Укладання обліково-фінансових документів(відомість, накладна (вимога), виробничі акти) План
1. Поняття про відомість. Види відомостей 2. Поняття про накладну. Реквізити накладної 3. Поняття про акт. Види актів відповідно до змісту. Реквізити акта 4. Вимоги до оформлення документа
Студенти повинні знати: правила заповнення відомостей, вимоги до оформлення накладної; вимоги до оформлення актів. Студенти повинні вміти: грамотно складати і заповнювати бланки відомостей, накладних, актів, використовуючи термінологічну лексику.
1. Відомість – документ на одержання чогось (грошей, матеріалів та ін.), що використовується в бухгалтерській справі, в банківській системі та інших сферах і буває платіжною, накопичувальною, балансовою, на виплату пенсій тощо. Реквізитами платіжної відомості виступають: 1) повна назва установи, організації або підприємства – автора документа; 2) назва структурного підрозділу; 3) назва виду документа; 4) індекс; 5) заголовок до тексту; 6) текст (заповнення кожної графи: порядковий номер, табельний номер, назва особи, сума, підпис особи; сума до видачі, видана сума, невидана сума); 7) підписи (керівника установи, головного бухгалтера). Приклад відомості Івано-Франківський економічний інститут Бухгалтерія
Платіжна відомість № 7-5/9 на видачу зарплати за лютий 2003 року викладачам кафедри “Менеджмент і маркетинг”
Сума до видачі 2820 грн. (дві тисячі вісімсот двадцять) гривень Видана сума 2820 грн. (дві тисячі вісімсот двадцять) гривень Невидана сума
Ректор (підпис) П.Ю.Яковенко Головний бухгалтер (підпис) С.В.Терещенко
2. Накладна – це документ, який дає право на одержання, відправлення чи видачу чогось (вантажів, матеріальних цінностей тощо). Реквізитами накладної є: 1) повна назва установи, організації або підприємства – автора документа; 2) назва виду документа; 3) індекс; 4) дата складання; 5) заголовок до тексту; 6) текст (підстава; назва особи, якій видано накладну, ким видано; заповнення кожної графи: порядковий номер, назва предметів, сорт, одиниця виміру, номенклатурний номер, кількість, вартість товару, сума); 7) підписи осіб (одержувача, відправника, керівника установи); 8) печатка, штамп. Приклад накладної Фірма “Технополіс” Накладна № 15-6/9 від 23 січня 2003 року Купівля комп’ютера для кафедри “Фінанси” Підстава Наказ № 8 ректора Івано-Франківського економічного інституту від 20 січня 2003 року. Кому Василенку Петру Івановичу. Від кого Григорів Ніни Федорівни.
Одержувач (підпис) П.І.Василенко Відправник (підпис) Н.Ф.Григорів Директор фірми (підпис) О.С.Федишин
(печатка, штамп) 3. Акт — це офіційний документ правової чинності, що констатує (потверджує) певні факти, події, пов'язані з учинками конкретних громадян або службовців, діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів. Для об'єктивного відображення (фіксування) певних фактів акт укладається колеґійно кількома службовцями, спеціально уповноваженими для цього керівництвом або перевіряльним органом. Як правило, це документація постійно діючих експертних комісій, діяльність яких затверджується відповідним наказом. Особливість тексту акта полягає в тому, що він містить висновки з фіксованих фактів і пропозиції. Акти поділяють на законодавчі та адміністративні. Законодавчі містять ухвали щодо чинних законів, указів, постанов чи їх розділів або пунктів. Адміністративні укладають після попередніх ухвал, коли відбувається: 1. Приймання-передавання матеріальних цінностей, засобів виробництва тощо. 2. Приймання до експлуатації після побудови чи ремонту об'єктів будівель, споруд, машин, механізмів і т. ін. 3. Проведення випробувань нової техніки чи обладнання. 4. Розукомплектування, зліквідування, знищення застарілих, непридатних чи зіпсованих матеріальних цінностей. 5. Планове або позапланове обстеження, перевірка, інвентаризація та експертне оцінювання матеріальних цінностей — ревізія. 6. Нещасний випадок (травма, аварія, стихійне лихо, ДТП). 7. Зміна керівництва. Набувши чинності після затверджування вищою інстанцією або керівником закладу, установи, акт є документом суворої звітності, на підставі якого порушують адміністративну судову чи кримінальну судову справу. Текст акта поділяється на вступну та констатаційну частини й містить такі відомості: Вступна частина 1. Автор документа — підпорядкування міністерству (якщо є), повна назва установи, закладу, відомства (лівобіч, якщо є п. 2, в іншому разі — посередині). 2. Затвердження — посада, підпис, розшифрування підпису, дата (правобіч). 3. Дата заактування факту чи події (якщо комісія працювала кілька днів, то вказують останній день роботи). 