Истина изменяет жизнь 11 страница

Причинами летальних наслідків від дії електричного струму можуть бути: зупинка серця чи його фібриляція, припинення дихання внаслідок судомного скорочення м'язів грудної клітки, що беруть участь у процесі дихання, елек­тричний шок. Можлива також одночасна дія двох або навіть усіх трьох вище­згаданих причин. Слід зазначити, що шоковий стан може тривати від кількох десятків хвилин до діб. При тривалому шоковому стані зазвичай настає смерть.

Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом. Основною умовою успішного надання першої допомоги при ураженні електричним стру­мом є швидка та правильна дія тих, хто надає допомогу. Водночас зволікання, запізніле та некваліфіковане надання допомоги може призвести до смерті по­терпілого. Ось чому важливо, щоб кожен знав і вмів правильно та швидко на­давати необхідну в таких випадках допомогу.

Перша допомога при ураженні електричним струмом складається з двох етапів: припинення дії електричного струму на потерпілого; надання йому не­обхідної медичної допомоги.

Припинення дії електричного струму на потерпілого. При ураженні елек­тричним струмом необхідно насамперед негайно припинити дію струму, оскільки від тривалості такого впливу вагомо залежить тяжкість електротрав­ми. Слід пам'ятати, що діяти треба швидко, але водночас обережно, щоб само­му не потрапити під напругу. Найбезпечніший спосіб припинення дії елек­тричного струму — це вимкнення електроустановки, до якої доторкається по­терпілий, за допомогою найближчого вимикача, рубильника чи іншого апара­та для знеструмлення. Якщо вимкнути установку досить швидко немає змоги, то необхідно звільнити потерпілого від струмопровідних частин, до яких він торкається.

Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин або проводу на­пругою до 1000 В необхідно скористатись палицею, дошкою або будь-яким ін­шим сухим предметом, що не проводить електричний струм. При цьому бажа­но ізолювати себе від землі (стати на суху дошку, неструмопровідну підстил­ку). Можна також перерубати проводи сокирою із сухим дерев'яним топори­щем або перекусити їх інструментом з ізольованими ручками (кусачками, па- сатижами тощо). Перерубувати чи перекушувати проводи необхідно пофазно, тобто кожний провід окремо.

Також можна відтягнути потерпілого від струмопровідних частин за одяг (якщо він сухий і відстає від тіла), наприклад за поли халата. При цьому необ­хідно уникати доторкання до навколишніх металевих предметів та відкритих частин тіла. Для ізоляції рук, особливо коли потрібно доторкнутися до тіла по­терпілого, рятівник повинен надіти діелектричні рукавички або обмотати руку сухим одягом. При відтягуванні потерпілого від струмопровідних частин реко­мендується робити це однією рукою.

Якщо електричний струм проходить у землю через потерпілого і він судом­но стискає у руці один струмопровідний елемент (наприклад, провід), то про­стіше припинити дію струму, відокремивши потерпілого від землі (підсунув­ши під нього суху дошку або відтягнувши ноги від землі мотузкою чи за сухі штани). При цьому необхідно пам'ятати про особисту безпеку.

Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин і проводів, що зна­ходяться під напругою вище 1000 В, необхідно надіти діелектричні рукавички та боти і діяти ізолювальною штангою або кліщами, що розраховані на відпо­відну напругу. При цьому необхідно пам'ятати про небезпеку крокової напру­ги, якщо провід лежить на землі.

Надання медичної допомоги. Після припинення дії електричного струму на людину потрібно викликати лікаря, однак до його прибуття слід надати потер­пілому необхідну допомогу. Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому перебуває потерпілий. Для оцінювання стану потерпілого перевіряють наявність у нього свідомості, дихання, пульсу. Потерпілий після припинення дії електричного струму може перебувати в одному з трьох станів:

— при свідомості;

— непритомний, однак у нього є дихання і пульс;

— у стані клінічної смерті (дихання відсутнє, пульс не промацується).

