У професійному мовленні

План

1. Іменники на означення статусу, професій, посад, звань. Проблема називання: імена, звання та інші форми звертання

2. Рід невідмінюваних іменників

3. Другорядність та меншовартість слів жіночого роду

4. Збірні іменники

5. Варіанти відмінкових форм іменників

6. Кличний відмінок

7. Особливості вживання складних слів

8. Використання аналітичних форм прикметників. Ступені порівняння прикметників

9. Вживання присвійних прикметників. Узгодження прикметника з іменником на означення певних професій

10. Особливості використання займенників у професійному мовленні

 

Студенти повинні знати: особливості вживання граматичних форм іменників, прикметників, займенників у професійному мовленні.

Студенти повинні вміти: правильно використовувати граматичні форми іменників; доречно вживати аналітичні форми ступенів порівняння прикметників; правильно використовувати займенники у професійному мовленні; користуватися довідковою літературою, "Українським правописом".

 

1. Слід пам'ятати, що ОДС вимагає:

Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад:

неправильно правильно

викладачка хімії викладач хімії

касирка (касирша) заводукасир заводу

лаборантка (лаборантша) відділулаборант відділу

бригадирка (бригадирша) цеху бригадир цеху

працівниця фірми працівник фірми

учителька школи учитель школи

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.

У конкурсі перемогла відмінниця 8-А класу Гур'єва Л, Г. й У конкурсі перемогла відмінник народної освіти викладач СШ № 8 Гур'єва Л. Г.

Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Козоріну Р. Ю. й Зарахувати на посаду друкарки-референта Козоріну Р. Ю.

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін.

Примітки

1. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

2. Рахівниця — прилад для лічби (не фах).

3. Збірні іменники, що позначають:

а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад:

неправильно правильно

студентство студенти

професура професори

дітвора, дітвора

малеча діти малі діти

піхота піхотинці

птаство птахи

мишва миші

черва черви

комашня комахи

ганчір'я ганчірки

пахощі запахи

штовханина поштовхи

генералітет генерали

б) сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення, наприклад:

неправильно правильно

акторство гра на кону театру та в кіно

друкарство виготовлення друкарської продукції

поштарі працівники пошти

циркачі працівники цирку

заводчани працівники заводу

городяни мешканці міста

Проблема називання в ономасіології й семасіології є об'єктом уваги багатьох лінгвістів. Про це свідчать численні наукові праці, в яких досліджено назви та причини виникнення мовних одиниць (Блінова О.І, Боброва Т.А., Габинська О. А., Земська О.А., Капанадзе Л.А., Снітко О.С.). Деякі автори окреслюють важливість вивчення лінгвістичної сутності та аспектів номінації (Азнаурова Е.С., Арутюнова Н.Д., Золотова Г.О., Колшанський Г.В., Кубрякова О.С, Серебренников Б.О., Тараненко О.О., Телія В.М., Уфимцева Г.А.). Типологію лінгвістичних найменувань досліджували Арутюнова Н.Д., Гак В.Г., Голев Н.Д., Голомидова М.В., Мигирина Н.І., Телія В.М., Федорова М.В. Проблема теорії номінації визначається у працях Уфимцевої Г.А., Азнаурової Е.С., Кубрякової О.С, Телії В.М. Увагу мовознавців все частіше привертає поглиблений аналіз номінативного процесу (Русанівський В.М., Тараненко О.О., Жайворонок В.В., Нестеренко І.Я та ін.).

Незважаючи на те, що в досліджуваний період засвідчено зростання чисельності студій, присвячених вивченню номінативних процесів у сучасній теорії номінації, вони залишаються ще недостатньо простудійованими. Особливого значення нині набуває проблема визначення „номінаційної тріади” - принципу (й ознаки) номінації, способу та засобів номінації; розмежування прямих і непрямих номінативних процесів у сучасній теорії номінації; питання непрямої номінації в українському розмовному мовленні. Це й зумовлює актуальність пропонованої розвідки. Номінація вважається, за словами В.Г.Гака, як процесом, так і результатом найменування, під час якого мовні елементи співвідносяться з позамовними об'єктами, що позначаються цими мовними елементами. О.С.Кубрякова називає номінацію складним процесом виділення та осмислення позначуваного предмета або події позамовної дійсності, а також результатом цього процесу. Номінація є водночас “продуктом пізнавальної діяльності людини в певній галузі знання або суспільного досвіду й продуктом діяльності мовленнєвої, мовної”. Терміном “номінація” також позначають “процес утворення мовних одиниць, що характеризуються номінативною функцією, тобто служать для називання й розчленування фрагментів дійсності та формування відповідних понять проних у формі слів, поєднань слів, фразеологізмів та речень”. “Типовою рисою номінації, - слушно зауважує І.Я.Нестеренко, - є відсутність слова, що безпосередньо називає денотат. Номінація лише вказує на якість ознаки денотата.