4. Місце укладання (правобіч). 5. Назва документа (посередині великими літерами) та номер. 6. Заголовок («про...»). Констатаційна частина 7. Текст: — підстава (наказ, розпорядження, його номер, посада керівника, назва установи, відомства, дата); — якщо акт укладено комісією, то замість слова «Присутні» пишуть: «Голова комісії», потім — «Члени комісії.» з обов'язковим зазначенням їхніх посад, прізвищ та ініціалів, починаючи з голови, а далі за абеткою, нумерують арабськими цифрами (якщо були присутні свідки, то перелічують і їх); — виклад мети й завдання акта, вид проведеної роботи, перелік установлених фактів та висновків. 8. Кількість примірників акта й місце їх зберігання. 9. Додатки до акта (кількість примірників і сторінок). 10. Підписи голови, членів комісії, присутніх (у разі потреби) й розшифрування підписів. Якщо висновки і пропозиції в акті викладають у розпорядчій формі із зазначенням терміну виконання приписаних дій, то документ подають керівникові, який має підписатися, потвердивши цим, що зі змістом акта він ознайомився. Особа, яка не згодна зі змістом акта, має підписати його із зазначенням про свою незгоду. Окрему думку члена комісії слід оформлювати на окремому аркуші й додавати до акта. Кількість примірників акта, які мають рівнозначну юридичну силу, визначається нормативними документами або практичними потребами. Уклавши акт, комісія має під розписку ознайомити з його «містом осіб, про яких ішлося в акті. Зразок Міністерство легкої промисловості України Харківська панчішна фабрика № 2
АКТ № 4 про результати ревізії каси Підстава: наказ директора ф-ки від 06.09.07 за А5 34-6. Укладено комісією: Голова — заст. голов. бухгалтера ф-ки Кочегур Б. Т. Члени комісії: 1. Бухгалтер Гуменна О. О. 2. Старш. економіст Поровська Присутні: 1. Касир ф-ки Боженко О. А. 2. Голова профспілки Луньков В. С. У результаті проведеної ревізії встановлено: 1. Залишок грошей у касі станом на 07.09.07 згідно з касовою книгою та даними бухгалтерського обліку 847 грн. 65 к. (вісімсот сорок сім гривень шістдесят п'ять копійок). 2. Фактичний залишок готівки 547 грн. 65 к. (п'ятсот сорок сім гривень шістдесят п'ять копійок). 3. Нестача готівки становить 300 грн. (триста гривень). Акт укладено у трьох примірниках: 1-й — директорові; 2-й — до бухгалтерії; 3-й — касирові.
4. Писемне регулювання ділових стосунків у державно-правовій і суспільно-виробничій галузях, обслуговування громадських потреб людей у побутових ситуаціях здійснюється на допомогою ділових паперів, документів. Розрізняють декілька значень поняття «документ»: 1. Письмове офіційне свідчення, довід юридичної сили, зафіксований на спеціальному папері (паспорт, свідоцтво про народження, диплом про освіту та ін.) 2. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, потверджує дії, повноваження чи права конкретної особи (закон, акт, протокол, заповіт, доручення та ін.). 3. Матеріальний об'єкт, у якому міститься певна інформація (перфокарта, дискета, файл, кіно- й фотоплівка та ін.). 4. Історично достовірні письмові джерела (грамота, указі та ін.). Узагальнюючи наведені вище формулювання, можна визначити поняття документ як матеріальний об'єкт, що містить зафіксовану інформацію, оформлену в усталеному порядку, і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу для виконання конкретної, йому призначеної функції. Документи широко використовуються в повсякденні як джерела та носії інформації, сприяють удосконалюванню внутрішньої організації та зовнішніх стосунків, поліпшенню роботи, функціонування закладів, підприємств чи організацій і рівночасно є підставою для ухвалювання, узагальнення, довідково-пошукової роботи. Оскільки документи є засобом засвідчування, доведення певних фактів, що мають життєво важливі наслідки, кожний із них має велике правове (юридичне) навантаження. Кожний документ укладається згідно з усталеними нормами та правилами, які є стабільними (канонічними) для конкретного виду, але всі вони мають відповідати таким вимогам: — не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного й адміністративного права, директивним положенням конкретних керівних органів; — видаватися лише відповідними повноважними органами або службовцями згідно з їх компетенцією; — відповідати своєму призначенню, назві й укладатися: за встановленою формою; — бути вірогідними, переконливими й відповідати меті та завданням певного закладу, установи тощо або їх і керівництва (базуючись на фактах, містити конкретні й змістовні пропозиції та вказівки); — бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними. Більшість