Федеральное агентство по образованию 9 страница

 

Представник третього напрями В.І. Ярочкін визначає безпеку як "стан захищеності особи, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх небезпек і загроз, який базується на діяльності людей, суспільства, держави, світового співтовариства з виявлення (вивчення), попередження, послаблення, ліквідації і відбиття небезпек і загроз, здатних загубити їх, лишити фундаментальних матеріальних і духовних цінностей, завдати неприйнятної шкоди, закрити шлях для прогресивного розвитку". Застосування діяльнісного підходу, ва наш погляд, є більш адекватним при описуванні інформаційної безпеки, і ми в певній мірі можемо підтримати дане визначення у загальному плані, однак не погодитись із деталізацією напрямів діяльності, які з часом змінюватимуться, а отже закладатимуть потенціал нестійкості як до самого визначення, так і до функціонування відповідних суб'єктів.

 

М.П. Хрипков вважає, що діяльність по забезпеченню особи, суспільства і держави виникає в ході вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека, і потребою розумної сутності, соціального індивіда, соціальної групи попередити ЇЇ можливі шкідливі наслідки. Водночас за даного випадку функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки зводиться лише до реагування, тоді як превенція лишається поза увагою.

 

Саме тому, на наше переконання, інформаційна безпека становить собою діяльність органів державного управління. Звідси витікає важливий висновок, що слід діяти активно, здійснюючи вплив на джерела інформаційної небезпеки. При цьому щодо змісту інформаційної безпеки доцільно використовувати не поняття "інтереси", а більш фундаментальне поняття "цінності", через те, що у цінностях знаходять вираз інтереси суб'єктів суспільних відносин, зіткнення яких породжує загрози.

 

Наступний погляд передбачає, що у самому загальному вигляді під інформаційною безпекою можна розуміти здатність суб'єкта зберігати свої системостворюючі властивості, основні характеристики при патогенних дезорганізуючих, деструктивних впливах на кіберпростір, інформаційно-комунікаційні технології.

 

На думку прибічників цього погляду, безпека і забезпечення безпеки становлять собою різні поняття, через те, що безпека виражає характеристику стану соціальної спільноти, тоді як забезпечення безпеки — діяльнісну характеристику, тобто діяльність органів державної влади і управління з підтримання безпеки. У цьому плані безпека усвідомлюється як основа цілепокладання політики, а забезпечення безпеки — як діяльність з досягнення безпечного стану суспільства або соціальної групи. Цієї ж думки дотримується і автор.

 

Цікавою є думка відомого українського дослідника проблем інформаційної безпеки РЛ. Калюжного, який вважає, що інформаційна безпека — вид суспільних інформаційних правовідносин щодо створення, підтримки, охорони та захисту бажаних для людини, суспільства і держави безпечних умов життєдіяльності; суспільних правовідносин, пов'язаних із створенням, розповсюдженням, зберіганням та використанням інформації.

 

У цілому ж інформаційна безпека покликана забезпечити реалізацію національних інтересів за допомогою усього арсеналу засобів, що є в її розпорядженні. У цьому сенсі ми вважаємо, що найвищий сенс політики інформаційної безпеки — вільний розвиток і процвітання суспільства.

 

Отже, інформаційна безпека являє собою одне з найважливіших понять у науці і різних сферах людської діяльності. Сутність і комплексність цього поняття виявляється характером сучасного інформаційного суспільства. Аналіз різних підходів до визначення змісту поняття "інформаційна безпека" надає можливість зауважити про недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції. Наведеш вище погляди, а вірніше підходи до визначення поняття інформаційної безпеки дають змогу розглядати дану проблему більш комплексно і системно, додати знань про цей багатогранний феномен. Більш того, на наше переконання, найбільш прийнятним є інтегральний підхід, за якого інформаційна безпека визначатиметься за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем.

 

Такий підхід надав можливість дійти висновку, що інформаційна безпека не може розглядатися лише як окремий стан. Безперечно, що це є і властивістю, атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю і результатом діяльності людини, спрямованої на забезпечення певного рівня безпеки в інформаційній сфері. Інформаційна безпека має враховувати майбутнє, а отже, вона не є станом, а становить собою процес. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків.

 

Також наголосимо, що не підтримуємо позицій тих дослідників, які зводять інформаційну безпеку лише до захисту інформації. Інформаційна безпека за своєї суттю є більш широким поняттям. Отже, інформаційна безпека — багатогранна область діяльності, в якій успіх може принести лише системно-комплексний підхід.