Якщо потерпілий при свідомості, то його слід покласти на підстилку із тка­нини чи одягу, для кращого доступу свіжого повітря розстібнути одяг, щоб не стискав потерпілого, утруднюючи дихання, розтерти та зігріти тіло і забезпе­чити спокій до прибуття лікаря. Потерпілому, який перебуває в непритомному стані, слід дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом, або обприска­ти лице холодною водою. Якщо потерпілий прийде до тями, йому слід дати випити 15—20 крапель настоянки валеріани та гарячого чаю.

За відсутності ознак життя (дихання та пульсу) потрібно негайно розпоча­ти серцево-легеневу реанімацію (штучне дихання і непрямий масаж серця), адже імовірність успіху тим менша, чим більше часу пройшло від початку клі­нічної смерті.

Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроприладів. Кон­струкція електроприладів має відповідати умовам їх експлуатації і забезпечу­вати захист персоналу від можливого доторкання до рухомих та струмопровід- них частин, а також від потрапляння всередину сторонніх предметів і води.

Безпечна експлуатація медичної апаратури та приладів забезпечується та­ким самим чином, як і всіх електроустановок: конструкцією електроустано­вок, технічними способами та засобами захисту, організаційними і технічни­ми заходами (схема 7).

Згідно з Інструкцією про захисне заземлення електромедичної апаратури в закладах охорони здоров'я безпека людей, що працюють з електромедичною апаратурою, значною мірою залежить від правильного виконання й експлуа­тації захисного заземлення та інших захисних заходів (наприклад, пристрій для захисного відключення).

Металеві безструмні частини електромедичної апаратури (корпуси, штати­ви тощо) при порушенні робочої ізоляції можуть опинитися під напругою. До­торкання до таких частин стає небезпечним.

Захисне заземлення необхідне для створення малої напруги між безструм- ними металевими частинами електромедичної апаратури і землею. Безпека людини, яка випадково торкнулась цих частин при замиканні на корпус, за­безпечується зниженням напруги дотику і автоматичним відключенням мере­жі за короткий час за допомогою запобіжників чи автоматичних вмикачів. Ця інструкція поширюється на всі види електромедичних апаратів, приладів, установок.

Електромедична апаратура виготовляється таких класів: 01,1, II, III.

До класів 01 і І належить апаратура, яка для захисту від ураження елек­тричним струмом при порушенні робочої ізоляції підключається за допомогою заземлювального дроту до заземлювального пристрою. До класу II належить апаратура, яка для захисту від ураження електричним струмом має подвійну або посилену ізоляцію порівняно з частинами ланцюга мережі. Ця апаратура

Схема 7. Класифікація засобів та заходів безпечної експлуатації електроустановок

не має захисного заземлення. Апаратура класу III розрахована для живлення постійною або перемінною напругою не більше 24 В, що не має внутрішніх або зовнішніх електричних кіл з більш високою напругою. (.Примітка: ці вимоги не поширюються на рентгенівські апарати, джерела радіоактивних випромі­нювань і джерела випромінювань високих енергій, а також на виробничо- технологічне обладнання.)

Захисне заземлення електромедичної апаратури має відповідати вимогам діючих Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), а також вимогам вка­заної інструкції. Заземлювальні пристрої мають ретельно оглядатись і переві­рятися для визначення відповідності їх вимогам. Виявлені при перевірках і випробовуваннях дефекти заземлювального пристрою слід усувати. Якщо де­фекти в період випробовувань не усувають, їх заносять у звітну відомість де­фектів, яка додається до технічного звіту. Протокол випробовувань заземлю­вального пристрою затверджується керівництвом організації, яка проводила випробовування.

Захисне занулення застосовується в чотирьох провідних мережах напру­гою до 1000 В з наглухо заземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму (нейтраллю). Відповідно до ПУЕ занулення корпусів використовується в тих самих випадках, що й захисне заземлення. Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмо- провідних частин, які можуть опинитись під напругою. Нульовий захисний провідник — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з наглухо заземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її екві­валентом.

Захисне вимикання застосовується як основний або додатковий захисний засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлен­ня чи іншими способами захисту. Захисне вимикання — це швидкодійний за­хист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.

Електрозахисними засобами називають вироби, що переносяться та пере­возяться і слугують для захисту людей (захисні окуляри, діелектричні рука­вички, килимки, ізолювальні підставки тощо), які працюють з електроуста­новками, від ураження електричним струмом, дії електричної дуги та електро­магнітного поля.

