РОЗДІЛ ІІ.Класифікація економічних систем суспільства .

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко­номічна система — складне, багато структурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас­ності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коор­динації економічної діяльності тощо.
Існує два підходи до періодизації розвитку людського суспільства:
Цивілізаційний підхід передбачає перехід розвитку людства від цивілізації до цивілізації і в основі переходу лежать зміни в усіх сферах функціонування суспільства.
Відомий американський вчений Морган в своїй книзі „Первісне суспільство" виділяє три стадії розвитку суспільства: епохи дикості, варварства, цивілізації. В розвитку цивілізації виділяють такі типи:
доіндустріальне суспільство — домінує ручна праця та натуральне господарство;
індустріальне су­спільство – домінує машинна праця;
постіндустріальне сус­пільство, - в основі лежить праця техніки. Що оснащена комп’ютерною технікою..
Формаційний підхід пов'язаний з іменем Маркса. Відповідно до нього розвиток людства йде від формації до формації і в основі переходу лежать зміни в економічній структурі, суспільстві. Маркс виділяє три формації: '
первинна (охоплює первісний та аратський спосіб виробництва);
вторинна (базується на приватній власності, охоплює рабоволодіння, феодалізм, капіталізм);
комуністична.
Однак ці системи суттєво розрізня­ються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом влас­ності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.
8

В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на:
·Ринкова система
· адміністративно-командна система
·традиційна система
· змішана система

 

2.1.Ринкова система

Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах ринкової економіки.
Ринок ресурсів %,рента
з\п, прибуток
витрати
виробництва Ресурси
фактори
виробництва

 

9
Фірми, підприємства Домогосподарства

вироблена споживчі споживчі
продукція блага витрати
валова
виручка

Ринок товарів і послуг
Ринкова система або система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.
Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20 ст.
Основними ознаками є приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана „невидима рука” Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання. Але зупинимось на кожній з ознак детальніше. Приватна власність, на мою думку, є ключовою ознакою. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому, вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте на противагу цьому, приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, що в кінцевому може призвести до суспільних конфліктів.

Наприклад, Америка, яка фактично вся „приватна” і має найбільшу різницю між бідними і багатими.
Іншою ознакою є вільне підприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукту. До того ж воно є більш ефективним порівняно з тим, якщо б воно знаходилось у державній власності, бо існує стимул до покращення виробництва, його обсягів, масштабів, а також впровадження досягнень НТР для зменшення витрат виробництва.
Важливим є і особистий інтерес, коли економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами і прагнуть найкращим чином реалізувати власні ресурси. Це є основним мотивом економічних вчинків. Цим самим максимізується прибуток: у найманого робітника – заробітну плату, землевласник – орендну плату та ін.
Так звана „невидима рука”, яку описав Адам Сміт. Під нею слід розуміти взаємодію попиту, пропозиції, ціни та конкуренції. Попит і пропозиція найкраще ураховує інтереси покупців і продавців, і утворена ринкова ціна в результаті їх взаємодії, відображає реальні тенденції на ринку, його насиченість, на відміну від, наприклад, при централізованому встановленні цін. Це дає більшу економічну свободу учасникам ринкових відносин.
Вільна конкуренція є невід’ємною частиною ринкової економіки. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб’єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи

інший товар. Тому виробники прагнуть впровадити нові технології виробництва для зниження витрат виробництва, чи інші шляхи зниження витрат. Це призводить до зниження ціни і більшої доступності товарів. До того ж при вільній конкуренції всі рівні і знаходяться в рівних умовах, що сприяє економічній справедливості. Проте як і приват власність вона не гарантує соціальної рівності.
Мінімальне державне втручання є одною з ключових ознак. Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази, постанови. Проте як ми побачили криза 29-33 років вказала на низку недоліків цієї ознаки.
Тож, якщо проаналізувати все вище сказане можна виділити, що головними перевагами ринкової системи є те, що ресурси ефективно розподіляються і спрямовуються у ті галузі, які найбільш необхідні суспільству,

що призводить до максимальної економічної ефективності. Також ринок може функціонувати при наявності обмеженої кількості інформації, досить мати інформацію про витрати виробництва та ціну.
Ринок швидко змінюється, відповідно до змін потреб у тому чи іншому товарі чи послузі. Виробники також прагнуть до оптимально використання досягнень НТР, нових технологій, що дає тимчасову, але перевагу над конкурентами. Виробники та споживачі вільні у своїх діях, можуть виробляти та споживати, що бажають.
Необхідно згадати і недоліки ринкової системи, які призвали до величезної кризи. Ринкова система допускає і навіть стимулює згасання її головного контролюючого механізму – конкуренції. Вільна конкуренція – є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасання втрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів, в чіткій відповідності до бажань споживача. Тому на практиці ми спостерігаємо це у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів,

а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяє найбільш „спритним” підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе до нерівномірного розподілу грошових доходів.
Також у ринковій системі не існує механізмів для боротьби з негативним впливом виробництва, захисту навколишнього середовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належать усьому людству. Також абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ, фундаментальних досліджень в науці.
Разом з тим, треба пам'ятати, що за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблема зайнятості працездатного населення, проходить розшарування різних верств населення, загострюється проблема соціального захисту малозабезпечених сімей та окремих соціальне вразливих груп громадян (молодь, пенсіонери, інваліди), можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються нові види злочинів, зокрема у сфері економіки

 

2.2.Командно адміністративна система

Командно-адміністративна - на основні питання економіки відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Кубі і Північна Корея.
Основні ознаки:
Держава є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого

розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту (предмети споживання) держава поставляє на псевдо ринок (псевдо ринок тому, що обсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціни формуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держава відшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживання привласнює як доходи від реалізації.

