Психолого-педагогічна характеристика категорії обдарованих дітей.

 

Протягом тривалого часу увагу науковців привертає визначення поняття обдарованість, що є надзвичайно важливим, оскільки від цього залежить те, кого й на підставі яких критеріїв шко­ла відбиратиме в спе­ціалізовані школи, як навчатиме. Від розу­міння суті обдарованості пря­мо залежить, на які особливості своїх учнів учитель звертатиме увагу, намагаю­чись зрозуміти, обдаровані вони чи ні. Від цього зале­жить і вибір методик, якими психологи користуватимуть­ся, щоб підтвердити припу­щення про обдарованість ди­тини. Інший винятково важ­ливий бік – вічна небезпе­ка через неадекватне розу­міння здібностей прогледіти обдарованих дітей, особли­во тих, хто належить до особливих груп населення – дітей з родин, у яких низь­кий матеріальний статок, з низьким культурно-освітнім рівнем, дітей-інвалідів [81, 10].

Нині існує понад 100 визначень поняття «обдарованість», що підтверджує його багатогранність та складність.

Одним із перших запропонував власне визначення обдарова­ності Б.Теплов. Під обдарованістю він розумів якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить ймовір­ність більшого чи меншого успіху під час виконання тієї чи іншої діяльнос­ті. Загальновизнаними є сформульо­вані ним три ознаки здібностей:

1) ін­дивідуально-психологічні особливос­ті, що відрізняють людину від інших людей;

2) особливості по відношен­ню до успішності виконання діяль­ності;

3) здатність до оволодіння но­вими знаннями та уміннями.

За Б.Тепловим, діяльнісний підхід є вирішальним для визначення здібностей і обдарованості [81, 20].

Б.Теплов підкрес­лює, що поняття обдарова­ності не має сенсу без співвідношення його з конк­ретними, історично розвину­тими формами суспільно-трудової практики.

Г.Костюк тлумачить обдарованість як індивіду­альну своєрідність здібностей люди­ни, вказуючи на значущість природ­них даних кожної особистості як сили, котра є вихідною внутрішньою спону­кою розвитку здібностей [81, 23].

Н.Лей­тес під терміном «обдарованість» ро­зуміє набір здібностей. Він вважає, що дитяча обдарованість виявляєть­ся у схильності до праці, у гострій пот­ребі дитини займатись певним видом діяльності. До того ж не будь-яка ді­яльність розвиває, а лише та, у про­цесі якої виникають позитивні емоції. Саме емоційні реакції і стан дити­ни є, на думку Є.Яковлевої, основни­ми формами усвідомлення нею своєї індивідуальності [81, 33].

За Л.Слободянюк, обдарованість – це не лише своєрідне поєднання здібностей лю­дини, а ще й сукупність її особистісних характеристик. В. Чудновський і В.Юркевич визначають об­дарованість як високий рівень роз­витку загальних і спеціальних здіб­ностей.

Згідно з педагогічним словником під редакцією С.Гончеранка, обдарованість – це індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

Дж. Рензуллі, американський вчений, вважає, що обдарованість – це єдність трьох характеристик: інтелектуальні здібності (вищі за середній рівень), креативність і наполегливість.

О. Кодубовська та І. Кравчук поняття «обдарованість» розглядають як сукупність природних та інтелектуальних здібностей, що сприяють поглибленому розумінню навколишнього світу, забезпечують високоякісне навчання і творчість учнів [81, 44].

Таким чином, поняття «обдарованість» характеризується низкою категоріальних ознак (табл. 2.1.):

Таблиця 2.1.

