Становлення особистості дошкільника у предметно-розвивальному середовищі дошкільного закладу

На часі виходу України на світові освітні горизонти очевидною стає різниця між рівнем теоретичного осмислення цілей, змісту освітніх реформених процесів та практичною

перебудовою освітнього процесу в межах конкретного навчального закладу. Концептуальні позиції щодо реформування змісту дошкільної освіти в Україні були досить чітко визначені в низці державних документів, зокрема в Базовому компоненті дошкільної освіти (1998 р.). Проте, не зважаючи на досить активні й детальні пояснення щодо його змісту, ще залишається багато дошкільних закладів, які і досі не відповіли на запитання: що конкретно має змінитися в роботі певного педагогічного колективу, як реально реалізувати компетентнісний, суб’єктно-діяльнісний та культурологічний підходи до освіти, задекларовані в означеному документі.

Більшість вихователів вже начебто психологічно дозріла до прийняття особистісно-орієнтованої моделі взаємодії педагога та дітей як єдино можливої платформи для становлення у них досвіду пізнання та самопізнання, побудови соціальних стосунків. Проте процес оновлення характеру та змісту освітнього процесу дошкільного закладу гальмує тривалий досвід застосування більш легкої в управлінні дитячим колективом авторитарної моделі, тяжіння до традиційних способів організації навчання і взагалі життєдіяльності дошкільників у дошкільному закладі, зорієнтованих на пріоритет організованих форм навчання за шкільним зразком. Чим ретельніше вихователі докладають зусиль на засвоєння дітьми знань-умінь-навичок, тим гірший результат одержують і діти, і батьки, і самі педагоги. Постають класичні запитання: Чому? Що робити?

На нашу думку, дошкільна освіта не буде здатною виконувати державне й суспільне замовлення на виховання особистості, адекватної вимогам сьогодення, доки процес освіти не стане цілісним. Головним орієнтиром конкретного вихователя у плануванні та виконанні педагогічної діяльності є програма, що водночас є і благом, і гальмом. Благом, тому

що педагогічна діяльність не може не бути плановою, націленою на кінцевий результат. Проте програма, на жаль, містить лише набір певних знань, умінь, навичок за різними розділами, видами діяльності дошкільнят, відтак, і кінцевий результат який вбачають, усвідомлюють вихователі, виявляється фрагментарним, обмеженим параметрами тільки знаннєво-діяльнісного блоку. Навчальні та розвивальні завдання конкретного заняття - святая святих - вихователі намагаються виконати попри все, виховні завдання багатьма пишуться (якщо пишуться у програмному змісті) формально.

За змістом програми майже не простежується загальний результат дошкільної освіти - розвинена особистість, яку характеризують сформовані базисні якості, розвинені здібності. Більшість вихователів (як і вчителів початкової ланки), заданими проведеного опитування, не досить чітко уявляють собі "ідеальний образ" дитини - випускника дошкільного закладу. Переважна більшість їхніх очікувань пов’язана зовсім не з особистісними якостями, а з показниками навченості, успішного засвоєння програми та якостями, які полегшують дорослому здійснення педагогічного процесу - слухняність, дисциплінованість, керованість, точність виконання завдань тощо. А ті вихователі, які на перший план усе ж висувають як одне з головних завдань дошкільної освіти формування таких особистісних якостей, як самостійність, активність, ініціативність, відповідальність, працелюбність, креативність, - не пов’язують ці орієнтири з принциповими перебудовами в навчально-виховному процесі, стилі взаємодії і спілкування з дітьми. Переважає думка, що ці якості повинні з’явитися самі по собі. Більшість педагогів переконана, що головною цінністю дошкільної освіти залишаються ЗУНи, адже саме за ці досягнення оцінюють якість роботи вихователя (вчителя). Отже, формування особистості дошкільників відбу-

вається безсистемно, що частково пояснює кризовий стан у вихованні сучасних дітей.

