Истина изменяет жизнь 13 страница

Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах)

Правила забудови, експлуатації і техніки безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях і кабінетах мають за мету забезпечити безпечні і найбільш сприят­ливі умови для здоров'я персоналу і хворих під час проведення фізіотерапев­тичних процедур. Ці правила поширюються на всі фізіотерапевтичні відділен­ня (кабінети) лікувально-профілактичних закладів, науково-дослідних інсти­тутів і навчальних закладів тощо. Вони є обов'язковими при проектуванні і будівництві нових, реконструкції та експлуатації існуючих фізіотерапевтич­них відділень (кабінетів).

Будівництво нових і реконструкція існуючих фізіотерапевтичних відді­лень (кабінетів) допускається тільки за наявності затвердженго проекту, узго­дженого із закладами санітарно-епідеміологічної служби, технічною інспекці­єю профспілки, головним фізіотерапевтом або завідувачем фізіотерапевтично­го відділення (кабінету) відповідного лікувального закладу. Проект має місти­ти план розміщення всіх фізіотерапевтичних апаратів, захисних пристосувань і допоміжної апаратури із вказівкою всіх розмірів, виду вентиляції, опалення, водопроводу, каналізації, заземлення, електричного освітлення і силової елек­тромережі. Нові побудовані або реконструйовані фізіотерапевтичні відділення (кабінети) у встановленому порядку приймаються в експлуатацію спеціальною комісією при обов'язковій участі в ній представників від закладів санітарно- епідеміологічної служби, технічної інспекції профспілки, головного фізіоте­рапевта або завідувача фізіотерапевтичного відділення (кабінету) відповідного лікувального закладу та інших зацікавлених осіб. Приймання будівлі (примі­щення) оформляється актом вказаної комісії з висновком про можливість її експлуатації. Один екземпляр акта має зберігатись у керівника лікувально- профілактичного закладу.

У фізіотерапевтичному кабінеті (ФТК) чи відділенні проводять електролі­кування, світлолікування, теплолікування, водолікування, грязелікування, аерозоль- і електроаерозольтерапію, лікування за допомогою інгаляцій та ма­сажу.

Для проведення процедур за кожним видом лікування мають бути обладна­ні окремі приміщення. Допускається проводити в одному приміщенні електро- і світлолікування (за винятком стаціонарних апаратів УВЧ-генераторів та апаратів мікрохвиль). Не дозволяється розміщувати ФТК у підвальних або на­півпідвальних приміщеннях. Підвальні приміщення використовують для збе­рігання грязі, розміщення котельні, компресорної. Усі кабінети повинні мати припливно-витяжну вентиляцію. Стіни на висоту 2 м мають бути пофарбовані олійною фарбою світлих тонів. Не можна облицьовувати стіни керамічною плиткою. На одну процедуру в кімнаті загальна площа має бути не менше 6 м², а за наявності однієї процедурної кушетки — не менше 12м². Для проведення внутрішньопорожнинних процедур гінекологічним хворим потрібно виділяти спеціально призначені приміщення.

Для проведення процедур виготовляють спеціальні кабіни з пластмасових або ламінованих дерев'яних плит. Розмір кабін: висота 2 м; довжина 2,2 м; ширина визначається розмірами апаратури і становить, як правило, 1,8—2 м. У кожній кабіні потрібно розмістити 1 кушетку, 1 стаціонарний апарат для фізіотерапії, 1 бра для локального освітлення. У кабінеті для електро- і світло­лікування виділяється спеціальний ізольований бокс площею 1,8 м² для під­готовки лікувальних процедур (миття, кип'ятіння, сушіння гідрофільних про­кладок, тубусів), приготування розчинів та ін. Там же може бути встановлений рефрижератор для зберігання лікувальних розчинів, мазей тощо.

Апаратуру у ФТК розставляють за схемою, затвердженою завідувачем від­ділення, щоб апаратура і пускові щитки були легкодоступні. Усі перестановки можна проводити лише при відповідному дозволі.