Категоріальні ознаки обдарованості

№ п/п	Категоріальні ознаки обдарованості	Автор
	Якісно своєрідне сполучення здібностей	Б. Тєплов
	Індивідуальна своєрідність здібностей людини	Г. Костюк
	Набір здібностей	Н. Лейтес
	Сукупність особистісних характеристик людини	Л.Слободюнюк
	Високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей	В.Чудновський В.Юркевич
	Індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини	С. Гончаренко
	Єдність трьох характеристик: інтелектуальні здібності, креативність і наполегливість	Дж.Рензуллі

 

Психологам відомі парадокси, ко­ли не збігаються основні складники в структурі обдарованості: успішність (в оволодінні діяльністю, у навчанні), кмітливість (розум) і творчість. Тому диференціація нових концепцій обдарованості привела до того, що деякі автори виділяють такі типи обдарованості: загальну інтелектуальну, академічну, розумову (інтелектуальну), творчу (креативну), худож­ню тощо. Діти із загальною обдарова­ністю швидко оволодівають інформа­цією, легко її запам'ятовують і оперу­ють нею як робочим інструментом у багатьох галузях знань – їх вважа­ють ерудитами [81, 65].

Академічна обдарованість виявляється в успішному вивченні окремих предметів і є більш вибірковою. Яскраво виражена вибірковість прагнень учня дає висо­кі результати у відносно вузькій галу­зі. Прикладом академічної обдарова­ності є математична спрямованість розуму, математичний мозок (mathematicbrain). Інтелектуальну обдаро­ваність М. Холодна визначає як рі­вень розвитку і тип організації індиві­дуального ментального досвіду, що забезпечують можливість творчої інте­лектуальної діяльності. Тобто йдеться вже про креативність, що пов'язана із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, нешаблонністю підходів до розв'язання проблеми, легким сприйняттям нового, руйнуванням стереотипів тощо [81, 60].

Нині особливої актуальності на­буває творчий або креативний тип обдарованості. Критерієм творчості є здатність до продукування ідей, а та­кож ставлення до процесу їх ство­рення у межах проблемних ситуацій.

Деякі науковці, щоправда, вважа­ли непотрібним виділяти творчу обдарованість у самостійний вид. Зок­рема, О.Матюшкін наполягав, що обдарованість завжди творча, якщо немає творчості, то не варто говори­ти про обдарованість. Іншими словами креативність є невід'ємним еле­ментом усіх видів обдарованості, ос­танні не можна уявити окремо від творчого компонента. Проте біль­шість вчених обстоюють правомір­ність існування творчої обдарованос­ті як самостійного виду. Вони дово­дять, що обдарованість характеризу­ється здатністю продукувати нові ідеї, винаходи. До того ж творча об­дарованість навіть породжує інші ви­ди обдарованості [81, 61].

Діти з творчим інтелектом про­пускають інформацію через призму власного бачення світу, їм важче навчатись, засвоюючи чужий досвід, а легше створювати своє. Креатив­ність – рівень творчої обдарова­ності, здатність до творчості, яка становить відносно стійку харак­теристику особистості. Спочатку креативність розглядалась як функ­ція інтелекту і рівень його розвитку, зафіксований різними тестами. Інте­лект ототожнювався з рівнем креативності. Пізніші дослідження (М.Во­лах, Н.Коган, А.Воронін) підтвердили незалежність факторів інтелекту та креативності, точніше їх кореляцію. Так, Е.Торренс вважає, якщо IQ нижче 115-120 («інтелектуальний поріг»), то інтелект і креативність становлять єдиний фактор, а якщо IQ вище 120, то творчі здібності ста­ють незалежною величиною [76, 134].

Важливим етапом у вивченні креативної обдарованості стали ідеї Д.Гiлфорда про існування само­стійних і відмінних форм інтелекту­альної активності – конвергентне (логічне, лінійне, векторне) і дивер­гентне (що розходиться в різних нап­рямках одночасно, алогічне) мислен­ня. Креативність як особливий вид творчого мислення він узяв за прин­цип визначення обдарованості. За основу ж креативності – процеси дивергенції, перетворення та імплі­кації. Більшість тестів креатив­ності, укладених пізніше Е.Торренсом, були зорієнтовані на виявлення саме дивергентного мислення [76, 90].

Дивергентне мислення – інваріант­не, найчастіше інтуїтивне відрізня­ється від конвергентного – логічного і послідовного (розв'язування конк­ретної проблеми).

