Тема 10. Понятие и элементы формы государства

Виконуючи завдання з перевірки прогнозної фінансової інформації. аудитор повинен одержати достатні відповідні свідчення:

а) чи є обrрунтованим припущення управлінського персоналу про найкращу оцінку, на якій rpунтується прогнозна фінансова інформація, а у випадку гіпотетичних припущень - чи відповідають такі припущення призначенню інформації;

б) чи підготовлена належним чином прогнозна фінансова інформація на підставі припущень;

в) чи належним чином подано прогнозну фінансову інформацію та чи адекватно розкрито всі суттєві припущення (із чітким зазначенням того, чи є вони припущеннями найкращої оцінки або гіпотетичними припущеннями);

г) чи на тій самій основі підготовлено прогнозну фінансову інформацію, що й фінансові звіти за попередні роки (використовуючи відповідні принципи бухгалтерського обліку).

"Прогнозна фінансова інформація" - це фінансова інформація, що базується на припущеннях про події, які можуть відбутися в майбутньому, та про можливі дії суб'єкта господарювання. ця інформація має суб'єктивний характер, а її підготовка значною мірою базується на судженнях. Прогнозна фінансова інформація може мати форму прогнозу, перспективної оцінки чи їх поєднання, наприклад. прогноз на один рік плюс перспективна оцінка на п'ять років.

"Прогноз" - це прогнозна фінансова інформація, підготовлена на основі припущень щодо майбутніх подій, котрі, як очікує управлінський персонал, відбудуться, і дій, що їх управлінський персонал має намір здійснити на дату підготовки інформації (припущення про найкращу оцінку).

Перспективна оцінка - це прогнозна фінансова інформація, складена на основі:

а) гіпотетичних припущень про майбутні події та дії управлінського персоналу, котрі, як очікується, не обов'язково відбуватимуться (наприклад, коли деякі суб'єкти господарювання розпочинають свою діяльність або розглядають можливість серйозних змін характеру своєї діяльності); або

б) поєднання найкращої попередньої оцінки та гіпотетичних припущень.

Така інформація ілюструє можливі наслідки подій та дій управлінського персоналу на дату підготовки інформації, якби такі події й дії відбулися (сценарій "що трапиться, якщо... ").

Прогнозна фінансова інформація може охоплювати фінансові звіти (або один чи більше елементів фінансових звітів) і може бути підготовлена:

а) як інструмент внутрішнього управління (наприклад, для допомоги в оцінюванні можливих капіталовкладень); або

б) для надання третім особам, наприклад, у формі:

о проспекту для забезпечення потенційних інвесторів

о інформацією про майбутні очікування;

о річного звіту для забезпечення інформацією акціонерів, органів регулювання та інших зацікавлених осіб;

о документа, що містить інформацію для кредиторів, яка може включати, наприклад, прогнози руху грошових коштів.

Управлінський персонал несе відповідальність за підготовку та надання прогнозної фінансової інформації, включаючи опис і розкриття припушень, на яких вона грунтується. Аудитора можуть попросити перевірити прогнозну фінансову інформацію й надати висновок для підвищення її достовірності, незалежно від її призначення для використання третіми особами чи для внутрішнього використання.

Упевненість аудитора стосовно прогнозної фінансової інформації. Прогнозна фінансова інформація стосується подій або дій, що дотепер не відбувалися й можуть не відбутися. Якщо можна знайти докази, що підтверджують припушення, на яких rpунтується прогнозна фінансова інформація, то такі свідчення, як правило, орієнтовані на майбутнє, а отже, умоглядні за характером і відрізняються від свідчень, які зазвичай можна одержати при проведенні аудиторської перевірки фінансової інформації, яка була підставою для прогнозів. Тому аудитор не в змозі висловити думку з приводу того, чи буде досягнуто результатів, зазначених у прогнозній фінансовій інформації.

Ураховуючи типи доказів (доступних для оцінювання припушень), на яких rpунтується прогнозна фінансова інформація, аудиторові, можливо, буде важко одержати впевненість, достатню для висловлення позитивної думки про те, що припущення не містять суттєвих викривлень. Отже, складаючи висновок щодо обrpунтованості припущень управлінського персоналу, аудитор забезпечує лише середній рівень упевненості. Проте якщо, на думку аудитора, одержано достатню впевненість, ніщо не заважає йому висловити позитивну впевненість щодо припущень.