 

Дослідження сутності інформаційної безпеки має враховувати той факт, що сутність є внутрішнім змістом предмету, який знаходить вираз у стійкій єдності усіх багатоманітних і суперечливих формах буття.

 

Базовою характеристикою інформаційної безпеки слід вважати імовірність появи загрози підвищеного ризику реалізації загрози або небезпеки для індивіда, суспільства та держави.

 

Критерієм ефективності забезпечення інформаційної безпеки є високий рівень безпеки при мінімумі відповідних затрат.

 

Отже, можна говорити про структуру поняття інформаційної безпеки. Основним її елементом є життєво важливі інтереси соціальної системи, які співвідносяться із зовнішніми чинниками у вигляді інтересів наднаціональних або інших національно-державних структур в рамках міжнародного співтовариства. Зсередини національно-державного утворення його життєво важливі інтереси перебувають у взаємодії з інтересами елементів, які складають дане утворення. В якості останніх виступають соціальні групи, еліта, організації, партії, релігійні та етнічні утворення, рухи тощо. Сукупність внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз створюють передумови для порушення безпечного функціонування системи державного управління.

 

Значимість інформаційно-комунікаційних процесів у сучасному світі дає підстави розглядати забезпечення інформаційної безпеки як одне з глобальних і пріоритетних завдань політики національної безпеки.

 

Як нами вже зазначалося, національні інтереси в інформаційній сфері є похідними від національних цінностей. Отже, інтереси інформаційної безпеки витікають із таких цінностей, як права людини, свобода, економічне процвітання. Саме тому головним інтересом для України є її виживання як вільної незалежної нації при збереженні фундаментальних цінностей і інститутів безпеки.

 

Інформаційна безпека виступає як характеристика стабільного, стійкого стану системи, яка при впливі внутрішніх та зовнішніх загроз та небезпек зберігає суттєво важливі характеристики для власного існування. Відтак інформаційна безпека може описуватися за допомогою терміну "гомеостазис".

 

До характеристик, за допомогою яких можна описати дану систему, належать:

 

• доступність — можливість за прийнятний час отримати шукану інформаційну послугу будь-яким суб'єктом виконавчої влади;

 

• цілісність — актуальність і несуперечливість інформації, її захищеність від руйнування і несанкціонованої зміни;

 

- конфіденційність — захист від несанкціонованого ознайомлення.

 

Сутність і зміст інформаційної безпеки проявляються по-особливому на кожному з рівнів державного управління, зокрема на:

 

• стратегічному — Кабінет Міністрів України;

 

• тактичному — центральні органи виконавчої влади;

 

• оперативному — місцеві органи виконавчої влади, провідне місце серед яких посідають місцеві державні адміністрації.

 

Таким чином можна говорити і про прояви інформаційної безпеки у самому процесі її забезпечення, таким чином можна виділити наступні рівні:

 

• нормативно-правововий — закони, нормативно-правові акти тощо;

 

• адміністративний — дії загального характеру, які вживаються органами державного управління;

 

• процедурний — конкретні процедури забезпечення інформаційної безпеки;

 

• програмно-технічний — конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.

 

Для розкриття сутності та змісту інформаційної безпеки важливим є зв'язок останньої із політикою держави. Складовою частиною політики держави як регулятора суспільних відносин відповідно до гуманістичних начал є обов'язок забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства та держави.

 

Інформаційна безпека як одна з характеристик стійкого розвитку виступає в якості базової цінності держави. Водночас, ціннісні орієнтації, що ґрунтуються на уявленнях про інформаційну безпеку у різних суспільних груп і окремих осіб, почасти не співпадають. Саме у цьому знаходить свій безпосередній вираз вплив держави, яка за допомогою системи методів виражає загальні цінності у сфері інформаційної безпеки.

 

Категорійно-понятійна система інформаційної безпеки

 

Інформаційна безпека — складова національної безпеки, процес управління загрозами та небезпеками державними і недержавними інституціями, окремими громадянами, за якого забезпечується

 

інформаційний суверенітет України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України; неухильне дотримання конституційного права громадян на свободу слова доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

 

Інформаційні відносини — відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності людини, суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

 

Інформаційний суверенітет — здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації поза межами держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, забезпечення національної безпеки держави.

 

Інформаційний простір (національний): 1) інформаційне середовище, в якому здійснюються інформаційні процеси та інформаційні відносини щодо створення, збирання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформації, інформаційних продуктів та інформаційних ресурсів, на яке розповсюджується юрисдикція держави; 2) сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства і держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір і забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.

