Соціальні норми розрізняються за масштабом.

Перший тип – це норми, які виникають і існують тільки в малих групах (молодіжних тусовках, компаніях друзів, сім'ях, робочих бригадах, спортивних командах). Вони називаються «груповими звичками».

Наприклад, американський соціолог Е. Мейо, в 1927 – 1932 роках, проводячи знамениті Хоуторнські експерименти, виявив норми, які старші товариши застосовували по відношенню до новачків, що приймались у виробничу бригаду:

· не тримайся зі «своїми» офіційно,

· не кажи начальству те, що може нашкодити членам групи,

· не спілкуйся з начальством частіше, ніж зі «своїми»,

· не виготовляй виробів більше, ніж твої товариші.

Другий тип – це норми, які виникають і існують у великих групах або в суспільстві в цілому. Вони називаються «загальними правилами». Це звичаї, традиції, закони, етикет, манера поведінки. Існує світський етикет, манери поведінки молоді, загальнонаціональні традиції і звичаї.

Практично у всіх суспільствах існують базові норми, які формуються спочатку в процесі соціальної еволюції і служать фундаментом суспільного життя. До таких норм належать, наприклад, заборони на вбивство, крадіжка, обман, зрада. Оскільки ці норми в цілому незмінні у різних народів і в усі часи, їх можна вважати безумовними. Безумовні норми відображають соціокультурну єдність сучасних народів і націй.

Умовні норми – це зразки поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві або в певний час, причому в інших соціальних системах і епохах розглядаються як патологічні, аморальні або протиправні. Отже, ці норми характеризують національно-культурну своєрідність народів. Ось деякі приклади умовних норм. У сучасних ортодоксальних мусульманських країнах заборонено вживання спиртного, але дозволено застосування деяких наркотиків. У християнських державах – все навпаки. Комунікабельна поведінка, сучасний одяг, а також відкрите обличчя жінки є нормою в християнських країнах і неприпустима в традиційному мусульманському суспільстві.

Багатошлюбність в багатьох країнах Сходу освячено релігією. На Заході, особливо в католицьких державах, загальновизнаною нормою виступає одношлюбність. Першого курця тютюну (одного з матросів Х.Колумба) ледь не спалили на вогнищі інквізиції. У наш час куріння поширене повсюдно.

Можна поділити норми на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні). Для офіційних норм характерно правове оформлення: певний протокол, договір чи інші правові приписи. Наприклад, статут організації торгівлі наказує їй певний тип економічної поведінки. Для неофіційних норм – не встановлені, незафіксовані правила поведінки, прийняті як природні стандарти. Так, не можна лихословити, непристойно ходити оголеним. Дружба, наприклад, передбачає цілком певні ритуали взаємної поведінки (надання допомоги, підтримки, обмін люб'язностями і візитами тощо), їх порушення веде до втрати товариських відносин.

За ступенем строгості виділяють «норми-правила» та «норми-очікування». Норми – правила – це найважливіші норми суспільства, що включають в себе закони і являють собою основні механізми, які регулюють суспільне життя і порушення яких адміністративно або кримінально карається. Менш важливими є численні «норми-очікування», за порушення яких не слідує суворе покарання. Норми-очікування – правила моралі, етики, організаційної культури і т.п. Так, приналежність до дурної, вуличної компанії, легковажна поведінка є порушення норм-очікувань.

Певна ступінь непокори нормам існує в будь-якому суспільстві і в будь-якій групі. Порушення етикету, ритуалу дипломатичної бесіди або одруження викликає незручність, ставить людину в скрутне становище. Але воно не тягне за собою жорстокі покарання.

В інших ситуаціях санкції більш відчутні. Наприклад, користування шпаргалкою на іспиті загрожує зниженням оцінки, а втрата бібліотечної книги – п'ятикратним штрафом.

Соціальні норми виконують у суспільстві дуже важливі функції:

1. регулюють загальний хід соціалізації;

2. інтегрують індивідів в групи, а групи в суспільство;

3. контролюють поведінку, що відхиляється;

4. служать зразками, еталонами поведінки.

Яким чином вдається досягти цього за допомогою норм?

По-перше, норми – це обов'язки однієї особи по відношенню до іншої або інших осіб. Забороняючи новим співробітникам спілкуватися з начальством частіше, ніж зі своїми товаришами, мала група накладає на своїх членів певні зобов'язання і ставить їх у певні відносини з начальством і товаришами. Отже, норми формують мережу соціальних відносин у групі, суспільстві.