На нашу думку, здатність до системного бачення мети-технологій-результату дошкільної освіти можливо за умови побудови кожним вихователем особисто і всім педагогічним колективом цілісного стратегічного напряму педагогічної діяльності, визначення, чіткого усвідомлення концептуальних засад роботи всього педагогічного колективу, тактичних, щоденних завдань навчання, виховання та розвитку дітей.

Побудова освітнього процесу в дошкільних закладах на концептуальних засадах - не мода, а жорстка вимога сучасного життя, адже соціально-педагогічна, суспільно-економічна діяльність кожного дошкільного закладу відбувається у загальному соціально-економічному контексті державного господарства і має відповідати його "правилам гри". Колектив, націлений на конкурентоздатність не лише свого закладу, а життєздатність кожного зі своїх випускників, працівників, повинен сформувати свою філософію (саме вона і відбивається в концепції дошкільного закладу), свідомо прийняти її і діяти відповідно з нею. Сьогодні більшість дошкільних закладів не звикли працювати за своєю, розробленою на основі Базового компоненту дошкільної освіти і варіативних програм концепцією навчально-виховної роботи дошкільного закладу.

А там, де є концепція, вона не є дієвою. Вона красиво розписана, оздоблена блискучими файлами і тацями, проте дістають її переважно в момент перевірки дошкільного закладу, вихователі часом про неї і не знають. Втім концепція і сам процес цілепокладання повинні відбуватися за безпосередньою участю кожного члена колективу, адже вони визначають смисли всієї подальшої роботи. Концепція діяльності дошкільного закладу співвідноситься з чинними освітніми пріоритетами.

Так, визначення головними пріоритетами не відокремлених базових знань і вмінь, а формування у дітей готовності та здатності самостійно протягом усього життя здобувати знання та за їх допомогою будувати своє соціальне, природне та предметне довкілля; окреслити чітке, цілісне бачення образу дитини - випускника дошкільного закладу як кінцевого результату педагогічної роботи - неодмінна умова осучаснення змісту, форм, методів дошкільної освіти. Орієнтованість сучасної освіти на формування життєвої компетентності підтверджується також у доповіді міжнародної комісії з освіти для XXI століття, у якій Жаком Делором було визначено чотири ключових МОЖУ й ПОВИНЕН, названі образно "стовпами", на які спирається освіта кожної сучасної людини - навчитися пізнавати, навчитися діяти, навчитися жити разом, навчитися жити, зберігаючи психічне та фізичне здоров’я. Ця ідея була розвинута в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні стосовно дітей дошкільного віку як концептуальному документі, що чітко визначає далекі і середні цілі освіти дошкільнят. На основі цього документа в дошкільному закладі повинна бути визначена прозора для кожного суб’єкта освітнього процесу концепція як важливий системоутворюючий компонент, адже вона висвітлює стратегічний напрям, допомагає поєднати у свідомості реальні цілі та кінцевий результат; усвідомити і дітям, і батькам, і вихователям, і всім іншим неповторність конкретного освітнього закладу, - а без цього сьогодні неможна бути успішним. Коротко і чітко визначені прозорі ідеї і думки, відкриті для кожного, хто виховується, працює і співпрацює з цим навчальним закладом, вони презентують його образ, вимагають поваги до себе. Прийняття, підпорядкування, якщо хочеш бути разом з колективом.

Концепція розробляється педагогічним колективом у вільній формі, проте повинна містити такі компоненти, як-то:

—цільові орієнтації (чого прагнемо досягти). Так, для освітнього комплексу "Надійка", десятирічний досвід якого згадується на сторінках цієї книги, разом з іншими це були перехід від педагогіки вимог до педагогіки стосунків, розвиток творчих здібностей, творчих особистісних якостей усіх учасників освітнього комплексу (дітей, педагогів, співпрацівників, батьків);

