в установах ДПтС України.

4. 1. Психологічні особливості засуджених до позбавлення волі.

Сучасна державна політика України в галузі діяльності пенітенціарної системи спрямована на реалізацію принципів гуманізму, демократизму, пріоритету загальних прав і волевиявлень людини і несе в собі цілеспрямований процес на ресоціалізацію злочинців.

Ефективність процесу ресоціалізації залежить від психологічних закономірностей розвитку особистості і характеру різних видів діяльності, вивченням яких займається пенітенціарна психологія.

Пенітенціарна психологія (від лат. "penitentiaries", що означає – «каяття» – тобто виправлений через покаяння, внутрішнє самоочищення.) - це галузь юридичної психології, яка вивчає факти, механізми, закономірності та розвиток психіки людей, включених у специфічні умови діяльності системи виконання покарань (засуджених та персоналу).

Як і кожна наука пенітенціарна психологія ставить перед собою наступні завдання:

1. Вивчення психіки особистості (засуджених і персоналу) (психологічна діагностика).

2. Цілеспрямований психологічний вплив на неї (психологічна корекція, психотерапія).

3. Профілактика негативних психічних явищ: самогубств, конфліктів, негативних психічних станів (психологічна профілактика).

4. Надання консультацій з психологічних питань (психологічне консультування).

5. Підвищення рівня психологічної компетентності людей (психологічна просвіта).

Отже пенітенціарна психологія покликана не тільки розкривати ті чи інші закономірності функціонування психіки засудженого, але і аналізувати дійсні причини скоєного злочину та злочинної поведінки, окреслити шляхи впливу на свідомість засудженого з метою виправлення та ресоціалізації.

Адже засуджені – люди, які відрізняються складними індивідуальними психічними станами, морально-психологічними особливостями, які повинен знати кожен суб’єкт процесу ре соціалізації, щоб глибше пізнати їх, а також здійснювати на них позитивний психолого-педагогічний вплив.

Пригадаймо, що до структури психіки входять:

1. Психічні процеси:

а) пізнавальні (увага, відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, мова, уява);

б) емоційно-почуттєві (емоції та почуття);

в) вольові (воля).

2. Психічні стани (агресивність, тривожність, настрій, депресія та інші).

3. Психічні властивості (темперамент, характер, здібності, досвід, спрямованість).

Як і психічні процеси будь якої людини, процеси засуджених можна поділити на три групи:

1. Пізнавальні психічні процеси.

а) увага.

Як правило, засуджені не вміють довго концентрувати увагу, тому багатьом з них важко навчатися, отримувати нові знання та вміння. Але якщо це стосується важливих або цікавих для них речей, вони можуть концентрувати увагу досить довго (слідкування за діями адміністрації чи інших засуджених).

б) сприйняття.

Особливості сприйняття засудженими проявляються у сприйнятті часу, уповільненні особливих психічних станів (очікування, фрустрація, сум), одноманітності вражень в місцях позбавлення волі, незайнятості, невмінні організовувати свій вільний час: При цьому засудженому здається, що час йде повільно, він намагається якось "вбити" його, в тому числі і азартними іграми. Досить часто спостерігається випадки, коли засуджені неадекватно (перекручено, упереджено) сприймають інших людей (усі працівники – жорстокі люди) або ситуації (як загрозливі або образливі). В умовах ізоляції в деяких засуджених, особливо при одиночному ув'язненні, або під впливом мікросередовища, формуються викривлені чи помилкові уявлення про свої права та обов'язки в установі, про майбутнє життя на свободі і т.д.

в) пам'ять.

У зв'язку з тривалими перервами у навчанні, в деяких засуджених спостерігається зниження точності пам'яті, відсутність навиків та усвідомленого запам'ятовування матеріалу. Суттєво послаблюють їх пам'ять наркотики та алкоголь. Розвитку пам'яті сприяє створення у процесі перевиховання атмосфери зацікавленості та змагання.

Деякі засуджені характеризуються досить доброю пам’яттю на нанесені їм образи (злопам’ятність, мстивість), можуть роками виношувати план помсти.

г) мислення.