2. 1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, люб'язний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє, елегантний маестро, несамовитий тифозі, активний япі, заповзятий папарацці, екстравагантний кутюр 'є.

2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам, серйозна фрау, струнка міс.

3. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку. — Милуйтеся-бо вашою протеже! (М. Старицький); Жодного паперу не писав для них більше, хоч як не тис на мене мій візаві (Ю. Андрухович); — Ох, як усім цікаво, — сказала моя чарівна візаві (В. Шкляр); справжній хіпі — справжня хіпі.

4. Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако, швидкий ему, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка. Поні не відходила ні на крок від дитини. Винятком є іменники цеце (муха), івасі, путасу (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду.

5. Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане "так", гучне "ура", останнє "вибач", суворе "цить", лагідне "добраніч", улесливе "мерсі".

6. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв 'ю, світлове табло, смачне канапе.

Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова. Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як: сироко, памперо, майстре, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль), бенді (хокей з м'ячем), кантрі (стиль у музиці), жакоб (стиль меблів), карт-бланш (бланк), барбекю (різновид шашлику). Словами жіночого роду є іменники: авеню (вплив синоніма "вулиця"), бере (груша), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба), страдиварі (скрипка), альма-матер (буквально "мати-годувальни-ця").

7. Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі), а також слова; мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники; есперанто (мова), афгані (грошова одиниця). Слово бієнале (б'єнале) подається словниками як іменник чоловічого і жіночого роду.

8. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях; альпака — ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть), каберне — ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино), контральто — с. р. (голос) і ж. р. (співачка), сопрано — с. р. (голос) і ж. р. (співачка).

9. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, озеро, річка, гора, острів тощо); гостинне Батумі (місто), стрімка Арагві (річка), висока Ай-Петрі (вершина), зелений Хоккайдо (острів), небезпечний Страмболі (вулкан). Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається у різних родових формах; Гаїті проголошена незалежною 1804 року (держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів (острів).

10. За родовою назвою визначається також рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд тощо, наприклад; Про це повідомила "Торонто стар" (газета); "Темпо" опублікував цікаві матеріали про футбольний чемпіонат (журнал); "Наполі" перемогла у фінальному матчі з рахунком 3:1 (команда); "Мебіл ойл" заснована 1882року (монополія); "Прадо" відомий колекціями іспанського мистецтва (музей).

11. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова; У районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція); Наш НДІ уклав кілька перспективних договорів (науково-дослідний інститут); Кілька років тому ЦНБ переїхала у нове приміщення (Центральна наукова бібліотека); При педінституті розпочав роботу ФПК (факультет підвищення кваліфікації). У деяких випадках відзначається родова варіантність абревіатур. Наприклад, слово ВАК (Вища атестацій-на комісія) вживається як невідмінюваний іменник жіночого роду і як відмінюване слово чоловічого роду; 1992 року розпочала роботу ВАК України. Прийнято рішення ВАКу про затвердження дисертації. Відмінювана форма чоловічого роду властива розмовній мові, невідмінювана форма є літературною.