Організаційні та технічні заходи електробезпеки полягають у тому, що до роботи з медичною електроапаратурою допускаються особи, не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів роботи, пе­ревірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки, які не мають протипоказань, визна­чених МОЗ України.

З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці робітники, що обслуговують діючі електроуста­новки, в обов'язковому порядку проходять попередній (під час прийняття на роботу) та періодичні медичні огляди.

Для забезпечення безпеки робіт з електроустановками необхідно призна­чити осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт, організувати заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт, встановити заземлення тощо.

Охорона праці під час роботи з обладнанням, що генерує лазерне випромінювання

Лазер — це пристрій, в якому теплова, хімічна та електрична енергія пере­творюється на енергію електромагнітного поля, тобто на лазерний промінь. Головною особливістю лазерної енергії є її висока сконцентрованість і, отже, можливість передаватися на значні відстані, створювати високі значення тем­ператури, тиску, напруженості магнітного поля тощо.

Лазери передусім виділяють фокусоване у вигляді пучка електромагнітних променів випромінювання у діапазоні від інфрачервоного до ультрафіолетово­го. Лазерні промені є штучними і у природному середовищі не існують.

Останнім часом лазерний промінь став необхідним, надійним і ефективним помічником лікаря. У руках хірурга лазерний промінь перетворюється на уні­кальний скальпель з дивовижними властивостями. Значних і стабільних ре­зультатів досягнуто під час використання лазерної терапії при лікуванні хво­роб різних органів і систем організму в цілому. Прилади для лазерної діагнос­тики дають змогу отримувати об'ємну інформацію про стан внутрішніх орга­нів. На сьогодні є всі підстави говорити про лазерну медицину як окрему сучас­ну та надзвичайно потужну сферу лікування з великими можливостями і пер­спективами.

Залежно від природи середовища (активної речовини) розрізняють такі типи лазерів: кристалічні, рідинні, газові, напівпровідникові та хімічні. За ре­жимом роботи лазери поділяють на імпульсивні та безперервні. Виділяють різ­ні типи лазерів і відповідно до їх розмірів, зовнішнього вигляду, конструкції та системи накачування.

Механізм дії лазерного випромінювання на біологічні об'єкти вивчений ще недостатньо. Досить часто ще можна зустріти протиріччя у тлумаченні питань щодо механізму і наслідків дії лазерного випромінювання на біологічні об'єкти. Проте у будь-якому разі під біологічною дією лазерного випромінювання розу­міють сукупність структурних, функціональних, біофізичних і біохімічних змін, що виникають у живому організмі в результаті його опромінення лазер­ними променями. На органному (тканинному) рівні під впливом низькоінтен- сивного інфрачервоного лазерного випромінювання:

— істотно знижується рецепторна чутливість;

— зменшуються тривалість фаз запалення, інтерстиційний набряк і напру­ження тканин;

— посилюється поглинання тканинами кисню;

— підвищується швидкість кровотоку;

— збільшується кількість судинних колатералей, які функціонують;

— активується транспортування речовин через судинну стінку;

— зростає реактивність цілісного організму або комплексу органів та сис­тем тощо.

У медицині застосовують такі способи лазерного випромінювання, як:

— дистанційний — випромінювач лазерного випромінювання (кінець на­садки або гнучкого світловода) розташовується на деякій відстані від об'єкта, що опромінюється (мал. 7, а);

— контактний — випромінювач розташовується на поверхні об'єкта;

— контактний з компресією тканини — випромінювач щільно притиска­ється до об'єкта з певним ступенем компресії (мал. 7, б, в);

— внутрішньосудинний — випромінювач розташовується у просвіті арте­ріальної або кровоносної судини (мал. 7, г);

— внутріиіньопорожнинний — випромінювач розташовується у природній (грудна, черевна) або патологічній (кіста, абсцес тощо) порожнині;

— внутрішньоорганний — випромінювач розташовують всередині органа, що має порожнину (стравохід, шлунок, кишка, жовчний міхур тощо).

