М.П. ТРУХИН

 

Найперші кроки до ринкової економіки вдарили ще по одній сфері відносного соціального благополуччя в колишній системі господарювання - по повній зайнятості.

Проблема ця винятково складна вже тим, що посягає на основи колишньої економічної системи, що виключала безробіття, у всякому разі, не приховану залученням надлишкових працівників. Важливо відзначити, що безробіття, з яким ми починаємо зіштовхуватися зараз, зв'язано не з технічним прогресом чи кризою надвиробництва, як це відбувається циклічно в ринковій економіці, а з факторами, обумовленими глибокими деформаціями в попередньому розвитку народного господарства.

Усунення таких деформацій вимагає форсованого зростання виробництва товарів народного споживання, появи в цій області нових підприємств, фірм. Тут у зв'язку з високим попитом (і, виходить, високими цінами) повинна більше підвищуватися і заробітна плата.

Тому в даній сфері в цілому погроза безробіття повинна бути відсутня. Підприємства ж машинобудування, військово-промислового комплексу знаходяться в занепаді.

Таке положення утворить базу для структурного безробіття, характерного для нашої економіки, що перетвориться. І мова тут, мабуть, йде про процес не тільки важкий і хворобливий, але і дуже затяжний, оскільки усунення глибоких структурних перекосів у короткий термін нереально. Утім, і це усунення не зніме проблему безробіття цілком. Остання лише знайде форми, характерні для зрілого ринкового середовища, у якій звільнення працівників відбувається насамперед під впливом реалізованих пропозицій науково-технічного прогресу й інтенсифікації виробництва.

Далі, якщо на Заході безробіття виникає в умовах надвиробництва товарів і відносної вузькості ринку, результатом чого і є падіння попиту на робочу силу, то в наших умовах ситуація інша. Узагалі говорячи, не може бути безробіття в тім суспільстві, де порожні полки магазинів: попит на продукти і товари повинний автоматично зайняти працівників, що звільняються, показали неготовність як державних органів так і самих підприємств до рішення проблеми.

Відмовлення від установки на повну зайнятість означає утрату важливої соціальної гарантії з усіма наслідками, що звідси випливають. Тут потрібно якщо не повне запобігання такої втрати (це неможливо), те, принаймні, ослаблення породжуваних нею явищ.

Необхідний комплекс заходів, що упорядковують процес, що не дають безробіттю стать масовим, що дозволяють ефективно вести перекваліфікацію працівників, підтримувати їх у період пошуку роботи, активно створювати нові робочі місця і т.д.

Зниження капітальних вкладень у державному масштабі може бути трохи компенсовано енергійною інвестиційною політикою місцевої, регіональної влади.

Зараз у першу чергу передбачається забезпечити компенсацію втрат в оплаті праці. Мова йде насамперед про посібники по безробіттю, виплаті підйомних на новому місці проживання, вихідних допомог т.п. Питання упирається в джерела фінансування, у створення особливих служб зайнятості, системи перепідготовки кадрів, інформаційних центрів, що зосереджують дані про надлишки робочої сили і потреби в ній.

В даний час підприємства виплачують частина своїх доходів для формування фонду зайнятості.. Ці відрахування, передбачається, будуть витрачатися переважно на посібників по безробіттю працівникам бюджетних установ, на перенавчання кадрів і зміст служб зайнятості.

Найбільш перспективною й ефективною представляється система економічних пільг підприємствам, що самі створять у себе додаткові робочі місця і працевлаштовують працівників, що звільняються, перенавчать їх. У нагороду такі підприємства можуть звільнятися від частини податків, одержувати пільгові інвестиції під приріст робочих місць і інші переваги. Якщо ж підприємство (будь-якої форми власності) виштовхує зайву робочу силу, то сума її шести - дванадцятимісячного утримання повинна вноситися в муніципальні органи, що перерозподіляють і перепідготовляють звільнених людей. Роботодавця корисно ставити перед альтернативою: створювати нові робочі місця на власному підприємстві, чи оплачувати утримання своїх колишніх робітників. Саме такий механізм, до речі, існує у Швеції, де, як і в Японії, безробіття помітно менше, ніж в інших державах з розвитий ринковою економікою.

У законодавстві деяких республік СНД передбачено, що суми, витрачені на професійну підготовку і перекваліфікацію працівників, віднімаються з оподатковуваного прибутку Є надії, що ця міра позначиться на процесах подолання масового безробіття.

 

Висновок

 

Формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування ринково обґрунтованої системи розподілу робочої сили. В даний час український ринок праці не збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з боку попиту. Криза в економіці, закриття великих промислових підприємств ведуть до безробіття й одночасно до необхідності широкомасштабної перекваліфікації значної частини робочої сили. Особливо важко йдуть ці процеси через слабку мобільність робочої сили – переїзд із міста в місто залишається великою проблемою. З іншого боку, спостерігається збільшення частки зайнятості в тих галузях, ділова активність у який виросла в зв'язку з ринковими перетвореннями. До таких відносяться, головним чином, сфера послуг - сфера торгівлі і суспільного харчування, матеріально-технічного постачання і торгового посередництва, а також кредитно-фінансова і страхова сфера.

В Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками. Справа в тім, що мінімальна заробітна плата встановлена на настільки низькому рівні, що кожна – навіть відверто грабіжницька ставка – легко укладається в цей норматив.

 

СПИСОК

ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бункина М.К. Национальная економика. М.: «Дело», 1997.

1. Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Ринок праці, зайнятість населення, економіка ресурсів праці: Навчальний посібник. – М.: «МИК», 1998.

2. Гальперин В.М. и др. Макроекономика: Учебник. Спб.: Экономическая школа, 1994.

3. Фишер С. і ін. Економіка. М.: «Справа ЛТД», 1993.

7. Макконнелл К.Р, Брю С.А. Экономикс. М.: «Соминтэк», 1995.

4. М. Мкртчан, И. Чистяков. Соціальні аспекти ринку праці/Суспільство й економіка, 9/1999.

5. Н. Восколович. Формування ціни робочої сили на ринку праці перехідного періоду/Людин і праця, 1/2000.

6. Сорока И. “Соціальне ринкове господарство і змішана економіка як пріоритетні моделі українського ринку”

“Економіка України”, №5, 1994 р.

7. Кредисов А., Бодров В., Леоненко П. “Сутність, структура і принципи організації соціального ринкового господарства”

“Економіка України”, №4,1993р., с.38-47

 

М.П. ТРУХИН