Минула діяльність, яка пов’язана із злочинами, суттєво впливає на розвиток мислення засудженого та формує якості його розуму. Спостерігається суттєва різниця в мисленні особи, яка вперше потрапила в місця позбавлення волі та в мисленні неодноразово засудженого рецидивіста, для якого злочинний спосіб життя є норма. Якщо у першого, позбавлення волі може на деякий час сковувати розумову діяльність, то у другого, навпаки, активізувати її. Серед засуджених часто зустрічаються особи з розірваністю, загальмованістю, в'язкістю мислення. Згубно впливають на розум засуджених та на його інтелектуальну діяльність наркотики та алкоголь, статеві збочення: вони дезорганізують розумову діяльність засудженого, всю його психіку.

Більшість засуджених мають низький інтелект, їм важко пізнавати абстрактні поняття, але вони досить швидко засвоюють інформацію, яку вважають для себе важливою (жаргон, татуювання, неформальні правила засуджених).

д) мова.

Значна особливість мови багатьох засуджених - це кримінальний злодійський жаргон, що понижує їх моральність, викликаючи у відповідь грубість та роздратування. Суттєву роль в боротьбі з жаргоном відіграє мова працівника, яка повинна бути еталоном.

е) уява.

Як правило, уява засуджених досить розвинута і проявляється у вигляді мрій. Як правило, більшість цих мрій негативні: після звільнення продовжити кримінальну діяльність, мрії про «красиве життя», про помсту.

2. Почуттєво – емоційні психічні процеси.

Необхідно пам'ятати, що багатьом засудженим притаманні:

- аморальні почуття;

- підвищена емоційна збудливість;

- невміння, а часто небажання стримувати свої емоції;

- підвищена експресивність (виразність проявів емоцій: якщо горе, то "ридаючи", якщо образа, або сварка, то з істерикою та скандалом);

- відсутність співчуття, байдужість до чужого горя;

- виражена залежність свого емоційного стану від впливу групи;

- почуття своєї неповноцінності та безперспективності;

- маскування істинних переживань.

3. Вольові психічні процеси.

На жаль, у більшості засуджених воля розвинута слабо, тому вони легко підпадають під негативний вплив інших вольових засуджених, виконують їх накази. Навпаки, засуджені з сильною волею займають керівне становище у середовищі засуджених, підкорюють собі інших засуджених.

Психічні стани засуджених.

Психічні стани засуджених - це складне за своєю структурою психічне явище, яке поєднує настрій думок, почуттів, прагнень, та відношення людини до самого себе і оточуючого світу, викликане умовами відбування покарання, та ставленням до скоєного злочину.

Серед психологічних станів засуджених найбільш типовими є:

- афекти – короткочасні емоційні реакції, що характеризуються бурхливими перебігами і різкими змінами настрою, сильними проявами, захоплює людину в цілому і може переходити в порушення контролю за своїм станом, або нездатністю справитися з ним;

- стресові стани – стани психічної напруги, які виникають під впливом найбільш складних умов діяльності, при особливих обставинах, при несподіваних і небезпечних умовах, необхідності ризикувати, невизначеною обстановкою і близькі до афекту, але довші за тривалістю;

- фрустрація - стійке довготривале негативне емоційне переживання, особливо сильне потрясіння, викликане крайньою незадоволеністю від реальних чи надуманих перешкод на шляху досягнення мети і дезорганізовують свідомість людини;

- пристрасть – сильне, глибоке та довготривале переживання з яскраво вираженою направленістю на досягнення мети;

- агресивність – стан психологічної готовності до агресивних дій (фізичних, словесних або опосередкованих – чуток, пліток, інтриг, підбурювання та провокацій);

- тривожність – стан, коли переважає страх перед кимсь або чимось, побоювання негативних наслідків, очікування лише найгіршого;

- депресія – стан, коли людину охоплює негативний настій, вона занурюється у себе, переважають песимістичні думки, негативні очікування;

- туга, смуток, сум, нудьга та інші.

Психічні властивості засуджених.

Тип темпераменту суттєво впливає на поведінку засуджених.

Засуджені-сангвініки, як правило, веселі, енергійні, ділові, мають організаторські здібності, охоче беруть участь у роботі самодіяльних організацій засуджених, тому їх часто призначають на посади старших днювальних та бригадирів.