Мал. 7. Прилади з різними випромінювачами:

а — дистанційний; б, в — контактний з компресією тканини (1 — магніт, 2 — лазер, З — магнітолазер, 4 — насадка для рефлексотерапії); г — прилад для лазеротерапії МІТ-1 (для внутрішньосудинної, внутрішньопорожнинної, внутрішньоорганної

терапії при зміні світловодів)

Відповідно до «Санітарних норм і правил улаштування та експлуатації ла­зерів» (1981), що є основою для розроблення заходів щодо охорони праці для обслугового персоналу, лазери поділяють на 4 класи:

— клас І (безпечні) — будь-яке випромінювання є безпечним для очей;

— клас II (малобезпечні) — небезпечним для очей є пряме або відбите ви­промінювання;

— клас III (небезпечні) — небезпечним для очей є пряме, дзеркальне, а та­кож дифузно відбите випромінювання на відстані 10 см від відбивної поверхні, для шкіри — пряме або відбите випромінювання;

— клас IV (високонебезпечні) — небезпечними для шкіри є дифузно відбиті промені на відстані 10 см від відбивної поверхні.

Проте варто зазначити, що для здоров'я персоналу, який працює з лазер­ним випромінюванням, мають значення технічні параметри та конструкція лазера, умови його експлуатації, а також комплекс небезпечних та шкідливих виробничих факторів, а саме:

підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони продукта­ми взаємодії лазерного випромінювання з органом-мішенню та радіолізу пові­тря (озон, оксиди азоту тощо);

— підвищений рівень ультрафіолетового випромінювання;

— підвищена яскравість світла від імпульсних ламп, що використовують­ся як система накопичування та зони взаємодії лазерного випромінювання з матеріалом органа-мішені;

— підвищений рівень шуму та вібрації на робочому місці, які виникають під час роботи лазера;

— підвищена температура поверхні устаткування;

— вибухонебезпечність у системах накачування лазерів.

У разі використання лазерів на певній відстані від них формується так зва­на лазерно-небезпечна зона, тобто частина простору, у межах якого рівень ла­зерного опромінення перевищує встановлений гранично допустимий рівень (ГДР). Тому для забезпечення безпечної і продуктивної праці медичного персо­налу, який використовує лазер, необхідним є створення лазерної безпеки, тоб­то сукупності санітарно-гігієнічних, організаційних та технічних заходів, які забезпечують безпечні умови праці працівників у ході застосування оптичних квантових генераторів.

Найважливішим фактором лазерної безпеки є забезпечення неперевищен- ня ГДР опромінення, причому як гранично допустимий рівень прийнято вва­жати такий показник, який у разі щоденної роботи не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами дослі­дження безпосередньо під час здійснення професійної діяльності або у віддале­ні терміни.

Підтвердженням того, що лазерні промені негативно впливають на здоров'я персоналу, який працює із приладами лазерного випромінювання, є визнання існування специфічних професійних уражень, зумовлених його дією: опіки шкіри та ураження рогівки і сітківки ока.

У зв'язку із вищезгаданими впливами лазерного випромінювання протя­гом останніх років розроблено низку нормативних документів, передусім буді­вельних та санітарних норм і правил щодо забезпечення безпеки при роботі з лазерними установками, зокрема: «Санітарні норми та правила устрою і екс­плуатації лазерів» (СП-5804-91); «Безпечність лазерних виробів» (стандарт Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК) 825-1.93).

Як ГДР лазерного випромінювання на око і шкіру, відповідно до наведених вище нормативних документів, визначають енергетичну густину та густину потужності лазерного випромінювання. Лазерне випромінювання з густиною потужності, що перевищує 5—10 Вт/см² (50—100 кВт/м²), призводить до ви­никнення незворотних термічних ушкоджень тканин. При лазерному випро­мінюванні з густиною потужності 0,1—1 Вт/см² (1—10 кВт/м²) переважно ма­ють місце лише фотохімічні реакції. Гранична густина енергії, при якій вини­кають порушення у тканинах рогівки, становить 0,05 Дж/м², у сітківці — 0,005 Дж/м².

Найбільшу небезпеку для сітківки ока має лазерне випромінювання з дов­жиною хвилі 380—1400 нм, для передніх середовищ ока (рогівки) — лазерне випромінювання з довжиною хвилі 380 нм і більше 1400 нм, для шкіри — ла­зерне випромінювання з довжиною хвилі 600—1100 нм.