3. Вофіційному діловому мовленні слід віддавати перевагу формам чоловічого роду, навіть якщо вони мають у сучасній українській мові співвідносні форми жіночого роду іменників, що називають осіб за Посадою, професією, званням тощо: зарахувати на посаду касира

Л. І. Петрову; нагородити лейтенанта О. В. Лавлишину; виступила професор Т. О. Біла, доручити інспекторові С. В. Дем 'янівській. Вживання форм жіночого роду вмотивоване лише тоді, коли вказівка на стать є обов'язковою й не може бути виражена іншими засобами: виступи українських фігуристок; концерт відомої піаністки. Суто офіційного характеру ділові документи набувають за умови, якщо з іменниками на позначення посад, професій, звань та ін. залежні прикметники узгоджуються у формі чоловічого роду, хоч у тексті йдеться про жінок, пор.: старший сержант Г. І. Лиса; провідний науковий співробітник Г. П. Вишневська. Із жіночим прізвищем узгоджуються лише дієслова у формі минулого часу жіночого роду, пор.: професор Т. О. Біла зауважила; старший сержант О. Г. Батурська доповіла. Іменники жіночого роду із суфіксами -ш-(-а), -их-(-а) та деякі із суфіксом -к- не можуть бути використані в офіційному діловому мовленні через свій розмовний або жаргонний характер: секретарша, касирша, лікарша, головиха, професорка.

4. Збірні іменники позначають сукупність однакових чи подібних предметів, які сприймаються як одне ціле.

Збірні іменники, що означають сукупність людей, відповідають на питання хто? {малеча, робітництво, селянство, студентство, дітвора, козацтво).

Збірні іменники, що означають сукупність тварин і неживих предметів, речей, відповідають на питання щ о? (ганчір'я інвентар, апаратура, горішник, вишняк, осичняк, садовина, городина, терник, бадилля, картоплиння, бобовиння, хлам). Збірні іменники вживаються лише в однині, вони не сполучаються з кількісними числівниками, якщо означають предмети, які не піддаються лічбі.

Існує незначна група іменників, які мають лексичне значення сукупності, але в них відсутні граматичні ознаки, властиві збірним іменникам. Такі іменники можуть вживатися і в однині, і в множині {взвод, група, ряд, рота, полк, дивізія; два ряди, чотири взводи, три полки, три дивізії).

Збірні іменники утворюються без допомоги суфіксів {ліс, дріб, сад) і за допомогою суфіксів: -от(а), -н(я), -ин(а), -инн(я), -як, -ник, -ств(о), -цтв(о), -в(а), -ат, -ар, -ур(а), -ія тощо.

менники зі значенням збірності

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як ціле, називаються збірними. Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин, та ін.: молодь, дітвора, деканат, березняк, листя, коріння. Вони не мають форми множини, через те, що виражають об'єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі. Проте в них є рід і словозміна. Їх легко розрізняти за суфіксами:Суфікси Приклади

-ств(о)/-цтв(о)/: студентство, парубоцтво;

-н(я): вороння, коріння;

-инн(я)/-овинн(я)/: ластовиння. кукурудзиння

-в(а): мушва, братва;

-от(а): голота, кіннота;

-ин(а)/-овин(а)/: озимина, городина;

-ник/-няк/: чагарник, сосняк;

-еч(а): стареча, малеча;

-і(я): братія, адміністрація;

-ик(а)/-ік(а)/: символіка, проблематика;

-арій: розарій, гербарій;

-іан(а): Франкіана.

Деякі збірні іменники утворилися без суфіксів: хмиз, юнь, молодь.

До збірних не належать:

іменники, що підлягають лічбі

іменники, що мають форми однини і множини

Приклади: група, загін, рій, ліс, народ, полк, екіпаж та ін.

5. Відмінювання іменників звичайно не становить проблеми для мовців. Для переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується автоматично. Ми розглянемо ті форми, при творенні і вживанні яких все ж таки трапляються помилки, а також варіантні форми, які потребують свідомого відбору у певних ситуаціях спілкування.

І. Давальний відмінок однини іменників II відміни

1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: писати дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові (таланту). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими.

В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується використання іменників, які в родовому або кличному відмінку мають закінчення -у, -ю. Омонімія форм родового або кличного і давального відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, словосполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку іменника майстер виступає закінчення -а. У словосполученні побажання (чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб'єкта дії (форми родового і давального відмінків цього слова збігаються), отже тут потрібно використати форму із закінченням -ові (-еві). Так само форми батьку, Шевченку можуть означати і адресата (давальний відмінок) і звертання (кличний відмінок), отже в таких випадках у давальному відмінку слід вживати виключно форму із закінченням -ові (-еві).

2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: За таку помірковану ставку Марта мусила б подякувати сусідові своєму кооператору Іванчукові, що виговорив для неї цю ціну в орендаря... (В. Підмогильний); Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ятдесят (О. Мірошниченко).