Дивергентне мислення має свої особливості: воно спрямоване на по­шук нез'ясованого, виходить за межі стандарту, шукає невідомих шляхів, чутливе до схожості і різниці між об'єктами, знаходить декілька варіан­тів вирішення певної проблеми, нама­гається з нових позицій, в новому ра­курсі поглянути на відоме й застаріле.

В наш час креативність розглядається як функція цілісної особистос­ті, що не зводиться лише до інтелек­ту, а залежить від низки психологіч­них характеристик. Отже, централь­ним напрямом у її вивченні є вияв­лення, діагностика особистісних якостей, з якими вона корелює.

Обдарованість – це ви­сокий рівень розвитку певни­х здібностей. Існують різні типи обдарованості, і не кожен із них має відно­шення до школи. Так, дуже дефіцитна в будь-якому суспільстві і найменш вив­чена соціальна обдаро­ваність (її ще називають лідерською) всерйоз не цікавить ані вчителів, ані батьків. Точніше, і ті, й інші її бояться, не знаючи, що з нею робити. Є ще художня обдарованість(музична, образотворча, сценічна) – вона, мабуть, якраз найкра­ще вивчена, але до так зва­ної загальноосвітньої школи все-таки не має прямого відношення. Є ще психомо­торна (спортивна) обдаро­ваність. Не про них піде мова. Тут розмова йтиме тільки про ті види обдаро­ваності, які принципово цікавлять загальноосвітню школу [76, 99]

М.Лейтес виділяє 3 категорії обдарованих дітей:

1) учні з ранньою розумовою реалізацією – це учні в яких при звичайному рівні інтелекту спостерігається особлива «тяга», цікавість до якого-небудь окремого предмету;

2) учні з прискореним розумовим розвитком – це учні, які при рівних умовах різко виділяються високим рівнем інтелекту, особливо помітні в початкових класах. За даними психологів, прискорений розвиток інтелекту завжди буває пов’язаний з великою розумовою активністю, з ненаситною потребою у питанні;

3) учні з окремими ознаками нестандартних здібностей – учні, що виділяються своїми розумовими особливостями, не випереджають ровесників у загальному розвитку інтелекту і не проявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмету, але відрізняються особливими якостями окремих психічних процесів [81, 146].

Обдаровані діти виявляють себе найбільш яскраво в таких сферах діяльності: інтелектуальний, академічних досягнень, творчі (креативність), комунікацій та лідерстві, в різних видах діяльності і руховій сфері:

1. Інтелектуальна сфера. Обдарована дитина відрізняється доброю пам’яттю, жвавим мисленням, допитливістю, добре розв’язує різні задачі, зв’язано викладає свої думки, може мати здібності і до практичного застосування знань.

2. Сфера академічних досягнень – це успіхи в опануванні читанням, математикою, природознавством.

3. Творчість(креативність). Дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність, продукує оригінальні ідеї.

4. Спілкування. Добре пристосовується до нових ситуацій, легко спілкуються, виявляє лідерство, бере відповідальність за свої дії.

5. Сфера художньої діяльності. Дитина виявляє великий інтерес до візуальної інформації, захоплюється художніми заняттями, її роботи

6. Рухова сфера. Тонка і точна моторика, чітка зорова-моторна координація, широкий діапазон рухів, добре володіє тілом, високий рівень розвитку основних рухових навичок.

Три типи обдарованості мають пряме відношення до загальноосвітньої школи [81, 80].

Академічна обдаро­ваність, яка являє собою яс­краво виражену здатність навчатися. Саме тому носії такого типу обдарованості завжди улюблені в школі учні. Жадані школою меда­лісти – насамперед саме учні з академічною обдаро­ваністю. Ця обдарованість до­помагає згодом стати дуже непоганим, кваліфікованим фахівцем, але, щоб вийшло щось більше, однієї цієї об­дарованості, звичайно ж, не­достатньо.

