Прийняття та утвердження християнства на Русі

Історія Русі Х ст. розвивалась під знаком боротьби двох релігійних течій – християнської і язичницької. У фольклорі це відбилось як поєдинок Добрині і Змія. Володимир прийшовши до влади опинився перед проблемами, що вимагали негайного вирішення: 1. необхідність задобрити варяг, які починали бунтувати проти роботодавців; 2. забезпечення окраїн Русі від територіальних зазіхань і постійних нападів сусідів; 3. припинення відцентрових виступів племінних вождів на окраїнах Русі.

Перш ніж офіційно хрестити Русь, Володимиру довелося пройти через декілька етапів:

1. Невдале реформування язичництва: Спроба ввести монотеїзм на базі язичницьких богів, перш за все Перуна, потерпіла поразку. Археолог Я.Є. Боровський розкопав капище в центрі Києва, яке мало форму квітки з пелюстками – п’єдесталами, на яких колись стояли скульптури язичницьких богів. На шести пелюстках капища, змурованого з каміння на глині, розміщувалось шість богів: Перун, Хорс, Даждьбог, Стрибог, Симарга та Макош. Це були залишки пантеону язичницьких богів, які створив князь Володимир намагаючись реформувати язичницьку релігію, для зміцнення країни.

2. Історик М.Ю. Брайчевський виділяв такі етапи хрещення Русі:

1. Спонтанний – проникнення християнських ідей в середовище східноєвропейських племен;

2. Спорадичне – введення нової віри окремими східнослов’янськими володарями;

3. Перше офіційне хрещення Русі за Аскольда;

4. Утрата новим віровченням функції державної релігії;

5. Уперта боротьба християнства з поганством на протязі Х ст., в ході якої три спалахи антихристиянського терору чергувалися з періодами релігійності, толерантності;

6. Друге офіційне хрещення за Володимира і остаточне проголошення православ’я державною релігією Русі.

Володимир вибрав серед багатьох релігій світу саме християнство грецького (православного) зразка, тому що воно визнавало верховенство світської влади над церковною. Крім того, на той час уся Європа була вже християнською і з упередженням ставилась до нехристиянських народів. До того ж, нова релігія мала для Київської держави внутрішньополітичне значення тому, що ліквідувала племенні пантеони богів і згуртувала всі племена навколо влади.

Отже, у 980 р. Володимир здобув собі Київ. Ходив походами на ляхів, приєднав міста: Перемишль, Червень, завоював ятвягів у Поліссі. У 984 р. ходив походом на Дунай, розбив болгарів та уклав з ними мирну угоду. У 988 р. пішов походом на Таврію, взяв місто Корсунь. І невдовзі після цього Володимир охрестився та одружився. Повернувшись до дому із метрополітом Михайлом, Володимир починає хрестити людей. Будує місто Володимир, а в ньому церкву присвячену Св. Богородиці. Історик М. Аркас: «так вихрещували слов’ян – ченці та священики ходили крізь по селах, ширили нову віру та будували церкви». Крім того, за наказом Володимира були знищені капища старих язичницьких богів по всій державі. В усіх містах крім Києва хрещення вводилось примусово. Наприклад, у Новгороді залишилась приказка про Володимирових воєвод, яким він доручив хрестити своїх підданих далеко від столиці: «Путята хрестив вогнем, а Добриня - мечем». Метрополіт Ілларіон казав: «аще хто и не любов’ю, но страхом повелевшего хрещахуся, понеже бе благоверие его с властию спряжено». Ці факти свідчать, що Володимир хрестив Русь примусово…

15 липня 1015 р. Володимир помер, поховали його у Десятинній церкві. Смерть Володимира привела до боротьби синів за великокнязівський престол. Тільки законних дітей у князя Володимира було 12.

Старший син Володимира – Ярослав Володимирович княжив у Новгороді і лише після того як його брати були розбиті ворогами, став князювати у Києві (1019-1054). У 1023 р. до Києва підступив брат Ярослава – Мстислав, що князював у Тмуторокані. Кияни відбили наступ Мстислава і він пішов за Дніпро, завоював Сіверянські землі і лишився в Чернігові. На другий рік Ярослав покликав на допомогу варягів. Коли у Сіверянській землі, недалеко від Чернігова, стався бій Ярослав потерпів поразку та втік у Новгород. Мстислав послав за ним погоню і послів і наказав їм переказати йому так: «вертайся брате до Києва і сиди там, бо ти нам старший брат, а я візьму собі ліву сторону Дніпра аж до моря». До смерті Мстислава у 1036 р. брати жили у злагоді. У 1031 р. Ярослав із Мстиславом, після смерті польського короля Болеслава Хороброго, пішли на поляків відвойовувати Галичину. У 1036 р. помер Мстислав, в нього не було дітей і Ярослав став єдиним князем на Русі. Отже, спадкоємцем влади Володимира Великого став його син – Ярослав Мудрий.