Негативною рисою є існування чорного ринку. Він є результатом незадоволених потреб з одного боку., а з іншого боку - невикористаних ресурсів (за причини неможливості їх раціонального використання.
Також держава бере на себе прийняття основних управлінських та виробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Найчастіше це робилось навмання, як, наприклад, в колишньому СРСР. Вироблялося продукції більше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Часто траплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт.
Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обов’язкові для виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворення проводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за часту до надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізації державних програм.
Конкуренція відсутня, як і мотивація до розширення виробництва, його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, що наслідком є монополізм та панування виробника над споживачем.
Проте ця система має ряд переваг, які в свій час дали змогу вийти з економічної кризи. По-перше, оскільки держава є монополістом усіх видів ресурсів, тому вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал і швидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. По-друге, це можливість забезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є

ефективною. Тобто, це запобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів, надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективні роботи (до речі, так були збудовані більшість автобанів у Німеччині). Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, тому забезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров’я та вирішення цілої низки соціальних проблем.

 

15
Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах командно - адміністративної економіки
Чорний ринок
виручка від Споживчі витрати
реалізації товари і
послуги продукти

Підприємства ресурси Держава зарплата Населення
товари праця
послуги

16
продукти
продукти споживчі витрати

Псевдоринок

 

2.3. Змішана економічна система

Змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.
Ідеї змішаної економіки виникли Із XIX ст. І об'єктивної необхідності розв'язання цілої низки соцІально-економічних проблем (кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). На думку окремих вчених, розв'язувати ці проблеми може лише держава. Подальший розвиток теорії змішаної економіки отримала в працях вчених як Кейнс, Чейс, Самуельсон тощо. Сутність змішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча роль ринкового механізму та державне регулювання економіки.
Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі (Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.
У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський.
Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність,

вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.
Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва

людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною ролю держави.
Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.
Змішані системи мають такі загальні риси:
1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення ко­лективного, приватного і державного господарств, а також взаєм­ний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.
Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єк­тивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одно­го боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого — зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке вико­ристання ринкових відносин.
2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зро­стання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втру­чатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні по­треби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з ін­шого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегу­лювання і регулювання економіки.
3. Демократична форма управління спроможні забезпечити еко­номічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалі­зації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сфор­муватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.
18

4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.
5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.

2.4. Перехідна економіка

В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової(змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи
- центральна та східна Європа – початок переходу 3 80-х років;
- республіки колишнього СРСР – початок переходу в 90-х роках;
- Китай, Монголія, В’єтнам – початок переходу в 70-х роках.
При з’ясуванні сутності перехідної економіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим в економічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрної до індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму.

 

Зміст перехідної економіки, її ознаки:

Перехідна економіка – це перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводить до її радикальних змін.
В сучасних умовах перехідні процеси розглядають на 3 рівнях:
1. перехід процеси у розвинутих країнах (від індустріалізму до постіндустріалізму);
2.передні процеси у країнах, що розвиваються;
3. перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.
Риси перехідної економіки:
1. Нестійкість, нестабільність розвитку
19

2. Альтернативний характер розвитку
3. Співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством
4 Відносна тривалість перетворень у перехідній економіці
5. Зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави
6. Якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові
7. Історичність перехідної економіки
Основними чинниками перехідної економіки є:
1. Природно - кліматичні фактори
2. Виробничо – економічні
3. Соціо – культурні
Типи перехідних економік:
За масштабами перехідних процесів:
- локальні
- глобальні
За характером перехідних процесів:
1. Природно – еволюційні
2. Реформаторсько – еволюційний

 

Моделі переходу:

Найбільш поширеним є поділ системних перетворень на:
1. Радикальні реформи
2. Еволюційні, поступові реформи
Радикальні – рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Він пов”язаний з більшими соціальними тратами(падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації

населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод „ шокової терапії” в Польщі.
Поступальні – більш тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення характеризуються меншими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалимй період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.

 

Завдання країн с перехідною економікою:

Завдання переходу від адміністративно – командної до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.
Відсутність досвіду, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Але незважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити в перехідний період:
1. Лібералізація господарства – вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринку підприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідації державної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципів свободи підприємницької діяльності.
2. Реформування відносин власності – ліквідація монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини.
3. Формування суб’єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово – промислових груп, банків, інвестиційних фондів.
4. Створення системи соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захист безробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості.
5. Подолання економічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна

стабілізація, забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнародний поділ праці.

Дані закономірності реалізуються у специфічних умовах кожної з країн, а тому проявляються і вирішуються по різному.

22