3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у), пташенятк-ові (-у), хлоп 'ятк-ові (-у), немовлятк-ові (-у); Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: сонц-ю (-еві), серц-ю (-еві), лих-у (-ові), міст-у (-ові). У формах із закінченнями -еві, -ові ці іменники вживаються переважно у фольклорі (особливо при персоніфікації, коли можливе вживання форм кличного відмінка).

II. Знахідний відмінок однини іменників II відміни

1. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати секретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники чоловічого роду — назви неістот мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор, читати журнал.

2. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах — спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець/олівця, написати лист/листа, перев'язати палець/пальця, купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням -а (-я) — розмовна мова і мова художньої літератури.

Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком: купити "Запорожець ", з 'їсти наполеон, передплатити "Юний технік ". Конструкції купити "Москвича ", читати "Юного натураліста " належать до стилістично знижених.

III. Місцевий відмінок однини іменників II відміни

1. Іменникам середнього роду із суфіксами -к-, -ечк-, -ячк-, -еньк; -иськ-, що називають неістот, у місцевому відмінку властиве закінчення

-у: на ліжк-у, у військ-у, на віконечк-у, на подвір'ячк-у, у серденьк-у, на пасовиськ-у.

Іменники середнього роду з суфіксом -к-, що називають істот, мають варіантні закінчення -ові і -у: на малятк-ові (-у), на немовлят-к-ові (-у), на козенятк-ові (-у), на телятк-ові (-у).

У всіх інших іменників середнього роду в місцевому відмінку виступає закінчення -і (-і), однак з прийменником по вони мають закінчення -у (-ю): на вікні — по вікну, на морі — по морю, у селищі — по селищу, на подвір "і — по подвір 'ю. Деякі іменники вживаються з прийменником по у двох варіантах: по селу — по селі, по місту — по місті, по тілу — по тілі.

2. Для іменників чоловічого роду — назв істот у місцевому відмінку характерні закінчення -ові, -еві (-єві) як варіанти виступають закінчення -у (-ю), -і (-і), на тесляр-еві (-і), на учител-еві (-і, -ю), при товариш-еві (-у, -і).

Іменники чоловічого роду із суфіксами -ак-, -як-, -ик-, -ок-, що означають неістот, мають закінчення -у (-ю): на держаку, на вітряку, у вулику, у ставку. Деякі іменники цього типу утворюють паралельні форми: на літак-у (-ові), у вогник-у (-ові), на будинк-у (-ові). Односкладові іменники чоловічого роду мають закінчення -у, якщо на нього падає наголос: в степу, у соку, у диму, на шляху. Для частини односкладових іменників характерні варіантні закінчення — залежно від наголосу: на боку — на боці, у глеку — у глеці, у клею — у клеї, у краю —у краї, на мосту — на мості, на лугу — на лузі, ураю — у раї, на стогу — на стозі. Більшість безсуфіксних іменників, що означають неістот, набувають у місцевому відмінку закінчення -і, але з прийменником по набирають форми на -у: на конвеєрі — по конвеєру, у каналі — по каналу, на кордоні — по кордону. Іноді з прийменником по вживаються дві варіантні форми: по лісу — по лісі, по столу — по столі.

IV. Відмінювання іменника III відміни мати

У непрямих відмінках однини і в усіх формах множини цей іменник має суфікс -ер-. Запам'ятайте форму знахідного відмінка однини, а також родового і знахідного відмінків множини, при утворенні яких іноді трапляються помилки: побачити матір, тривоги матерів, привітати матерів.

V. Родовий і орудний відмінки однини іменників IV відміни

Іменники IV відміни із суфіксом -єн- виступають у двох формах в родовому і в орудному відмінках однини: імені й ім'я, іменем і ім'ям, тімені і тім 'я, тіменем і тім 'ям, племені і плем 'я, племенем і плем 'ям. Усі паралельні форми належать до стилістично нейтральних.

VI. Називний відмінок множини іменників II відміни

1. Іменники чоловічого роду твердої групи мають у називному відмінку множини закінчення -и, в іменниках м'якої та змішаної групи виступає закінчення -і: професори, директори, вечори, ордени, цехи, паспорти, вчителі, слюсарі, лікарі, товариші, м'ячі. Окремим іменникам властиві варіанти: вуси — вуса, рукави —рукава, хліби — хліба (збірне), ґрунти — ґрунта (збірне), очерети — очерета.

