Перший етап – визначення мети, об’єкта і предмета дослідження. (доклад т. Примакова Фэну)

(АМО СССР)

План

1.1. Поняття про науку. Класифікація наук.

1.2. Наукове пізнання і наукове дослідження.

1.3. Етапи наукового дослідження.

Література: [ 3, c.9-13, 11, c. 7-25, 9, c.12-14, 10, c. 5-16 ]

1.1. Поняття про науку. Класифікація наук.

Наука - це вид людської діяльності, спрямований на здобут­тя нових знань про об'єктивні закони природи, суспільства і ми­слення. Результат цієї діяльності - знання. Вони відтворюють у свідомості людини об'єктивну дійсність і є основою наукового розуміння світу. За словами англійського філософа Ф. Бекона «знання - це сила».

«Наука» — слово латинського походження і перекладається з цієї мови як «знання». Був час, коли цього поняття не існувало, а замість нього використовувався термін «філософія». Тобто терміном «філософія» позначалися всі знання, що були набуті людством. Частина цих знань, що стосувалися пізнання природи, тривалий час називалася натурфілософією, а інша частина знань називалася моральною філософією. Існує понад сто визначень науки, які можна класифікувати за категоріями:

· перша розглядає науку як систему знань;

· друга — як рід або форму діяльності людини;

· третя — як форму суспільної свідомості;

· четверта — як всезагальний духовний досвід людства;

· п’ята — як мистецтво передбачення;

· шоста — як усе те, чим займаються науковці;

· сьома — як безпосередню виробничу силу.

Становлення і розвиток науки пов’язані з системою закономірностей: по-перше, з диференціацією (вона пов’язана з виокремленням предметів різних галузей знання — математики, астрономії, механіки, фізики, хімії, біології, історії тощо); по-друге, з інтеграцією (з одного боку, вона пов’язана з міграцією методів від однієї галузі знання до іншої і виникненням у зв’язку з цим астрофізики, біохімії, генетики, біоніки та інших наук, а з іншого — з необхідністю розв’язання комплексних, стикових проблем і виникненням внаслідок цього глобалістики, екології, кібернетики, прогностики та інших комплексних систем знання); по-третє, з методологізацією, тобто з проникненням у систему кожної науки філософської, загальнонаукової, спеціально-наукової і міждисциплінарної методології; по-чет­верте, з математизацією, тобто з посиленням наукової аргументації математичними розрахунками і моделями; по-п’яте, з комп’ютеризацією, тобто з забезпеченням науки інформаційними системами і технологіями; по-шосте, з перетворенням науки на безпосередню виробничу силу, тобто з її трансформацією в умовах НТР у сучасну техніку й високотехнологічне виробництво; по-сьоме, з гуманізацією, тобто з усвідомленням науковцями і суспільством безмежних можливостей науки і відпо­відальності за позитивні або негативні наслідки їх використання на майбутню долю людства.

Процес диференціації та інтеграції наукового знання є причиною зростання кількості наук і внаслідок цього виникнення проблеми їх класифікації. Саме практичні завдання організації та управління наукою, інформаційно-пошуковими системами бібліотек, мережі Інтернет, комплексного забезпечення наукових досліджень потребують чітких універсальних підстав для класифікації наук.

Тради­ційно їх поділяють на природничі, що вивчають природу, суспільні, що вивчають закономірності розвитку суспільства, і технічні, що вивчають закономірності створення і розвитку техніки.

Галузі знання об’єднуються у три великі групи:

- природничі та технічні (фізика, хімія, біологія тощо);

- суспільні науки (економіка, філологія, історія та ін..);

- наука про мислення (філософія, логіка, психологія тощо).

Для подальшої класифікації наук використовують три підходи: методологічний, гносеологічний і логічний.

Методологічний підхід базується на взаємодії та синтезі діалектичних, загальних і конкретно - наукових принципів класифікації різних сфер пізнання і суспільної практики.

Гносеологічний підхід передбачає поділ принципів класифікації наук на об’єктивні (зв'язок науки виводиться зі зв’язків самих об’єктів) і суб’єктивні (здатність суб’єкта до абстрактного мислення).

Логічний підхід базується на виділенні різних сторін загального зв’язку у класифікації наук, врахуванні співвідношення загального і часткового, абстрактного і конкретного.

За характером спрямованості та відношенням до суспільної практики науки поділяють на фундаментальні та прикладні.

Мета фундаментальних наук – пізнання матеріальних основ і об’єктивних законів руху та розвитку природи, суспільства і мислення чисто теоретично у відриві від практичного використання. Ці науки так і називають «чистими».

Завдання прикладних наук – це розв’язання на базі досягнень фундаментальних наук практичних проблем, тобто втілення одержаного істинного знання у практику.

Класифікація наук відбивається на структурі наукових закладів, плануванні наукових досліджень, організацією бібліотечної справи і бібліотечної класифікації тощо.

1.2. Наукове пізнання і наукове дослідження.

Процес руху людської думки від незнання до знання нази­вають науковим пізнанням. Діалектика процесу пізнання поля­гає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності.

Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ ре­ального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну ос­нову розуміння їх сутності й практичного використання. Класи­чний метод пізнання базується на тому, що критерієм істинності знання є суспільна практика. Місія науки - бути джерелом під­тверджених знань, які можна використати у різних сферах прак­тичної діяльності людей. Практика є основою і рушійною силою наукового пізнання.

У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм пра­гненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу. Об'єкт, у свою чергу, вима­гає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтво­рює об'єкт, знання може бути абсолютним (повний збіг) чи від­носним (неповний збіг).

Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання здобувається безпосередньо досвідом, теоре­тичне - за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі). Ці рівні знань орга­нічно пов'язані і водночас різняться способами відтворення об'єктивної реальності та методами дослідження. За емпіричним знанням історично й логічно утвердилася функція збирання і накопичення нових фактів, їх аналіз, систематизація та узагаль­нення з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономір­ностей - це функції теоретичного пізнання.

Теорія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — це найвища форма узагальнення і систематизації знань і означає комплекс поглядів, уявлень, ідей,спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ. Вона включає в себе всю сукупність абстрактних пізнавальних образів-уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей.

Тобто, теорія становить упорядковану систему простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, гіпотез, концепцій, принципів, понять, положень і твер­джень (постулатів, аксіом).

Існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові теорії (їхні положення є узагальненням емпіричних даних, фактів); 2) математизовані теорії (їхня сутність відтворюється математичними моделями); 3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови).

Ідея (від грец. ίδέα — початок, основа, прообраз) — це форма наукового пізнання, яка не тільки відображає об’єкт, його зв’яз­ки, закономірності, а й спрямована на перетворення дійсності. Ідеї виникають на основі практики і змінюються у міру розвитку суспільного буття.

Наукова ідея – якісний стрибок думки і являє собою нове, нетрадиційне пояснення явищ. Вона базується на вже нагромаджених знаннях і розкриває раніше не помічені закономірності. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об’єднує поняття і міркування у цілісну систему.

Гіпотеза — це форма наукового пізнання, за допомогою якої формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Гіпотеза – це попередня ідея, сформульована теоретичним шляхом на основі обмеженого матеріалу. Одним із різновидів гіпотез є економіко – математична модель, що широко використовується в економічних дослідженнях. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію.

Головним, визначальним елементом наукової теорії вважа­ють принцип. Принцип – це головне, вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань.Принципом є також внутрішнє переконання людини, що визначає її відношення до реальної дійсності та норми поведінки в дійсності.

Спроможність наукової теорії адекватно відобразити сутність явищ і процесів, глибина її висновків значною мірою залежать від зрілості і досконалості наукових понять, якими вона оперує. Найбільш загальні поняття об’єднує категорія. Категорія – найбільш загальні, фундаментальні поняття, які відбивають найбільш суттєві, всезагальні властивості явищ дійсності і пізнання.

Наукові дослідження спрямовані на розширення наявних знань і здобуття нових, на виявлення і обґрунтування законів і закономірностей навколишнього світу. За цільовим призначен­ням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження. Фун­даментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання щодо законів природи і суспільства; прикладні – на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результаті фундаментальних досліджень.

У кожній галузі знань час від часу виникають складні суперечливі ситуації, що потребують свого вирішення, - наукові проблеми. Складність і багатогранність будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності виокремлення в рамках про­блеми тем, які, в свою чергу, розгалужуються на певне коло наукових задач (питань). Композиція цих компонент утворює дерево наукової проблеми. Залежно від масштабу наукових задач проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою чи міжгалузевою.

1.3. Етапи наукового дослідження.

Наукове дослідження - це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Співвідношення означених аспектів у кожному науковому дослідженні має неповторну специфіку. Дослідження різняться за цільовим призначенням, джерелами фінансування і термінами проведення, вони потребують різного технічного, програмного, інформаційного і методичного забезпечення. Однак усім їм при­таманні спільні методологічні підходи і універсальні послідовні процедури.

Усі наукові методи пов’язані між собою. З їхньою допомогою наука осмислюється в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дає можливість оцінювати перспективи пізнавального процесу. Типова логічна структура наукового дослідження може бути представлена у вигляді ланцюга такої послідовності: «проблема — гіпотеза — теорія». Тобто наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе порушення проблеми, висунення гіпотез, збирання фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає можливість розв’язати порушену проблему.

Вибір теми наукового дослідження і постановка наукових задач - надзвичайно відповідальний етап дослідницького проце­су. Основними критеріями при виборі теми дослідження мають бути її актуальність (ступінь важливості), доцільність та прак­тична значущість для розвитку відповідної галузі науки чи ви­робництва. Чітке формулювання наукових задач, за словами фі­лософа К. Поппера, - це вже 50% роботи по успішному їх розв'язанню.

Науковий процес базується на певних методологічних за­садах - концепціях і теоріях, що лежать в основі дослідження. Загальна стратегія пізнання, система наукових принципів, форм і методів дослідження, які забезпечують досягнення кінцевого результату, називається методологією.

Увесь процес дослідження - від творчого задуму до оформ­лення наукового результату - умовно можна розбити на п'ять послідовних етапів:

Перший етап – визначення мети, об’єкта і предмета дослідження.

На першому етапі на змістовно-теоретичному рівні:

■ виявляється природа і сутність досліджуваного явища, його властивості та якісна своєрідність;

■ уточнюється понятійний апарат, тобто терміни і поняття стосовно окремих властивостей явища;

■ визначається мета, об'єкт та предмет дослідження;

■ формулюється послідовна система гіпотез.

Мета дослідження - це очікуваний кінцевий результат. Ме­та визначає стратегію і тактику дослідження, загальну його спрямованість і логіку. Для досягнення мети формулюється по­слідовність відносно самостійних наукових задач, кожна з яких стосується конкретного аспекту наукової теми і підпорядкована меті. Зазвичай наукові задачі даються переліком: проаналізува­ти..., розробити..., узагальнити..., виявити..., обґрунтувати..., довести..., показати..., описати..., встановити..., вияснити..., визначити... і т.п. Варіанти досягнення мети (розв'язування нау­кових задач) кристалізуються у формі гіпотез.