Зовнішні загрози національній безпеці України

Загрози національній безпеці Української Держави значною мірою обумовлені її власною неадекватною реакцією на нові світові реалії. Внутрішньополітична нестабільність завадила виробленню консолідованої зовнішньополітичної лінії поведінки держави у відносинах з іншими країнами та послабила її можливості у забезпеченні власної безпеки. Серед нових реалій сучасного світу, що потребують відповідного осмислення та реагування, можна позначити такі:

- нова політика США щодо “перезавантаження” відносин з Китаєм, Росією та Ісламським світом стимулює процеси переформатування відносин в рамках євроатлантичної спільноти та послаблення зв’язків США з низкою своїх стратегічних партнерів, у т.ч. з Україною;

- зосередженість ЄС на вирішенні проблем енергопостачання схиляє цю організацію до більш активного зближення з РФ. Стурбованість ЄС щодо стабільного та безпечного постачання енергоносіїв через територію України обумовлює підтримку проектів “північного” і “південного” “потоків” тощо;

- трансформаційні процеси в Євросоюзі в рамках імплементації положень Лісабонської угоди стримують ЄС у питаннях розширення і, як наслідок, у Східній Європі реалізуються суто “компенсаторні” проекти Європейської політики сусідства та регіональні ініціативи на кшталт “Чорноморської синергії” та “Східного партнерства”, у форматі яких ЄС здебільшого орієнтується на створення зони вільної торгівлі та реалізацію міжрегіональних проектів, передусім в енергетичній та транспортно-комунікаційній сферах;

- стрімке геоекономічне і геополітичне посилення Китаю на тлі підвищення значення всього Азіатсько-тихоокеанського регіону (далі – АТР), зміни в глобальній стратегії Пекіну, активне російсько-китайське зближення у форматі ШОС та посилення політико-безпекової та економічної взаємодії КНР з Новою Зеландією на двосторонньому та субрегіональному[1] рівнях, інтенсифікація південно-тихоокеанського напряму зовнішньої політики ЄС та його окремих членів (Франція, Велика Британія) створює новий геополітичний баланс сил, що викликає стурбованість США та переорієнтовує їх глобальну політику у напрямку АТР.

Політична еліта України сьогодні не здатна запропонувати і впровадити адекватні до існуючих реалій управлінські рішення з метою протидії ключовим загрозам та викликам. У зовнішньополітичній сфері серед проблем, на які слід терміново реагувати можна позначити такі:

v Розподіл світу на сфери впливу ставить Україну у ситуацію геополітичної невизначеності. Країна перетворюється на об’єкт протистояння великих держав і стає “розмінною монетою” у їх грі. Посилюється зовнішній тиск на проведення Українською Державою власної політики з метою її корегування на користь національних інтересів інших країн, що обумовлено передусім посиленою зацікавленістю великих потуг у транзитному потенціалі України.

Враховуючи складну політичну ситуацію в Україні, пов’язану із “справою Тимошенко” та реакцією міжнародної спільноти на події в Україні, які західні ЗМІ трактують як наслідок репресивних дій правлячого режиму по відношенню до опозиції, можна говорити про те, що надмірне втручання світових геополітичних гравців до процесу врегулювання внутрішньополітичних конфліктів в Україні стає приводом для реалізації їх власних інтересів, посилення впливів на ситуацію в державі, що у міжнародному праві трактується як втручання у внутрішні справи.

З метою мінімізації цих деструктивних впливів зовнішніх сил на суспільно-політичні процеси в Україні слід проводити більш гнучку політику, політику балансування, рівновіддаленості між провідними світовими потугами, що неможливо без формування внутрішнього консенсусу серед політичної еліти у ключових питаннях глобальної, регіональної та національної безпеки.

Зміни у пріоритетах глобальної політики США і зовнішньополітичні ризики для України у разі її потрапляння у вирій дипломатичних, економічних та військових суперечностей між США, ЄС та РФ. Ці ризики ставатимуть загрозами політиці національної безпеки по мірі втягування України у відносини суперництва, а також у випадку обрання нею непосильних ролей на міжнародній арені.

Зовнішня політика США втрачає ознаки орієнтації на традиційних союзників чи партнерів, і стає відверто прагматичною, тобто такою, що зорієнтована на (1) створення ситуаційних альянсів (військо-стратегічних, економічних тощо), (2) співпрацю зі сторонами, що володіють відповідним потенціалом взаємодії (передусім, ресурсами), необхідної для ефективної реалізації спільних із США інтересів/цілей або суто національних проектів Вашингтону, який активно застосовує при втіленні власних ініціатив (зокрема, для підтримки миру, стабілізації ситуації в різних країнах/регіонах світу) механізми глобальної та регіональної безпеки.

Для США важливими питаннями залишатимуться зміцнення трансатлантичного діалогу, поглиблення двосторонніх відносин з європейськими державами (у тому числі – з державами Східної Європи), розгортання елементів національної системи ПРО у Східній Європі, умиротворення політики імперських амбіцій РФ. Вашингтон поступово дистанціюється від питань, пов’язаних із розширенням ЄС та НАТО.