До початку роботи кожної робочої зміни медичні сестри повинні перевіряти справність апаратури і заземлення дротів. За наявності несправності необхід­но негайно повідомити про це завідувача відділення, а за його відсутності — головного лікаря чи його заступника. Одночасно роблять запис у контрольно- технічному журналі. Записи про дефекти наступні зміни персоналу не понов­люють до ліквідації несправності. Спеціаліст-електромеханік (фізіотехнік) по­винен згідно з графіком, але не рідше одного разу на два тижні проводити про­філактичний огляд всієї електро- і світлолікувальної апаратури та усувати виявлені дефекти з відміткою про це в журналі. Щорічно у спеціальних закла­дах має проводитись контрольна перевірка вимірювальних приладів апарату­ри для забезпечення правильного дозування фізіотерапевтичних процедур. Справність апаратури засвідчується в журналі особистими підписами техніка, що проводив профілактичний огляд і ремонт, й завідувача відділення, який підтверджує виконану роботу. Після капітального ремонту представник ре­монтної майстерні робить у паспорті запис про відповідність електромонтаж­ної схеми апарата затвердженому медико-технічному стандарту, що підтвер­джує технік, який обслуговує відділення.

Для нормальної і тривалої експлуатації апаратури медична сестра щоденно на початку і наприкінці робочого дня повинна протирати апарати вологою сер­веткою. Пил із внутрішніх частин апаратів видаляє пилососом технік під час профілактичних оглядів. Для зменшення запиленості апарати в неробочому стані накривають простирадлами чи спеціальними чохлами.

Для запобігання дії вогкості фізіотерапевтичні кабінети розташовують у сухому світлому приміщенні, що вентилюється, апаратуру доцільно розміщу­вати подалі від вікон. При внесенні апарата з морозної вулиці його витриму­ють у неробочому стані за температури приміщення протягом 24 год. Цей час вказується, як правило, у технічній інструкції апарата.

Апарати потрібно оберігати від ударів і струсів, тому переміщати їх краще всього на колясках з хорошою амортизацією. Щоб уникнути їх перегрівання, необхідно робити перерву між процедурами, що подовжить термін роботи апа­ратури.

У кожному приміщенні для електро- і світлолікування встановлюють гру­повий щит із загальним рубильником або пусковим щитком на 60—100 А (на­приклад, АП-50, А-3114/7), на якому вмонтовують вольтметр мережі з пере­микачем фаз. Груповий щит монтують із запобіжників Е-27 або автоматичних вимикачів максимального струму на 15 А з кількістю груп відповідно до вста­новлених апаратів (мал. 15). Розподільна напруга для живлення апаратів — 220 В. Рубильник або пусковий щиток можна встановлювати окремо на висоті 1,6 м від рівня підлоги.

Мал. 15. Груповий щит з кількістю груп відповідно до встановлених апаратів

У кожній кабіні для вмикання апаратів на висоті 1,6 м встановлюють пус­ковий щиток. Він складається з ізоляційної панелі, на якій монтуються трипо­люсний рубильник, штепсельна розетка і чотири клеми лабораторного типу в ізоляційній оправі. Дві праві клеми — для підключення стаціонарної потуж­ної апаратури, одна клема — для заземлення апаратури через рубильник, ще одна (крайня ліва) — для безпосереднього з'єднання із шиною заземлення. До штепсельних розеток підключають тільки переносну та вимірювальну апара­туру із потужністю не більше 500 Вт. Більш потужну апаратуру підключають через дві праві клеми на щитку. Проводи, якими підключають апарати до ме­режі, мають бути виготовлені з гнучкого кабелю, а за його відсутності — із гнучких проводів, які введені в гумову трубку. Проводи, які йдуть від апаратів до хворого, повинні мати якісну ізоляцію. Якщо вони мають висохлу й трісну­ту ізоляцію, експлуатувати їх забороняється. Під час проведення процедур не

можна залишати проводи на тілі хворого. Для зберігання проводів обладнують спеціальну вішалку, де вони висять по всій довжині. Скручування і згинання їх при зберіганні призводить до швидкого пошкодження не тільки ізоляції а й самого проводу. Металеві пластини електродів складають купкою і періодично з їх поверхні наждачним папером видаляють оксиди свинцю.

Металеві корпуси і штативи електро- та світлолікувальної апаратури у тому числі переносні, а також нагрівачі, що можуть виявитись під напругоі в результаті пошкодження ізоляції, підлягають захисному заземленню неза­лежно від місця їх встановлення і проведення процедур. Для заземлювальних пристроїв насамперед потрібно використати природні заземлювачі. Опір за- землювального пристрою має бути не більше 4 Ом для мереж з ізольованою неитраллю, а для повторного заземлення нульового проводу в мережах із глу­хо заземленою нейтраллю - не більше 10 Ом. Відгалуження проводів від апа­ратів до заземлювача (шини) має бути виконане третім (окремим) проводом Використання для цієї мети нульового (робочого) проводу відгалуження забо­роняється. Увімкнення апарата в електромережу здійснюється триканальним кабелем, один канал якого використовується для заземлення корпусу апарата У заземлювальних проводах не повинно бути вимикачів та запобіжників Ви­користовувати для заземлення труби водопроводу, опалення, каналізації, га­зопроводу, паропроводів і блискавковідводу забороняється.