Засуджені-холерики, як правило, неврівноважені, імпульсивні, збудливі, можуть бути схильними до конфліктів та агресії.

Засуджені-флегматики, як правило, спокійні та врівноважені, але можуть довго пам’ятати образи і прагнути помсти.

Засуджені-меланхоліки, як правило, надмірно чуттєві, легко ображаються.

Риси та види характеру засуджених відображаються у характеристиці, яку складає начальник відділення СПС і яка долучаються до особової справи засудженого.

У більшості засуджених переважають негативні риси (непорядність, впертість, слабкодухість, запальність, імпульсивність, неврівноваженість) та види характеру (несамокритичність, легковажність, егоцентризм, замкненість, соціальна пасивність, лінь, недисциплінованість, непунктуальність).

Крім того пригадаймо, що певні типи акцентуації характеру можуть вистувати супутнім чинником скоєння злочину, а саме епілептоїдний, нестійкий, гіпертимний, істерощний типи. Відповідно вони й прослідковуються у засуджених до позбавлення волі

Наведемо стислий кримінально-психологічний опис кожного з них.

Епілептоїдному типу акцентуації характеру показові егоїстичність, властолюбство у поєднанні з недоброзичливим ставленням до оточення. В основі недоброзичливого ставлення лежать дріб'язковість, образливість і дратівливість. Мотиваційна сфера відзначається розгальмованістю, переважанням органічних, зокрема статевої, та примітивних за способом задоволення потреб. Особистість із епілептоїдним типом акцентуації схильна до вчинення імпульсивних, насильницьких злочинів із проявами жорстокості (приниження людської гідності, мордування, катування тощо).

Нестійкому типові акцентуації властиві навіюваність, пасивна підкорюваність, недисциплінованість, балакучість та соціальна незрілість. Остання проявляється в поверховості і квапливості суджень, легковажності вчинків, наївності й довірливості. Поведінка спрямована на отримання свіжих вражень, ситуативних задоволень. Особистість із нестійким типом акцентуації характеру схильна до вчинення групових злочинів у ролі виконавця, крадіжок, кримінальних розваг із погано передбачуваними наслідками.

Гіпертимний тип відзначається життєрадісністю, комунікабельністю, пошуком нових вражень, людей, ситуацій. Ініціативність і енергійність поєднуються з хаотич­ністю, поверховістю інтересів, діловитість — із поганою дисциплінованістю й цілеспрямованістю. Особистість гіпертимного типу бурхливо реагує на повчання, прояви влади, неуважність з боку оточення. їй показові хвалькуватість, гордовитість, самовпевненість, стійко завищена самооцінка. Це обумовлює схильність до ситуативних, ризикова­них і «героїчних» злочинів, групових злочинів у ролі підбурювача чи виконавця у стані сп'яніння.

Істероїдний тип акцентуації характеру відзначається егоїзмом, демонстративністю, брехливістю, інфантилізмом, намаганням всіляко накинути оточенню визнання власної винятковості. Це обумовлюєпрояви дратівливості, нетерпимості до тих, хто не визнає істероїда, та уважність, піклування до тих, хто підтримує і захоплюється ним. Особистість істероїдного типу схильна до різноманітних симуляцій самовбивства, демонстративних членоушкоджень, скоєння злочинів як засобу привернення уваги до себе, викликання почуття жалю, несправедливості та співчуття.

Адміністрація УВП повинна виявляти та розвивати різні здібності засуджених: мистецькі (літературні, художні, музичні), технічні (конструкторські), організаторські, комунікативні.

Засуджені мають певний досвід, як правило, негативний, кримінальний. Звісно, цей досвід не допомагає, а перешкоджає їм у процесі виправлення та ресоціалізації. Тому адміністрація УВП намагається сформувати у них позитивний досвід через працю, навчання, соціально-виховну роботу та громадську діяльність.

За спрямованістю особистості засуджені бувають:

1. зі стійкою позитивною спрямованістю:

2. зі стійкою негативною спрямованістю:

3. з посередньою спрямованістю.

4. з пристосовницькою спрямованістю.