—загальні характеристики освітньої моделі (як, яким чином плануємо досягти поставленої мети). Це: суб’єкт-суб’єктна взаємодія; проблемно-пошукова діяльність, інтерактивні технології навчання як пріоритетні способи навчання; диференційовані форми організації освітнього процесу;

—чітке визначення позиції вихователя та дитини (чого я чекаю від дитини, що я їй можу гарантувати). Передусім це - визнання індивідуальності, самобутності кожного, ініціювання суб’єктного досвіду здобуття освіти;

—принципи реалізації освітньої мети (конкретні вимоги до здійснення освітнього процесу). Серед них - закон взаємності, принцип партнерства, успішності кожного у спільній справі, принцип домінанти дитячого щастя як найголовнішої освітньої цінності.

Визначення основних концептуальних засад організації життєдіяльності комплексу зумовлює необхідність чіткої вибудови ідеальної моделі дитини-випускника в контексті цілепокладання, це допоможе педагогам не лише осягнути, які особистісні якості необхідно закласти вже в дошкільному дитинстві, як вони можуть виявляти себе в мовленні, діях, міркуванні, світогляді дитини, а й визначити, за допомогою яких засобів необхідно формувати ці якості.

Відповідно до державного стандарту дошкільної освіти -Базового компонента дошкільної освіти - у ДНЗ "Надійка" була розроблена відповідна модель, яка знайшла продовження у змістовій моделі та орієнтована не стільки на галузі знань,

скільки на те, що фундаментально важливе для успішної життєдіяльності дитина має винести з дошкільної освіти. В особистості випускника, не применшуючи значення інших якостей (активність, ініціативність, працелюбність, допитливість, креативність, компетентність, комунікабельність тощо) найвагомішими було визначено самостійність і відповідальність.

Одне з головних завдань виховання полягало в навчанні дітей обходитися без нас, формуванні їх незалежності, отже, самостійності. Усвідомлення власної самостійності, спроможності, здатності робить дитину здатною виявляти свою суб’єктність. Життєво необхідно також було закласти в ній з перших років життя почуття відповідальності за все, що пов’язане з її життям, її власними діями, думками, намірами тощо, адже саме відповідальність робить людину справді дорослою. Щоб сформувати означені якості особистості необхідні особливі умови в організації життєдіяльності дітей, забезпеченні таких взаємин з оточенням, які б надавали дітям можливості виявити самостійність та відповідальність. Вихователі і батьки повинні усвідомлювати важливість цих якостей та свідомо спрямовувати свої зусилля на їх розвиток. Адже особистість виявляє свою самість через переконання, усвідомлення та прийняття, освоєння основних законів буття. З огляду на чотири основні сфери життєдіяльності, що означені в Базовому компоненті дошкільної освіти: природа, культура, я та інші, я - сам було визначено головні ідеї, переконання, які потрібно було сформувати в наших дітей: ти - частина природи, повинен знати її, підкорятись її законам; водночас ти - частина культури, яку треба навчитися цінувати та збагачувати; ти - частина соціуму, отже, важливо навчитися жити в гармонії зі світом людей, опанувати його закони; ти - сам є космос, глибину якого маєш осягнути, щоб виконати свою людську місію на землі (рис. 2).

У процесі ознайомлення дітей зі світом природи, ми формували у них цілісне уявлення про світ, у якому дещо існує само по собі (кругообіг води у природі, сезонні зміни, природні ландшафти, пояси, клімат, рух сонця і місяця, залежності й закономірності існування екологічного ланцюга тощо); про щедрість природи, яка дарує мені можливість жити (сонце, повітря, вода, корисні копалини, продукти харчування, одяг тощо) й оточує піклуванням, надає енергії. Водночас невід’ємним від цих уявлень повинно бути усвідомлення того, що природа сподівається на мене, чекає від мене зворотного зв’язку, мого піклування, моєї участі, тобто того, що я сам можу дати природі. Усвідомлення означеного факту допомагає дитині відчувати відповідальність за своє власне здоров’я, за збереження природи, частиною якої вона себе відчуває. Поступово формується екологічне мислення, яке стимулює дітей до активних дій, тобто йдеться про формування життєвої позиції.