Прийняття завдання. До прийняття завдання з перевірки прогнозної фінансової інформації аудитор, серед іншого, розглядає:

• чи використовується інформація за призначенням;

• чи призначена інформація для загального або обмеженого поширення:

• характер припущень, тобто, чи є вони припущеннями про найкращу оцінку, чи гіпотетичними припущеннями;

• елементи, які треба включити в інформацію;

• період, який охоплюється інформацією.

Аудитор не повинен приймати завдання (або він має відмовитися від його виконання), якщо припущення є явно нереальними або якщо аудитор вважає, що прогнозна фінансова інформація не буде відповідати її призначению.

Аудиторові й замовникові слід узгодити умови завдання. І в інтересах суб'єкта господарювання, і у власних інтересах аудитор надсилає лист-зобов' язання, щоб уникнути непорозумінь. Лист-зобов'язання охоплює питання, викладені вище, і встановлює відповідальність управлінського персоналу за припущення, а також за надання аудиторові всієї відповідної інформації і первинних даних, використаних для здійснення припущень.

Знання бізнесу. Аудитор повинен отримати достатній рівень знання бізнесу, щоб мати змогу оцінити, чи було виявлено всі суттєві припущення, необхідні для підготовки прогнозної фінансової інформації. Аудитор має ознайомитися з процесом підготовки прогнозної фінансової інформації суб'єкта господарювання, наприклад, розглядаючи:

• внутрішній контроль за системою, що використовується під час підготовки прогнозної фінансової інформації, а також досвід і компетенцію осіб, які готують прогнозну фінансову інформацію;

• характер підготовлених суб'єктом господарювання документів, що підтверджують припущення управлінського персоналу;

• ступінь використання статистичних, математичних і комп'ютерних методів;

• методи, використовувані під час формування припущень;

• точність прогнозної фінансової інформації, підготовленої за попередні періоди, і причини суттєвих розбіжностей.

Аудитор повинен розглянути ступінь достовірності фінансової інформації суб'єкта господарювання, яка була підставою для прогнозів. Аудитор повинен отримати знання фінансової інформації, яка була підставою для прогнозів, щоб оцінити, чи підготовлена прогнозна фінансова інформація на тій самій основі, що й інформація, яка була підставою для прогнозів, щоб визначити "минулу точку відліку" для розгляду припущень управлінського персоналу. Аудитор повинен з'ясувати, чи була відповідна інформація, яка була підставою для прогнозів, перевірена (або оглянута) аудитором і чи застосовувалися при її підготовці відповідні принципи бухгалтерського обліку.

Період, охоплений прогнозною фінансовою інформацією. Аудитор повинен розглянути період, охоплений прогнозною фінансовою інформацією. Оскільки припущення стають більш спекулятивними зі збільшенням тривалості періоду, охопленого прогнозною фінансовою інформацією, тому чим більша його тривалість, тим менша спроможність управлінського персоналу робити припущення про найкращу оцінку. Період не повинен перевищувати часові межі, які дають змогу управлінському персоналові мати обrpунтовану підставу для припущень. Фактори, що їх аудитор повинен брати до уваги під час розгляду того, що охоплено прогнозною фінансовою інформацією

• операційний цикл (наприклад, у випадку капітального будівництва час, необхідний для завершення будівництва, може зумовлювати період охоплення);

• ступінь достовірності припущень (наприклад, якщо суб'єкт господарювання впроваджує новий продукт, то період охоплення може бути стислим і розділеним на частини - тижні або місяці. Натомість, якщо єдиним предметом діяльності суб' єкта господарювання є надання майна в довгострокову оренду, то, відповідно, й період буде довгим);

• потреби користувачів (наприклад, прогнозна фінансова інформація може бути підготовлена у зв'язку з подачею заявки на одержання позики на певний термін, необхідний для одержання засобів для її повернення. Або інформація може бути підготовлена для інвесторів у зв'язку з продажем довгострокового боргового зобов'язання для того, щоб продемонструвати цільове використання коштів у наступний період).

Процедури перевірки. Визначаючи характер, термін і обсяг процедур перевірки, аудитор повинен ураховувати:

а) імовірність суттєвих викривлень;

б) знання, отримані при виконанні будь-яких попередніх завдань; в) компетентність управлінського персоналу стосовно підготовки прогнозної фінансової інформації;

г) ступінь впливу суджень управлінського персоналу на прогнозну фінансову інформацію;

ґ) відповідність і достовірність покладених в основу даних.

