ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Педагогічні основи екологічного виховання учнів ПТНЗ шляхом використання групових та індивідуальних формУдарна хвиля ядерного вибуху - один з основних вражаючих чинників. Залежно від того, в якому середовищі виникає і розповсюджується ударна хвиля - в повітрі, воді або ґрунті, її називають відповідно повітряною ударною хвилею, ударною хвилею у воді і сейсмічною вибуховою хвилею. Повітряною ударною хвилею називається область різкого стиснення повітря, що розповсюджується на всі сторони від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Передню межу хвилі, що характеризується різким стрибком тиску, називають фронтом ударної хвилі. Володіючи великим запасом енергії, ударна хвиля ядерного вибуху здатна завдавати поразки людям, руйнувати різні споруди, бойову техніку і інші об'єкти на значних відстанях від місця вибуху. На розповсюдження ударної хвилі і її руйнуючу і вражаючу дію істотний вплив можуть зробити рельєф місцевості і лісові масиви в районі вибуху, а також метеоумови. 3. Світлове випромінювання (СВ) ядерного вибуху. Світлове випромінювання (СВ) ядерного вибуху є потоком електромагнітної енергії в широкому діапазоні частот, що включає ультрафіолетову, інфрачервону і видиму ділянки спектру. Джерелом світлового випромінювання є область ядерного вибуху, що світиться (вогненна куля), складається вона з нагрітих до високої температури продуктів вибуху, повітря і ґрунту (при наземному вибуху). Максимальна температура області, що світиться, на початковій і першій фазі може досягати 100 000С°, діаметр до 5000м (для надвеликих боєприпасів). . Проникаюча радіація. Проникаючою радіацією ядерного вибуху називають потік гамма-випромінювання і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерного вибуху. Джерелами проникаючої радіації є ядерні реакції, які протікають у заряді боєприпасу в момент вибуху. Час дії проникаючої радіації на наземні об'єкти складає 15-25с і визначається часом підйому хмари вибуху на висоту (2-3км), при такій висоті гамма-нейтронне випромінювання, поглинаючись товщею повітря, практично не досягає поверхні землі. Основним параметром, що характеризує що вражає дію проникаючої радиації, є доза випромінювання (D). Доза випромінювання - це кількість енергії іонізуючих випромінювань, яка поглинута одиницею маси опромінюваного середовища. Розрізняють експозиційну, поглинену і еквівалентну дози випромінюванняЕкспозиційна доза - це доза випромінювання в повітрі, вона характеризує потенційну небезпеку дії іонізуючих випромінювань при загальному і рівномірному опромінюванні тіла людини. Експозиційна доза в системі одиниць СІ вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг). Позасистемною одиницею експозиційної дози випромінювання є рентген (Р); 1 Р = 2,58×10-4 Кл/кг. Рентген (Р) - це доза гамма-випромінювання, під дією якої в 1 см3 сухого повітря за нормальних умов (температура 0°С і тиск 760мм рт. ст.) створюються іони, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знаку. Дозі в 1 Р відповідає освіта 2,08×109 пар іонів в 1см3 повітря. Поглинена доза точніше характеризує дію іонізуючих випромінювань на біологічні тканини. У системі одиниць СІ одиницею вимірювання є грей (Гр). 1Гр - це така поглинена доза, при якій 1кг опромінюваної речовини поглинає енергію в 1 Дж, отже, 1Гр = 1 Дж/кг. Позасистемною одиницею поглиненої дози випромінювання є рад 1 рад =10-2Гр або 1Гр = 100 рад; 1 рад = 1,14Р або 1Р = 0,87 рад. Проникаюча радіація, розповсюджуючись в середовищі, іонізує її атоми, а при проходженні через живу тканину - атоми і молекули, що входять до складу кліток. Це приводить до порушення нормального обміну речовин, зміни характеру життєдіяльності кліток, окремих органів і систем організму. В результаті такої дії виникає променева хвороба. Організаційно-методичне забезпечення самостійної роботи Самостійна робота може бути впроваджена у формі домашнього завдання. Розв’язування завдання по самостійний роботі повинно супроводжуватися поясненнями. У поясненнях необхідно вказувати ті основні тези та правила, на яких базується розв’язок даного завдання. Його розв’язок рекомендується спочатку зробити в загальному вигляді, тобто теоретичний огляд застосованого матеріалу, пояснюючи застосовувані тих чи інших прикладів та супроводжуючи вичерпуючою характеристикою досліджуваної теми. Друга частина – інтерпретаційна, на якій аналізується отриманий результат на відповідність існуючому положенні на флоті. На третьому етапі курсантам пропонуються питання для самостійного розглядання. За умови вдумливого та наполегливого опрацювання теоретичного матеріалу та прикладів розв’язків, курсанти з запропонованими питаннями можуть впоратись самостійно. Це сприятиме розвитку в них творчих здібностей, вмінь та навичок. Після оформлення самостійної роботи у зошиту чи конспекті курсант проводить її захист і виставляється підсумкова оцінка. Завдання для самостійного вивчення програмного матеріалу