За висловленням канадського вченого М. Джексона, «більшість ув'язнених не є небезпечними. Проте жорстоке ув'язнення, ізоляція, несправедливість та агресія перетворюють безпечних на небезпечних, роблять небезпечних ще більше небезпечними»

Відомий шведський учений-пенітенціарист Улла Бундесон також звертає увагу на те, що, «незважаючи на проголошення офіційних цілей покарання, у пенітенціарних установах негативні процеси домінують над позитивними. Серед негативних процесів відмічається поширення в'язничної субкультури, стигматизація, відчуження від суспільства. Рецидив неминучий через негативний вплив реальних умов відбуття покарання, розрив соціальних зв'язків засудженого, погіршення його становища в суспільстві після звільнення»

Умови відбування покарання в УВП значно впливають на психіку засудженого через наступні чинники:

1) ізоляція від суспільства і розміщення у замкненому середовищі;

2) обмеження у задоволенні потреб, у першу чергу біологічних;

3) примусове включенням до одностатевих соціальних груп.

4) обмежений перелік речей, якими можна користуватися;

5) регламентація продуктів харчування;

6) обмеження у сфері прав і свобод (обшуки, огляди);

7) постійне перебування під наглядом;

8)наявність тюремної субкультури.

Все це викликає у більшості засуджених негативні психічні стани – недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, пригніченість, депресії – і може стати причиною негативних психологічних явищ таких як суїцид.

 

4.2. Соціально-педагогічна та психологічна профілактика самогубств в установах ДПтС України

У Конституції України, права людини виголошені, як найвища цінність. На їх забезпечення спрямована діяльність усіх без винятку державних інституцій та громадських об'єднань.

Своє прагнення створити нову систему установ виконання кримінальних покарань, діяльність яких базувалася б на пріоритеті ідей каяття злочинця та повернення його до суспільства, держава підтвердила, підписавши низку міжнародних документів, пов'язаних з подальшою гуманізацією місць позбавлення волі, приведенням їх до єдиних міжнародних стандартів. Відповідно, заходи спрямовані на профілактику та попередження самогубств серед засуджених та осіб, взятих під варту, не повинні обмежувати їх права, завдавати їм моральної або фізичної шкоди.

Пенітенціарний суїцид розглядається у сучасній психолого-педагогічній науці, як девіантне, навмисне діяння (дія або бездіяльність), що має за мету позбавлення себе життя засудженим, що є наслідком усвідомленого рішення і спричинило за собою смерть. З метою з’ясування основних умов ефективної превенції суїциду у середовищі засуджених варто визначити причини та чинники поширення даного явища серед злочинців.

Серед найбільш типових для засуджених видів негативної поведінки вчені особливо виокремлюють аутоагресивну поведінку.

Аутоагресивна поведінка засуджених проявляється в двох формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид).

На думку багатьох вчених, суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя.

Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри.

До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю. Самогубство ж розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим.

Відносно категорії мети розрізняють:

- справжні самогубства;

- спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя;

- демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка - мета якої є лише демонстрування цього наміру;

- самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті.

До суїцидонебезпечної категорії засуджених відносяться особи, які:

- вчиняли суїцидальні спроби (замахи на самогубство), самокалічення (членоушкодження) або рідні і близькі яких скоювали самогубство;

- втратили соціально корисні зв’язки;

- мають життєві складнощі, пов'язані із втратою рідних, близьких чи значними матеріально-фінансовими втратами;

- засуджені вперше до тривалих строків позбавлення волі;

- мають порушення у сфері міжособистісних стосунків та відхилення у поведінці;

- соціально дезадаптовані;

- до засудження мали високий соціальний статус;

- мають низький освітній рівень;

- визнані інвалідами I і II групи та особи похилого віку, з тяжкими захворюваннями;

- хворі на тяжкі соматичні або психічні захворювання (розлади), страждають від наркотичної чи алкогольної залежності;

- поміщені у дисциплінарний ізолятор (далі – ДІЗО), переведені в приміщення камерного типу (далі – ПКТ), одиночні камери (далі – ОК), а також, які тримаються у дільниці посиленого контролю (дплв ДПК);

- з метою захисту від розправи з боку інших засуджених тримаються в окремих камерах ПКТ на загальних підставах;

- перебувають у конфліктних стосунках з іншими засудженими;

- тривалий час перебувають у депресивному стані.