Крім зазначених вище документів потрібно враховувати й інші нормативні положення, які стосуються загальних правил експлуатації електроустановок, пожежної та вибухової безпеки.

Умови експлуатації лазерних виробів визначають також з урахуванням класифікації лазерних приладів відповідно до стандарту МЕК 825-1.93.

Клас 1. Лазерні прилади, безпечні при дотримуванні умов експлуатації.

Клас 2. Лазерні прилади, що генерують випромінювання в діапазоні до­вжини хвилі 400—700 нм. Захист очей забезпечується природними реакція­ми, включаючи рефлекс кліпання.

Клас ЗА. Лазерні прилади, безпечні для спостерігання незахищеним оком. Для довжини хвилі лазерного випромінювання 400—700 нм захист забезпечу­ється природними реакціями. Для іншої довжини хвилі небезпека незахище- ного ока є не більшою, ніж для класу 1. Небезпечним є лише безпосереднє спо­стерігання пучка лазерного випромінювання через оптичні інструменти (бі­нокль, мікроскоп, телескоп тощо).

Клас ЗВ. Лазерні прилади, небезпечні для спостерігання незахищеним оком.

Клас 4. Лазерні прилади з небезпечним не тільки прямим, а й розсіяним випромінюванням. Можлива небезпека опіку шкіри та виникнення пожежі.

Більшість терапевтичних лазерних приладів належать до класу ЗВ, хірур­гічних — до класу 4. Встановлений певний порядок введення в експлуатацію лазерних медичних апаратів, вибору приміщення та його облаштування. У процесі експлуатації передбачається проведення поточного санітарно- гігієнічного (дозиметричного) контролю, для якого рекомендується викорис­товувати дозиметри імпульсного та безперервного лазерного випромінювання типу ІМО-2, ІСМ, ІПМ-1, ІЛО-2, ФПМ-01 та ін.

До головних заходів з техніки безпеки та охорони праці персоналу під час експлуатації приладів для лазерних випромінювань слід віднести такі:

— встановлення приладів для лазерних випромінювань має погоджувати­ся із санітарно-епідеміологічною службою, інспекцією пожежного нагляду та інспекцією з охорони праці, а монтажні та налагоджувальні роботи повинні виконувати лише фахівці, що ліцензовані за цим видом діяльності;

— розміщення лазерів має відбуватися тільки в окремих спеціально облад­наних приміщеннях, які зсередини не повинні мати глянцевих, блискучих та дзеркально відбивних поверхонь (коефіцієнт відбиття не може перевищува­ти 0,4);

— у приміщеннях має бути облаштована припливно-витяжна вентиляція, а в разі потреби — засоби місцевої витяжної вентиляції для запобігання потра­плянню у робоче приміщення продуктів взаємодії лазерного випромінювання з біологічними тканинами;

— має бути заборонене одночасне зберігання в одній кімнаті з лазерною установкою легкозаймистих рідин (спирт, бензин, ефір тощо) і газів (кисень, водень тощо);

— необхідно заборонити наведення променя лазера на легкозаймисті пред­мети (вата, марля тощо);

— слід уникати виконання робіт з лазерним випромінюванням у затемне­ному приміщенні, оскільки в умовах зниженої освітленості зіниці ока розши­рюються, і збільшується ймовірність потрапляння лазерного випромінювання в око;

— має бути забезпечене екранування лазерних установок (застосування

світловодів, діафрагм тощо);

— має бути суворо заборонене перебування людей (обслуговий персонал або пацієнти поза межами процедури) у зоні основного променя лазера;

— необхідно скоротити коло осіб, які можуть мати доступ до лазера, але не мають прямого стосунку до роботи з ним;

— слід передбачити обов'язкове використання обслуговим персоналом і па­цієнтами спеціальних захисних окулярів (мал. 8). Проте навіть у разі роботи в захисних окулярах забороняється дивитися на промінь або спрямовувати його в очі;

— для захисту шкіри людини необхідно користуватися захисним одягом переважно темно-синього або темно-зеле­ного кольору (мал. 9), у разі використання лазерних виробів класів ЗВ і 4 — спеціаль­ним одягом із жаростійкої тканини з ма­лим коефіцієнтом відбиття;