Аудитор повинен оцінити джерело й достовірність доказів, які підтверджують припущення управлінського персоналу про найкращу оцінку. Достатні відповідні докази, що підтверджують ці припущення, повинні одержуватися з внутрішніх та зовнішніх джерел (включаючи розгляд припущень у контексті інформації, яка була підставою для прогнозів, й визначення того, чи rpунтуються вони на планах, які не виходять за межі можливостей суб'єкта господарювання).

Аудитор повинен розглянути, чи беруть до уваги при використанні гіпотетичних припущень суттєві наслідки цих припущень. Наприклад, якщо передбачається збільшення обсягів продажу, що перевищуватиме поточні потужності суб'єкта господарювання, то до прогнозної фінансової інформації треба включати дані про необхідні інвестиції для розширення виробничих потужностей або про вартість альтернативних способів досягнення передбачуваного обсягу продажу (наприклад, залучення субпідрядників).

Хоча немає потреби в доказах, що підтверджують гіпотетичні припущення, аудитор повинен переконатися в тому, що вони відповідають призначенню прогнозної фінансової інформації й немає причин вважати, що вони є повністю нереальними.

Аудитор повинен упевнитись у тому, що прогнозна фінансова інформація підготовлена належним чином на підставі припущень управлінського персоналу, таких як за допомогою проведення канцелярських перевірок, наприклад, шляхом повторного підрахунку й перевірки внутрішньої відповідності, тобто перевірки того, чи узгоджуються між собою дії, які управлінський персонал планує здійснити, і чи немає суперечностей у визначенні сум, що rpунтуються на звичайних змінних, таких як відсоткові ставки.

Маючи завдання з перевірки одного чи кількох елементів прогнозної фінансової інформації (наприклад, окремого фінансового звіту), аудиторові варто розглянути взаємозв'язок з іншими компонентами фінансових звітів.

Якщо до прогнозної фінансової інформації включено дані за будь-який минулий відрізок поточного періоду, аудитор повинен розглянути, як треба здійснити процедури щодо інформації, яка була підставою для прогнозів. Процедури змінюватимуться залежно від обставин, наприклад, залежно від того, скільки часу прогнозного періоду вже минуло.

Аудитор повинен одержати письмові пояснення управлінськоrо персоналу щодо передбачуваноrо використання проrнозної фінансової інформації, повноти суттєвих припущень управлінськоrо персоналу і прийняття ним відповідальності за проrнозну фінансову інформацію.

Подання та розкриття інформації. Оцінюючи подання й розкриття прогнозної фінансової інформації, крім конкретних вимог будь-яких відповідних законів, нормативних актів і професійних стандартів, аудитор повинен розглянути:

а) чи має подання прогнозної фінансової інформації інформативний характер і чи не вводить воно в оману;

б) чи чітко розкрито облікову політику в примітках до прогнозної фінансової інформації;

в) чи відповідним чином розкрито припущення у примітках до прогнозної фінансової інформації. Треба визначитися, чи подають припущення найкращу оцінку управлінського персоналу, чи вони є гіпотетичними; необхідно також відповідно розкрити невизначеність і чутливість результатів припущення, які стосуються ділянок, що є суттєвими й мають високий рівень невизначеності;

г) чи зазначено дату підготовки прогнозної фінансової інформації.

Треба, щоб управлінський персонал підтвердив відповідність припущень на цю дату, навіть якщо дані, на яких rpунтується ця інформація, збиралися протягом певного періоду;

r) чи чітко визначено основу для розташування пунктів у ряді й чи не є вибір ряду необ'єктивним або неправдивим (якщо результати, зазначені у прогнозній фінансовій інформації, виражені залежно ви їх місця в ряді);

д) чи зазначено будь-яку зміну в обліковій політиці, що відбулася після дати останніх фінансових звітів за попередні періоди, причину зміни та ії вплив на прогнозну фінансову інформацію.