документів має бути придатною до тривалого зберігання. Дотримування цих вимог дає змогу оперативно отримати іопрацювати потрібну інформацію, вчасно вжити доцільних заходів, зробити процес управління стабільним, передбачуваним і плідним. У діловодстві є певні вимоги і правила щодо оформлювання сторінки та її нумерації. Організаційно-розпорядчі документи укладають на аркуші форматом А4 (297x210 мм) та А5 (148x210 мм). Лівобіч залишають вільний берег у 30 мм для збереження тексту в разі підклеювання, підшивання, затискування документа, правобіч — не менше ніж 10 мм; верхній і нижній — 20 мм (для формату А4) та 16 мм (для формату А5). Документ, який забирає одну сторінку, не нумерують. У документах, що укладені на двох і більше як двох аркушах (з одного боку), нумерація починається із другого аркуша арабською цифрою 2 посередині верхнього берега на відстані не менше ніж 10 мм від краю. Біля цифр не пишуть жодних позначок чи символів. Якщо документ укладено з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначають у верхньому кутку правобіч, а парні — лівобіч.
5.5. Укладання організаційних документів (положення, статут, інструкція, правила) План 1. Поняття про положення 2. Поняття про статут 3. Поняття про інструкцію. Види інструкцій. Реквізити інструкцій 4. Поняття про правила та їхні реквізити
Студенти повинні знати: основні вимоги до оформлення Студенти повинні вміти: складати інструкції, правила, правильно вживати прийменникові конструкції у документах.
1. Положення — правовий акт, який установлює основні правила організаційної діяльності державних підприємств та установ, їхніх структурних підрозділів — визначає порядок утворення, права, обов'язки та організацію роботи. Бувають положення типові й індивідуальні. Типові розробляються для системи установ, підприємств і затверджуються вищими органами управління, індивідуальні — на основі типових і затверджуються керівниками підприємств, організацій, установ. Реквізити положення: назва документа; назва установи, що видає документ; дата й місце видання; заголовок; Текст містить такі розділи: 1) загальні положення — преамбулу, або вступну частину, де зазначаються мета створення підприємства та його головні завдання; 2) майно й кошти підприємства, порядок їх використання; 3) організація праці — виробнича й господарська діяльність; 4) права та обов'язки установи та її керівних органів; 5) структура управління. Приклад положення Положення (стандарт) бухгалтерського обліку “Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін” Затверджено наказом Зареєстровано в Міністерстві юстиції Міністерства фінансів України 23 червня 2001 р. за №539/5730 України від 18 червня зі змінами, внесеними наказом 2001 р. № 303 Міністерства фінансів України від 25 листопада 2002 р. № 989 Загальні положення 1. Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 23 “Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін” (далі – Положення (стандарт) 23) визначає методологічні засади формування інформації про операції пов’язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності. 2. Норми Положення (стандарту) 23 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі – підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ) щодо операцій пов’язаних сторін. 3. Пов’язаними сторонами вважаються: 3.1) підприємства, які перебувають під контролем або суттєвим впливом інших осіб; Перелік пов’язаних сторін визначається підприємством, враховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму (превалювання сутності над формою). 4. Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: Близькі члени родини – чоловік або дружина і родичі (визнані такими згідно із законодавством) фізичної особи, що є пов’язаною стороною, які можуть впливати або перебувають під впливом такої фізичної особи щодо прийняття рішень з фінансової, господарської та комерційної політики підприємства. Операції пов’язаних сторін – передача активів або зобов’язань однією пов’язаною стороною іншим пов’язаним сторонам. Провідний управлінський персонал – персонал, відповідальний за керівництво, планування та контролювання діяльності підприємства. Операції пов’язаних сторін 5. До операцій пов’язаних сторін, зокрема, належать: 6. Оцінка активів або зобов’язань в операціях пов’язаних сторін здійснюється, зокрема, такими методами: 6.1) порівнюваної неконтрольованої ціни; 6.2) ціни перепродажу; 6.3) “витрати плюс”; 6.4) балансової вартості. 7. За методом порівнюваної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов’язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності. 