— для захисту рук слід користуватися спеціальними щитками або рукавичками зі світлої поглинаючої тканини чи шкіри;

Мал. 8. Захисні окуляри при роботі з лазерними установками (скло зеленого кольору, непроникне для лазерних променів)

— на дверях приміщень слід розмісти­ти знак лазерної небезпеки (мал. 10), а якщо в цих приміщеннях експлуатуються
лазери з потужністю понад 0,5 Вт (класи лазер­них виробів ЗВ і 4), на двері необхідно наносити напис «Стороннім вхід заборонено»;

—до роботи з лазерними установками слід допускати осіб, що досягли 18 років, не мають медичних протипоказань та пройшли курс на­вчання (курси з лазерної медицини та медичної оптики), програма якого затверджена МОЗ Укра­їни;

—у разі експлуатації лазерних виробів кла­сів ЗВ і 4 необхідно призначити особу, яка буде відповідати за охорону праці;

—обов'язково слід забезпечити проведення попередніх і періодичних медичних оглядів один раз на рік за участю лікарів-спеціалістів: офталь­молога, дерматовенеролога, терапевта, невропа­толога, акушера-гінеколога з неодмінним здій­сненням комплексу лабораторно-функціональ­них досліджень: аналіз крові, ЕКГ тощо;

—до протипоказань щодо роботи з лазерни­ми установками необхідно віднести наявність таких захворювань: хронічні рецидивні захво­рювання шкіри; зниження зору — нижче 0,6 на одне око та нижче 0,5 — на інше (з корекцією), міопія (короткозорість) не більше 0,6 Д (при нор­мальному очному дні — до 10,0 Д), гіперметро­пія (далекозорість) залежно від ступе-ня корек­ції — 0,6 Д, складний міопічний або гіперметро- пічний астигматизм у меридіанах найбільшого значення — не більш ніж 3,0 Д; катаракта;

— у приміщеннях, де встановлені прилади для лазерного випромінювання, слід передбачи­ти наявність аптечок для надання першої медич­ної допомоги з таким переліком медикаментів: стерильні матеріали (бинт, сер­ветки), промедол 2 % (3—5 мл), одноразові шприци (3—5 шт. на 2 мл, 5 мл), індивідуальний пакет (асептична пов'язка — 3—5 шт., піпетка — 3—5 шт., дистильована вода, лід), дезінфекційний розчин, розчин дикаїну (0,15 %) — 50—100 мл (або очна плівка з дикаїном), мазі з антибіотиками та сульфані­ламідними препаратами.

Правила експлуатації і техніки безпеки при роботі з автоклавами

Медична промисловість забезпечує лікувальні установи широким асорти­ментом парових стерилізаторів різних габаритів і з різним ступенем автомати­зації, завдяки чому можна задовольнити потреби як великих, так і малих лі­кувальних закладів. У парових стерилізаторах створюється не тільки висока температура, що стало утримується в потрібних межах, а й завдяки високому тиску забезпечуються умови для загибелі мікроорганізмів та їх спор.

Парові стерилізатори традиційно називають автоклавами, хоч ця назва не відповідає суті апарата (автоклав означає «той, що сам закривається», від грецького ауто — сам і латинського клавіс — ключ).

Є багато різних моделей парових стерилізаторів, які різняться деталями конструкцій, об'ємом робочої камери, зовнішнім виглядом, ступенем автома­тизації. Але всі вони мають єдиний принцип конструкції, завдяки чому ви­вчивши найпростіший автоклав, можна легко засвоїти будову і порядок робо­ти на найскладнішій новій моделі.

Найпростіший паровий стерилізатор (мал. 11, 12) складається з котла з по­двійною стінкою і кришки, що герметично закривається для підвищення тис­ку пари до зазначеної межі.