Висновок щодо перевірки прогнозної фінансової інформації В аудиторський висновок щодо перевірки прогнозної фінансової інформації слід включити:

а) заголовок;

б) адресата;

в) опис прогнозної фінансової інформації;

г) посилання на Міжнародні стандарти аудиту (або відповідні національні стандарти чи практику), що застосовуються до перевірки прогнозної фінансової інформації;

ґ) твердження про те, що управлінський персонал несе відповідальність за прогнозну фінансову інформацію, у тому числі за припущення, на підставі яких її складено;

д) посилання на мету та / або обмежене поширення прогнозної фінансової інформації (якщо доречно);

е) твердження про негативну впевненість щодо забезпечення припущеннями обrpунтованої підстави для прогнозної фінансової інформації;

є) думку про те, чи підготовлено прогнозну фінансову інформацію належним чином на підставі припущень і чи подано її за відповідною концептуальною основою фінансової звітності;

ж) відповідні застереження щодо можливості досягнення

результатів, зазначених у прогнозній фінансовій інформаціі;

з) дату звіту, що є датою завершення процедур;

и) адресу аудитора;

і) підпис.

Такий висновок:

• констатує, чи виявив аудитор (на підставі перевірки доказів, що підтверджують припущення) що-небудь, що переконує аудитора в тому, що припущення не є обrpунтованою підставою для прогнозної фінансової інформації;

• висловлює думку з приводу того, чи підготовлено прогнозну фінансову інформацію належним чином на підставі припущень і чи подано її відповідно до концептуальної основи фінансової звітності;

• констатує, що:

о фактичні результати, ймовірно, відрізнятимуться від прогнозної фінансової інформації, оскільки передбачувані прогнозні події часто не відбуваються так, як очікувалось, а розбіжності можуть бути суттєвими. Аналогічно, якщо прогнозну фінансову інформацію надано (у певних межах) у формі ряду, то вона повинна констатувати неможливість існування впевненості щодо того, що фактичні результати будуть у цих межах;

у випадку перспективної оцінки прогнозна фінансова інформація була підготовлена для (вказати призначення) за допомогою використання набору припущень, що охоплюють гіпотетичні припущення щодо майбутніх подій і дій управлінського персоналу, які необов'язково відбудуться. Отже, користувачів попереджено про те, що прогнозна фінансова інформація не повинна використовуватися в інших, окрім описаних, цілях.

Якщо аудитор переконаний у невідповідності подання та розкриття прогнозної фінансової інформації, він повинен висловити умовно-позитивну думку або негативну думку у висновку щодо прогнозної фінансової інформації або ж відмовитися від завдання (якщо це доречно). Прикладом може бути випадок, коли у фінансовій інформації відповідним чином не розкриваються наслідки будь-яких припущень, які є дуже чутливими.

Якщо аудитор переконаний, що одне чи кілька суттєвих припущень не надають обrрунтованої підстави для прогнозної фінансової інформації, підготовленої на основі припущення найкращої оцінки або що одне чи кілька суттєвих припущень не надають обrpунтованої підстави для прогнозної фінансової інформації, яку надають гіпотетичні припущення, аудитор повинен висловити негативну думку у висновку щодо прогнозної фінансової інформації або відмовитися від завдання.

Якщо на перевірку впливають умови, які перешкоджають виконанню однієї чи кількох процедур, необхідних за цих обставин, аудитор повинен відмовитися від виконання завдання або відмовитися від висловлення думки та описати обмеження обсягу аудиту у висновку щодо прогнозної фінансової інформації.

 

 

Тема 10. Понятие и элементы формы государства

 

1. Понятие и элементы формы государства.

2. Форма правления.

3. Форма государственного устройства.

4. Межгосударственные союзы.

5. Политический режим.

6. Соотношение элементов формы государства.

7. Форма современного российского государства

1.

Матузов, Малько

Типология государства проводится в основном с позиции двух подходов: формационном и цивилизационном.

Главным критерием первого подхода выступают социально-экономические признаки (общественно-экономическая формация). В его основе лежит учение об общественно-экономической формации, которая включает в себя тип производственных отношений (базис) и соответствующий ему тип надстройки (государство, право и т.п.). Именно базис (тип производственных отношений) является, по мнению представителей формационного подхода (К. Маркса, Ф. Энгельса, В.И. Ленина и других), решающим фактором общественного развития, который детерминирует и соответствующий тип надстроечных элементов: государство и право. В зависимости от типов экономического базиса выделяют следующие типы государства: рабовладельческий, феодальный, буржуазный, социалистический.