 

Інформаційна інфраструктура: сукупність взаємодіючих систем виробництва, накопичення, збереження і розвитку інформаційних продуктів та їх доставки, виробництво інформаційних технологій, сервісного обслуговування інфраструктури і системи підготовки кадрів.

 

Інформаційна система; організаційно впорядкована сукупність інформаційних ресурсів та інформаційних технологій і засобів забезпечення інформаційних процесів.

 

Інформаційні ресурси: 1) сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо); 2) організована сукупність інформаційних продуктів певного призначення, що необхідні для забезпечення інформаційних потреб громадян, суспільства, держави у певній сфері життя чи діяльності.

 

Інформаційні технологи: 1) цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування; 2) цілеспрямовано організована сукупність інформаційних процесів для створення і використання інформаційних продуктів або надання інформаційних послуг; 3) технологічний процес, предметом перероблення й результатом якого е інформація; 4) процес матеріалізації знань у продукцію і послуги за допомогою комп'ютерно-телекомунікаційних систем; 5) система методів і способів використання комп'ютерної техніки та систем зв'язку для створення, пошуку, одержання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформаційних продуктів.

 

Інформаційне середовище: усталене поєднання окремих суб'єктів національного інформаційного простору України, інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, що взаємодіють в інформаційних процесах.

 

Інформаційний ринок: система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг

 

Інформаційний продукт (продукція): 1) документована інформація, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів; 2) документована інформація, яку підготовлено відповідно до потреб користувачів і яка призначена чи застосовується для задоволення потреб користувачів; 3) створена виробником сукупність документованої інформації, відомостей, даних і знань, яка призначена для забезпечення інформаційних потреб користувача.

 

Інформаційне забезпечення: підтримка засобами систем баз даних і баз знань процесів виробництва, торгівлі, керування, навчання, наукових досліджень та будь-якої іншої діяльності у всіх сферах життя суспільства, які спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб людини, суспільства та держави.

 

Інформаційне поле: 1) сукупність енергетичних субстанцій окремих об'єктів, які є елементами інформаційного поля Землі та Всесвіту; 2) просторово-часові вібрації (інформаційно-розпорядницькі структури), що містять відомості про минуле, сьогодення і майбутнє Всесвіту.

 

Інформаційне суспільство: 1) суспільство, в якому більшість робітників займаються створенням, збиранням, відображенням, реєстрацією, накопиченням, збереженням і поширенням інформації, особливо її вищої форми — знань; 2) суспільство, в якому діяльність людей ґрунтується на використанні послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій і технологій зв'язку.

 

Інформатизація: 1) сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, які спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки; 2) діяльність, спрямована на створення та широкомасштабне використання в усіх сферах життя суспільства інформаційних технологій.

 

Інформатика: наукова діяльність, що вивчає інформаційні структури та процеси збирання (набуття, придбання), відображення, реєстрації, накопичення, збереження і поширення (розповсюдження, реалізацію) інформації за допомогою ЕОМ.

 

Інформаціологія: новітня загальна фундаментальна наука про інформаційні природні процеси матеріалізації та дематеріалізації в мікро- й макроструктурах Всесвіту, що самоорганізуються.

 

Інформація: 1) документовані або публічно проголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі; 2) відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбуваються в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства, та навколишньому природному середовищі, незалежно від форми їх представленнями) будь-які знання про предмети, факти, поняття і т. ін. проблемної сфери, якими обмінюються користувачі системи оброблення даних.

 

Інформаційна війна: процес боротьби між суб'єктами із застосуванням інформаційної зброї.

 

Інформаційна зброя: засоби, які дозволяють вчинювати замислені дії із повідомленнями, що передаються, обробляються, створюються, знищуються і сприймаються.

 

Інформаційна загроза: вхідні дані, початково призначені для активізації в інформаційній системі алгоритмів, що відповідають за звичайний режим функціонування.

 

Сугестія: прихований інформаційний вплив на інформаційну систему, що самонавчається.

 

Сугестивний вплив: вплив з формування у інформаційної системи, що самонавчається, прихованих від неї самої цілей.

 

Зважаючи на той факт, що будова системи забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки є неможливою поза контекстом загроз та небезпек, наступним елементом для розгляду і будуть загрози інформаційній безпеці, що в сукупності дозволить окреслити напрями функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки.