8. За методом ціни перепродажу застосовується ціна готової продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням відповідної націнки. 9. За методом “витрати плюс” застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки. 10. За методом балансової вартості оцінка активів або зобов’язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Розкриття інформації 11. У примітках до фінансової звітності за наявності операцій пов’язаних сторін наводиться така інформація: 11.1) характер відносин між пов’язаними сторонами; 11.2) види та обсяги операцій (сума аба частка у загальному обсязі) пов’язаних сторін; 12. Якщо одна пов’язана сторона здійснює контроль або перебуває під контролем іншої пов’язаної сторони, то інформація про характер відносин пов’язаних сторін наводиться незалежно від наявності операцій між ними. 13. Інформація, передбачена пунктом 11 Положення (стандарту) 23, може не наводитися у примітках до: 13.1) консолідованої фінансової звітності щодо внутрішньогрупових операцій; 14. Інформація про операції з асоційованими підприємствами, які обліковуються інвестором за методом участі в капіталі, наводиться у фінансовій звітності відповідно до пункту 11 Положення
Начальник Управління методології бухгалтерського обліку (підпис) В.М.Пархоменко 2. Статут - зведення правил, що регулюють: а) основи організації та діяльності підприємств і установ певної галузі господарства; б) умови утворення, склад, структуру і діяльність конкретного підприємства, організації або установи, певної галузі або сфери управління кооперативів, малих підприємств. Статути покладені в основу діяльності керівних громадських, кооперативних організацій, спортивних добровільних товариств, радгоспів, колгоспів. Статути господарських організацій мають свої особливості. Ними визначені порядок вступу в організацію, права та обов'язки її членів, органи управління, порядок виборів, сплати членських внесків та ін. Статут може складатися для конкретної господарської, кооперативної чи іншої організації, у такому випадку він називається індивідуальним. Статути, розроблені для ряду однотипних установ, організацій (наприклад, вищих начальних закладів), вважаються типовими. Як правило, індивідуальні статути створюються шляхом конкретизації типових. У деяких галузях народного господарства, з огляду на їх особливе значення, для окремих категорій робітників і службовців трудовий розпорядок регулюється статутами про дисципліну. Статут містить такі реквізити: гриф затвердження вищестоящою організацією або органом управління, найменування виду документа (статут); заголовок; текст. Текст містить такі розділи: 1. Загальні положення, де розкриваються головні завдання і мета, найважливіші функції, дія статуту по об'єктах і суб'єктах і т.д. 2. Основна діяльність, у чому вона полягає, її порядок. 3. Планування та облік роботи. 4. Призначення допоміжних служб. 5. Взаємодія з іншими органами, що здійснюють аналогічну діяльність (змішане перевезення вантажів). 6. Специфічні особливості діяльності. 7. Відповідальність організації за належне виконання зобов'язань і порядок розгляду спорів, висунення претензій, подання позовів. Для чіткості викладу і зручності читання текст статуту членують на статті (пункти), котрі групують у розділи (позначаються арабськими цифрами). Приклад статуту Затверджено Зареєстровано Власник приватного підприємства Івано-Франківським Степанов Р.М. (підпис) місьвиконкомом 19 листопада 2002 року Зав. відділу держ. реєстрації і розвитку підприємництва Пилипенко В.М. (підпис) 23 листопада 2002 року Статут приватного підприємства “Каскад” 1. Загальні положення 1.1 Приватне підприємство “Каскад” (далі підприємство) з правом найму робочої сили, засноване на приватній власності громадянина України Степанова Романа Миколайовича, створене на основі Законів України “Про підприємства в Україні” та “Про підприємництво” і діє на принципах економічної й правової самостійності. 1.2 Засновником підприємства є фізична особа. Засновник є власником підприємства. 1.3 Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку та штампи зі своїм найменуванням, інші реквізити. 2. Місцезнаходження підприємства 1.1. Юридична адреса підприємства: м. Івано-Франківськ, вул. Запорізька, 675/32 3. Мета та предмет діяльності 1.1. Метою створення підприємства є одержання прибутку. 