2. Іменники чоловічого роду — назви осіб із суфіксами -анин-(-янин-), -ин- при творенні називного відмінка множини втрачають -ин: киянин — кияни, львів'янин — львів'яни, волинянин — волиняни, селянин — селяни, болгарин — болгари, вінничанин — вінничани, але грузини, лезгини, осетини, русини.

VII. Родовий відмінок множини

1. У родовому відмінку відзначаються варіанти:

а) у іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і крихіт. Розрізняються значеннями форми старост і старостів: перша належить до іменника старости (керівна особа в окрузі, громаді, колективі), друга — до іменника старости (обрядове);

б) у іменників II відміни: пара валянок і валянків, десять раз і разів, вісім днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і кіловат, партизанів і партизан. Розрізняються значеннями форми чоловік, тобто "осіб", і чоловіків — "осіб чоловічої статі";

в) у іменників III відміни: серць і сердець, плечей і пліч, вух і (зрідка) ушей, весіль і весіллів, відкрить і відкриттів;

г) у іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, ночов і (рідше) ноче, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.

2. Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов'язані з наявністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард (від бакенбарда), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра),

кужелів (від кужіль — ч. р.) і кужелей (від кужіль — ж. p.), мозолів (від мозоль — ч. р.) і мозоль (від мозоля) і т. ін.

3. Запам'ятайте іменникові форми родового відмінка множини, при утворенні яких трапляються помилки:

ампери, -їв апельсини, -ів баклажани, -ів болгари, -ар брелоки, -ів бутси, -ів валянки, -ів вільхи, вільх вірмени, -єн вольти, -ів галичани, -ан гальма, гальм гастролі, -лей гланди,гланд городяни, -ян грами, -їв гривні, -ень джинси, -ів жита, -ів житла, -тел калоші, калош канікули, -кул кеди, кед кілограми, -ів консерви, -ів корективи, -ів кримчани, -ан лазні, -зень ласти, -ів мандарини, -ів мокасини, -їв молдавани,-ан пантофлі, -ів панчохи, -чіх підошва, -шов плаття, -ів помідори, -ів сандалі, -аль солдати, -ів томати, -ів туфлі, -фель центнери, -ів шати, шат шорти, -ів шпроти, -ів

Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є позанормативними.

VIII. Знахідний відмінок множини

У знахідному відмінку множини вживаються паралельні форми іменників — назв тварин (переважно свійських), як-от: пасти овець і вівці, корів і корови, коней і коні; доглядати свиней і свині, волів і воли, каченят і каченята, ягнят і ягнята; годувати зайченят і зайченята.

IX. Орудний відмінок множини

Паралельні форми орудного відмінка утворюють:

а) іменники І відміни: сльозами і слізьми, свинями і свиньми;

б) іменники II відміни: гостями і (рідше) гістьми, конями і кіньми, колінами і коліньми, колесами і (рідше) колісьми, крилами і крильми;

в) іменник III відміни: костями і кістьми;

г) іменники, що мають тільки форму множини: воротами і ворітьми, грошима і грішми, дверима і дверми, санями і саньми, штанами, штаньми і (рідше) штанями.

X. Місцевий відмінок множини

У цьому відмінку іменники всіх відмін мають закінчення -ах (-ях) незалежно від прийменника, з яким вони вживаються: у мріях, на машинах, при сусідах, у доповідях, на вікнах, по вікнах, на полях, по полях, в областях, по областях (порівняйте із закінченнями російської мови: на окнах, по окнам, на полях, по полям, в областях, по областям).

Окремі іменники, що мають тільки форму множини, виступають у місцевому відмінку в двох варіантах: на воротах і на воротях, на штанах і на штанях. Більш уживаними є перші з наведених форм.

XI. Порушення норм відмінювання іменників у художній мові

У художній літературі можна зустріти відмінкові форми іменників, які не відповідають сучасним нормам української мови, наприклад: Цього питання вона остаточно розв'язати не змогла, та й рядки одноманітних цифер, які вона звіряла, чимало заважали їй (В. Підмогильний); Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків (М. Коцюбинський); Не чути було ні грохоту підвід комгос-півських биндюжників, ні гулу вантажних авт (М. Хвильовий); А за-поріжбудівці якраз і люблять, щоб їм сопраном заспівали (О. Вишня).