Інтелектуальна обдаро­ваність – це, звичайно, не тільки і навіть не стільки здатність навчатися, скільки вміння думати, аналізувати, зіставляти факти, тобто виконувати складну інтелекту­альну роботу. Носії такої об­дарованості – розумники й розумниці. Вони вчаться іноді блискуче, іноді непогано, іноді чудово з одних предметів і погано з інших – усе залежить від їхнього став­лення до предмета й до вик­ладача. Медалісти з них теж виходять, але рідко.

Творча обдарованість – це те, що виявляється в не­стандартному баченні світу, в нешаблонному мисленні і що суспільство, врешті-решт, цінує над усе. Але от до остаточного підсумку тре­ба дорости, іноді навіть до­тягти, а от вже хто рідко бу­ває «невдахою» – то це саме творчі люди. Медалістами, теоретично, вони теж мо­жуть бути, але дуже рідко­. Їхні пробле­ми починаються ще у школі, де ці діти завжди всіх дра­тують, незважаючи на невпинні заклинання про творчість учнів [65, 80]

Розходження за рівнем обдарованості діти, насамперед, значно відрізняються за рівнем об­дарованості. Термін «обда­ровані діти» можна застосо­вувати до зовсім різних за своїми здібностям дітей. Дещо спрощуючи, за рівнем обдарованості можна виокремити два основних види.

Особлива, виняткова об­дарованість – це ті діти, для виявлення обдарованості яких, як правило, не потрібні ні тести, ні спеціальні спостереження. Ця обдарованість видима неозброєним оком. Такі яскраві здібності не дістаються дарма: саме ці діти найчастіше належать до групи ризику. У них наявні серйозні проблеми спілку­вання, часто підвищена нервова збудливість.

Набагато менше проблем з обдарованими дітьми, умовно нами названими «висока норма». Це теж обда­ровані діти, але їхня обдаро­ваність більш нормальна, звичайна. Це ті діти, яким поталанило з самого почат­ку – нормальні пологи, хо­роша сім'я. Уваги, любові матері було стільки, скільки треба дитині, тобто дуже ба­гато. Дитина, як правило, не ходила в дитячий садок або пішла туди досить пізно і не надовго. Це набагато благо­получніші діти, ніж діти над­звичайно обдаровані. Саме під час спостереження за цими дітьми стає очевидним, що немає прірви між обдарованими та звичайними дітьми, а обдарованість може бути тією чи іншою мірою результатом повного і яскра­вого розвитку досить зви­чайних від природи можли­востей.

Ці групи дітей навіть за зовнішнім виглядом дуже відрізняються один від одного. Якщо надзвичайно обда­ровані діти часто менші на зріст і фізично слабші за своїх однолітків, то діти з гру­пи «високої норми» і здо­ровіші, й вищі, і навіть красивіші від своїх однолітків. Якщо надзвичайно обда­ровані діти мають труднощі у спілкуванні, швидке випе­редження однолітків не ми­нає безслідно для їхнього соціального та емоційного розвитку, то для іншої групи обдарованих дітей, найзвичайнісіньких, проблем спілкування навіть менше, ніж у самих звичайних дітей. Дещо гіперболізуючи від­мінності між двома цими гру­пами дітей, можна сказати: якщо перші – талановиті вигнанці суспільства, то другі – «улюбленці долі», ма­зунчики вчителів і потім су­спільства [76, 127].

Ще одна підстава для класифікації-відмінності за особливостями вікового розвитку.

Дуже часто обдаро­ваність має тільки тимчасо­вий характер, коли в певно­му віковому періоді по­єднуються можливості відразу декількох вікових періодів. Це чудово показав у своїх роботах відомий психолог Н.Лейтес. Най­більш відомий у цьому ро­зумінні варіант – при­скорений. Багато вун­деркіндів – це саме діти з прискореним віковим роз­витком. Таке прискорення часто має тільки тимчасо­вий характер, і з віком ці діти стають помітно «посе­редніми», тьмяніють [53, 10].

