Удобрення ярого ячменюбазового напрямку «Право» спеціальності «Судова експертиза»
Укладач Ортинський В.Л., д.ю.н., проф.
Редактор Ортинський В.Л., д.ю.н., проф.
Вступ Ячмінь в Україні, є однією з провідних зернофуражних культур, оскільки його зерно збалансоване за амінокислотним складом і наближається за кормовими якостями до стандартних концентрованих кормів. До того ж, собівартість виробництва зерна ячменю значно нижча ніж інших зернових культур. Важливість цієї культури в зерновому балансі держави важко переоцінити адже вона займає друге місце по площі посіву після озимої пшениці. Рівень його врожайності суттєво впливає на валові збори зерна в регіоні, особливо у роки, коли виникає необхідність пересіву озимини. Завдяки високій потенційній продуктивності, низьким ресурсовитратам при вирощуванні, а також зростаючим потребам харчової промисловості та пивоварної галузі, посівні площі ячменю постійно збільшуються. Україна за об’ємом виробництва зерна ячменю знаходиться у світовій топ-п’ятірці. Останні роки частка ячменю у загальному виробництві зернових в Україні поступово зростає. Зерно ячменю містить білку 14-16%, вуглеводів 62-65 і жиру 2-3% тому, його виробництво є пріоритетним напрямком сільськогосподарського виробництва За останні роки обсяги посівних площ ярого ячменю в Україні збільшились. В той же час, урожайність ярого ячменю в господарствах усіх категорій знизилась з 36,1 ц/га в 1990 році до 23,4 ц/га в 2009 році. Різноманіття природно-кліматичних ресурсів України з нестабільним гідротермічним режимом обумовило розвиток сільського господарства, орієнтованого на стабілізацію галузі рослинництва. Одним із критеріїв інтенсифікації є фактор екологічної ефективності вирощуваних сортів. Хоча в Україні і створено багато цінних сортів ячменю, які повністю можуть забезпечити виробництво фуражним зерном і пивоварною сировиною, проте нестабільність умов вирощування призводить до зниження їх продуктивності у виробництві. Тому в сучасний період великого значення набуває застосування у рослинництві різних мікробіологічних і біологічних препаратів, які потрапляючи в рослину або в ґрунт та вступаючи на клітковому рівні у процес загального обміну речовин активізують біохімічні процеси, підвищують рівень життєдіяльності рослин і тим самим, сприяють реалізації їх генетичного потенціалу.
Розділ 1. Господарське значення Ярий ячмінь вирощують в Україні як продовольчу, кормову й технічну культуру. Проте за обсягом використання його продукції в народному господарстві він є насамперед однією з цінних зернофуражних культур, частка якої в балансі концентрованих кормів є значною. Зерно ячменю, в якому міститься у середньому 12,2 % білка, 77,2 % вуглеводів, 2,4 % жиру, до 3 % зольних елементів, є високопоживним кормом (в 1 кг міститься 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну) для всих видів тварин, особливо для відгодівлі свиней на високоякісний бекон. Важливо, що білок є повноцінним за амінокислотним складом, а за вмістом таких амінокислот, як лізин і триптофан, він переважає білок зерна усіх інших злакових культур. Тому при збільшенні в кормовому раціоні ячмінної дерті або висівок худоба швидко набирає масу і стає більш стійкою проти несприятливих умов утримання.[1] Цінується у тваринництві як грубий корм солома ячменю, особливо сортів з гладенькими остюками (1 ц якої прирівнюється до 36 корм. од.), і запарена полова. Вирощують ячмінь на зелений корм і сіно у сумішках з ярою викою, горохом, чиною, високоякісний урожай яких часто досягає 250-300 ц/га. Ячмінь є важливою продовольчою культурою. Із зерна скловидного крупнозерного дворядного ячменю виробляють перлову та ячмінну крупу, у складі якої міститься 9 – 11 % білка, 82 – 85 % крохмалю. У крайніх північних і гірських районах СНД із зерна ячменю виробляють борошно, яке використовують як домішку до пшеничного або житнього борошна при випіканні хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна виходить малооб’ємним, слабко пористим, швидко черствіє. Зерно ячменю використовують для приготування пива. Найбільш цінними в пивоварні є сорти дворядного ячменю з добре виповненим і вирівняним зерном (маса 1000 зерен 40 – 45 г), яке має понижену плівчастість (8 – 10 %), підвищений вміст крохмалю (за стандартом не нижче 63 – 65 %) і понижений – білка (не більше 9 – 10 %). Також із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду, які використовують в кондитерській, спиртовій і фармацевтичній промисловості.[1]