Кожний випадок суїциду засуджених має свої причини та мотиви, що зазвичай усвідомлюється суїцидентом.

Найбільш поширені причини, серед засуджених, що впливають на прийняття рішення про самогубство або суїцидальну спробу (замах на самогубство):

- складнощі в адаптації до умов позбавлення волі.

- втрата соціально корисних зв’язків та соціально важливих орієнтирів.

- різке неприйняття провини або, навпаки, самозасудження.

- очікування винесення вироку за вчинений злочин.

- труднощі у взаємовідносинах з адміністрацією установи, відчуття упередженого ставлення.

- конфліктні стосунки із засудженими, загроза чи факт приниження або зґвалтування.

- збіг негативних життєвих обставин (втрата близької людини, напружені стосунки з рідними чи близькими, значні матеріально-фінансові втрати тощо).

- тяжкі соматичні або психічні захворювання (розлади) (онкологічні, венеричні захворювання, алкогольна чи наркотична залежність, вірус імунодефіциту людини, синдром набутого імунодефіциту тощо).

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного смислу і складається з 5 мотивів:

1. Протест, помста. Суб’єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об’єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах на зразок: "ніхто мене не розуміє", “усі проти мене”, “справедливості немає", "більше немає сил боротися".

2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: "я нікому не потрібен”, “за що ви мене так мучите”. Мотивація - "коли ж ви звернете на мене увагу?!".

3. Суїцидальні “ухилення” виникають при загрозі особистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати такої загрози та вибирає самоусунення: "далі буде ще гірше”, "діватися нема куди", “мені не витримати цієї ганьби".

4. “Самопокарання" відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: “Я - суддя” та “Я - підсудний”. Причому самогубство може бути як з точки зору "судді” (знищення ворога у собі), так і з боку "підсудного” (покутування провини), як-то “ніколи не пробачу собі”.

5. При самогубстві “відмова”, ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю - позбавлення себе життя. Вербально це може висловлюватися як “ніколи не повернути минулого”, "все втрачено”, "це - кінець”.

З огляду на описане нами вище, можна стверджувати, що профілактична робота по запобіганню самогубств зачіпає всі категорії працівників виправної установи: співробітників відділу нагляду і безпеки, соціально-психологічної служби, медичного персоналу тощо.

Спираючись на зазначені ознаки, співробітники пенітенціарної установи спільно з психологами повинні будувати систему загальної та індивідуальної профілактичної роботи.

Профілактика самогубств серед засуджених – комплекс заходів, спрямованих на покращення соціально-психологічного клімату серед засуджених, виявлення та усунення чинників, які сприяють формуванню суїцидальної поведінки засуджених.

Профілактика самогубств серед засуджених здійснюється шляхом загальної та індивідуальної профілактики. Загальна профілактика включає заходи, спрямовані на послаблення і усунення соціально-психологічних та побутових причин і умов, які сприяють формуванню суїцидальної поведінки засуджених, а також проведення правороз'яснювальної роботи серед засуджених щодо кримінальної відповідальності за діяння передбачені статтею 120 Кримінального кодексу України (додаток Р). Індивідуальна профілактика включає своєчасне надання соціально-психологічної допомоги засудженим, які знаходяться в тяжких суїцидонебезпечних станах. При індивідуальній профілактиці особлива увага приділяється суїцидонебезпечній категорії засуджених.

Для вибору необхідної профілактичної тактики можна виділити декілька основних типів суїцидентів:

1. Суїцид, як спосіб вираження протесту (причиною протесту є, як правило, уражене почуття гордості, гідності, завищена самооцінка);

2. Суїцид з метою шантажу навколишніх (відбувається не для того, щоб позбавити себе життя, а для того, щоб за допомогою такого крайнього кроку змінити життя в кращу сторону);

3. Суїцид, як спосіб виходу із травмуючої дійсності (вчиняються особами, що “програлися ”, скоїли крадіжку в своєму середовищі, ніколи не займають високого положення в злочинної ієрархії, а значить, мають підвищену небезпеку стати об'єктом утисків, несправедливого звертання, знущань);

4. Суїцид, вчинений в якості самопокарання (дану групу складають засуджені, які вважають себе глибоко винуватими в тім, що існують на білому світлі, розглядають сформовану ситуацію як черговий іспит для себе, хочуть позбавити від себе близьких).