 

 

Ярослав Мудрий (978 - 1054 pp.)	1019- 1054 рр. (з 1034 р. править одноосібно)	- припинення феодальних усобиць і знання центральної влади; - успішне відбиття степових кочівників (роз­громив печенігів): на місці розгрому печенігів в 1036 р. спорудив Софійський собор. - значне зростання міжнародного впливу Київ­ської держави (тесть Європи): дружина - шведська принцеса, дочки - дружини французького, норвезького, угорського королів. Анна- королева Франції, дружина Генріха IV. - прогрес у розвитку культури (архітектура,освіта, наука) - було побудовано тільки в Києві більше, ніж 400 церков. - постановив у Києві першого руського метрополіта Іларіона; - поставив Золоті ворота в Києві; - збудував у Чудській землі місто Юр’їв «назвав його так на своє християнське ім’я»; - на р. Волзі збудував місто Ярослав; - відгородив «острогами» південну границю Русі від степу по р. Росі; - При Ярославі багато книжок було перекладено з грецької на слов’янську мову; - видно збірку законів «Руська правда» (Додаток 7). У якій було зафіксовано, що колективна власність на землю, яка існувала ще за часів кн. Володимира змінювалась на індивідуальну; - було вирішено проблему престолонасліду- вання: старший син - голова. престол успад­ ковується від батька старшим сином. Джерело свідчить, що «Ярослав не любив воюватися, а більше сидів дома і порядкував».   20 лютого 1054 р. у Новгороді помер Ярослав, йому було тоді 75 років. Поховано у Софійському соборі.
Помер Ярослав 20 лютого 1054 р. у Новгороді йому було тоді 75 років. Поховано у Софійському соборі.

 

Володимир Мономах

1113-1125 рр.

ü У 1123 р. приєднав Волинь; ü Проводив активну зовнішню політику. Джерело свідчить: «на своєму віку Володимир Мономах зробив 83 великих походи, 19 разів укладав з половцями згоду, 300 князів полонив: 100 з них пустив на волю, а 200 покарав на смерть»; ü склав доповнення до «Руської правди» намагаючись захищати «сиріт»; ü був автором «Повчання дітям», в якомупоклав поради щодо управління державою: «Більш над усе майте строк Божий, не лінуйтесь, не покладайтесь на бояр та воєвод, самі доглядайте за всім; шануйте старого чоловіка як батька, а молодого, як брата; будьте праведними суддями, присяги не ламайте, гостей та послів вітайте – як не подарунками, то напитками та наїдками, бо вони по чужих землях несуть добру і злу славу, не забувайте того, що знаєте, а що не знаєте – то навчайтесь, - батько мій навчився був говорити п’ятьома мовами, - за це буває шана од чужих земель». ü Династичні шлюби самого Мономаха і його дітей тільки додали ваги авторитетові держави. Помер Володимир Мономах коло Переяслава 19 травня 1125 року на 73 році свого життя. Поховано у церкві Св. Софії.

 

 

За часів Київської Русі зростає роль князя і княжої дружини, яка збирала данину з селян і займалась судочинством на місцях (феодально залежні селяни - смерди, холопи, челядь).

В ІХ ст. формується феодальний спосіб ведення господарства: в основі виробництва якого лежить феодальна власність на землю. Особливістю строю було те, що один і той же шмат землі будучи власністю однієї людини, у той же час знаходився у володінні іншої. Тобто створювалася система, яку очолював основний власник землі (великий князь), а основу її складали безпосередні виробники – феодально залежні селяни. Отже, спосіб виробництва, за якого у повній власності феодала знаходились засоби виробництва (земля) і в неповній – селянин, який обробляв цю землю, називається феодальним.

Експлуатований селянин мав дрібне господарство, що відрізняло його від раба. Проте, на Русі зароджувалось кріпацтво, основою якого була саме ця особиста залежність селянина від феодала. Виникав антагонізм, (непримириме протиріччя) який проявлявся у вигляді дрібних селянських бунтів і повстань.

Основною формою експлуатації на Русі була продуктова рента. Такожселяни платили данину.

Ворогами Русі були: печеніги, хазари, половці, татаро-монголи, які заважали політичному розвитку держави. До того ж, до прийняття Руссю християнства не припинялось протистояння з Візантією. Тому всі міста Русі мали вигляд укріплених поселень з мурами.