Однак не завжди про­гноз за прискореного роз­витку песимістичний: у ча­стини дітей з помітним ви­передженням розвитку яс­крава обдарованість зали­шається на все життя, будучи, таким чином, індивіду­альною, стійкою характери­стикою розвитку. Прискоре­но розвивалися і Н. Вінер, і Л. Ландау, і поет О.Грибоєдов. Про­рочити, у що виллється той чи інший прискорений роз­виток досить складно, хоча певні можливості для прогнозу вже є. Вчитель пови­нен завжди розуміти відносність самого явища яскравої обдарованості, його умовність і в багатьох випадках тільки віковий, тимчасовий характер.

Існують обдаровані діти, в яких за високого розумово­го розвитку немає різкого вікового випередження. Їхню обдарованість видно тільки кваліфікованим психологам чи уважним учителям, які багато й серйозно працюють з дитиною. Очевидно, до цьо­го типу належав великий математик А. Колмогоров.

І нарешті, існує й своє­рідний «антивундеркіндний» тип вікового розвитку обда­рованості, коли обдаро­ваність не тільки не супро­воджує забігання вперед у розвитку, а й іноді, як це не парадоксально, виявляється уповільнений розвиток. Так, А. Ейнштейн пізніше, ніж інші діти, заговорив, не вирізнявся успіхами в гімназії і навіть був вигнаний із неї за неуспішність. По­мітити обдарованість такої дитини складно, ще складні­ше повірити в те, що саме з такої дитини може вирости геній.

У будь-якому разі важ­ливо знати, що, з одного боку, не завжди вундеркінд, який подавав багато надій у дитинстві, виростає видат­ною людиною, а з іншого боку, не завжди виняткова обдарованість виявляється в блискучих шкільних успі­хах чи явно випереджає в розвитку [76, 202].

Ще один аспект відмінностей обдарованості вияв­ляється у так званій своєрід­ності обдарованості, в її змісті. Деякі типи обдарованості вчитель знає і добре бачить у своїх учнів, а інші – не тільки не бачить, а й активно заперечує. Почнімо з перших.

Типи обдарованості, які лег­ко побачити вчителю:

1. Учитель легше за все бачить і найбільш високо оцінює так званий інтелектуальний тип обдарованості. Саме цих учнів учителі нази­вають «розумними», кмітли­вими. Саме їх називають «світлими головами» й «надією школи». Ці школярі, як правило, мають дуже значні, глибокі знання, дуже часто вміють самостійно їх отримувати — самі читають складну літературу, навіть можуть критично поставити­ся до тих чи інших джерел. Учні цього типу обдарова­ності точно й глибоко аналі­зують навчальний і поза навчальний матеріал спеціалі­зації і коли, навпаки, високі здібності виявляються насам­перед у якійсь спеціальній галузі знання. Дуже часто відмінності між цими підти­пами всього лише справа часу – спочатку високі здібності виявляються на­чебто «по всьому фронту», а згодом виявляється спе­ціалізація здібностей і, відпо­відно, інтересів.

Пізнавальна потреба, яка є неодмінною характеристи­кою будь-якого типу обдаро­ваності, саме в цих учнів ви­являється найбільш виразно й очевидно. Як правило, цей тип обдарованості відмічає стійка система пізнавальних інтересів.

Досить часто саме цей тип обдарованості представ­лений у розумових акселератів, або «вундеркіндів».

Успішність інтелектуаль­но обдарованих учнів не завжди збігається з рівнем їхніх здібностей: серед інте­лектуалів є й блискучі учні, а є й трієчники, і навіть двієчники. Тут усе визначає не тільки інтелект, а й став­лення до навчання і взагалі до школи.

Концепція інтелектуальної обда­рованості, запропонована Р.Стернбергом,, нерідко схильні до філософського осмислення матеріалу.

Високий інтелект, роз­винутий розум дозволяють їм із легкістю засвоювати різні предмети, однак різне ставлення цих учнів до шкільних предметів і, відпо­відно, вчителів призводить до того, що з одних пред­метів вони навчаються блискуче, а з інших – ні.