Достоинства формационной типологии:

1) продуктивна сама идея делить государства на основе социально-экономических факторов, которые действительно весьма существенно влияют на общество;

2) она показывает поэтапность, естественноисторический характер развития государства. Источник развития государства заключен, по мнению представителей данной теории, в самом обществе, а не вне его. Смена одного типа другим - процесс объективный, естественноисторический, реализующийся в результате революций. В этом процессе каждый последующий тип государства должен быть исторически более прогрессивным, чем предыдущий.

Недостатки:

1) она во многом однолинейна, характеризуется излишней запрограммированностью, в то время как история многовариантна и далеко не всегда вписывается в начерченные для нее схемы;

2) недооцениваются духовные факторы (религиозные, национальные, культурные и т.п.), которые подчас могут весьма существенно влиять на природу того или иного государства.

В основе цивилизационного подхода лежат как раз духовные признаки - культурные, религиозные, национальные, психологические и пр. Представители: английский историк А. Тойнби (XX в.), русский социолог, проживающий в США, П. Сорокин, немецкие мыслители XX в. О. Шпенглер и М. Вебер и другие. В частности, по мнению А. Тойнби, цивилизация есть замкнутое и локальное состояние общества, отличающееся общностью религиозных, этнических, географических и других признаков. В зависимости от них выделяют следующие цивилизации: египетскую, китайскую, западную, православную, арабскую, мексиканскую, иранскую и т.п.

Каждая цивилизация придает устойчивую общность всем государствам, существующим в ее рамках. Цивилизационный подход обосновывается идеей единства, целостности современного мира, приоритетом идеально-духовных факторов.

Достоинства цивилизационной типологии:

1) определены духовные факторы как существенные в тех или иных конкретно-исторических условиях (ведь не случайно выделяют религиозный и национальный подходы к сущности государства);

2) в связи с расширением диапазона духовных критериев, которые характеризуют именно особенности тех или иных цивилизаций, получается более заземленная (географически адресная) типология государств.

Недостатки:

1) недооцениваются социально-экономические факторы, которые зачастую определяют политику конкретной страны;

2) выделяя большое количество идеально-духовных факторов в качестве признаков цивилизаций, авторы, по сути дела (вольно или невольно), дали типологию не столько государства, сколько общества. Государство - только политическая часть общества, которая имеет свою природу и характеризуется собственными параметрами, не совпадающими с критериями общества как более широкого и объемного понятия.

Категория "форма государства" означает, кто и как правит в обществе, как устроены и действуют в нем государственно-властные структуры, как объединено население на данной территории, каким образом оно связано через различные территориальные и политические образования с государством в целом, как осуществляется политическая власть, с помощью каких методов и приемов.

От формы государства в значительной степени зависит и политическая жизнь в обществе, и устойчивость государственных институтов.

Форма государства - это способ организации политической власти, охватывающий форму правления, форму государственного устройства и политический режим.

В форме государства выражается его строение, на которое влияют как социально-экономические факторы, так и природные, климатические условия, национально-исторические и религиозные особенности, культурный уровень развития общества и т.п.

Элементами формы государства являются

форма правления - характеризует порядок образования и организации высших органов государственной власти, их взаимоотношения друг с другом и населением. В зависимости от особенностей формы правления государства подразделяются на монархические и республиканские;

2) форма государственного устройства - отражает территориальную структуру государства, соотношение между государством в целом и его составными территориальными единицами. По форме государственного устройства государства подразделяются на унитарные, федеративные и конфедеративные;

3) политический (государственный) режим - представляет собой систему методов, способов и средств осуществления государственной власти. В зависимости от особенностей набора данных приемов государственного властвования различают демократический и антидемократический политические (государственные) режимы.

 

Бабаев

В настоящее время форму государства рассматривают как единство трех основных элементов — формы правления, формы государственного устройства и политического (государственно-правового) режима.

Особое значение для понимания формы государства имеет соотношение с такими категориями, как функции государства, исторический тип государства и механизм государства.

На становление и изменение формы того или иного государства всегда оказывали влияние такие факторы, как классовая

борьба, национальный состав населения, традиции народа, социально-экономические, политические, идеологические и иные факторы.

 

 

2.

