Найважливіші правила наголошування

 

Ніщо так одразу й беззастережно не розкриває пе­ред сторонніми таємниць нашого рівня мовної культури, як наголошення слів (недарма ж казав один стародав­ній філософ: «Заговори, щоб я тебе побачив!»).

Норми наголосу в сучасній українській літературній мові, як і в російській, вже усталились. Вони відбиті в словниках, що вийшли останнім часом (список їх на­ведено в кінці книжки), в них у кожному слові, крім односкладових, наголос позначено. Проте в практиці усного мовлення (українського і російського), на жаль, трапляється аж надто багато прикрих порушень цих норм, що знижує загальний рівень мовлення. Особливо негативно це позначується на діловому мовленні, покли­каному обслуговувати всі ділянки громадського життя й діяльності членів нашого суспільства.

Практично кожна людина оволодіває наголосом з дитинства, відшліфовуючи свої знання протягом усього життя. Проте, як свідчать факти, саме на наголошення припадає чи не найбільша кількість помилок (навіть в освіченому середовищі).

Наголошення — обов'язкова ознака слова в його природному усному вияві. У живій мові слово не тер­пить ситуації, в якій воно було б ненаголошеним: тому всі незмінні односкладові слова (прийменники, сполуч­ники, частки) інтонаційно об'єднуються з суміжним словом в одне ціле (наприклад, речення Завдання це ми повинні виконати промовляється, звичайно, як завданняце миповинні виконати).

Навіть складноскорочені слова ініціального типу - і ті мають у вимові наголос: він, як правило,— на остан­ньому складі: МК (емка); ХТЗ (хатезе), МТС (емтеес) тощо.

Розглянемо кілька найважливіших правил наголо­шення:

1. В українській мові існує досить значна група власних імен (географічних назв) на -щина, -чина. У словах цього типу наголос ставиться:

· на корені (якщо він наголошений і в тому слові, від якого цей іменник утворений):

Київщина (бо Київ),

Одещина (Одеса),

Харківщина (бо Харків),

Сумщина (Суми),

Полтавщина (бо Полтава),

Гадяччина (Гадяч);

· на суфіксі (якщо він наголошений у слові, від якого походить іменник):

Васильківщина (бо Васильків),

Івано-Франківщина (бо Івано-Франківськ),

Донеччина (бо Донецьк),

Лебединщина (бо Лебедин).

2. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфіні­тиви, від яких вони утворені:

читати — читання, наполягати — наполягання, писати — писання, направляти — направляння, питати — питання, напускати — напускання, завдати — завдання, видавати — видавання, нараховувати — нараховування, обслуговувати — обслуговування, пізнати — пізнання.

З. Правильним у сучасній українській літературній мові є наголошення кінцевого складу в дієсловах нести, принести, пронести, вести, везти, пливти та ін., а також у всіх формах таких дієслів: везу, везеш, везе, веземо, везете, везуть, везіть, вези, привезла, привезло та ін.

4. Слід запам’ятати:

· Наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть; була, було, були...

· наголошення слова квартал: однаково наголошується квартали нових будинків і план за три квартали минулого року (дехто неправильно вважає, що на позначення три місяці це слово має наголос на першо­му а);

· наголошення слів Україна, український, по-укра­їнському (до речі, такий же наголос у цих слів і в росій­ській мові: по-російськи слід говорити Украйна, украинский, по-украински, а не украинский, як часто можна почути);

· наголошення таких іншомовних слів:

бюрократія міліметр діалог

аристократія сантиметр монолог

демократія дециметр каталог

плутократія кілометр некролог

· наголошення однокореневих слів у російській та українській мовах:

 

Українська мова	Російська мова
Різниця сільський старий перепис плавкий різкий показ приріст приятель середина	разница сельский старий перепись плавкий резкий показ прирост приятель середина

 

5. Числівники в українській мові наголошуються так:

одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять. Вісімнадцять, дев'ятнадцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят.

6. Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний наголос (виділення в реченні з до­помогою посилення голосу того слова, на яке падає найбільше смислове навантаження). Правильне виді­лення слів з допомогою логічного наголосу є однією з обов'язкових умов точного й повного донесення вислов­люваної думки до тих, кому вона призначалася.

 

Вимова

 

Розрізняють два основні стилі вимови: повний — в офіційному, публічному мовленні, при великій аудито­рії, по радіо (тоді намагаються кожне слово вимовля­ти якомога чіткіші), і звичайний розмовний стиль вимови (де немає підкресленої, спеціальної чіткості).

Опанування обома вимовними стилями дає людині можливість однаково вільно, красиво й невимушено ве­сти розмову у вузькому колі й виступати з трибуни перед великою аудиторією.

Проте в обох стилях вимови, а особливо в повному, дуже помітні окремі вади дикції, помилки у вимові голосних і приголосних, неправильна вимова іншомов­них слів, недотримання норм чергування тощо.

Причини появи цих помилок у вимові найчастіше такі:

1. Вплив діалектного оточення, а звідси — невміння відрізнити звукові норми, властиві літературній мові, від вимови відповідних звуків у рідній для людини говір­ці (наприклад: найголовніща — замість найголовніша, похвалиця — замість похвалитись, рад або р'яд — за­мість ряд та ін.).

2. Деякі помилки виникають через незнання звуко­вих закономірностей споріднених мов і невміння їх роз­межувати (наприклад: пятидесяти (рос.) і п'ятдесяти (укр.); бібліотєка, інстітут, діректіва, актівізувати, кон­фєренція та ін. під впливом російської вимови).

3. Найчастіше помилки трапляються в мові тих лю­дей, які не знають правил вимови української літера­турної мови, невимогливо ставляться до свого мовлення, завдаючи шкоди й собі, й тим, кому доводиться їх слу­хати. Наприклад: часто порушується вимога подовжува­ти у вимові подвоєні приголосні (житя, знаня, обговореня — замість життя, знання, обговорення); часом можна почути невластиве для української мови оглушення дзвінких приголосних, перед глухими (вашко, зв'яски, підрушники — замість правильного важко, зв'язки, під­ручники) та ін.