 

2. Характеристика загроз інформаційній безпеці системи державного управління

 

Загрози інформаційній безпеці, з одного боку, є організаційним компонентом системи управління національною безпекою, а з іншого — слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація загроз і переростання їх у небезпеки свідчить про неефективність функціонування даної системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту, в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найбільш небезпечною на даному етапі розвитку українського суспільства є інформаційні війни.

2.1. Поняття інформаційної війни

 

Намагання у повній мірі усвідомити усі грані поняття інформаційної війни нагадують здебільшого намагання сліпих, які прагнуть зрозуміти природу слона: той, хто дотикає ногу, кличе її деревом; хто дотикає хвоста — називає його канатом. Відверто скажемо, що питання формування понятійного апарату у сфері інформаційних відносин ще остаточно не вирішені. І передусім це пов'язано із несформованістю загальної теорії національної безпеки та її понятійного апарату.

 

Передусім хотіли б наголосити на тій обставині, що чисельність трактувань даного поняття має більш глибинні корівня, ніж це може здатися на перший погляд. Йдеться про несформованість загальної теорії національної безпеки, а отже і базового висхідного алгоритму будови понятійного апарату. Ми лише акцентуємо увагу на тій обставині, що формування понятійного апарату інформаційної безпеки є неможливим без формування даного апарату в рамках загальної теорії національної безпеки націобезпекознавство", основа якої ми розглядали у першому розділі.

 

Більш того, його формування має бути обумовлено і корелювати із останнім. Не можна, наприклад, визначати інформаційну безпеку, використовуючи формулу: захищеність від..." у той час як поняття національної безпеки (тобто родового поняття) визначається через формулу: управління загрозами та небезпеками. Певна річ, що понятійний апарат відповідних теорій, які слугують інструментом пізнання тих чи інших явищ у конкретних сферах життєдіяльності, не може розвиватися синхронно. Втім фундаментальні принципи його формування мають бути дотримані. За інших умов говорити про формування загальної теорії національної безпеки, а в її межах приватних теорій національної безпеки, зокрема теорії інформаційної безпеки, а отже і науково обґрунтованої цілісної концепції забезпечення національної безпеки стає неможливим.

 

На сьогодні саме інформаційні війни становлять собою найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи органів державного управління. Це й обумовлює детальной розгляд питань щодо визначення поняття та і встановлення сутнісних ознак інформаційної війни.

 

Вперше термін "інформаційна війна" з'явився наприкінці 80-х років ХХ століття. Вів став результатом плідної праці теоретиків збройних сил США і став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної компанії США в Іраку у 1991 році, де вперше були не лише застосовані інформаційні технології, а було відкрито наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс.

 

Передусім, коли йдеться про будь-яку війну, включаючи інформаційну, то слід говорити про певний стан взаємовідносин між противниками. Здебільшого це не є присутнім, тому застосування даного терміну, на нашу думку, носить псевдонауковий характер. Інформаційна війна виникає з нових підходів до застосування інформації, визначення її ролі та місця. Можна виділити два трактування поняття інформаційної війни: гуманітарну і технічну.

 

Наприклад, Л.Павлютенкова зазначає, що у гуманітарному сенсі інформаційна війна становить собою активні методи трансформації інформаційного простору, що знаходить свій вираз у системі нав'язування моделей світу, які покликані забезпечити бажані типи поведінки, атаках на структури породження інформації - процеси міркувань. У той же час технічне трактування даного поняття полягає у тому, що за допомогою спеціальних програм руйнується обладнання, програмне забезпечення тощо.

 

Отже аналіз даного бачення певних процесів в інформаційній сфері дозволяє з високою долею вірогідності говорити пpo підміну понять, оскільки війна за своїм значенням означає етап, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jas in bello). Втім наведений приклад бачення поняття інформаційної війни дає усі підстави стверджувати, що описані вище ознаки не складають даного поняття.

 

Безперечним є той факт, що формування інформаційного суспільства стає не просто фактом, а все більше починає впливати на формування державної політики інформаційної безпеки. Досягнення тих чи інших цілей виявилося можливим із затісуванням лише інформаційних технологій, які б чинили вилив на суспільну свідомість. Одним із проявів застосування даного методу с сильний часовий пресинг на суб'єктів управління національною безпекою, який не залишає їм часу на прийняття виваженого, такого, що відповідає українським національним інтересам, рішення. Відтак, досягнення певних геополітичних та інших важливих цілей уможливлюється за допомогою не воєнних методів.

