Виділяють три типи відтворення населення: розширене, просте, звужене.

При розширеному відтворенні населення народжуваність пе­ревищує смертність. Просте відтворення характеризується пос­тійною кількістю населення внаслідок приблизно однакової народжуваності і смертності.

При звуженому типі відтворення населення смертність перевищує народжуваність.

Розширене відтворення може бути екстенсивним і інтенсивним. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудового потенціалу в країні та окремих регіонах без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивне відтворення трудового потенціалу пов’язане зі зміною його якості (зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо).

Кількісні характеристики населення формуються під впливом його природного та механічного руху. Природний рух населення у широкому розумінні — це відтворення населення шляхом зміни поколінь. Природний рух характеризується показниками народжуваності, смертності, а також природного приросту. Ці показники визначають у відносному та абсолютному вираженні.

Абсолютні показники — це загальна кількість народжених або померлих; відносні показники поділяються на темпи (відношення абсолютної величини приросту до чисельності населення на початок досліджуваного періоду, %) і коефіцієнти народжуваності, смертності та природного руху, які розраховуються на 1000 жителів у проміле, ‰.

Вони використовуються для порівняльного аналізу природного руху населення на територіях, населених пунктах у часі та для характеристики інтенсивності.

Загальний коефіцієнт народжуваності (К_н.з.) являє собою відношення кількості народжених за рік на 1000 жителів до середньорічної чисельності населення:

, (1.1)

де Ч_н — кількість народжених за рік, осіб;

Ч_ср — середньорічна чисельність населення, осіб.

Слід зауважити, що загальний коефіцієнт народжуваності, незважаючи на його широке застосування, не можна розглядати як показник, що дає вичерпну характеристику рівня народжуваності. На величину цього коефіцієнта суттєво впливає статево-віко­вий склад населення, тож на практиці застосовують і так званий спеціальний коефіцієнт народжуваності (К_н.с.):

, (1.2)

де Ч_ж — середньорічна чисельність жінок репродуктивного віку (15—49 років).

Залежність рівня народжуваності від віку жінок обумовлює необхідність розрахунку спеціальних вікових коефіцієнтів народжуваності (К_н.в.):

, (1.3)

де Ч_н.в. — кількість народжених від матерів даного віку, осіб;

Ч_жв — середньорічна чисельність жінок даного віку, осіб.

Фактором природного руху населення є також смертність. Для її характеристики використовують цілу низку показників, і передусім коефіцієнт смертності (К_с.з.):

, (1.4)

де Ч_п — кількість померлих за рік, осіб.

Величина цього коефіцієнта значною мірою залежить від вікового складу населення.

Для поглибленого аналізу демографічного стану використову­ють спеціальні коефіцієнти смертності, що розраховуються окре­мо за статтю, віком, причинами смертності тощо. Аналіз інтен­сивності і динаміки смертності потребує розгляду коефіцієнта ди­тячої смертності, який визначається за формулою

, (1.5)

де Ч_п.д. — кількість померлих за рік у віці до одного року, осіб;

Ч_н — загальна кількість народжених за цей самий рік, осіб.

Природний приріст населення є похідним від масштабів народжуваності і смертності та визначається як різниця між числом народжених і померлих за формулами:

, (1.6)

. (1.7)

Поряд з природним рухом на демографічні параметри населення впливає територіальна мобільність, або механічний рух населення. Останній пов’язаний з міграційними процесами. Міграція у перекладі з латинської (migratio, migro) означає переміщення, переселення. Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця прожи­вання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни, так і поза її межами. У демографічних та де­моекономічних дослідженнях термін «міграція» вживається щодо таких актів переміщень у просторі, які пов’язані, по-перше, з пере­тином адміністративних меж населених пунктів, по-друге, із зміною індивідом місця проживання назавжди чи на певний строк1.

Соціально-економічна суть міграції населення полягає у забезпеченні кількісної та якісної відповідності між потребою у робочій силі та наявністю її у різних регіонах держави, а також у реалізації прагнень працівників задовольнити особисті потреби соціального, професійно-кваліфікаційного та духовного характеру.

У науковій літературі існує різноманітна класифікація чинників (часто взаємозалежних), під впливом яких формуються напрямки та масштаби міграційних процесів. Переміщення у просторі відбувається внаслідок дії економічних, соціальних, демог­рафічних, політичних, етнічних, освітніх, морально-психологіч­них, військових, екологічних та інших факторів, але ці чинники діють одночасно, вони певною мірою взаємозалежні, тож виявити окремі компоненти міграційного процесу, сформовані під впли­вом одного чи двох факторів, як правило, складно.

У науковій літературі існують різноманітні підходи до виділення типів міграцій.

Класифікуючи міграції стосовно до будь-якої країни, виділяють зовнішню (міждержавну) і внутрішню. До зовнішньої міграції відносять такий рух населення через державні кордони, який пов’язаний зі зміною місця проживання.

Зовнішня міграція за територіальним охопленням включає міжконтинентальні та внутріконтинентальні переміщення. Зовнішня (міждержавна) міграція існує в різних формах: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній та ін. Міждержавна міграція робочої сили в другій половині

Зовнішня міграція має два боки: еміграція — виїзд працездатного населення з країни перебування для довгострокового чи постійного проживання в іншу країну та імміграція — в’їзд робочої сили в дану країну з-за кордону (на постійне або тривале проживання для навчання, працевлаштування або з метою втечі від дискримінації, переслідувань тощо).