Матузов, Малько

Форма государственного правления - это элемент формы государства, характеризующий организацию верховной государственной власти, порядок образования ее органов и их взаимоотношения с населением.

К верховной государственной власти относят главу государства (монарх или президент), законодательный орган, правительство.

Если в качестве критерия рассматривать положение главы государства, то формы правления подразделяются на монархии и республики.

Монархия (от греческого monarchia - единовластие) - это форма правления, при которой власть полностью или частично сосредоточена в руках единоличного главы государства (монарха): короля, царя, шаха, императора и т.д.

Признаки монархии:

1) власть передается по наследству;

2) осуществляется бессрочно;

3) не зависит от волеизъявления населения.

Монархии бывают неограниченными, т.е. в них отсутствуют представительные учреждения народа, а единственным носителем суверенитета государства является монарх, и ограниченными (конституционными), в которых наряду с монархом носителями суверенитета выступают другие высшие государственные органы, ограничивающие власть главы государства.

Республика (от латинского res publica - государственное, общественное дело) - это форма правления, при которой глава государства является выборным и сменяемым, а его власть считается производной от избирателей или представительного органа.

Признаки республики:

1) выборность власти;

2) ограниченность срока полномочий власти;

3) зависимость от избирателей.

В зависимости от того, кто формирует правительство, кому оно подотчетно и подконтрольно, республики подразделяются на президентские, парламентские и смешанные. В президентских республиках именно президент выполняет эту роль; в парламентских - парламент; в смешанных - совместно президент и парламент.

В президентской республике президент избирается независимо от парламента либо коллегией выборщиков, либо непосредственно народом, он одновременно является главой государства и правительства. Президент сам назначает правительство и руководит его деятельностью.

 

Бабаев

Под формой правления понимается организация верховной государственной власти, порядок образования ее органов и их взаимоотношения с населением.

3.

Матузов, Малько

 

Форма государственного устройства - это элемент формы государства, характеризующий внутреннюю структуру государства, способ его политического и территориального деления, обусловливающий определенные взаимоотношения органов всего государства с органами его составных частей.

Унитарное государство - простое, единое государство, части которого являются административно-территориальными единицами и не обладают признаками государственного суверенитета; в нем существует единая система высших органов и единая система законодательства, как, например, в Польше, Венгрии, Болгарии, Италии.

В унитарном государстве все внешние межгосударственные отношения осуществляют центральные органы, которые официально представляют страну на международной арене. Монопольным правом налогообложения обладает государство, а не территория. Взимание местных налогов, как правило, допускается с санкции государства.

Федерация - сложное союзное государство, части которого являются государственными образованиями и обладают в той или иной мере государственным суверенитетом и другими признаками государственности; в нем наряду с высшими федеральными органами и федеральным законодательством существуют высшие органы и законодательство субъектов федерации.

Федерации строятся на основе распределения функций между ее субъектами и центром, зафиксированного в союзной Конституции, которая может быть изменена только с согласия субъектов федерации. При этом одна часть полномочий является исключительной компетенцией союзных органов; другая - субъектов федерации; третья - совместной компетенцией союза и его членов.

 

4.

Матузов, Малько

Конфедерация - временный союз государств, образуемый для достижения политических, военных, экономических и прочих целей. Конфедерация не обладает суверенитетом, ибо отсутствует общий для объединившихся субъектов центральный государственный аппарат и отсутствует единая система законодательства. В рамках конфедерации могут создаваться союзные органы, но лишь по тем проблемам, ради решения которых они объединились, и лишь координирующего свойства.

Конфедерация представляет собой непрочные государственные образования и существует сравнительно недолго: они либо распадаются (как это произошло с Сенегамбией - объединением Сенегала и Гамбии в 1982 - 1989 гг.), либо преобразуются в федеративные государства (как это, например, было со Швейцарией, которая из конфедерации Швейцарский Союз, существовавшей в 1815 - 1848 гг., трансформировалась в федерацию).

Появилась новая форма ассоциированного государственного объединения, названное содружеством государств. Примером может являться Содружество Независимых Государств (СНГ), в составе которого - государства, ранее входившие в СССР. Это более аморфная и неопределенная форма, чем конфедерация.

Кроме названных форм государственного устройства в истории имели место и некоторые другие специфические формы - империи, протектораты и пр. Так, империи выступают государственными образованиями, отличительными особенностями которых являются обширная территориальная основа, сильная централизованная власть, асимметричные отношения господства и подчинения между центром и периферией, разнородный этнический и культурный состав населения.