 

Сумний досвід не приділений необхідної уваги даним питанням спричинив розпад СРСР, могутньої держави, яка до 1991 року була єдиним реальним конкурентом США у володарюванні світом. Саме це надає можливість стверджувати про необхідність розроблення концепції інформаційного стримування. Події із касетним скандалом у 2001 році, витівки офіцера безпеки українського посольства в Німеччині В. Кравченка у лютому 2004 року та ряд інших прикладів дають усі можливості стверджувати, що в У країні поки відсутня розроблена на концептуальному рівні концепція забезпечення інформаційної безпеки. Більш того, аналіз сучасної геополітичної обстановки дає нам усі підстави зробити висновок, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу та дестабілізацію нашої держави. І передусім цей вилив чиниться на систему управління національною безпекою.

 

Не можна не оминути і того питання, що так звана четверта влада — ЗМІ відіграла не останню роль в закріпленні у свідомості пересічного громадянина терміну "інформаційна війна". При чому під останнім ЗМІ здебільшого розуміють зливання компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який надає можливість розповсюджувати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень. При чому характерним є те, що по Україні процент використання Інтернету не перевищує 10, у той час як у Європі він дорівнює близько 75 відсотків. Таким чином сталася парадоксальна ситуація, коли імідж України руйнується ззовні, при чому зсередини більшість населення навіть і гадки не має про це.

 

Що стосується іншого розуміння поняття інформаційної війни, себто, технічного, то тут обов'язковою умовою є те, що ведення інформаційної війни є результатом узгодженої діяльності з використання інформації як зброї ведення бойових дій у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому інформаційна війна включає наступні дії:

 

• здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення — телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо;

 

• промисловий шпіонаж — порушення прав інтелектуальної власності, розкрадання патентованої інформації, викривлення або знищення важливих даних, проведення конкурентної розвідки;

 

• хакінг — злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо.

 

Безперечно, якщо ми говоримо про інформаційну війну, то вочевидь зрозумілим є факт, що даний термін є найбільш спорідненим із воєнними. Тому, коли йдеться про інформаційну війну, то слід говорити про існування рішучої і небезпечної діяльності, пов'язаної із реальними бойовими діями. Більш того, за даного випадку постає необхідність у виокремленні декількох підвидів інформаційних війн: кібернетична війна, електронна війна, психотропна війна, психотропна війна, штабна війна, психологічна, енерго-інформаційна війна.

 

Таке розуміння інформаційної війни дає можливість погодитись із визначенням поняття інформаційної війни, яке мається у збройних силах США. Отже, інформаційна війна — дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи противника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації і інформаційних систем. Одним з прикладів є існування спеціальної програми запису усіх телефонних дзвінків, що виходять за кордон США на спеціальну апаратуру. За допомогою такої програми усі телефонні дзвінки, що виходять за межі країни записуються, а потім пропускаються через спеціальний пристрій, який за допомогою пошукових систем за ключовими словами здійснює виявлення та ідентифікацію важливої інформації.

 

Відтак існування розвиненої системи інформаційної безпеки закладе фундамент для стійкого функціонування системи державного управління. На думку деяких дослідників, стрімкий розвиток інформаційних технологій спричинить у майбутньому появу нових за змістом видів війн, які відбуватимуться без жодного пострілу. Особливо наголосимо, що сучасні інформаційні війни спрямовані здебільшого на економічну інфраструктуру.

 

Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні: не фізичне знищення противника і ліквідація його збройних сил, а широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних і комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури і підкорення населення країни, що зазнала атаки, волі країни-переможця.

 

Є й інші думки з цього приводу. За даними російського дослідника АА. Кокошина вперше термін "інформаційна війна" було введено у 1985 р. у Китаї. В основі теоретичних підходів китайських спеціалістів в області інформаційного протиборства лежать погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь Цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В трактаті "Мистецтво війни" Сунь Цзи писав: "у будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому... Одержати сотні перемог у бою — це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою — ось це вінець мистецтва".

 

На початку 90-х років термін "інформаційна війна" з'явився у США та активно увійшов в загальносвітову практику. На сьогодні даний термін використовується в двох площинах:

 

• у широкому розумінні — для визначення протиборства в інформаційній сфері в засобах масової інформації для досягнення різних політичних цілей;

 

• у вузькому розумінні — для визначення воєнного протиборства, у військовій інформаційній сфері для досягнення односторонніх переваг в отриманні, зборі, обробці та використанні інформації на полі бою (в операції, битві).

 

У вітчизняній практиці в широкому розумінні частіше за все використовують термін "інформаційна протиборство"; у вузькому розумінні — "інформаційні воєнні дії".