Потрібно використовувати тільки ту фізіотерапевтичну апаратуру що до­зволена для використання МОЗ України. Обладнання має відповідати діючим правилам будови електричних установок, а фізіотерапевтична апаратура - ді­ючим медико-технічним вимогам. Приміщення та апаратуру дозволяється ви­користовувати тільки за прямим призначенням. Забороняється використову­вати світлолікувальні апарати для підігріву повітря у приміщеннях. Заборо­няється споживати їжу у виробничих приміщеннях. Одночасне проведення процедур однією медичною сестрою в різних (несуміжних) приміщеннях забо­роняється, а в суміжних приміщеннях двері між ними повинні бути зняті і проріз дверей має бути вільним. Кваліфіковане проведення фізіотерапевтич­них процедур потребує чіткої і правильної організації роботи кабінету (відді­лення) и робочого місця. Тому в коридорі біля кожного кабінету вивішують інформацію для хворих: час роботи кабінету, прийому пацієнтів, час проведен­ня процедур для різних груп хворих, правила поведінки хворого під час пои- иняття процедур.

Хворі та сторонні особи можуть перебувати у ФТК кабінеті лише у присут­ності персоналу.

ФТК повинен мати кімнати для відпочинку хворих, оснащені кушетками і кріслами з розрахунку 4 м² на кушетку та 2 м² - на крісло. Усі лікувальні при­міщення і кабінети лікарів мають бути забезпечені умивальниками з подачею гарячої та холодної води. Завідувач кабінету (відділення) зобов'язаний розро­бити інструкції з техніки безпеки і виробничої санітарії для кожного структур­ного підрозділу та подати його на затвердження керівникові закладу чи його заступнику. Затверджені інструкції мають бути вивішені на видному місці Особи, щойно прийняті на роботу, допускаються до роботи лише після відпо-

146

відного інструктажу та перевірки знань правил згідно з профілем роботи. Пе­ріодичний (повторний) інструктаж робочого персоналу з техніки безпеки має проводитись не рідше одного разу на рік. При отриманні нового апарата по­трібно провести позачерговий інструктаж з експлуатації та догляду за цим апаратом. Реєстрацію проведеного вступного і періодичного інструктажу слід вести в журналі за формою. Журнал має зберігатись у завідувача кабінету (від­ділення). До самостійної роботи з технічного обслуговування і ремонту фізіоте­рапевтичної апаратури можуть бути допущені особи зі спеціальною освітою або які закінчили курси за спеціальною програмою та мають відповідне посвід­чення на право проведення зазначених робіт.

Процедури у ФТК проводить медична сестра тільки за наявності процедур­ної картки з призначеннями лікаря. Проведення фізіотерапевтичних проце­дур молодшим медичним персоналом забороняється. Особи, які не досягли 18- річного віку, до роботи на генераторах УВЧ і НВЧ не допускаються і не можуть знаходитись у зоні впливу цих частот. Згідно з вимогами медичний і технічний персонал ФТК повинен проходити обов'язкові медичні огляди.

Перед початком робочої зміни кабінет готують до прийому хворих: прові­трюють приміщення, миють та кип'ятять інструменти і прокладки, миють ванни, розігрівають парафін, перевіряють справність апаратури і додаткових пристосувань, витирають пил, поповнюють запаси лікарських препаратів. Хворі заходять до кабінету по черзі, вказаній у талоні призначення. Первин­них хворих знайомлять з правилами прийому фізіотерапевтичних процедур, зазначаючи, що процедури недоцільно проводити після споживання їжі і на­тще. Оптимальним вважається час через 40—60 хв після легкого сніданку і 1—2 год після обіду. Не можна дозволяти хворим під час процедури спати чи читати, доторкатись до апаратів, регулювати дозу дії. Після процедури реко­мендується відпочинок протягом ЗО—40 хв у холі відділення. При кожному повторному відвідуванні ці правила нагадують хворому. Його знайомлять з ха­рактером відчуттів, що виникають при дії того чи іншого фізичного чинника, і за потреби пояснюють мету ліку­вання. Процедури краще проводити в положенні лежачи (мал. 16) або у зручному для хворого положенні.