По-друге, норми – це ще й очікування: навколишні люди очікують цілком однозначної поведінки від інших в певних ситуаціях взаємодії. Девіантна поведінка йде врозріз з інституціоналізованими очікуваннями, тобто з очікуваннями, що розділяються і визнаються законними всередині соціальної системи Коли одні пішоходи рухаються по правій стороні вулиці, а ті, що йдуть назустріч – по лівій, виникає впорядкована, організована взаємодія. При порушенні правил виникають сутички і безладдя. Ще більш наочно дія норм проявляється в бізнесі. Отже, норми формують систему соціальної взаємодії, яка включає мотиви, цілі, спрямованість суб'єктів дії, очікування, оцінку і засоби.

Нормативна регуляція поведінки людей забезпечує:

1. Орієнтацію соціальної поведінки особистості чи спільноти у визначеній ситуації.

2. Контроль за поведінкою особистості чи соціальної групи з боку суспільства.

Систему нормативної регуляції забезпечують право, мораль, політичні норми, звичаї, традиції, естетичні норми, організаційні, релігійні норми.

Ґрунтом для соціальних відхилень є незнання деяких норм (відсутність інформації, ситуацій, що вимагають такого знання, зміна норм), неузгодженість норм (у силу розбіжності вимог норм з особистими інтересами, моральними переконаннями, особистим досвідом), зневага до норм (через ті ж причини). Відхиленням від соціальних норм є недотримання їх вимог, вибір іншого варіанта поведінки у відношенні від зазначених у них. Найвищі етапи соціально-правових відхилень – це поведінка злочинця, правопорушника.

Соціальні відхилення настільки ж різноманітні, як і самі соціальні норми. При цьому розмаїтість соціальних відхилень перевищує розмаїтість норм. Норма плинна, а відхилення від неї можуть бути дуже індивідуалізовані. Якщо соціальну норму прийняти за еталон вчинку, то відхилення від цього еталона можуть відбуватися в самих різних спрямуваннях, прямим і непрямим шляхом.

Таким чином, соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло у побут, спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин.

Всі соціальні норми супроводжуються санкціями – елементами норм, в яких встановлюються несприятливі наслідки недотримання вимог. Соціальні санкції – розгалужена система винагород за виконання норм (згода з ними, загальноприйнятими порядками) та покарань за відхилення від них, тобто за девіантність.

Санкції бувають позитивними (заохочення за конформність) або негативними (покарання за не конформну поведінку).

За порушення одних норм слідує м'яке покарання – посмішка, недоброзичливий погляд. За порушення інших норм жорсткі санкції – тюремне ув'язнення, навіть смертна кара.

Мета санкцій – гарантувати виконання соціальних норм.

Виділяють наступні типи соціальних санкцій:

· формально-позитивні санкції – публічне схвалення офіційних організацій: уряду, установи, творчої спілки і т. д.; урядові нагороди, державні премії та стипендії, жалувані титули, вчені ступені і звання, спорудження пам'ятника, вручення почесних грамот, допуск до високих посад і почесним функцій (обрання президентом правління);

· неформально-позитивні санкції – публічне схвалення, що не виходить від офіційних організацій, дружня похвала, комплімент, оплески, пошана, схвальні відгуки і т. д.; визнання лідерських або експертних якостей;

· формально-негативні санкції – покарання, передбачені юридичними законами, урядовими указами, адміністративними інструкціями, розпорядженнями: позбавлення громадянських прав, тюремне ув'язнення, арешт, звільнення, штраф, конфіскація майна, пониження в посаді, розжалування, відлучення від церкви, смертна кара;

· неформально-негативні санкції – покарання, не передбачені офіційними інстанціями, – осуд, зауваження, глузування, злий жарт, невтішне прізвисько, зневага, відмова подати руку, підтримувати відносини, розпускання чуток, недоброзичливий відгук, скарга, викривальна стаття.

Як крайні випадки використання формально-негативних санкцій соціального контролю можливі вже згадані ізоляція та відокремлення.

Зараз в наукових колах набула поширення думка, що завжди будуть існувати люди, яких називають девіантами, тобто ті, які не можуть або не хочуть жити за правилами і нормами, прийнятими в тому суспільстві, в якому вони живуть. Французький соціолог Е. Дюркгейм вважав девіацією настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення від норм має не тільки негативне, але й позитивне спрямування. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманіття норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює і забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриває альтернативу існуючому соціальному порядку, веде до удосконалювання соціальних норм.