1.2. Для досягнення зазначеної мети предметом діяльності підприємства є: розробка, виробництво і реалізація товарів народного споживання; виробництво та реалізація будівельних матеріалів та виробів; виконання будівельно-монтажних робіт; закуповування в населення, вирощування, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції; послуги громадського харчування (створення столових, барів, кафе, ресторанів); збір, утилізація, переробка вторинних ресурсів, відходів виробництва і матеріалів та їх реалізація; транспортне обслуговування, створення мережі автомобільних стоянок, станцій для технічного обслуговування та заправки пальним; рекламно-видавнича діяльність; індивідуальне моделювання та пошиття швейних виробів і взуття; організація профільних, універсальних і комісійних магазинів, салонів та інших торгових пунктів (в тому числі продовольчих); внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; переробка деревини, виробництво столярних виробів, меблів та інших виробів з деревини; оптова та роздрібна торгівля товарами для фізичних та юридичних осіб. 4. Органи управління 4.1. Підприємством управляє власник або призначений ним директор. 4.2. При призначенні директора власник письмово визначає питання, які вирішує директор. 4.3. Директор здійснює юридичні дії від імені підприємства без довіреності. 4.4. До компетенції власника належить визначення стратегічних планів розвитку підприємства; зміни Статуту підприємства, призначення директора; затвердження річних результатів діяльності; визначення порядку розподілу прибутку і порядку покриття збитків; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності працівників підприємства; визначення складу і обсягів відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначення порядку її захисту і міри відповідальності за її розголошення. 4.5. Відношення між власником та найманими працівниками визначається на основі індивідуальних угод, передбачених цивільним законодавством. 4.6. Власник самостійно визначає оклади, форми та системи оплати праці найманих працівників. 4.7. Вся документація, реклама, вивіски, офіційне спілкування, музичний супровід ведуться виключно державною мовою, крім випадків використання знаків для товарів і послуг, які набули такого статусу згідно з чинним законодавством. 5. Майно та використання прибутку 5.1 Майно підприємства формується за рахунок вкладів власника та одержаних доходів. 5.2. Підприємство самостійно формує необхідні для діяльності фонди. 5.3. Розподіл прибутку визначається власником підприємства. 5.4. Підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном. Відповідальність власника за зобов’язаннями підприємства визначається у відповідності з діючим законодавством України. 6. Компетенція та повноваження трудового колективу 6.1. Трудовий колектив підприємства становлять працівники підприємства. До компетенції трудового колективу належить: розгляд і затвердження проекту колективного договору; розгляд і вирішення згідно зі Статутом підприємства питань самоврядування трудового колективу; узгодження переліку і порядку надання працівникам підприємства соціальних пільг. 6.2. Повноваження трудового колективу реалізуються загальними зборами та їх виборним органом, який від імені трудового колективу підписує трудовий договір і має інші повноваження відповідно до чинного законодавства. 7. Зовнішньоекономічна діяльність 7.1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. 8. Умови реорганізації та припинення діяльності 1.1.Реорганізація підприємства проводиться за рішенням власника. 1.2.Ліквідація підприємства здійснюється на підставі рішення власника, суду, арбітражного суду. 1.3.При ліквідації підприємства залишки коштів після розрахунків із кредиторами розподіляються за вказівкою власника. 9. Відомості про засновника 9.1. Степанов Роман Миколайович, паспорт серії СС № 876543, виданий 10.10.1997 року Івано-Франківським МВ УМВС України в Івано-Франківській області. 9.2. Рік народження: 28 липня 1970 року. 9.3. Місце роботи: підприємець. 9.4. Освіта: вища. 9.5. Домашня адреса: м.Івано-Франківськ, вул. Миру, 369/84. 3. Інструкція — правовий акт, який створюється органом державного управління або утверджується його керівником та визначає правила організаційної, фінансової, науково-технічної діяльності підприємств, установ, організацій і певних підрозділів та служб, посадових осіб, окремих громадян чи поведінку працівників (посадові інструкції) під час виконання службових обов'язків. Це приписи керівного органу або керівної особи організаціям чи службовцям, які є обов'язковими для виконання. Інструкція розрахована на тривалий строк дії або одноразове виконання. Розрізняють інструкції організаційні, посадові, технологічні, фінансові, відомчі й міжвідомчі. Інструкції відомчі поширюються в системі одного