Мал. 16. Кушетка для проведення процедур у положенні лежачи

Для створення зручного поло­ження використовують різні під­кладки (мішечки з піском, ватяни­ки, ковдри тощо), які допомагають фіксувати частину тіла в необхідно­му положенні. При захворюваннях серцево-судинної і дихальної сис­тем голову і грудну клітку фіксують у дещо підвищеному стані. Перед накладанням електродів перевіря­ють цілість шкіри. Щоб видалити рештки злущеного епітелію, жиру
чи поту, шкіру протирають тампоном, змоченим теплою водою. Таке оброблен­ня покращує електропровідність шкіри і створює умови для рівномірного роз­поділу силових ліній струму. Під час проведення процедури електроди фіксу­ють на тілі хворого так, щоб вони не зміщувались. Для цього краще їх прибин­тувати гумовим чи еластичним бинтом. Накладати, міняти або поправляти електроди на пацієнтові (хворому) можна лише при вимкненій мережі. Про­води від електродів мають щільно заходити в гнізда кріплення, щоб запобігти довільному розриву електричного ланцюга. Під час процедури проводи розмі­щують так, щоб вони не торкались тіла хворого.

Перед увімкненням апарата перевіряють нульове положення всіх переми­качів. Перемикати форму і режим роботи, початкову напругу і розривати лан­цюг можна тільки при нульовому положенні ручок напруги, потужності чи інтенсивності.

Після ввімкнення апарата поступово збільшують інтенсивність дії до суб'єктивного відчуття або величини, вказаної у процедурній картці. Значні больові відчуття під час процедури не повинні виникати — їх поява свідчить про неблагополуччя. Медична сестра повинна вимкнути апарат і перевірити його роботу та розташування електродів. Хворих, у яких з'явилось погіршен­ня самопочуття, повинен оглянути лікар. Після закінчення процедури посту­пово зменшують інтенсивність дії до нуля, вимикають апарат і знімають елек­троди з хворого.

Під час проведення процедури медична сестра повинна знаходитись у кабі­неті і контролювати самопочуття хворого, показники індикаторів апарата, а за необхідності вносити відповідні корективи. Про всі неполадки в роботі апара­тів і порушення самопочуття хворих вона повинна негайно повідомити лікаря. Залишати кабінет під час проведення процедури не дозволяється. Кабінети, в яких відсутні хворі і медичний персонал, слід закривати на ключ.

При роботі з високочастотною апаратурою необхідно особливо ретельно до­тримуватись усіх вищезазначених вимог. Окрім цього із зони дії електромаг­нітного поля забирають всі металеві предмети — як з хворого, так і з кушетки. Медичний персонал, якщо немає потреби, не повинен знаходитись у зоні дії електромагнітного поля. Категорично забороняється усувати неполадки, замі­нювати запобіжники, перемикати напругу, протирати панелі на апараті, що ввімкнений у мережу. Щоб уникнути швидкого псування апарата, не можна залишати його під високою напругою в неробочому стані.

Після закінчення процедури апарат вимикають у порядку, зворотному ввімкненню, знімають електроди з хворого. Після закінчення робочого дня ме­дична сестра вимикає пускові щитки, розподільний щит, водопровідну і елек­тричну мережі кабінету.

Медичний персонал ФТК, а також особи, зайняті технічним обслуговуван­ням фізіотерапевтичної апаратури, повинні вміти надавати першу медичну до­помогу при ураженні електричним струмом та світловим випромінюванням.

Описи, заводські інструкції, схеми, паспорти на фізіотерапевтичну апара­туру та контрольно-технічний журнал мають знаходитись у завідувача кабі­нету.

У ФТК систематично має здійснюватись контроль за зовнішнім середови­щем на наявність шкідливого забруднення повітря озоном, антибіотиками, сірководнем, парафіном та хімічними речовинами, радіоактивного випромі­нювання тощо.

Кожний із видів фізіотерапевтичного лікування має свої технологічні осо­бливості, відповідно до яких розроблені правила безпечної роботи та вимоги з техніки безпеки.