Соціальні ідеали (цінності), очікування, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, з часом змінюються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального успадковування в процесі суспільного розвитку, то девіація – за функцію соціальних змін, формування нової соціальної реальності.

Проте в різних суспільствах та соціальних спільнотах середній рівень відхилення від соціальних норм може відрізнятися, як і кількість індивідів, що потрапляють під визначення «девіант», також може бути різною.

Соціальний контроль над девіантною поведінкою і, насамперед, над злочинністю в сучасних суспільствах здійснюється найчастіше за допомогою покарання (репресій) і профілактики (превентивні заходи).

За багатовікову історію соціальна і юридична практика перепробувала різні варіанти репресій, включаючи найвитонченіші види смертної кари (четвертування, повішення, розстріл, «електричний стілець») і різні терміни позбавлення волі. Однак ні злочинність, ні інші форми девіантної поведінки (наркотизм, проституцію та ін.) так і не зникли. Більш того, в більшості цивілізованих країн після другої світової війни спостерігається постійне підвищення рівня зареєстрованої злочинності, незважаючи на вжиття всіх (і в тому числі, жорстких) репресивних заходів. Крім того, тривалі терміни позбавлення волі призводять до незворотних змін психіки людини, а самі в'язниці виступають школами кримінальної професіоналізації.

Поліцейські апарати з великим або меншим успіхом ведуть боротьбу лише з «вуличною злочинністю», тоді як величезний пласт «білокомірцевої», «респектабельної» злочинності залишається поза досяжності формального соціального контролю.

Наприкінці XX століття в більшості країн Заходу стала загальновизнаною теза про «кризу покарання», тобто неефективності державного і поліцейського контролю, а також кримінально-репресивних заходів у боротьбі з відхиленнями. Специфіка соціального контролю західних країн проявляється в тому, що послідовно здійснюється лібералізація кримінальної політики, у багатьох державах скасовано або не виконується смертна кара.

Значно рідше європейські суди стали вдаватися до рішень про позбавлення волі. Все активніше розвивається рух аболіціоністів за скасування не лише смертної кари, але і тюремного ув'язнення. Ідеологам цього руху як єдино можливої альтернативи каральним заходам бачаться заходи превенції і, зокрема, у руслі суспільного виправлення.

Ідея безперечного пріоритету превентивних заходів, порівняно з покаранням, отримує все більш потужну підтримку державних інститутів західних країн. Так, наприклад, стаття N3 Європейської конвенції про захист прав людини забороняє тортури і нелюдське поводження із засудженими, а протокол N6 до цієї угоди скасовує смертну кару. Серед різних варіантів превентивних заходів щодо девіантної поведінки, накопичених світовим співтовариством, фахівці виділяють наступні стратегічні напрямки.

А) Рівень загальносоціальної профілактики (primary prevention):

1. Заходи скорочення бідності та безробіття, поліпшення умов життя.

2. Програми підтримки сім'ї та дітей.

3. Здійснення з використанням масових комунікацій інформаційного соціального контролю.

Б) Рівень спеціальної профілактики (secondary prevention):

1. Програми ресоціалізації та реабілітації наркоманів, алкоголіків, колишніх ув'язнених.

2. Програми сусідської взаємодопомоги.

3. Підвищення техніки безпеки» (освітлення вулиць, охоронні системи, патрулі, індивідуальні засоби захисту).

В) Рівень індивідуальної профілактики (tertiary prevention):

1. Робота з конкретними людьми.

Однак у випадку примату превентивної соціально-правової практики існує чимало певних проблем. Одна з них полягає в тому, що якщо з соціальними групами необхідно необхідно проводити «профілактику», то які з них цього не потребують? Більш того, необхідна ясна концепція причин девіантної поведінки, які працюють у кожному конкретному випадку. Оскільки теорій багато, то не зрозуміло, яку ж слід брати за основу і застосовувати на практиці? І, нарешті, наскільки ефективні превентивні методики? Переконливих даних на цей рахунок недостатньо.

Незважаючи на вищенаведені сумніви, слід все ж підкреслити, що на Заході ідея попередження злочинності та інших форм девіантності приймається як розумна, демократична і більш прогресивна порівняно з репресивними заходами.