Внутрішня міграція — це переміщення населення в межах однієї країни.

Розрізняють міграції сільського та міського населення, міжміські міграції та міграції у межах сільської місцевості. Розрізняють також і міграції в межах окремих великих територіальних одиниць — області, економічного району, автономної республіки. У цих випадках міграції поділяють на внутріобласні та міжобласні, внутрірайонні та міжрайонні.

За тривалістю міграції поділяються на постійні (безповоротні) та тимчасові (зворотні).

Постійна (безповоротна) міграція — це переміщення населення, що супроводжується зміною постійного місця проживання.

Тимчасові міграції поділяються на маятникові, циклічні, епізодичні.

Маятникова міграція — це щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи або навчання, що розташовані в різних населених пунктах. У маятникових міг­раціях бере участь значна частина міського й сільського населення. Радіус маятникової міграції для великих міст дорівнює близько 40—70 км, для середніх — 25—30 км. Маятникова міграція задовольняє матеріальні та соціальні потреби, але приводить до надмірної втоми, бо пов’язана також з витратами вільного часу мігрантами, що скорочує можливості їх відпочинку і відновлення сил, виховання дітей, підвищення освітнього і куль­турного рівня тощо.

Циклічна (сезонна) міграція — це переміщення працездатного населення, пов’язане з пошуком роботи на певний час з поверненням на попереднє місце проживання (наприклад, сезонні роботи).

Епізодична міграція являє собою ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, що здійснюються нерегулярно у часі.

Вимушена міграція — це переміщення особи, що супроводжується перетинанням державного кордону, у зв’язку з учиненням щодо неї або членів її сім’ї насилля чи переслідування в будь-якій формі або реальною можливістю піддатися насиллю чи переслідуванню, а також вимушене переміщення громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, які проживають чи перебувають в.

За правовою ознакою мігрантів поділяють на легальних, напівлегальних, нелегальних.

Легальні мігранти перетинають між­народні кордони на законних підставах, тобто мають візу на в’їзд на певний термін або, перебуваючи в інших країнах, продовжили термін її дії.

Напівлегальні мігранти, маючи візу, прибувають до країни на законних підставах, але через певний час з різних при­чин відмовляються виїхати до своєї батьківщини і залишаються у країні перебування. Нелегальні мігранти покидають країни постійного проживання, перетинають кордони держав без офіційного дозволу, тобто без візи на в’їзд.

За способом реалізації міграції поділяються на організовані та неорганізовані, індивідуальні.

Перша здійснюється за допомогою й за участі державних та громадських органів, другі ж — силами й коштом самих мігрантів без матеріальної та організованої підтримки з боку будь-яких установ.

Для дослідження міграційних процесів велике значення має виз­начення соціально-демографічних характеристик мігрантів, оцінка обсягів міграцій, вивчення кількісних і структурних характеристик міграційних процесів, прогнозування напрямків та інтенсивності їх розвитку. Вивчення міграційних процесів ґрунтується на матеріалах переписів населення, даних поточного обліку мігрантів, вибіркових досліджень окремих міграційних потоків. Основним джерелом оперативної інформації про міграцію населення в Україні сьогодні є поточний облік міграційних подій.

На даний час є ряд теорій, які пояснюють причинно-наслідко­вий зв’язок міграції робочої сили. За їх допомогою на макрорівні поєднуються масштаби, напрями, інтенсивність різних міграційних потоків між регіонами за параметрами соціально-економіч­ного розвитку території (заробітною платою, рівнем зайнятості, розмірами капіталовкладень, житловими умовами, кількістю робочих місць та ін.). На мікрорівні вивчається міграційна реакція окремих індивідів, сімей або домогосподарств на зміну тих чи інших показників умов життя, важливих з погляду прийняття рішень на міграцію.

Структуру загальних міграційних потоків, їх питому вагу, з якої наочно можна уявити її кількісний і якісний характер (орієнтовно, тому що ці пропорції змінюються, хоча й у відносно невеликих розмірах), дано на рис. 1.3, яку розроблено кандидатом економічних наук Т. П. Петровою.

 

Рис. 1.3. Структура територіального руху населення вУкраїні

Запитання та завдання

1.Що є об’єктом і предметом управління трудовим потен­ціалом?

2.Яке місце та значення курсу серед дисциплін фундаментальної підготовки спеціалістів?

3.Назвати взаємозв’язки курсу «Управління трудовим потенціалом» з суміжними дисциплінами.

4.Населення як природна основа
формування трудового потенціалу

5.Дайте визначення категорії «населення».

6.Дайте характеристику постійного, наявного і юридичного населення.

7.Назвіть демоекономічні аспекти структури населення.

8.Розкрийте основні джерела інформації про населення.

9.Що собою являє державний реєстр населення? Якими є його сутність і значення?

10.Дайте характеристику населення України.

11.Що таке відтворення населення? Назвіть його типи.

12.Розкрийте суть поняття «природний рух населення».

13.Назвіть показники природного руху.

14.Дайте визначення «міграції» та охарактеризуйте її типи, класифікуйте фактори міграції.

15.Поясніть необхідність дослідження міграційних процесів.

16.Назвіть основні показники, які використовуються для характеристики механічного руху населення.

17.Яка роль міграції в умовах ринкової економіки? Розкрий­те її теорії.

18.Трудова міграція та її позитивні і негативні результати.