Можна виокремити два основних підтипи інтелекту­альної обдарованості: коли виявляються насамперед загальні розумові здібності і немає якої-небудь має трирівневу структуру:

- компонентний рівень відобра­жає найзагальніші методи пізнаваль­ної діяльності незалежно від конк­ретного змісту задач і зовнішніх чин­ників; на цьому рівні здійснюються три види операцій: пізнавальні (отри­мання та опрацювання інформації),мотиваційні (вибір проблеми, страте­гія, контроль і регулювання процесу вирішення, врахування чинників навколишнього середовища), виконавчі (розв'язання задачі);

- конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуація­ми, вирішення яких потребує інте­лектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

- контекстуальний рівень зумов­лений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особли­востями.

1. Інтелектуальна обдарованість є обов'язковою й необхідною для ви­явлення обізнаності з різних галузей знань, академічної компетенції, ен­циклопедичної ерудиції. Однак вона, хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здіб­ностей і талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, крите­ріями креативності є швидкість про­дукування ідей, їх оригінальність, метафоричність. Стосовно, творчості поняття «оригінальність як здатність продукувати віддалені асоціації і давати незвичні відповіді» було дове­дено Д.Гiлфордом. А.Торренс оцінював оригінальність як міні­мальну частоту даної відповіді у да­ній групі. Це поняття означає незапозичений, незкопійований, самостійний, своєрідний, новий.

Оригінальність – сила прояву індивідуальності, що є основним критерієм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт творчості від інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює індивідуаль­ність особистості, її прагнення ство­рити щось своє, особливе, а креативність – яскраво виражена оригі­нальність. Чим сильніше бажання учня бути «самим собою», оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої впевненості й тим більшою є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці, техніці тощо.

2. Трохи відрізняється від інтелектуального тип обда­рованості, який називають «академічним». Для цього типу обдарованості теж ха­рактерний досить високий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Учні цього типу обдарова­ності насамперед уміють блискуче засвоювати, тобто навчатися. Особливості їхньої пізнавальної сфери (мислення, пам'яті, уваги), деякі особливості їхньої мо­тивації такі, що роблять на­вчання для них досить лег­ким, а в ряді випадків навіть приємним. Медалісти, ті учні, яких називають гордістю шко­ли, найчастіше належать саме до цього типу обдаро­ваності, який не можна не­дооцінювати. Саме з цих учнів виходять згодом чудові професіонали, справжні май­стри своєї справи.

Академічний тип обдаро­ваності теж має свої підти­пи: є учні з широкою здатністю до навчання (вони легко освоюють будь-яку діяль­ність, виявляють помітні ус­піхи у всіх шкільних на­уках), а є учні, в яких підви­щені здібності до засвоєн­ня виявляються лише в одній чи декількох близьких галузях діяльності (діти з академічними здібностями, скажімо, до точних наук чи до гуманітар­них).

У деяких випадках учите­леві буває складно розрізни­ти інтелектуальний та акаде­мічний тип обдарованості – і ті й інші можуть блискуче навчатися, і в тих і в інших є пізнавальна потреба. Різниця, мабуть, полягає в особливій розумовій самостійності інте­лектуалів, у їхній підвищеній критичності мислення, здат­ності самостійно виходити на глобальне, філософське ос­мислення складних інтелек­туальних проблем. А академ­ічно обдаровані школярі – це завжди генії саме навчан­ня, це блискучі професіона­ли шкільної (а потім і студен­тської) праці, чудові майстри швидкого, міцного та якісно­го засвоєння.

3. Ще один тип обдарова­ності, який не представляє під час діагностики особливої складності для вчителів, – художній тип. Цей тип обда­рованості, як правило, вияв­ляється у високих досягненнях у художній діяльності – му­зиці, танці, живописі, скульп­турі, сценічній діяльності. Вчи­тель повинен бачити ці здібності, сприяти їх розвит­кові й у разі дійсно високого їх рівня подбати про те, щоб така дитина якомога швидше потрапила до відповідного фахівця, котрий зміг би про­фесійно з ним займатися.

