'язковим компонентом діяльності структур Міністер­ства охорони здоров'я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздо­ровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фарма­цевтичної галузі тощо).

З охороною праці тісно пов'язана така дисципліна, як «Безпека життєді­яльності» — наука про комфортну та безпечну взаємодію людини із середови­щем, в якому вона перебуває. Метою цієї дисципліни є вивчення загальних закономірностей виникнення і розвитку небезпечних та надзвичайних ситуа­цій, їх властивостей, можливий вплив на життя і здоров'я людини, заходи для їх ліквідації і запобігання їм, захист людей та навколишнього середовища.

Нинішня структура економіки України не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємність і енергоємність виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду й атмосферу. Усе це, посилене ра­діоактивним забрудненням територій у результаті найбільшої на планеті тех­ногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на великих територіях нашої країни несприят­ливих умов проживання людей.

Безпека життєдіяльності об'єднала питання, які вивчаються спеціальними дисциплінами, зокрема охороною праці, цивільною обороною, промисловою екологією, комунальною гігієною тощо. Вона охоплює досягнення в галузі та­ких наук, як психологія, ергономіка, соціологія, фізіологія, теорія дійсності тощо. Безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в цій галузі, що є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеціальних дисци­плін з безпеки.

Безпека життєдіяльності — не засіб особистого захисту, а дисципліна, що навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, людства. Успішне засвоєння основ цієї дисципліни дає можливість вміло діяти в умовах небез­пеки, захищаючи таким чином як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей.

Основні принципи трудового права

Трудове право України як складник загальної теорії національного права є самостійною галуззю, має певні принципи правового регулювання праці.

Основні принципи трудового права (дод. 1) за спрямованістю умовно об'єднують у три групи, кожна з яких ґрунтується на таких основних джере­лах трудового права, як Конституція України та Кодекс законів України про працю (КЗпП). Перша група містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню високого рівня умов праці й охорони трудових прав. Принципи другої групи стосуються правового забезпечення трудових відно­син. Третя група включає принципи, що розкривають суть виробничої демо­кратії та сприяють розвиткові особистості працівника у процесі праці.

Кожний з основних принципів трудового права (свобода праці та зайнятос­ті, захист від безробіття, рівноправність у праці, справедлива винагорода за працю, охорона пращ, право на відпочинок, професійну підготовку, захист трудових прав, право на виробничу демократію, право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язку сумлінної праці тощо) належно спрямо­ваний і наповнений відповідним змістом.

Першу групу становлять три основних принципи трудового права:

1) свобода праці й занятості, заборона примусової праці (ст. 43 Конституції України, статті 5, 21, 49-4 КЗпП);

2) право на працю, захист від безробіття, допомога у працевлаштуванні та матеріальна підтримка безробітних (ст. 43 Конституції України, статті 2 5 гл. III та ІИ-А КЗпП);

3) рівноправність у праці й зайнятості, заборона дискримінації в праці (ст 24 Конституції України, статті 2, 21 КЗпП).

Головним змістом зазначених основних принципів трудового права є зосе­редження можливостей працівника на отриманні роботи у роботодавця будь- якої форми власності відповідно до своєї спеціальності чи професії, у безпеч­них умовах пращ, а в разі звільнення з роботи чи безробіття - реалізування можливості сприяння держави у працевлаштуванні й матеріальної підтримки працівника, який тимчасово не працює. Іншими словами, принцип забезпе­чення вільної праці стосується всіх суб'єктів трудового права; головним його змістом є добровільне волевиявлення суб'єктів трудового права вступати у тру­дові відносини, змінювати чи припиняти їх, а конкретизація принципу забез­печення вільної пращ відбувається в нормах таких інститутів, як працевла­штування, зайнятість, трудовий договір.

Друга група основних принципів трудового права, на відміну від першої де йдеться про правове забезпечення трудових відносин, розкриває зміст тих основних принципів трудового права, що реалізуються за наявності трудових відносин. До цієї групи належать такі принципи:

1) справедлива винагорода за виконану роботу. Правове забезпечення цьо­го принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) оплата праці; б) гаран­ти і компенсації; ' *

2) охорона праці. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нор­мами таких інститутів: а) трудовий договір (прийняття на роботу, переведення на іншу роботу); б) охорона праці як загальний інститут, у тому числі як по­силена охорона праці жінок та молоді, контроль за охороною праці; в) норми матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові в разі трудового каліцтва;

3) право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу здійснюєть­ся нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням;

4) захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормами таких ін­ститутів: а) нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства; б) по­вноваження профспілок і трудових колективів; в) трудові спори.

До третьої групи належать такі принципи:

1) безоплатна професійна підготовка, перепідготовка й підвищення квалі­фікації. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) працевлаштування і зайнятість населення; б) трудовий договір; в) робочий час; г) оплата праці й гарантійні виплати;

2) виконання трудових обов'язків сторонами трудового договору. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) тру­дова дисципліна; б) трудовий договір (дисциплінарні звільнення); в) матері­альна відповідальність сторін трудового договору за заподіяну шкоду; г) роз­гляд трудових спорів.