відомства (міністерства) і є додатком до наказу. Міжвідомчі інструкції видаються спільно кількома організаціями різних систем, тому обов'язкові для їхніх організацій і систем. Різновиди інструкцій — методичні рекомендації, рекомендації, правила. Інструкція містить спеціальні розділи за групами певних операцій. Відступи від дій, передбачених пунктами інструкцій, не дозволяються й кваліфікуються як порушення дисципліни. Посадові інструкції визначають організаційно-правове становище працівника у структурному підрозділі й забезпечують умови його ефективної праці. Посадова інструкція призначена для службовців, інженерно-технічних працівників і має такі розділи: загальна частина, визначення функцій (перелік видів робіт), прав, взаємовідносин, відповідальності працівника; порядок обіймання посади, професійні вимоги до нього; його підпорядкування; основні документи, якими треба керуватися в Інструкції найчастіше викладають від третьої особи чи в безособовій формі. Викладаючи зміст, добирають розпорядчі слова: зобов'язаний, повинен, має право, забороняється, не дозволяється, слід. Реквізити інструкції: назва, заголовок, текст; посада, підпис і прізвище службової особи, яка склала інструкцію; підпис особи, для якої складена інструкція, ініціали і прізвище, дата ознайомлення; вгорі праворуч — позначка про затвердження — гриф, місце і дата, підпис відповідної особи. Рубрикація для інструкції обов'язкова: у ній нумеруються розділи (римськими чи арабськими цифрами), яким іноді дають підзаголовки, і параграфи (позначають арабськими цифрами). Текст документа має бути точним, зрозумілим і коротким. Приклад інструкції Інструкція Затверджено наказом відкритого Погоджено з обласними акціонерного товариства філіями відкритого “Міжнародний комерційний банк”, акціонерного товариства проспект Незалежності, 5, “Міжнародний комерційний місто Київ, 200, 04315, банк” тел. (044) 410-23-85, факс (044) 415-38-96, від 15.11.02 № 45-83/867
Про порядок приймання, використання приватизаційних сертифікатів і виплати дивідендів акціонерам Згідно з чинним законодавством та у зв’язку з уведенням Кабінетом Міністрів України Декрету “Про систему приватизації державного майна” ВАТ “Міжнародний комерційний банк” встановлює такий порядок використання приватизаційних сертифікатів і виплату дивідендів акціонерам: 2. Філії, які належать ВАТ “Міжнародний комерційний банк”, можуть приймати сертифікати від населення України для реального використання. 3. Згідно з постановою АТ “Міжнародний комерційний банк” обласні приватизаційні центри повинні вчасно виплачувати акціонерам дивіденди. 4. Кожен акціонер, вклавши приватизаційний сертифікат у розвиток будь-якого промислового підприємства, стає частково його власником.
Голова ВАТ (підпис) А.П.Онишкевич (печатка)
4. Правила— зібрання положень, які регламентують порядок дій, поведінку юридичних і фізичних осіб відповідно до встановлених норм. Наприклад: Правила прийому студентів до вищого навчального закладу, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Правила поведінки відвідувачів музею тощо. Нерідко правила є складовою частиною інструкції, оскільки близькі до неї за формою і змістом. їх виконання обов'язкове для всіх, кому вони призначені. Подібні до правил рекомендації, пам'ятки, регламенти, методичні вказівки. Реквізити правил: гриф затвердження, назва документа із вказівкою на його призначення (заголовок), дата, номер, текст, підпис відповідальної особи. Приклад правил Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 29.11.01 № 1599 Правила застосування національного знака відповідності 1. Національний знак відповідності (далі – знак відповідності) засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї. 2. Знак відповідності наноситься тільки на ті види продукції, опис яких міститься в технічних регламентах з підтвердження відповідності. При цьому нанесення знака відповідності є обов’язковим. 3. У разі підтвердження уповноваженим органом із сертифікації відповідності продукції поряд із знаком відповідності наноситься ідентифікаційний номер цього органу згідно з державним реєстром таких органів. 4. Знак відповідності наноситься на продукцію безпосередньо її виробниками. 5. Знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо. Місце та спосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції. 6. Дозволяється використовувати зображення знака відповідності у рекламі позначеної ним продукції. Офіційний вісник України. – 2001. – № 49. – С. 32.
Список літератури
|
текст; підписи вищої інстанції чи керівних осіб названої в Положенні установи.