Як і в попередніх випад­ках, цей тип обдарованості може виявлятися у школярів із різним ступенем широти: є діти, в яких виявляється ціле «віяло» різних художніх здібно­стей: дитина й співає, і танцює, та ще й чудово ма­лює. Багато видатних твор­чих особистостей характери­зувалися поєднанням різних художніх здібностей, однак є творчі особистості, а відпо­відно й діти, лише з однією яскраво вираженою здатністю такого роду [81, 18].

Зазначені вище три типи обдарованості порівняно лег­ко визначає сам учитель, і їх діагностика в багатьох випад­ках не вимагає спеціальної допомоги психолога. Однак є два типи обдарованості, відносно яких ситуація іноді виявляється дуже напруже­ною, коли безумовно й яск­раво обдарованого учня вчи­телі вважають слабким, неперспективним. Найбільшою мірою це стосується так зва­ної креативності, або твор­чої обдарованості .

4. Креативний тип. Го­ловна особливість цього типу обдарованості виявляється у нестандартності мислення, в особливому, часто несхожо­му на інші погляді на світ, у тому, що поет назвав «лица необщим выраженьем». Цей тип обдарованості дуже складно виявити в шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям вияви­ти себе.

Більше того, вчителі, не­зважаючи на всі заклики до творчості, не розуміють, а іноді й недолюблюють цих учнів, тому що вони майже завжди дуже складні в шкільному житті: їхня підви­щена незалежність у суд­женнях, повна зневага до умовностей (зокрема й у по­буті) та авторитетів створю­ють у вчителів при роботі з такими учнями великі про­блеми.

Той факт, що практично у всіх творчих дітей-підлітків є помітні поведінкові про­блеми, не випадкова – саме так звана не комфортність цих учнів, тобто їхнє небажання, а часом про­сте невміння йти «в ногу» з усіма іншими, і є особистісною основою їхньої обдаро­ваності, тією базою, на якій і будується їхнє нестандартне бачення світу.

У цих учнів легко можна побачити їхні недоліки, труд­нощі, а от побачити в їх шкільній діяльності особливі творчі здібності дуже склад­но, а часом і неможливо без спеціальної роботи в цьому напрямку. Дуже часто учні з цим типом обдарованості не надто добре вчаться, для того є багато причин: і зни­жена мотивація до засвоєн­ня (придумати їм буває лег­ше, ніж засвоїти готове), і свій, іноді дуже вигадливий пізнавальний світ, у якому не завжди є місце для шкільних уроків.

Для того щоб побачити справжні творчі здібності цих учнів, їм потрібно пропонува­ти особливу діяльність, яка припускає й активно передба­чає вияв їхньої самобутності, незвичайного бачення світу, – нестандартні теми творів, особливі творчі завдання чи дослідницькі проекти.

Щоправда, і вчитель, щоб оцінити оригінальність, не­шаблонність цих дітей, пови­нен мати сам якщо вже не креативність, то хоча б дос­татню широту поглядів, відсутність жорстких стерео­типів у мисленні та в роботі. У творчої обдарованості багато різних варіантів: є учні, котрі виявляють неаби­які творчі можливості бук­вально в будь-якій діяльності, за яку беруться, але бувають учні, в яких таке нестандарт­не бачення виявляється до­сить яскраво лише в одній сфері.

5. Ще один тип обдаро­ваності, який учителю по­рівняно легко побачити, але дуже й дуже нелегко прий­няти саме як вид обдарованості – це так звана лідерська, або соц­іальна, обдаро­ваність. Синонімом цього є вираз «орган­ізаторські здібності». Така обдарованість характеризується здатн­істю розуміти інших людей, будувати з ними конструктивні взаємини, керувати ними. Лідерська обда­рованість, на думку ба­гатьох дослідників, передбачає досить висо­кий рівень інтелекту, однак поряд із цим не­обхідна й добре роз­винена інтуїція, розу­міння почуттів і по­треб інших людей, здатність до співпере­живання, в багатьох випадках у людей з цим типом обдарова­ності спостерігається й яскраве почуття гумо­ру, яке допомагає їм подобатися іншим лю­дям [76, 188].