Враховуючи невдалий досвід лавірування у минулому між інтересами світових геополітичних потуг з метою отримання якихось незначних політичних дивидентів, Україні варто дистанціюватися від гри у “велику політику” і зосередитися на досягненні стабілізації внутрішньополітичної ситуації, завершенні адміністративно-управлінських реформ та посиленні ролі виконавчої гілки влади у забезпеченні політичної, воєнної, економічної та інформаційної сфер національної безпеки.

Виходячи з того, що Україна наразі не є членом ЄС та обмежилась лише конструктивним партнерством із НАТО, мотивуючи політикою неучасті у військо-політичних блоках, та перебуваючи в епіцентрі реалізації російських імперських геополітичних амбіцій у Східній Європі та в субрегіоні Південного Кавказу, політичній еліті України варто керуватися власними інтересами, проте, враховуючи європейські інтеграційні аспірації нашої держави, при формулюванні позиції із проблем міжнародної безпеки, необхідно брати до уваги зовнішньополітичну позицію Євросоюзу. Окрім цього, доцільно виробити гнучкий та прагматичний підхід у відносинах із державами-сусідами на західному та південному кордонах, зокрема, в таких чуттєвих сферах як економічна та гуманітарна.

v Проблема ядерного нерозповсюдження та виникнення нових ядерних держав, що в умовах глобалізації набуває особливо небезпечних масштабів. Доступ до ядерної зброї можуть отримати не тільки країни, що мають необхідний для цього технологічний потенціал, але й більш широке коло держав за рахунок придбання ядерних технологій та знарядь. Нині ядерні розробки впроваджуються не лише офіційно визнаними “ядерними державами”, до яких нині приєдналися Індія та Пакистан. Проведено ядерні випробування у КНДР. Іран фактично наблизився до цього статусу. Ядерні розробки мають місце ще у більш як 20-ти країнах. Режим нерозповсюдження опинився під загрозою. Практично ігнорується іншими державами світу набутий Україною досвід ядерного роззброєння, український потенціал у переговорних процесах, спрямованих на забезпечення режиму нерозповсюдження.

Наша держава також істотно зменшила свої запаси звичайних озброєнь та закрила Чорнобильську атомну станцію. Для України, як без’ядерної країни, протидія розширенню кола ядерних держав має принципове значення. Україна готова в повній мірі взяти участь у спільних заходах у цій сфері.

В цьому зв’язку доцільно поєднати зусилля із іншими державами світу у справі протидії розширенню кількості ядерних держав та наполягати на більш вагомих гарантіях власній безпеці, зокрема, з боку ядерних держав. Відомо, що військові доктрини деяких з останніх передбачають використання ядерної зброї навіть в умовах звичайного збройного конфлікту або коли виникатиме загроза їх інтересам або інтересам їх громадян на території інших країн.

v Недосконалість міжнародно-правових норм – система міжнародного права, більшою мірою відповідала біполярній системі міжнародних відносин, проте нині, в рамках процесу становлення нового світового порядку, потребує кардинальних змін; так, у міжнародному праві немає чіткого розмежування між правом народів на самовизначення та принципами територіальної цілісності держави і невтручання у її внутрішні справи з боку інших держав або угруповань держав, що породжує/загострює етнополітичні конфлікти у різних регіонах світу, зокрема й на терені Європи.

Міжнародна політична ситуація в світі свідчить про збереження тенденції щодо визнання самопроголошених держав (Косово, Абхазія. Південна Осетія), що безумовно підриває існуючі міжнародно-правові механізми забезпечення безпеки та демонструє неефективність діяльності міжнародних організацій з питань безпеки (ООН, ОБСЄ та ін.).

Враховуючи активну миротворчу діяльність України, можливості нашої країни у посередницькій діяльності, доцільно докласти максимум зусиль у справі сприяння зміцненню міжнародно-правових інституцій в галузі безпеки та надати власні пропозиції щодо підвищення клімату довіри та стабільності в світі та в регіоні її найближчого оточення. З метою зміцнення здатності країни мобільно реагувати на виклики та загрози сепаратистського характеру необхідно розробити комплексну/об’єднану систему управління ризиками в кризових ситуаціях, яка б дозволила координувати дії державних органів та громадських інституцій з метою протидії внутрішнім загрозам та зовнішнім впливам, що посилюють дію цих загроз. Іншим важливим питанням залишається необхідність підвищення власної обороноспроможності шляхом продовження реформування військової сфери держави.

v Недостатня ефективність інститутів забезпечення національної безпеки та зовнішньої політики робить Українську Державу та її громадян більш вразливими до асиметричних загроз.