Електро- і світлолікування. Приміщення для електро- і світлолікування має бути сухим і світлим, чистим (співвідношення площі вікон до площі під­логи не менше 1: 6—1: 7), заввишки не менше 3 м. Найменше штучне освіт­лення на рівні 0,8 м від підлоги при лампах розжарювання — 75 лк, при люмі­несцентних лампах — 150 лк. Забороняється для покриття підлоги і штор ви­користовувати синтетичні матеріали, які створюють статичні електричні за­ряди (підлога має бути дерев'яна або покрита лінолеумом). Стіни приміщень для електро- і світлолікування на висоту 2 м мають бути пофарбовані олійною фарбою світлих тонів, стіни не можна обкладати керамічною плиткою.

Металеві заземлені корпуси апаратів при контактному накладанні елек­тродів потрібно встановлювати за межею досяжності хворими. У разі немож­ливості дотримання цієї умови доступні для хворого заземлені корпуси апара­тів мають бути захищені екраном від можливого доторкання хворого.

Під час проведення електропроцедур поза межами ФТК (у перев'язувальній, операційній, палаті тощо), коли хворі їх отримують на металевих столах чи ліжках, має бути виключена можливість контакту з ними хворого. Для цього стіл накривають шерстяною ковдрою, 3—4 шарами прогумованої тканини, а також простирадлом таких розмірів, щоб краї його звисали з усіх кінців стола. За наявності у зазначених випадках підлоги з плитки місце персоналу має бути покрите ізолювальним матеріалом площею не менше 1 м². Забороняється пра­цювати на апаратах у разі їх несправності, вимкненого електричного блоку­вання дверей чи наявності вм'ятин на корпусі апарата.

Для кип'ятіння інструментів, прокладок тощо застосовують ємності, сте­рилізатори або електроплитки тільки із закритим нагрівачем.

Забороняється проведення процедур УВЧ-терапії без ретельної настройки контуру в резонанс із генератором і при сумарному зазорі під обома електро­дами більше 6 см. Експлуатація апаратів для мікрохвильової терапії (сантиме­трові і дециметрові хвилі) можлива лише у спеціально відведених приміщен­нях з розрахунку 9 м² на одну кушетку, загальною площею не менше 12 м². Апарат встановлюють таким чином, щоб випромінювач був спрямований у бік зовнішньої стіни. Експлуатація апаратів з контактним розташуванням випро­мінювачів можлива за наявності екранованої кабіни в загальному приміщен­ні. Перебування медперсоналу в зоні прямого випромінювання апаратів санти­метрових і дециметрових хвиль забороняється. З метою зниження напружен­ня поля до граничнодопустимих величин застосовують такі засоби захисту:

— екранування джерел випромінювання за допомогою металевих камер або щитів, покритих поглинальними речовинами;

— виготовлення кабін або щитів із бавовняної тканини з мікропроводом В-1, артикул 4381 (або з аналогічними властивостями).

Під час проведення ультразвукових процедур під водою (у спеціальних фа­янсових ванночках) медична сестра повинна працювати в тканинних рукавич­ках з поверх надітими гумовими.

Очі хворих і персоналу при використанні ультрафіолетових випромінюва­чів необхідно захищати окулярами-консервами — з темними скельцями і шкі­ряною або гумовою оправою. У проміжках між процедурами рефлектори з лампами потрібно закривати заслінками або щільними чорними з білою під­кладкою з тканини «спідницями» завдовжки 40 см. Увімкнена лампа, що не експлуатується, має бути опущеною до рівня кушетки.

При опроміненні обличчя інфрачервоними променями на очі хворого наді­вають «окуляри» з товстої шкіри або картону. Персонал не повинен тривалий час дивитись на ввімкнену лампу; це небезпечно для очей, оскільки може при­звести до ураження їх тепловими променями. Щоб уникнути небезпеки падін­ня уламків скла або металевих частин раптово розбитої лампи розжарювання, лампи-«солюкс» (мал. 17), їх не можна розміщувати поблизу пацієнта, а тіль­ки під кутом щодо тіла хворого і на безпечній відстані.

а б

Мал. 17. Лампа-«солюкс»: а — вигляд збоку, б — вигляд спереду

Для організації групового профілактичного ультрафіолетового опроміню­вання мають бути передбачені такі приміщення: власне фотарій, кімната для роздягання, робоче місце медичної сестри.