Стилістичне призначення неправильних форм — відтворення просторічних або діалектних особливостей мови героїв. У письмен-ників-класиків такі форми не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам періоду написання твору.

6. Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати. Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване

I відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

-о (тверда група): дружино, перемого, сестро;

-е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;

-є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Маріє, мріє, надіє, редакціє, сім’є, а також Іллє;

-ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, тітусю.

II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.

Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре, наголошує відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.

На -е: закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),

частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),

іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

-е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

-я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

7. В основу написання складних слів разом і відповідних їм словосполучень окремо покладено так званий диференційний, або змістовий, принцип. За цим принципом залежно від значення той самий звуковий комплекс може писатися разом як складне слово або окремо як словосполучення (напр.: проте і про те). Проміжне місце між написанням разом і окремо займає правопис слів через дефіс. Дефіс уживається тоді, коли окремі компоненти втрачають свою самостійність і виражають одне поняття, але ще не злилися в одне слово: людино-день, синьо-білий.

Правила написання мовних одиниць разом, окремо і через дефіс ґрунтуються на семантиці, на способах творення різних частин мови та їх морфологічній будові. Тому правопис складних слів і відповідних їм словосполучень подається за окремими частинами мови.

Спільними для слів будь-якої частини мови можуть бути лише декілька найбільш загальних правил, а саме:

■ Складні слова утворюються за допомогою сполучних голосних о, е, є чи без них. О пишеться після основи, що закінчується на твердий приголосний або шиплячий (світогляд, чорногуз, пішохідний), та після основи прикметника м'якої групи (середньовіччя, давньоруський), але: овочесховище, очевидний, кожум 'яка, Кожедуб. Е пишеться після основи іменника, що закінчується на м'який неподовжений приголосний: землемір, працездатний, зорепад, але: свинопас, костоправ, коногон. Є пишеться, якщо основа першої частини закінчується на й або на подовжений м'який приголосний: краєзнавство, життєдайний, боєприпаси.

■ Складні слова пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

■ Складноскорочені слова й похідні від них: Нацбанк, райрада, профспілковий, у тому числі — складноскорочені слова, першою частиною яких є морфеми: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, гео-, екстра-, зоо-, лже-, макро-, мікро-, псевдо-, теле-, турбо-, астро-, палео-, нео-.

■ Складні слова, першою частиною яких є числівник: трикутник, п'ятимісячний, дев'яностолітній, тисячоліття, шістдесятиріччя, двадцятичотирьохповерховий, першооснова, але: 100-ліття, 80-річний.

Через дефіс пишуться:

■ Повторення того самого слова: ходив-ходив, білий-білий, тихо-тихо, дзень-дзень; чи слів з тим самим коренем, але з різними афіксальними морфемами: з діда-прадіда, великий-превеликий, чужаниця-чужина, давним-давно, сила-силенна.

■ Поєднання синонімічних чи антонімічних слів: часто-густо, зроду-віку, говорили-балакали; більш-менш, видимо -невидимо, постачально-збутовий, купівля –продаж..

■ Поєднання слів, що передають одне поняття: батько-мати, хліб-сіль, щастя-доля, життя-буття.

■ Поєднання слів, що означають приблизність: день-два, година-друга, не сьогодні-завтра, п'ять-шість.

Складні іменники пишуться р а з о м або через дефіс.

Разом пишуться:

■ Складні іменники, утворені з двох основ за допомогою сполучних голосних о, е, є: лісостеп, водограй, чорнозем, землетрус, дощомір, життєпис, боєготовність.

■ Складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, Продайвода, держидерево, перекотиполе, Затуливітер.

■ Складні іменники, утворені за допомогою частин пів-, напів-, полу- та іменника: піваркуша, півдині, пів'яблука, піввідра, півкуля, півострів, напівсон, полумисок, але пів-Києва, пів-Азії (власні назви).

Через дефіс пишуться:

■ Іменники, що означають спеціальність, професію: лікар-кардіолог, хімік-органік, палеонтолог-стратиграф, інженер -конструктор.