1. Способи визначення кількісної характеристики небезпек 2. Ризик, як кількісна характеристика небезпек 3. Класифікація умов безпеки професійної діяльності 4. Сутність і необхідність концепції прийнятного (допустимого) ризику. 5. Рівень допустимого ризикуМетодичні підходи до визначення ризику: 6. Вибірка (група ризику) її сутність та прядок визначення. 7. Радіаційна небезпека на судні 8. Правила дезактивації суден. 9. Положення наказу Міністерства транспорту України від 14.12.1998р. 10. Загальна оцінка та характеристика небезпек. 11. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. 12. Управління ризиком 13. Зброя масового ураження (ядерна хімічна і бактеріологічна біологічна). 14. Звичайні засоби поразки 15. Міжнародні конвенції по охороні людського життя на морі. 16. Положення про міжнародні конвенції. 17. Положення про вимоги СОЛАС 74/95. 18. Дайте характеристику графічному методу аналізу причин і небезпек, його назва сутність та призначення. 19. Сутність і необхідність кількісної оцінки небезпек. 20. Наслідки прояву небезпек 21. Способи визначення кількісної характеристики небезпек 22. Ризик.Методичні підходи до визначення ризику: 23..Вибірка (група ризику) її сутність та прядок визначення. 24. Що уявляє собою якісна оцінка небезпеки і навіщо вона потрібна? 25. Дайте характеристику графічному методу аналізу причин і небезпек, його назва сутність та призначення. 26. Сутність і необхідність кількісної оцінки небезпек. 27. Ядерна зброя, її сутність, види. 28. Вражаючі фактори ядерного вибуху та їх параметри. 29 Світлове випромінювання (СВ) 30 Електромагнітний імпульс (ЕМІ).:
Критерії рейтингового оцінювання Оцінювання абсолютної кількості балів за кожний заліковий модуль (В) проводиться за 100 бальною шкалою. Максимальна кількість набраних балів – 100:
де В – кількість отриманих балів за окремий модуль; К – рівень ведення конспекту, або співвідношення законспектованих лекцій та практичних (лабораторних) занять к загальній їх кількості; Сам – співвідношення виконаної самостійної роботи (домашних завдань) к загальній їх кількості; Мод – контрольне опитування (залікові чи атестаційні модулі) згідно рівню засвоєння матеріалу (0 - Fx, 0,6 - Е, 0,8 - C, 1 - A); Пос – співвідношення відвідуваних аудиторних занять (у тому числі пропущених із поважної причини – хвороба, несення служби та інше) к загальній кількості аудиторних занять; Инд = 1, якщо в навантажені не було заплановано проведення індивідуальних занять (семестрових консультацій) або курсант (студент) не відвідував їх зовсім; Инд = 1,1 якщо курсантом (студентом) була проведена ця робота; Отл = 1,0…1,3 (на розсуд викладача) при відповідях курсанта (студента) на заняттях та значних доповненнях, участь у наукових студентських конференціях та інших видах аудиторної та поза аудиторної роботи.
Коефіцієнт вагомості кожного залікового (атестаційного) модуля (α;) повинен розраховуватися відповідно до кількості залікових модулів та загального розподілу обсягу годин дисципліни по кредитам згідно формули:
де D – кількість годин в заліковому модулі; Т – загальна кількість годин в дисципліні; i – порядковий номер залікового модуля. При цьому правильність коефіцієнту визначається згідно правилу:
Підсумкова оцінка (кількість набраних балів) визначається таким чином:
Співвідношення між національною та європейською шкалою оцінювання встановлюється таким чином:
Навчально-методичні матеріали
1. Закон України" Про Цивільну оборону України" - 3.03.93. 2. Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від 25 березня 2005 року. 3. Закон України № 1809-ІІІ від 8 червня 2000 року "Про захист населення і територій у надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру". 4. Закон України "Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони". 1999. 5. Указ Президента України від 19 грудня 2003р "Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року" 6. Постанова КМ України від 20 листопада 2006 року "Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи". 7. Постанова Кабінету Міністрів України " Про єдину державну систему попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру". 8. Положення " Про Цивільну оборону України" - 10.05.94. 9. СТЕБЛЮК М.І. Цивільна оборона. Підручник. До. Знання-Прес. 2003-455с. 10. ФРАНЧУК В.С. Цивільна оборона. Підручник - Львів. Афіша, 2001-336с.