Розділ 2. Ботаніко – біологічна характеристика ярого ячменю 2.1 Ботанічна характеристика
Ячмінь (Ноrdeum L.) — однорічна рослина. Суцвіття — колос. Стрижень колоса складається з члеників, на виступах яких розміщуються одноквіткові колоски (на кожному по три колоски). У деяких форм ячменю (фуркатного) остюки перетворюються на трилопатевий придаток. Трапляються й безості форми ячменю. Квіткові луски плівчастих ячменів зростаються із зерном. Коренева система в ячменю мичкувата. Зерно проростає зародковими корінцями, яких буває 4—7. Сходи ячменю сизувато-зелені, стебло — порожнє, 50—140 см заввишки, з 4—6 вузлами. Листки ячменю значно ширші, ніж у пшениці. Язичок короткий, без зубчиків. Вушка досить великі, охоплюють соломину і заходять одне за одне. За наявністю вушок і язичків ячмінь на початку вегетації легко відрізнити від пшениці та вівса. Квітки ячменю двостатеві. Ячмінь — самозапильна рослина. Цвітіння у нього відбувається перед колосінням. У жарку погоду цвіте після колосіння, тому можливе й перехресне запилення. Зерно зростається з квітковими лусками (плівчасте) або голе, досить широке і стиснуте з спинного боку.[1,2] Культурний ячмінь (Hordeum sativum Lessen)поділяють на три підвиди: У ячменю дворядного (Н. distichum L.) з трьох колосків, розміщених на виступах стрижня, розвивається і плодоносить лише середній, а бічні — неплідні. Колоски ячменю багаторядного (Н. vulgare Vav.) усі плідні. Залежно від будови колоса і розміщення колосків багаторядний ячмінь поділяють на дві групи. Правильно шестирядний (Н. hexastichum L.), або шестигранний, ячмінь має щільний колос. Поперечний розріз шестирядного ячменю має вигляд правильного шестигранника. У неправильно шестирядного, або чотиригранного, ячменю колос менш щільний, а середні колоски кожного виступу притиснуті до колосового стрижня. Поперечний розріз колоса має вигляд чотирикутника. В ячменю проміжного (Н.intermedium L.) на окремих виступах стрижня утворюється 1—3 плідних колоски. Цей підвид іноді трапляється в районах Малої Азії та Африки. В Україні вирощують дво- і багаторядний підвиди ячменю. Різновидів ячменю багато. Вони різняться плівчастістю зерна (голі або плівчасті), щільністю колоса, остистістю, зазубленістю остюків, забарвленням колоса тощо. Найпоширенішими різновидами ячменю є нутанс (nutans) і медікум (теdісит). Різновид ячменю нудум (пиdит) — голозерний, цінний для вирощування на крупу і кофе, має незначне поширення. Різновид нігрум (піgrит) трапляєтьсярідко.[1,2] Плівчастість дворядного ячменю становить 9—11, а багаторядного — 10—13 %. Зерно багаторядного ячменю різне щодо крупності, оскільки бічні зернини дрібніші та дещо викривлені біля основи. Шестирядний ячмінь урожайніший порівняно з дворядним лише в умовах короткого вегетаційного періоду, зокрема на пісних ґрунтах та в гірських районах. Його використовують для перероблення на крупу та для кормових цілей. 2.2 Біологічна характеристика
Ярий ячмінь – це найшвидше достигаюча культура – вегетаційний період 60-110 днів. Ячмінь пластичний до умов вирощування. Цвітіння і колосіння проходить практично одночасно. Ячмінь є самозапильною культурою. 2.2.1 Відношення до вологи Ярий ячмінь серед хлібів першої групи найбільш посухостійкий і відзначається високопродуктивною витратою вологи на створення одиниці органічної речовини. Про те на початку вегетації в ячменю недостатньо розвинена коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому запізнення з сівбою може спричинити недружне з’явлення сходів сповільнення розвитку рослин на пізніших фазах росту. Під час виходу в трубку, колосіння, цвітіння і початку формування зерна ярий ячмінь вимогливий до вологи, але надлишок опадів при високих температура на багатих на поживні речовини ґрунтах викликає надмірне кущіння інтенсивне наростання біомаси, що спричинює вилягання. Вищі урожаї формуються на ґрунтах з високою водоутримуючою здатністю нижчі - на ґрунтах, що погано зв’язують вологу.