Існує багато варі­антів лідерської обда­рованості. Є емоційні лідери, своєрідна «жилетка» для кожного, з ними радяться, їх люблять, їхня думка є в багатьох випадках вирішальна. Є лідери дії – вони вміють приймати рішення, важливі для бага­тьох людей, визначати мету й напрямок руху, вести за собою.

На жаль, у багатьох шко­лярів з вираженими лідерсь­кими здібностями інтерес до шкільного навчання недо­статній, і їх неабиякі лідерські можливості реалізуються в діяльності не тільки далекій від школи, а й іноді прямо з нею конкуруючій. Багато учнів з цими здібностями не мають достатньої шкільної мотивації і, маючи сильний характер і незалежність, відверто нічого не роблять у школі. Неможливість завою­вати статус лідера в школі веде їх на вулицю, де вони стають лідерами антисоціаль­них угруповань. Таких учнів учителі часто розглядають тільки як пересічних хулі­ганів. Це викликає відповід­не негативне ставлення з боку учнів. Усе це ще більше ускладнює проблеми і цих учнів, і їхніх учителів. По­трібна спеціальна, іноді три­вала й складна робота, щоб повернути таких учнів обличчям до школи.

6. Навряд варто надовго зупинятися ще на одному виді обдарованості, який виявляється хоча й дуже по­мітно, але в контексті серед­ньої загальноосвітньої шко­ли все-таки не представляє спеціального інтересу. Мова йде про психомоторну, чи спортивну, обдарованість. Одразу слід зазначити, що існуюча думка про знижені розумові здібності у спорт­сменів не відповідає дійсності. Численні дослід­ження засвідчили, що у ви­датних спортсменів значно вищі від середніх інтелекту­альні можливості – це стосується навіть таких, здава­лося б, далеких від інтелек­ту видів спорту як важка ат­летика чи футбол. Не ви­падково, що багато видатних спортсменів, залишивши спорт, стають письменниками (Ю.Власов), вдалими бізнесменами (Пеле) і, зви­чайно ж, талановитими пе­дагогами (І. Родніна). Хоча учні зі спортивною об­дарованістю зовсім не час­то добре вчаться. Це пов'я­зано насамперед із нестачею часу та належного бажання. Якщо в школярів, що захоп­люються спортом, створити відповідну мотивацію, тоб­то настрій, то вони, як пра­вило, можуть чудово навча­тися.

Також по-різному автори класифі­кують види обдарованості. Зокрема, в 20-ті роки у зв'язку з нестачею фа­хівців і відкриттям робфаків таланти і здібності пов'язували з певною спеці­альністю. До них відносили технічні, комерційні, науково-академічні, ху­дожні, соціально-політичні, педагогіч­ні тощо. У практичній ді­яльності виділяють обдарованість у ремеслах, спорті, організаційних за­ходах тощо. У пізнавальній діяльнос­ті знаходить реалізацію інтелектуаль­на і творча обдарованість різних ви­дів. Щодо цього у світі спостерігаєть­ся парадокс: суспільство, симпатизу­ючи обдарованості у різних сферах, з осторогою ставиться до інтелекту­ально обдарованих людей. Водно­час, за прогнозами футурологів, на початку нового тисячоліття країни розділяться на три групи:

1) ті, що торгують ідеями, проектами, техно­логіями, скуповують «мозок» (найбагатші);

2) ті, що торгують радіотехні­кою;

3) ті, що торгують сировиною і продукцією машинобудування;

4) ті, що торгують продукцією екологічно забруднених підприємств і робочою силою (найбідніші) Як бачимо, інте­лект цінується найвище.

З огляду на спадковiсть або ж пiд впливом особливостей навчання й інших соціальних факторiв у деяких людей розвиваються певнi види iнтелекту сильніше за iншi, але всi вони необхіднi для максимальної реалізації особистостi.

Таким чином, аналіз праць вітчизняних та зару­біжних вчених дав змогу зробити висновок, що обдарованість – це ком­плекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяль­ностей) порівняно з іншими людьми. Отже, обдарованість виступає як ін­теграція різних здібностей з метою досягнення позитивних результатів конкретної діяльності.