Робоче місце медичної сестри організовують поза фотарієм і забезпечують звуковою сигналізацією. Спостерігання за хворим у фотарії здійснюється че­рез засклене оглядове вікно площею не менше 0,5 м². Фотарій має бути забез­печений припливно-витяжною вентиляцією з підігрівом повітря до 20—22 °С. Вмикають і вимикають лампи у фотарії через пусковий щит з кімнати медич­ної сестри.

Теплолікування — парафіно- й озокеритолікування. Для його здійснен­ня необхідне окреме приміщення з розрахунку 6 м² на одне робоче місце (ку­шетку). Слід враховувати, що парафін і озокерит легко загоряються, тому піді­грівати їх потрібно у витяжній шафі у спеціально призначених підігрівачах

або на водяній бані.

Оскільки в кабінеті існує підвищена пожежна небезпека, використовувати відкритий вогонь, зокрема відкриті електроплити та кип'ятильники, заборо­няється. Приміщення має бути забезпечене вогнегасниками, наприклад типу

ОУ-2.

Водо- і грязелікування. Його види: ванни (вуглекислі, кисневі, азотні, пер­линні, сірководневі, радонові, газонасичені метанові води, субаквальні), душ, плавальний басейн, грязелікування. Кабінети виділяють у блок, що з'єднується закритими переходами з фізіотерапевтичним відділенням.

При встановленні чотирикамерних ванн крани, труби та інші металеві час­тини водопровідної та каналізаційної мережі мають розміщуватись на недо­сяжній для хворого відстані. Ванни наповнюють водою через гумові шланги. Виливають воду з ванни за допомогою гумового шланга і ежектора (водостру-

меневої помпи), що приводиться в дію від водопроводу.

Приміщення для водо- і грязелікування мають задовольняти технічні нор­ми гідроізоляції та санітарно-гігієнічні норми для приміщень із підвищеною вологістю повітря (не більше 75 %), температурою повітря 25 °С, висотою не менше 3 м, бути чистими. Електрична проводка і пускові пристрої у примі­щеннях, де проводяться водні і грязеві процедури, мають бути герметичні.

У водолікувальних приміщеннях має бути виділена кімната для персоналу площею із розрахунку 1,5 м² на одну ванну, але не менше як 8 м². Для персона­лу радонових і сірководневих процедур передбачається душова кабіна площею

2 м².

Роботи в оглядових каналізаційних колодязях допускаються лише після випускання з них газу. Працівники спускаються в оглядові колодязі зі шлан­говими респіраторами і рятувальним канатом, який утримується на поверхні двома працівниками. Оглядові колодязі мають бути завжди закритими міцни­ми кришками врівень із поверхнею землі.

Балони з вуглекислотою, киснем та азотом, які використовують для ванн, краще зберігати в підсобних приміщеннях. Установлювати їх потрібно на від­стані не ближче 0,5 м від труб центрального опалення і гарячого водопостачан­ня щоб на них не падали прямі сонячні промені. Балони обов'язково кріплять до стіни металевою скобою. При роботі з кисневими балонами необхідно дотри­муватись таких правил:

— для запобігання вибуху перевірити наявність у балонах промаслених

(просалених) частин або прокладок, не торкатися до них предметами, просяк-

неними жиром;

— перевірити наявність спеціального редукційного вентиля;

— оберігати від падінь чи ударів;

— не підмотувати нарізні з'єднання льоном, паклею, не змащувати сури­ком та іншими жировмісними матеріалами.

Концентрований розчин радону готують у спеціальних лабораторіях, що мають відповідне обладнання. Медичний персонал, який працює з радоном, забезпечується спецодягом і зобов'язаний дотримуватись усіх правил техніки безпеки. Вентиляція в кабінеті має працювати впродовж усього дня.

Групова аеротерапія, аерозольна і електроаерозольна терапія. Площі приміщень для апаратів групової аерозольної та електроаерозольної терапії мають відповідати вимогам, що встановлені заводом-виробником. Вимоги до освітлення, температурного режиму і припливно-витяжної вентиляції такі самі, як і в кабінетах електро- і світлолікування. Індивідуальну аеройонотера- пію і електроаерозольну терапію проводять в окремому кабінеті. Групові інга­ляції слід проводити у кімнаті площею з розрахунку 4 м² на апарат, але не мен­ше 6 м². Температура у приміщенні для інгаляцій має бути 20 °С.

Під час проведення лікувальних процедур медичні сестри зобов'язані по­стійно стежити за роботою апаратів і не мають права виходити з приміщення ФТК.

Після закінчення робочого дня всі рубильники, вимикачі апаратів, вилки штепсельних розеток необхідно вимикати.