Окрім того, що з країнами ЄС у нас діє односторонній безвізовий режим, практично відсутній механізм захисту інтересів українських громадян за кордоном. Навіть за наявності укладених домовленостей, гарантії безпеки фактично відсутні. З іншої сторони, неврегульованість кордонів на сході країни створює небезпеку чергового збільшення потоку нелегальної міграції.

Єдиним виходом із ситуації, що склалась, вбачається активізація участі України у багатосторонніх заходах з протидії асиметричним загрозам; ефективне використання міжнародних та національних інструментів з метою захисту та підтримки українських громадян та їхніх інтересів за кордоном; посилення режиму функціонування кордонів держави, особливо на східному та південно-східному напрямках; створення автоматизованих баз даних щодо перебування на території України мігрантів та членів міжнародних кримінальних угруповань.

v Посилення конфліктогенності у регіонах найближчого оточення України, наявність неврегульованих конфліктів, тенденції до міжнародного визнання самопроголошених держав активізує конфліктний потенціал та сепаратистські тенденції у межах країни. Невирішеність конфліктів у державах Чорноморсько-Каспійського простору є одним з основних чинників, який заважає створенню повноцінної системи безпеки в регіоні.

Російсько-грузинський конфлікт (серпень 2008 р.) практично зруйнував існуючу модель безпеки та співробітництва у регіоні, утворивши зону нестабільності у басейні Чорного моря. Виникає реальна можливість ескалації інших конфліктів у цьому просторі. Для України питання актуально у розрізі кримської проблеми.

Серед чинників, що посилюють дію загроз у системі регіональної безпеки: (1) регіональні збройні конфлікти перетворюються на засіб досягнення стратегічних цілей провідними країнами світу; (2) посилюється роль силових засобів з метою реалізації власних національних інтересів; (3) використання інформаційних війн, спецоперацій, спрямованих на дискредитацію країни; (4) неможливість міжнародних структур безпеки та співробітництва оперативно реагувати на кризові ситуації. Фактор посилення конфліктності набуває більшої ваги через те, що з нього витікають інші загрози, такі як нелегальна міграція, контрабанда, нелегальний обіг зброї, соціальна напруга, небезпека транспортних шляхів тощо.

В цьому зв’язку доцільно активізувати участь Української держави у зусиллях міжнародної спільноти щодо врегулювання конфліктів на міжнародно-правовій основі. З метою підвищення ефективності діяльності існуючих структур і механізмів забезпечення регіональної безпеки та створення ефективного механізму взаємодій різних регіональних інституціональних об’єднань у Чорноморському просторі необхідно поглибити діалог між країнами та інституціями регіону у сфері системи антикризового менеджменту, застосування механізмів раннього попередження, аналізу та нейтралізації загроз, створити передумови для формування системи регіональної безпеки як складової безпекового європейського простору. Важливим питанням залишається нарощування зусиль з удосконалення і підвищення ефективності роботи міжнародних структур безпеки, передусім – РБ ООН, ОБСЄ, РЄ; зміцнення ролі міжнародного права та багатосторонніх правових інституцій; підвищення їх ефективності і спроможності протистояти сучасним викликам і загрозам.

v Зростання напруженості в українсько-румунських відносинах. Українсько-румунські відносини хоча і декларуються як партнерські, але у цілому мають характер конфліктної взаємодії, що виражається в прихованій формі ворожості та наявності спільних інтересів, що перетинаються.

Головним політичним орієнтиром Румунії було і залишається прагнення повернути до свого складу “історичні території”, що знаходяться під юрисдикцією України. Це позначається на зростанні напруги в українсько-румунських відносинах, зокрема, в політичній, гуманітарній і соціальній сферах, що негативно впливає на загальний розвиток двосторонньої взаємодії та безпеку регіону загалом.

Румунія дезінформує європейську та міжнародну спільноту про реальний стан речей щодо України та відносин на двосторонньому та регіональному рівнях.

Враховуючи необхідність розробки невідкладних заходів щодо забезпечення подальшого розвитку українсько-румунського партнерства, важливо розробити Концепцію розвитку українсько-румунських відносин, та сформулювати чіткий план дій з визначенням конкретних шляхів вирішення спірних питань, і заходів протидії інформаційному та політичному впливу Румунії на Україну. Іншим вагомим питанням залишається необхідність досягти консолідованої позиції серед владної політичної еліти України щодо ефективного протистояння викликам з боку Румунії та відстоювання національних інтересів нашої держави.

Підсумовуючи, варто зазначити, що реагування на сучасні виклики та загрози в умовах змін міжнародного безпекового середовища та загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні потребує формування принципово нової системи національної безпеки. Вона має відповідати масштабам існуючих загроз, бути дієво інтегрованою у системи міжнародної і регіональної безпеки у якості їх невід’ємної складової. З цією метою доцільно дослідити досвід інших “малих” країн у питанні створення ефективної системи забезпечення національної безпеки.

 

Практичне заняття № 4: Національні інтереси України. Напрями державної політики у сфері національної безпеки