Зазначені основні принципи трудового права України є передумовою роз­криття правової сутності інституту суб'єктів трудового права та інститутів за­гальної і особливої його частин.

Працевлаштування молодих спеціалістів

Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, під­готовка яких здійснювалася за державним замовленням, відбувається на осно­ві Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» № 992 від 22 серпня 1996 р.

Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів роз­роблено відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту», на виконання Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спе­ціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» № 77 від 23 січня 1996 р. у редакції Указу Президента України № 342 від 16 травня 1996 р.та ст. 197 КЗпП.

Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які праце­влаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахів­цями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником. Час навчання в інтернатурі до цього терміну не включається.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, враховуючи інтереси замовника, доводять державне замовлення до підпорядкованих їм вищих навчальних закладів.

Керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за відповідною формою (дод. 2).

За рік до закінчення навчання міністерства, інші центральні органи вико­навчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України, укладають контракти з виконавцями державного замовлення (далі — державні замовники) відповідно до кількості замовлених місць, подають міністерствам та відомствам, що ма­ють у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, які виконують держав­не замовлення (далі — виконавці державного замовлення), перелік місць пра­цевлаштування та умов, які вони зобов'язуються створити випускнику (забез­печеність житлом, розмір заробітної плати, інші соціальні гарантії).

Замовники несуть відповідальність за достовірність поданої інформації стосовно потреби у фахівцях.

Права та обов'язки замовників та випускників

Згідно з угодою випускник зобов'язаний набути всіх необхідних навичок професійної діяльності, передбачених відповідною кваліфікаційною характе­ристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий на­вчальний заклад - забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Замовники можуть за рахунок своїх коштів надавати студентам матеріаль­ну допомогу, а також встановлювати доплати до державної стипендії, визна­ченої для відповідної спеціальності, курсу, навчального закладу. Граничні розміри зазначених виплат не обмежуються.

Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом, після зара­хування на навчання повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

Особи, зараховані до вищих навчальних закладів на цільові місця відповід­но до Постанови Кабінету Міністрів України «Про пільги для сільської мотоді при прииомі до вищих навчальних закладів, удосконалення системи перепід­готовки і підвищення кваліфікації кадрів» № 408 від 21 липня 1992 р (ЗП України, 1992 p., № 8, ст. 192), після закінчення вищого навчального закладу направляються на роботу на підприємства, до організацій сільського, лісового водного господарства, переробних галузей агропромислового комплексу за­кладів соціальної сфери села і зобов'язані відпрацювати за призначенням не менше трьох років.

Особи, зараховані до вищих навчальних закладів відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи» і віднесені до 3-ї та 4-ї категорій, зобов'язані після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати за призначенням не менше трьох років.

Розірвання випускником угоди допускається з таких поважних причин-

1) встановлення інвалідності І або II групи, унаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням;

2) встановлення інвалідності І або II групи у дружини (чоловіка) випускни­ка, одного з батьків (або осіб, які їх замінюють) випускника;

3) якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує до­гляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які ма­ють дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

4) проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), у тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського і старшин­ського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних силах України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі, Службі без­пеки України, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника (підпункт 4 п. 9 зі змінами, внесеними згідно з По­становою Кабінету Міністрів України № 1402 від 4 вересня 2003 p.);

5) вступ до вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації випуск­ників вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації.

Розірвання угоди за ініціативою замовника допускається в разі:

1) неможливості надання випускникові роботи за спеціальністю згідно з медичним висновком (якщо медичний огляд для прийняття на роботу відпо­відно до законодавства є обов'язковим) або висновком медико-соціальної (екс­пертної) комісії;

2) банкрутства замовника.

Якщо випускник без поважних причин не захистив дипломний проект, за­мовник може надати йому роботу з урахуванням одержаної спеціальності та кваліфікації.

Випускник, призваний на строкову військову службу до Збройних сил України, після її закінчення зобов'язаний прибути на роботу за призначенням. Перебування у лавах Збройних сил України зараховується в передбачений уго­дою термін роботи за призначенням. Це стосується також випускників, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

Час перебування жінки у відпустці після закінчення вищого навчального закладу у зв'язку з вагітністю, пологами, доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до терміну роботи за призначенням.

Якщо умови угод, укладених до шлюбу чоловіком і дружиною, не передба­чають направлення їх до одного й того ж населеного пункту, місце їх роботи визначається за домовленістю між ними й замовниками, а якщо вони не ді­йшли згоди, один з подружжя має право розірвати договір в односторонньому порядку.

У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без по­важної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з іні­ціативи аміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за влас­ним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компен­сувати замовникові всі витрати.