ВСТУП
Актуальність теми дослідження обумовлена сучасними соціально-педагогічними орієнтирами суверенної України щодо модернізації вітчизняної системи освіти, яка передбачає оновлення цілей, змісту і технологічного арсеналу професійної підготовки майбутніх фахівців у сфері педагогічної діяльності відповідно до загальносвітових процесів розвитку екологічно культурного суспільства. У Концепції екологічної освіти та виховання стратегічним завданням визнано формування екологічної культури особистості як форми регуляції взаємодії людини з природою. Потрібно зазначити, що у плані формування екологічно свідомої особистості велика роль належить учителю. Тому проблема формування екологічної свідомості студентів – майбутніх педагогів – набуває особливого значення в теорії та методиці професійної освіти. Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес у професійно-технічних навчальних закладах. Предмет дослідження – система екологічної освіти у професійно-технічних навчальних закладах різних типів. Мета дослідження – розробити і обґрунтувати теоретико-методологічні засади системи екологічної освіти у професійно-технічних навчальних закладах як невід’ємної складової системи неперервної екологічної освіти. Завдання дослідження: 1. Вивчити педагогічні умови ефективності екологічного виховання учнів у ПТНЗ. 2. З урахуванням виявлених умов розробити і експериментально перевірити педагогічні рекомендації з екологічного виховання учнів у ПТНЗ. Гіпотеза дослідження: ефективність екологічного виховання учнів у ПТНЗ значно підвищиться з використанням групових та індивідуальних форм.
ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Педагогічні основи екологічного виховання учнів ПТНЗ шляхом використання групових та індивідуальних форм
1.1. Особливості екологічного виховання учнів ПТНЗ
Проблема взаємовідношення людини і природи з'явилася предметом вивчення багатьох мислителів різних областей наукового знання минулого і сучасності. Ще в XVII столітті Ян Амос Коменський звернув увагу на природовідповідність всіх речей, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають подібно процесам природи. Наступною віхою в розвитку екологічної освіти стало розповсюдження до кінця 70-х років поняття «комплексна, соціальна, глобальна екологія», що якнайадекватніше відображає суть досліджень по взаємодії людини і суспільства в цілому з природою. З'явився термін «екологічне виховання» і став загальновживаним. У педагогічній теорії цей круг питань став розроблятися в руслі нової області педагогічного знання - теорії і методики екологічної освіти, виробляючої зміст, принципи, методи і форми екологічного виховання. Таким чином, як результат усього вище сказаного, можна зробити висновок про те, що необхідність екологізації сфери виховання з’явилася дуже давно у працях видатних педагогів[7]. Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності[2]. У сфері формування екологічних уявлень учнів ПТНЗ особливості екологічного виховання базуються на наступних основних положеннях: а) складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі; б) енергетичний обмін між техносферою і біосферою; в) світ природи як духовна цінність; г) взаємозв'язок природних умов та розвитку суспільства. Зміст екологічного виховання в сфері формування екологічних уявлень спрямовано на стимуляцію психологічного входження особистості у світ природи. У сфері формування суб'єктивного відношення до природи особливості екологічної освіти полягає в розвитку цього відношення у учнів. Критерієм сформованості ставлення до природи є високі показники всіх параметрів. Найбільш педагогічне значення має формування суб'єктної модальності відносин до природи. У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічної освіти полягає в оволодінні учнями уміннями і навичками: а) естетичного освоєння природних об'єктів; б) одержання наукової інформації про світ природи; в) взаємодії з природними об'єктами в умовах антропогенного середовища; г) природокористування в природному середовищі; д) природоохоронної діяльності. В процесі навчання даним технологіям формуються непрагматичні стратегії екологічної діяльності[25]. Результат екологічного виховання — сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини[8].
|
.
.