■ Іменники, що означають державні посади, вчені, наукові, військові звання тощо: прем'єр-міністр, генерал-губернатор, приват-доцент, контр-адмірал, унтер-офіцер.

■ Іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-прем'єр, екс-президент, міні-спідниця.

■ Словосполучення, що означають переважно назви рослин: євшан-зілля, мати-й-мачуха, розрив-трава, брат-і-сестра.

■ Словосполучення, в яких перше слово є носієм певної прикмети (ознаки, особливості) того, що названо другим словом: буй-тур, жар-птиця, свят-вечір, дизель-мотор, стоп-кран.

■ Іменники, що означають складні одиниці виміру: тонно-кілометр, кіловат-година, людино-день, але: тру-додень.

■ Складні прізвища та географічні назви: Нечуй-Левицький, Корсунь-Шевченківський. Коли ж до складу таких топонімів входять компоненти ново-, старо-, верхньо-, нижньо-, мало-, велико-, то вони пишуться разом: Новобіличі, Старокостянтинів, Нижньогірське, Маломиколаївка.

■ Прикладки, що стоять у постпозиції до означуваного слова і співвідносні з прикметником: дівчина-красуня (дівчина красива), завод-велетень, хлопець-богатир. Якщо ж така прикладка стоїть у препозиції, дефіс не ставиться: красуня дівчина (красива дівчина), велетень завод.

■ Прикладки, що виражають родову назву: Дніпро-ріка буркун-трава, Ведмідь-гора. Якщо ж у ролі прикладки виступає видова назва, дефіс не ставиться: ріка Дніпро, трава буркун, гора Ведмідь.

■ Прикладки, що входять до складу термінів: жук-короїд, льон-довгунець, рак-самітник, заєць-русак, орлан -білохвіст.

В інших випадках прикладки пишуться через дефіс незалежно від місця: дівчина-доярка, доярка-дівчина, художник-пейзажист, пейзажист-художник, хлопець-француз, француз-хлопець, учитель-хімік, хімік-учитель.

Складні прикметники пишуться разом або через д є ф і с.

Разом пишуться:

■ Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться разом: водопровідний, лісостеповий, чорноземний, кулеметний, краєзнавчий.

■ Складні прикметники, утворені від синтаксично залежного словосполучення (підрядний зв'язок між словами), а саме:

а) від іменника та узгоджуваного з ним прикметника: сільськогосподарський, білокорий, народнопоетичний (народна поезія);

б) від іменника та дієслова: машинобудівний, електрозварювальний;

в) від сполучення прислівника з прикметником чи дієприкметником: далекоглядний, високоавторитетний, вищезазначений, нижчепідписаний, але: трохи вище згаданий (бо є пояснювальне слово). Крім того, пишуться окремо словосполучення: суспільно необхідний, суспільно корисний, прямо протилежний і т. п., коли прислівник логічно наголошується і виступає членом речення, напр.: Він висловив діаметрально протилежну думку.

■ Складні прикметники, утворені з кількох прикметників — неоднорідних означень, які вважаються термінами: складносурядне речення, новогрецька мова, давньоверхньонімецький діалект; а також — глухонімий.

Через дефіс пишуться:

■ Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться через дефіс: генерал-губернаторський, екс-чемпіонський, дизель -моторний.

■ Складні прикметники, частини яких з'єднані між собою сурядним зв'язком (між ними можна вставити сполучник і): навчально-виховний (навчальний і виховний), науково -технічний, державно -монополістичний, суспільно -політичний, літературно-художній, народно-визвольний, аграрно-сировинний, всесвітньо-історичний, але: всесвітньо відомий.

■ Складні прикметники, перша основа яких закінчується на - ико, -іко, -ово, -енно: історико-культурний, хіміко-біологічний, військово-інженерний, воєнно-стратегічний, але: військовозобов'язаний, військовополонений (бо утворені з підрядних словосполучень: зобов'язаний до війська, полонений у війську).

■ Складні прикметники, компоненти яких означають: якість із додатковим відтінком; поєднання кількох кольорів чи відтінків і кольорів в одному предметі: кисло-солодкий, гіркувато-солоний, жовто-блакитний, молочно-білий, темно-зелений, але червоногарячий, жовтогарячий.

■ Складні назви проміжних сторін світу (північно-східний, пів