До основних напрямків зниження ризику самогубств відносяться:

- діагностика суїцидальної поведінки;

- профілактика самогубств;

- попередження самогубств;

- навчання персоналу установи.

Діагностика суїцидальної поведінки – збір, узагальнення та аналіз інформації про схильність засуджених та осіб, взятих під варту до самогубства.

Види діагностики суїцидальної поведінки:

- первинна діагностика новоприбулих осіб;

- поточна діагностика;

- планова діагностика.

Первинна діагностика новоприбулих до установи осіб здійснюється начальником дільниці карантину, діагностики і розподілу, медичним працівником, психологом та іншими працівниками установи під час перебування засудженого у дільниці карантину діагностики і розподілу шляхом:

- документального вивчення особистості засудженого;

- медичного обстеження;

- психодіагностичного вивчення;

- індивідуальних бесід із засудженим;

- спостереження за поведінкою засудженого.

Джерела інформації про схильність особи до вчинення самогубства:

- особова справа (повідомлення про спроби самокалічення (членоушкодження), самогубства, довідки за наслідками проведення судово-психіатричних експертиз, інформація про соціально корисні зв’язки, ставлення до вчиненого злочину та інші дані стосовно особистості засудженого);

- індивідуальна програма соціально-психологічної роботи із засудженим (записи окремих бесід, тощо);

медична картка (повідомлення про тяжкі соматичні або психічні захворювання (розлади), перенесені черепно-мозкові травми, інфекційні хвороби (туберкульоз, менінгіт тощо);

- результати психодіагностичного вивчення особистості засудженого;

- інші джерела інформації (повідомлення отримані в результаті спілкування з близькими та рідними засудженого, його оточенням, працівниками установи, які безпосередньо контактують з особою тощо);

Поточна діагностика суїцидальної поведінки передбачає спільну діяльність працівників усіх служб установи, спрямовану на виявлення серед засуджених осіб, схильних до самогубства. Поточна діагностика здійснюється протягом усього терміну перебування засудженого в установі.

Планова діагностика суїцидальної поведінки здійснюється психологом установи шляхом проведення психодіагностичних заходів:

- стосовно засуджених, які перебувають на профілактичному обліку, – не рідше одного разу на квартал;

- стосовно інших засуджених – один раз на рік.

Попередження самогубств серед засуджених – система заходів, що вживаються у випадку конкретних проявів суїцидальної поведінки та носять характер термінового визначення, і усунення чинників, які підвищують ризик самогубства.

У випадку конкретних проявів засудженим суїцидальної поведінки керівництвом установи розглядається питання щодо постановки його на профілактичний облік як схильного до самогубства.

Після звільнення від відбування покарання особи, яка перебувала на профілактичному обліку, її психологічна картка долучається до особової справи.

Організація навчання персоналу установи передбачає оволодіння персоналом установи теоретичними знаннями та практичними навиками щодо діагностики (візуальної діагностики) суїцидальної поведінки, профілактики та попередження самогубств серед засуджених.

Вміти виявляти та попереджувати суїцидальну поведінку з боку засуджених працівниками УВП повинно уміло поєднуватись з коректністю з уважним ставленням до кожного засудженого і враховувати його індивідуальних та психічних особливостей.

 

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте основні задачі сучасної пенітенціарної психології.

2. Особливості пізнавальних процесів засуджених.

3. Розкрийте особливості психічних станів засуджених до позбавлення волі.

4. Охарактеризуйте засуджених за спрямованість.

5. Висвітліть чинники умов відбування покарань, які впливають на психіку засуджених.

6. Охарактеризуйте засуджених, які відносяться до суїцидо небезпечної категорії.

7. Охарактеризуйте типи засуджених – суїцидентів.

8. Розкрийте особливості діагностики суїцидальної поведінки засуджених до позбавлення волі.