Основу апарата становить водопарова камера 1 — чавунний казан для води, яка при нагріван­ні перетворюється на пару. Усередині водопаро- вої камери знаходиться другий казан, дещо мен­ший, — стерилізаційна камера 2. У стінці стери­лізаційної камери зверху по колу є ряд отворів для проходження пари (указані стрілками). На дні стерилізаційної камери розміщується сітка — підставка для стерилізаційних коробок з ма­теріалом для стерилізації. Герметизація забезпе­чується опорним кільцем, що з'єднує по верх­ньому краю стінки обох казанів і масивну чавун­ну кришку 3 з гумовою прокладкою і болтами. На кришці вмонтовані манометр 5 і запобіжний клапан 6 для запобігання підвищенню тиску вище допустимого. На корпусі автоклава розта­шовані патрубок зі спускним краном 7 для ви­пускання пари зі стерилізаційної камери і скля­на водомірна трубка 8 і воронкою 9 для наливан­ня води у водопарову камеру. Унизу, під водо- ^ _{u Схема парового} мірною трубкою, розміщений кран 10 для випус- стерилізатора

кання води із водопарової камери. Під котлом (пояснення у тексті)

Розділ 2

Мал. 12. Паровий стерилізатор

Мал. 13. Електричні автоклави: а — горизонтальний паровии стерилізатор АГ-100; б — автоклав горизонтальний настольний (АГН); в — вертикальний паровий стерилізатор АВ-1 з автоматичним управлінням і ежектором; г — стерилізатор паровий АШ-250А

У процесі монтажу парового стерилізатора працівник «Медтехніки» пови­нен провести низку підготовчих і будівельно-монтажних робіт. До підготовчих робіт належать: розпаковування стерилізатора; перевірка технічного стану після транспортування, наявність заводського паспорта і комплектності апа­рата; видалення заводського мастила; монтаж апарата, включаючи його під­ключення до електромережі, заземлення і підключення до водопроводу. Будівельно-монтажні роботи виконуються, як правило, тільки при установ­ленні стерилізатора місткістю більше 100 дм³. При цьому для монтажу двобіч­них стерилізаторів у стіні, що розділяє бік завантаження і бік розвантаження, робиться відповідний отвір, який потім замуровується. Цю роботу виконують спеціалісти-будівельники. Здавання-приймання нового стерилізатора оформ­ляється відповідним актом.

Автоклави встановлюються в окремих приміщеннях (автоклавних) за зго­дою з управлінням «Медтехніка». Площа приміщення має відповідати буді­вельним нормам і правилам. У приміщенні автоклавної необхідне природне освітлення, примусова витяжна вентиляція, фрамуга, кватирки. Підлога у приміщенні для електричного автоклава має бути з ізольованого матеріалу, допускається з плитки за умови застосування діелектричних килимків. Двері та вікна мають відкриватися назовні. Забороняється встановлювати засклені двері, а також замикати їх під час роботи. Якщо при монтажі не передбачений вихід пари в каналізацію, то в зовнішній стіні або рамі робиться отвір, через який виводиться металева труба, а через неї проводиться гумовий шланг, що одягається на патрубок для виведення пари після стерилізації. Приміщення автоклава слід використовувати тільки за призначенням. Кожний споживач електроенергії повинен бути забезпечений гумовим ковриком. Забороняється проведення будь-яких інших робіт. Вхід у виробниче приміщення дозволяєть­ся тільки обслуговому персоналу і особам, які проводять нагляд за викорис­танням обладнання з дотриманням санітарних правил. Споживання їжі персо­налом у виробничих приміщеннях забороняється. Персонал забезпечується санітарно-гігієнічним одягом, взуттям та іншими засобами особистого, колек­тивного захисту згідно з діючими нормативами.

Відповідальність за безпечну експлуатацію автоклава покладається на ме­дичного працівника, що пройшов навчання і має посвідчення, яке повинен зберігати на робочому місці. Підготовка відповідальних працівників прово­диться один раз на рік.

При виявленні несправності, а також порушень правил та інструкцій під час експлуатації автоклавів відповідальна особа повинна вжити заходів щодо їх усунення, а за необхідності вимкнути апарат. Ремонтувати автоклав дозво­ляється тільки спеціалісту, який має посвідчення на право ремонту приладів, що працюють під тиском.

Роботу автоклавів перевіряють при кожному завантаженні хімічними тес­тами з максимальними термометрами один раз на місяць бактеріологічним ме­тодом.