У процесі ознайомлення дітей зі світом культури намагалися дати не лише вузько дисциплінарні знання про форму, колір, величину, засоби зображення, виразності у предметному світі, мистецтві, художній діяльності (до речі, значна кількість вихователів саме на цьому акцентує свою увагу), а сформувати системні уявлення про ту частину культури, яка існувала й існує поза життям конкретної людини, яку ми повинні засвоїти, знати, цінувати, -культура до мене (народна творчість, мистецтво, історія речей у світі), виховати відповідальне ставлення до світу культури, який я особисто маю збагатити, примножити, розвиваючись й удосконалюючись - культура зі мною -через доступні види й форми діяльності (гру, творчість, художньо-предметну, художньо-мовленнєву діяльність тощо).

Соціальний розвиток дитини відбувався під впливом довкілля та соціального виховання, спрямованого на

засвоєння законів соціуму, принципів людського буття, прийняття кодексу прав та обов’язків по відношенню до себе та інших. Дитина, зростаючи, поступово освоює соціум: спочатку найближче оточення, яке складають родина, близькі дитині люди, що знаходяться поряд. Закони буття, засвоєні в родинному вихованні, стають підґрунтям в освоєнні наступного шару, входження дитини в більш віддалений, хоча ще досить близький, зрозумілий, більш широкий світ, у якому діють нові закони, де життя стикає з різними людьми, які виконують різні соціальні ролі. Поступово поширюється світогляд дитини, коли вона знайомиться з широким, великим світом, опановуючи первісні знання суспільно-політичного, географічного, культурознавчого змісту. Він, цей світ, далекий від дитини, яка лише починає освоювати його на етапі дошкільного дитинства, проте дуже важливо, з якими намірами, настановами вона буде сприймати цей світ (толерантно - агресивно, ціннісно - презирливо), яку життєву позицію засвоїть з перших років життя - "на зустріч людям", "разом з іншими" чи навпаки, виявляючи споживацьку позицію.

Становлення особистості дошкільника відбувається у соціальних стосунках у процесі опанування предметного й природного світу. Вкрай важливо допомогти дитині усвідомити, повноцінно реалізувати свою фізичну, психічну та соціальну суть, підступити до оволодіння наукою розуміти себе, свою природу та презентувати себе іншим, яку він буде засвоювати все своє життя. Завдання педагогів і батьків забезпечити активну соціальну практику для особистісного зростання, у ході якої дитина буде вчитися розуміти й соціально адекватними способами виражати свої емоції, усвідомлювати свої потреби, відстоювати свою позицію, розуміти свої можливості.

Реалізація структурно-змістової моделі стає можливою лише в умовах спеціальним чином організованого

педагогічного процесу, в якому кожен із суб’єктів чітко усвідомлює не лише ближнє (на чергове заняття (урок)), вузьке завдання, а й розуміє її місце в цілісній освітній системі, бачить, як вона працює на досягнення кінцевого результату.

Розробка ключових програм реалізації освітніх завдань, які реалізуються у перспективних та календарних планах роботи вихователів, дає можливість наблизити глобальні освітньо-виховні цілі педагогів до батьків і дітей як найперших суб’єктів, учасників цього освітнього процесу.

Зауважимо, що розробка програм є засобом реалізації структурно-змістової моделі, представленої на попередніх сторінках, адже кожна з програм націлена на формування в дітей системних знань, виховання самостійності, відповідального ставлення до власного життя, довкілля. Структурними компонентами програми є мета, засоби реалізації мети, визначені ключові напрями роботи, орієнтовані на розвиток когнітивної, мотиваційної сфери, формування у дітей активної поведінкової позиції через забезпечення практичної участі в дитячих громадських акціях, доброчинних справах тощо. Проілюструємо викладене прикладом однієї з програм.