[3] 2.2.2 Відношення до тепла Ячмінь — маловибаглива до тепла культура. Насіння його проростає за температури 1—2 °С, оптимальна температура проростання — близько 20 °С. Весняні приморозки мінус 1—7 °С молоді сходи переносять досить добре, проте тривале похолодання навесні негативно позначається на рості й розвитку рослин. У період цвітіння ячмінь дуже чутливий до невеликих приморозків. Найбільш холодостійкими є місцеві сорти. Як уже зазначалося, ячмінь має короткий вегетаційний період. Під час наливання зерна він краще переносить високу температуру (38 — 40 °С), ніж пшениця, тому його вирощують у південних районах. Тут він достигає до настання суховіїв, тому менше терпить від запалу, ніж інші зернові культури. У посушливих районах урожайніший, ніж пшениця.[2] 2.2.3 Відношення до ґрунтів Ярий ячмінь має слабкорозвинену кореневу систему, тому краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами, ґрунтах. Урожайність його різко знижується на заболочених ґрунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Разом з тим погано росте та легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН < 3,5) сходи не з’являються. Для ярого ячменю, зерно якого використовується на пивоварні цілі, кращими ґрунтами є чорноземи, темно-сірі та сірі лісові ґрунти, що найпоширеніші в лісостеповій зоні. Високі врожаї ячменю з добрими якостями зерна одержують також на дерново-карбонатних ґрунтах. Менш придатні для нього ґрунти дерново-підзолисті піщані та супіщані на Поліссі, а також дерново-підзолисті поверхнево оглеєні в Передкарпатті з підвищеною кислотністю.[6] 2.2.4 Відношення до світла Ячмінь є рослиною довгого світлового дня. 2.2.5 Відношення до потреб рослини в поживних речовинах і особливості живлення Потреба культур в елементах живлення в періоди росту і розвитку. При розробці системи удобрення мають бути враховані особливості живлення рослин. Різні рослини для свого росту і розвитку вимагають різних умов зовнішнього середовища. Знання цих умов дозволяє найбільш повно задовольнити ці вимоги, особливо в такому важливому факторі, як живлення. Потреба різних рослин в елементах живлення неоднакова. Крім того, одна і та ж рослина в різні періоди вегетації вимагає певних умов до живлення. Наприклад, у перший період росту і розвитку рослина засвоює поживних речовин дуже мало, але нестача їх негативно впливає на продуктивність. При цьому навіть посилене живлення в наступний період не усуває негативного впливу на початку розвитку. Особливо це стосується фосфору. Тому забезпечення потреби рослин у поживних речовинах у період, коли вони найбільш чутливі до їх нестачі і в період найбільшої в них потреби, шляхом внесення добрив є одним із важливих завдань використання добрив під окремі культури сівозміни. Необхідно пам'ятати, що на нормальний розвиток рослин негативно впиває як нестача, так і надлишок будь-якого елемента. Таким чином, розробляючи систему застосування добрив, необхідно враховувати відношення рослин до реакції ґрунтового середовища і засвоювану властивість кореневої системи стосовно поживних речовин для того, щоб підбиранням відповідних форм мінеральних добрив і хімічної меліорації створювати найбільш сприятливі умови для формування високого врожаю.[5] 2.2.6 Фази розвитку, етапи органогенезу і критичні періоди в житті рослини Етапи органогенезу у ячменю [4] (за Ф.М. Куперман) Таблиця 1
Розділ 3. Технологія вирощування ярого ячменю 3.1 Місце в сівозміні
Добрими попередниками для ячменю є буряки цукрові, картопля, кукурудза, під які завжди вносять значну кількість органічних та мінеральних добрив. Пшениця озима, яку вирощують у посушливих районах по чистому пару, є також добрим попередником для ячменю. Після зернобобових культур доцільно висівати ячмінь, призначений на корм або для виготовлення крупи. Ячмінь слабо затінює ґрунт, тому є кращою покривною культурою для конюшини, люцерни та інших трав. Підсівання бобових до ячменю для пивоваріння менш доцільне, оскільки добре розвинені бобові погіршують умови сушіння зібраного зерна ячменю, що, в свою чергу, негативно. позначається на його якості.[2] 3.2 Обробка ґрунту