При аварії будь-якого з апаратів його слід негайно вимкнути, а при аварії електромережі або пожежі — негайно вимкнути головний рубильник мережі.

Проведення фізіотерапевтичних процедур на апаратах, що живляться від повітряної електромережі, при наближенні грози забороняється.

Проведення будівельних, механічних, електромеханічних (не пов'язаних з ремонтом апаратури) або інших робіт у приміщеннях для електро-, світлоліку­вання дозволяють лише після узгодження з особою, відповідальною за відді­лення (кабінет), при вимкненому головному рубильнику.

Правила забудови, техніка безпеки в операційному блоці

Операційний блок (ОБ) — це комплекс спеціально обладнаних приміщень, призначених для проведення хірургічних операцій. До ОБ входять два відді­лення — септичне і асептичне з операційними, допоміжними та службовими приміщеннями. Розвиток хірургії, поглиблення її спеціалізації зумовили ство­рення профільних операційних — травматологічних, нейрохірургічних, офтальмологічних, гінекологічних, урологічних, бароопераційних тощо. Вони різняться відповідним обладнанням, зокрема мікрохірургічною технікою, рентгенівськими та лазерними установками, апаратами для штучного крово­обігу тощо. Операційні необхідно проектувати на один операційний стіл. За­гальну кількість операційних столів визначають, виходячи з такого розрахун­ку: один стіл на кожні 30 ліжок у відділеннях хірургічного профілю та на 25 ліжок — у відділеннях та лікарнях швидкої медичної допомоги.

Складність операцій, насичення операційних складною технікою привело до необхідності створення ОБ з чітко організованою роботою всіх ланок, серед яких основною є операційна. ОБ, як правило, входить до складу хірургічного відділення, проте у великих лікувальних закладах може обслуговувати де­кілька хірургічних відділень. Інколи ОБ виділяють в окреме самостійне відді­лення. До ОБ входять: операційна, передопераційна, стерилізаційна, кабінет трансфузійної терапії (переливання крові), наркозна, матеріальна, гіпсова, кабінет завідувача, кімнати персоналу, санітарний пропускник тощо. ОБ роз­ташовується ізольовано від інших приміщень стаціонару. Він може знаходи­тись при відділеннях, які обслуговує, а може бути розташованим в окремих приміщеннях, займати цілі поверхи тощо. При розміщенні ОБ в окремих при­міщеннях бажано віддавати для нього другий, третій поверхи, а стерилізацій­ні та інші допоміжні і господарські приміщення розташовувати на першому поверсі. До складу ОБ входять операційні для асептичних операцій. Для гній­них операцій виділяють приміщення у гнійному відділенні. Для виконання екстрених операцій виділяють приміщення поруч із приймальним відділен­ням.

Операційні блоки мають відповідати таким вимогам: достатність кубатури, освітлення, зручність для прибирання та миття. Покривні матеріали примі­щень — бути стійкими до багаторазової дезінфекції хімічними антисептиками та ультрафіолетовими променями. Опалення і вентиляція мають забезпечува­ти оптимальні умови для роботи персоналу та здоров'я хворих, обладнання — відповідати сучасним вимогам хірургії та анестезіології і за можливості зна­ходитись за межами операційної зали.

У клініках, де проводиться навчальний процес зі студентами, має бути пе­редбачена можливість спостерігання за ходом хірургічного втручання через прозору (скляну) стелю з другого ярусу або шляхом телевізійної трансляції в аудиторію. Необхідний постійний надійний зв'язок ОБ з підрозділами ліку­вального закладу за допомогою телефону, сигналізації та системи ліфтового сполучення. Розташування і взаємозв'язок приміщень ОБ, особливості роботи персоналу визначаються насамперед вимогами асептики. Саме цим зумовле­ний розподіл ОБ на зони з різними режимами роботи (схема 8).

Перша зона — стерильна — найбільш ізольована і захищена, складається з приміщень, до яких застосовуються найсуворіші вимоги асептики: операцій­ні, стерилізаційні (за відсутності центрального стерилізаційного відділення). Асептичні умови тут підтримуються шляхом штучної вентиляції і закритих дверей. У цій зоні дозволяється знаходитись лише співробітникам для прове­дення операції, що переодягнулись у стерильний одяг. Персонал операційної бригади може потрапити в цю зону через санпропускник і передопераційну, а хворий — із наркозної.