 

5.

Матузов малько

Политический (государственный) режим - это система методов, способов и средств осуществления политической власти. Всякие изменения, происходящие в сущности государства данного типа, прежде всего отражаются на его режиме, а он влияет на форму правления и форму государственного устройства.

Согласно одной точке зрения, понятия "политический режим" и "государственный режим" можно расценивать как тождественные.

По мнению других авторов, понятие "политический режим" более широкое, чем понятие "государственный режим", поскольку включает в себя методы и приемы осуществления политической власти не только со стороны государства, но и со стороны политических партий и движений, общественных объединений, организаций и т.п.

Политический режим - это динамическая, функциональная характеристика политической системы. Категории "политический режим" и "политическая система" тесно связаны между собой. Если первая показывает весь комплекс институтов, участвующих в политической жизни общества и в осуществлении политической власти, то вторая - как эта власть реализуется, как действуют данные институты: демократично либо недемократично.

Политический режим представляет собой совокупность способов, средств и методов практического осуществления правящими кругами, главным образом высшими должностными лицами, государственной властной воли. В известном смысле политический режим близок к понятию "стиль государственного управления", но если последний раскрывает технологию управления с точки зрения ее рациональности и эффективности, то политический режим фиксирует политическую сторону государственного управления - реальную принадлежность власти определенным субъектам политических действий, способы владения и удержания ее и, соответственно, механизмы воздействия на людей.

Политический режим обеспечивает стабильность и определенную упорядоченность политической власти; управляемость субъектов политики, приемлемую для власти динамику и направленность политических отношений; достижение целей государственной власти, реализацию интересов властвующей элиты.

Политический режим определяется уровнем развития и интенсивностью социально-политических процессов; структурированностью правящей элиты; состоянием отношений с бюрократией; развитостью социально-политических традиций, господствующими в обществе политическим сознанием, поведением, типом легитимности.

Понятие "политический режим" включает в себя следующие параметры (признаки):

степень участия народа в механизмах формирования политической власти, а также сами способы такого формирования;

соотношение прав и свобод человека и гражданина с правами государства; гарантированность прав и свобод личности;

характеристику реальных механизмов осуществления власти в обществе; степень реализации политической власти непосредственно народом;

положение средств массовой информации, степень гласности в обществе и прозрачности государственного аппарата;

место и роль негосударственных структур в политической системе общества; соотношение между законодательной и исполнительной ветвями власти;

тип политического поведения; характер политического лидерства;

доминирование определенных методов (убеждения, принуждения и т.п.) при осуществлении политической власти;

политическое и юридическое положение и роль в обществе "силовых" структур государства (армия, полиция, органы государственной безопасности и т.д.);

меру политического плюрализма, в том числе многопартийности.

 

6.

Матузов, Малько

Конкретная форма государства предопределяется историческим типом государства. Но кроме этого она зависит и от других факторов:

1) уровня экономического развития общества;

2) соотношения классовых сил;

3) историко-национальных и культурных традиций;

4) международной обстановки и т.п.

Факторы, которые обусловливают разнообразие государственных форм, могут быть различными. В целом они сводятся к конкретности, индивидуальности объективных условий, в которых осуществляется управление обществом в тех или иных странах. Поскольку каждое государство развивается в специфических конкретных условиях, оно имеет своеобразные политические формы.

Следовательно, тип и форма государства соотносятся как содержание и форма, где определяющую роль играет, естественно, содержание (т.е. тип государства).

 

Матузов, малько

Исходя из названных признаков того или иного режима, можно констатировать, что современная политическая действительность в России больше ассоциируется с авторитарно-бюрократическим режимом, хотя и характеризующимся определенными внешними, формальными атрибутами демократии.

В сегодняшней России есть парламент - Федеральное Собрание. Вместе с тем полномочия его палат (Государственной Думы РФ и Совета Федерации) весьма ограничены и не позволяют полноценно влиять на политическую ситуацию. В частности, у нынешнего парламента по Конституции контрольные функции явно занижены.

Точно так же можно квалифицировать и ситуацию по поводу установленного в Конституции РФ института импичмента. Осуществить его реально практически невозможно - слишком много на его пути законодательных и бюрократических препятствий.