На врожайність і якість зерна ячменю значною мірою впливає обробіток ґрунту. Оранку під ячмінь обов’язково потрібно проводити восени, бо він потребує чистого, пухкого і досить вологого ґрунту. Після просапних культур проводять лише зяблеву оранку. На полях, чистих від бур’янів, зяблеву оранку можна замінити осіннім і весняним обробітками ґрунту дисковими або лемішними лущильниками з наступним боронуванням і коткуванням. Якщо ячмінь висівають після озимої пшениці або інших зернових, одночасно зі збиранням попередника проводять лущення стерні, а потім глибоку зяблеву оранку. На дерново-підзолистих ґрунтах значні прирости врожаю зерна мають після поглиблення орного шару з одночасним внесенням органічних і мінеральних добрив. У південних і південно-східних районах під ярий ячмінь застосовують напівпаровий обробіток ґрунту: наприкінці серпня — лущення, у вересні — оранку з наступним боронуванням. Пізно восени проводять культивацію на глибину 10—12 см. Напівпаровий обробіток ґрунту підвищує врожайність ячменю на 2 - З ц/га. Після зяблевої оранки передпосівний обробіток ґрунту під ячмінь навесні потрібно проводити своєчасно і високоякісно. На структурних ґрунтах застосовують шлейфування і боронування, на більш зв'язних — культивацію з одночасним боронуванням.[6] 3.2.1 Основний обробіток Система основного, або зяблевого, обробітку ґрунту включає лущення і оранку. Під час вирощування ячменю після стерньових попередників поле лущать на глибину 8-10 см із одночасним боронуванням. Сильно забур’янені поля через 15-20 днів повторно лущать. Після просапних попередників лущення не проводять. Зяблеву оранку проводять на глибину 23-25 см.[2] 3.2.2 Передпосівний обробіток Передпосівний обробіток ґрунту повинен бути виконаний на глибину загортання насіння (5-6 см). Різноманітність ґрунтово-кліматичних умов, ступінь окультурення ґрунту, його фізичний стан потребують диференційованого підходу до обробітку в передпосівний період. Ярий ячмінь дуже негативно реагує на переущільнення і перезволоження ґрунту та нестачу в ньому кисню. Вибір оптимального стану вологості ґрунту для ярого ячменю особливо важливий. Тому на перезволожених ґрунтах з важким механічним складом в умовах затяжної прохолодної весни для покращення аерації, прискорення прогрівання та активізації мікробіологічних процесів необхідне глибоке розпушування (8-12 см) з послідуючим доведенням ґрунту до посівного стану. Якщо на зяб виорано плугами - застосовують культиватори типу КПС-4; на плоскорізному зябу - використовують голчасті борони (БИГ-3; БМШ-15) або лущильники з плоскими дисками (ЛДГ-10А). Для остаточного доведення ґрунту до посівного стану найкраще використати комбіновані агрегати типу РВК-3,6; ЛК-4. На легких ґрунтах при відсутності опадів головним за передпосівної підготовки ґрунту є збереження і нагромадження вологи, добре розпушення ґрунту. Цього можна досягти шляхом мінімалізованого обробітку. На полях, чистих від післязбиральних решток, можна використати дуже простий агрегат із послідовно з’єднаних важких, середніх та легких борін. На гірше вирівняних площах необхідно застосовувати комбіновані агрегати типу РВК-3,6, голчасті борони в агрегаті з котками та зубовими боронами. При використанні культиваторів типу КПС-4 обов'язково коткують ріллю. Найкращу якість підготовки ґрунту до сівби дає використання сільськогосподарських машин класу «Компактор», ЛК-4 або «Європак». У всіх зонах при високій вологості ґрунту на передпосівній підготовці його не допускається використання енергонасичених колісних тракторів класу Т-150К і особливо К-700. Передпосівний обробіток ґрунту виконується впоперек до напрямку сівби або під кутом до неї.[3] Удобрення ярого ячменю ярий ячмінь господарське значення Ячмінь висівають другою культурою після внесення органічних добрив. Отже, безпосередньо під цю культуру вносять лише мінеральні добрива, ефективність використання яких – одна з найвищих серед сільськогосподарських культур. Доза внесення мінеральних добрив залежить від типу ґрунту. В середньому на чорноземних ґрунтах під посіви ячменю вносять N30-45, P40-60, K40-50 кг/га. На малородючих ґрунтах дозу NPK збільшують до 60-90 кг/га.[6]
|
